Портал:Українське мистецтво

Wikipedia open wikipedia design.

Розділ Вікіпедії: Українське мистецтво
Проект  |  Портал




редагувати
  Українське мистецтво
Gutsulske vesillya.jpg

Українське мистецтво - сукупність усіх творів мистецтва, створених за всю історію розвитку України. Розвиток мистецтва в Україні веде відлік із прадавніх часів.

Види українського мистецтва: Живопис, Графіка, Скульптура, Архітектура, Театр, Музика, Кіномистецтво, Телебачення, Художня література, Декоративно-прикладне мистецтво, Хореографія, танець, Фотомистецтво, Естрадно-циркове мистецтво.

Народне мистецтво України  — це пласт української культури, пов'язаний з відтворенням світосприйняття українського народу, його психології, етичних настанов і естетичних прагнень, що охоплює всі види народної творчості, традиційно притаманні Україні: музику, танці, пісні, фольклор, декоративно-ужиткове мистецтво, що розвиваються, як єдиний комплекс, і органічно входять у життя народу протягом усієї його історії. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
Ge The last supper 1863.jpg

«Таємна вече́ря» — картина українського живописця Миколи Ґе (1831—1894), завершена 1863 року. Вона є частиною колекції Державного російського музею в Санкт-Петербурзі (інв. Ж-4141). Розмір картини — 283 × 382 см[1].

Микола Ґе працював над цим полотном у 1861—1863 роках у Флоренції під час його пенсіонерської поїздки закордон. Після того як Ґе привіз картину в Петербург, вона експонувалась на Академічній виставці 1863 року. Рада Академії мистецтв високо оцінила майстерність художника, проявлену ним при написанні картини, і надала йому звання професора історичного живопису, а саме полотно придбав імператор Олександр II для музею Академії мистецтв. На картині зображена тайна вечеря — описана в Новому Заповіті остання трапеза Ісуса Христа з його дванадцятьма апостолами, під час якої він передбачив, що один із них — Юда Іскаріот — зрадить його. Цей сюжет був популярним серед митців у галузі християнського мистецтва — свої версії зображення останньої вечері Ісуса Христа, серед решти, створили Леонардо да Вінчі, Сальвадор Далі, Доменіко ді Бігорді, Андреа дель Кастаньйо.

Картину спіткав успіх, її багато обговорювали, але ставлення критиків до неї різнилось...::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
Панас Саксаганський
редагувати
  Картини та гравюри України
Айвазовский (Гайвазовский) Иван (Оганес) Константинович Черное море (На Черном море начинает разыгрываться буря).jpg

«Чорне море» — картина Івана Айвазовського, написана в 1881 році. Інша назва картини — «На Чорному морі починає розігруватися буря».

На картині зображене Чорне море, що штормить. Вдалині ледве проглядається корабель. Картині притаманні тільки темні фарби.

.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Скульптури України
Пам'ятник М.Березовському у Глухові.jpg

Пам'ятник Максимові Березовському в Глухові, відкритий 1995 року. Скульптор — Коломієць Інна.

Напередодні 1995 року Глухів і музична громадськість планували відзначити 250-річчя з дня народження відомого композитора 18 століття Дмитра Бортнянського, що планувалося на 2001 рік. Ідея створення монумента славному земляку в місті отримала широкий розголос і її підтримали як громадськість міста, так і урядовці Міністерства культури України.

Але урочистостям на честь Бортнянського передував не менш славний ювілей ще одного уродженця міста, теж уславленого композитора Максима Березовського. 250-ту річницю з дня народження М. Березовського планували відсвяткувати ще раніше — якраз у 1995 році. Добре знаного в Європі М. Березовського планували вшанувати як в Україні, так і по лінії ЮНЕСКО. Але і йому не було пам'ятника в Глухові. Так замість одного монумента виникла ідея встановити два..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Архітектурні пам'ятки України
Lutsk castle tower.jpg

Замок Любарта, або Луцький замок — верхній замок Луцька, один із двох (частково) збережених замків, пам'ятка архітектури та історії національного значення. Один з найбільших, найдавніших і найкраще збережених в Україні замків. Головний об'єкт історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», культурний осередок та найстаріша споруда Луцька.

Будівництво Верхнього замку розпочалося у 1350-ті роки і в основному було завершене у 1430-ті, хоча деякі елементи (наприклад, висота веж) ще змінювалися протягом наступних століть. Окольний замок почали реконструювати у цеглі з 1502 року. Від часу побудови замки були резиденцією Великого князя, а після утворення Королівства — резиденцією королівської влади, де були зосереджені політичні, адміністративні, судові, оборонні, релігійні функції центру Воєводства Волинського.

У 1429 році у князівському палаці, що знаходився у Верхньому замку, проходив з'їзд європейських монархів, який мав на меті розв'язати політичні та економічні питання центрально-східної Європи та вирішити питання про коронацію Вітовта. Замки неодноразово підлягали нападу. Так, у 1431 році під час «Луцької війни» замки витримали облогу військ політичних противників великого литовського князя Свидригайла. У 1595 році замок був узятий військовими загонами Северина Наливайка. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Літературні твори України
Sobor roman.jpg

Собор — роман-застереження[2], один із найвідоміших і найвизначніших творів Олеся Гончара. Написаний 1967 року.

Протягом майже 20 років замовчувався прорадянською літературною критикою, що трактувала «Собор» як творчу невдачу, порівнюючи його із іншими творами письменника, зокрема «Прапороносці», «Людина і зброя», «Злата Прага».

Олесь Гончар працював над романом протягом чотирьох років: 19631967.

«Собор» можна вважати романом-попередженням перед загрозливим наростанням ряду тенденцій моральної деградації суспільства у середині шістдесятих років. Відповідаючи на запитання, що його наштовхнуло на створення цієї книги письменник сказав:

Хотілося сказати слово на захист того, що було виплекане творчим генієм народу. Було бажання також сказати і про такі негативні явища, як пустодзвонство, кар'єризм, нехтування народною мораллю

.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Кінокартини та телефільми України

«Роксола́на» — український телесеріал режисера Бориса Небієрідзе відзнятий у 1996-2003 роках на кіностудії Укртелефільм за мотивами одноіменної повісті Осипа Назарука. Складається з 3 сезонів (частин), загальною кількістю 50 серій. Третю частину (Володарка імперій) вперше показали в Україні у 2006 році на Першому Національному, але відтоді версія з українським оригінальним озвученням вважається втраченою (станом на липень 2012 року).

Зовсім ще недавно українська дівчина Настя, куплена на невільничому ринку в Стамбулі, була однією з численних наложниць у гаремі турецького султана Сулеймана Великого. Маючи неабиякий розум, горда і вродлива слов'янка підкорила серце могутнього султана, ставши спершуйого законною дружиною, а потім і володаркою Османської імперії. Роксолана - Кохана дружина Халіфа: У Роксолани народжується первісток - Селім. Але закони Фатіха суворі. Щоб уникнути міжусобних воєн в день сходження на престол нового падишаха всі інші прямі спадкоємці повинні бути вбиті. І, отже, як тільки перший син падишаха - Мустафа стане падишахом, її син помре. Шляхом неймовірних інтриг Роксолана влаштовує справи так, що Мустафу і Ібрагіма-пашу , що їх звинувачують у зраді і Сулейман наказує стратити сина і великого візира. Селім стає спадкоємцем престолу, а Роксолана справжньою володаркою імперії. Всі, хто любив її - відвернулися, розгадавши її роль в смерті ні в чому не повинного принца Мустафи. Так вона залишається вона на вершині влади. Роксолана - Володарка імперії: Минуло 20 років. Роксолана вже мати двох дітей. У Селіма з'явився брат Баязет. І знову проблема. Хтось буде спадкоємцем престолу, а хтось повинен бути убитий. І спадкоємець, і молодший син - обидва кохані. Вона вирішує знищити закон Фатіха. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вистави, театральні постановки та мюзікли України
REd Elvis poster+.jpg

Червоний Елвіс (соціалістичні настрої серед домогосподарок) — вистава театру-студії «Арабески», прем'єра якої відбулася 18 березня 2010 року.

Ініціатором проекту стало молоде подружжя: Валентин Панюта й Тетяна Міхіна. Чекаючи на дитину, вони документували процес вагітності Тетяни. На підставі цієї документації у співпраці з Сергієм Жаданом, з'явилась п'єса «Червоний Елвіс».

Це гострий, іронічний, актуальний, жорсткий текст, що складається з шести новел: Як схуднути без дієти. Як влаштувати незабутню корпоративну вечірку. Як зберегти родинний затишок. Як відмовити рекламному агенту. Як харчуватися в супермаркетах. Як убити всіх. У виставі була використана ненормативна лексика..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Музичні твори України

«Червона рута» — пісня Володимира Івасюка, яка стала однією з найвідоміших українських пісень у світі.

Володимир Івасюк написав її у 1970 році, будучи студентом Чернівецького медичного інституту.

Ще старшокласником Володимир Івасюк натрапив у батьковій бібліотеці на виданий 1906 року збірку коломийок, впорядкований Володимиром Гнатюком.

Згодом мандруючи гірськими гуцульськими селами, Володимир знайшов інші варіанти коломийки про червону руту та записав легенду про загадкове чар-зілля, яке постає в народних переказах символом вічного й чистого кохання.

А в вересні 1970 року на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі телепрограми «Камертон доброго настрою» прозвучала прем'єра пісні, яку виконував дует: сам автор і Олена Кузнецова. Путівку в життя пісні дав ансамбль «Смерічка» Л. Дутковського (солісти Н. Яремчук і В. Зінкевич, звукорежисер Василь Стріхович).

У 1971 році «Червона Рута» стає переможцем першої радянської «Пісні року» і невдовзі після цього потрапляє на перші місця популярності в багатьох країнах Східної Європи.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Танці України

Коломи́йки — традиційний жанр української фольк-музики і хореографії, — дворядкова народна пісня (співанка), кожен рядок якої має 14 складів з обов’язковою цезурою (паузою) після восьмого складу. Коломийками також називають коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.

Активний процес творення і функціонування коломийок свідчить про життєвість цього жанру.

Специфіку коломийки свого часу визначив відомий фольклорист Ф. Колесса:Коломийка — це початково танцювальна пісня, яку й досі співають до танцю. Проте на думку В. Гошовського, коломийка — це пісенний тип, значно старший за сам жанр: своїм корінням він сягає ХVІІ століття..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Мистецькі події та фестивалі України

«Червона рута»— регулярний (кожні два роки) український молодіжний музичний фестиваль.

Перший фестиваль «Червона Рута» відбувся 17-24 вересня 1989 року у м. Чернівці. Попередні відбіркові конкурси відбувалися у кількох містах, не обов'язково обласних центрах. Так, наприклад, відбірковий конкурс по Черкаській області проходив у міському будинку культури м. Умань Черкаської області. Перемогу у цьому відбірковому конкурсі, а заодно і путівку до м. Чернівці, отримали черкащани Едуард Драч, Кость Павляк, рок-гурт «Екологія» (керівник — Геннадій Осипенко), а також гордість всього тодішнього українського андерграунду Андрій Миколайчук.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Міжнародні фестивалі, виставки та конкурси за участі українців

Євроко́н (англ. Eurocon) — Європейський конвент наукової фантастики, щорічний фестиваль професіоналів і аматорів у галузі фантастики з різних країн Європи. На Євроконі є відкрита і закрита програма: заходи лише для його учасників і для широкої публіки. Єврокон проводиться Європейським товариством наукової фантастики.читати далі

редагувати
  Музеї та художні галереї України
Арсенал старий.JPG

Націона́льний культу́рно-мисте́цький та музе́йний ко́мплекс «Мисте́цький арсена́л» — культурно-мистецький та музейний комплекс у Києві. Юридично підпорядкований Державному управлінню справами.

Мистецький арсенал — це проект, ініційований Президентом України Віктором Ющенком з метою створення культурно-мистецького та музейного Комплексу європейського рівня. Концептуальні засади створення та функціонування Комплексу схвалені указом Президента України №415 від 22 травня 2006 року.

«Мистецький арсенал» бачиться як вікно в Україну для світу і вікно у світ для України. Це новий мистецький майданчик, відкритий для імпровізацій та імпрез, який ще не є заангажований жодним мистецьким проектом і обумовлений лише стінами старого Арсеналу.

« Мистецький арсенал» має стати не просто ще одним музеєм. Це має бути найкращий музейний комплекс , щонайменше, у Східній Європі, який разом із Лаврою та сусідніми музеями створить нове культурне обличчя Києва. Встановлення розумного балансу між презентацією історії української культури, народної творчості та творів сучасного мистецтва дозволить наочно продемонструвати належність України до європейської культури. »
.::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Театри та кінотеатри України

«Україна» — кінотеатр, що розташований в центрі Києва на вул. Городецького, 5.

На місці сучасного кінотеатру «Україна» до війни був Кінний цирк, збудований у 1903 р. На місці знищеного під час війни цирку Крутикова 1964 року було збудовано будівлю кінотеатру «Україна», яка, сама по собі цікава за архітектурою, проте, на жаль, не вписується у забудову вулиці.

«Україна» має два зали: «Червоний», розрахований на 456 глядачів, і «Синій» — на 148 місць. Вони оснащені звукопоглинальними панелями, що створює додатковий комфорт при перегляді кіно. Екрани в залах виконані за новітніми технологіями. Кінозали обладнані комфортабельними кріслами іспанського виробництва з спецподставкамі для напоїв і повітряної кукурудзи, а також двомісними сидіннями «Love-seats».

Остання реконструкція була проведена 2001 року. Інтер'єр кінотеатру виконаний в стилі High-Tech на всіх його поверхах. Деякі куточки кінокомплексу стилізовані під класику кінематографа..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Цирки та концертні зали України
Вид МЦКМ з вулиці Інститутської

Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України, більш відомий як Жовтневий палац — пам'ятка архітектури, спроектована у 1842 відомим архітектором Вікентієм Беретті. Одна з найбільших у Києві театральних зал: вміщує понад дві тисячі глядачів.

Зазначена споруда була призначена під потреби Інституту шляхетних дівчат до 1917 року (див. Київський інститут шляхетних дівчат).

Історія міжнародного центру культури та мистецтв — своєрідний відбиток історичних подій України. У роки Другої світової війни приміщення зазнало значної руйнації. Його відбудова стала воістину всенародною справою.

Разом з тисячами простих робітників, студентів та людей різних професій, тут можна було побачити видатних діячів культури та мистецтва Максима Рильського, Володимира Сосюру, Андрія Малишка, Льва Ревуцького, Авмросія Бучму, Наталію Ужвій, Гната Юру та багатьох інших; плафони розписував Анатолій Чернов..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Мистецькі колективи та трупи України
Hor veryovky.jpg


Національний заслужений академічний український народний хор України ім. Г. Верьовки — український художній колектив, заснований 11 вересня 1943 року в Харкові постановою № 246 Ради Народних Комісарів УРСР «Про організацію Державного українського народного хору».

Організатором і першим керівником колективу був Григорій Гурійович Верьовка, ім'я якого носить колектив із 1965 року. Того ж року колективу присвоєно звання заслуженого, а 1997 — надано статус національного.

До складу хору увійшли 134 виконавці: 84 хористи, 34 артисти оркестру, 16 артистів балету. Очолили колектив видатні музиканти Григорій Верьовка та його дружина Елеонора Скрипчинська. У хорі сформувався спосіб відкритої співочої манери як адекватно-народної..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони


редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії


редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Sergei Prokofiev circa 1918 over Chair Bain.jpg

Сергі́й Сергі́йович Проко́ф'єв (нар.11 (23) квітня 1891(18910423), маєток Сонцівкапом.5 березня 1953, Москва) — український композитор, автор 8 опер, 7 балетів, 7 симфоній та багатьох камерно-інструментальних творів, а також музики до кінофільмів. Лауреат Сталінської премії (1943, 1946 — тричі, 1947, 1951).

Народився в маєтку Сонцівка Бахмутського повіту Катеринославської губернії (нині це село Сонцівка Покровського району Донецької області в Україні). Його батько Сергій Олексійович Прокоф'єв був управителем маєтку. У віці 13 років вступив до Петербурзької консерваторії, де навчався композиції в А. Лядова, Миколи Римського-Корсакова, О. К. Глазунова, Я. Вітола.

1909 року закінчив консерваторію як композитор із посередніми оцінками (головним чином через творчі непорозуміння з професурою, що дотримувалася академічного напрямку в музиці) і продовжив навчатися у консерваторії як піаніст у А. М. Єсипової.

1914 року закінчив консерваторію як піаніст зі своїм 1-м концертом для фортепіано з оркестром, отримавши найвищу оцінку та гран-прі — рояль. У консерваторські роки Прокоф'єв також займався диригуванням у Н. Черепніна, зав'язав дружні стосунки з Н. Мясковським і Б. Асаф'євим..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Художники та графіки
Casimir Malevich photo.jpg

Казими́р Севери́нович Мале́вич (пол. Kazimierz Malewicz; нар. 11 (23) лютого 1878(18780223)<ref>Д.Горбачов. Малевич і Україна. — Київ, 2006. — 456 с., Київ, Російська імперія — пом. 15 травня 1935, Ленінград, РРФСР, СРСР) — український художник-авангардист українсько-польського походження, один із засновників нових напрямків в абстрактному мистецтві — супрематизму та кубофутуризму, педагог, теоретик мистецтва.

Народився у Києві у сім'ї Северина та Людвіки Малевичів. Батько був інженером цукрового виробництва, тому сім'я часто переїжджала з одного містечка до іншого, від однієї цукроварні до іншої.

До 17 років жив на Поділлі (Ямпіль), Харківщині (Пархомівка, 1890-1894 У Пархомівському художньому музеї є кілька робіт українського авангардиста, Білопілля), Чернігівщині (Вовчок, Конотоп).

Вважають, що аматорським малюванням К.Малевич почав займатися в Конотопі, де його родина мешкала у 1894-1895 .

Малювати вчився у Миколи Пимоненка, в Київській мистецькій школі (18951897)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Майстри декоративно-прикладного мистецтва
Василь Шкрібляк.jpg

Шкрібля́к (Токарик) Васи́ль Ю́рійович (* 7 січня 1856, с. Яворів, Косівський район, Івано-Франківська область — † 21 листопада 1928) — гуцульський тесля, токар і різьбяр, майстер плаского різьблення по дереву. Син Юрія (Юри) Шкрібляка.

Народився в с. Яворові Косівського повіту (Галичина). Різьбленню спочатку навчався у батька.

19051915 — навчався у крайовій різьбярській школі у Вижниці. Працював викладачем новоствореної Вижницької школи мистецтв (нині коледж прикладного мистецтва).

Його вироби відзначаються різнорідністю форм і багатством орнаментики. Частіше від батька застосовував інтарсію різнокольоровим деревом й інкрустацію бісером (кораликами), металом та перламутром. Найдовершеніші його тарілки, мисники і меблі, які він виробляв переважно з ясена і явора. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Архітектори та скульптори
Vladyslav Horodećkyj.jpg

Лешек Дезидерій Владислав Городе́цький (пол. Leszek Dezydery Władysław Horodecki, * 23 травня (4 червня) 1863(18630604), с. Шолудьки, Україна  — † 3 січня 1930, Тегеран) — український архітектор, підприємець, меценат, польсмького походження. Автор будинку з химерами та Собору святого Миколая у Києві. Прозваний «київським Гауді».

Лешек Городецький народився у травні 1863 року (за старим стилем) в родині польського шляхтича Владислава Городецького-старшого в селі Шолудьки Подільської губернії Російської імперії (тепер Немирівський район, Вінницька область, Україна)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Композитори, музики та диригенти
Haidukevych-Ostap-Ivanovych-15034404.jpg

Остап Іванович Гайдукевич (нар. 21 листопада 1941, с. Волощина, нині Бережанського району Тернопільської області) — український педагог, музикант, хоровий диригент. Заслужений працівник культури України (2006). Чоловік Ярослави Гайдукевич.

Закінчив Теребовлянський культосвітній технікум (1960, нині Вище училище культури), Тернопільське музичне училище, Київський інститут культури (нині Національний університет культури і мистецтв)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Співаки та естрадні артисти
Скрябін5.jpg

'Андрі́й Ві́кторович Кузьме́нко (псевдонім — Кузьма; нар. 17 серпня 1968, Самбір, Львівська область — пом. 2 лютого 2015, Лозуватка, Дніпропетровська обл.) — український співак, письменник, телеведучий, продюсер, актор. Лідер гурту «Скрябін»

Народився 17 серпня 1968 року в Самборі Львівської області. Опісля його родина переїхала у м. Новояворівськ, де він і почав свій творчий шлях. У дитинстві мріяв стати водієм сміттєвоза. Мати була вчителькою музики, Андрій закінчив музичну школу по класу фортепіано. Закінчив факультет стоматології, йому було це нецікаво, однак довчився на прохання батьків..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Прозаїки, поети та баснописці
Бердник О.jpg

Олександр Павлович (Олесь) Бердник (27 листопада 1926, офіційно 25 грудня 1927 — 18 березня 2003) — український письменник-фантаст, філософ, громадський діяч - український письменник-фантаст, філософ, громадський діяч. Автор понад 20 романів і повістей. Член-засновник Української Гельсінської групи (УГГ). Провідник українського гуманістичного об'єднання «Українська Духовна Республіка».

Народився 27 листопада 1926 в с. Вавилове Снігурівського району Херсонської округи (нині Миколаївської області). Через засніжені шляхи його батько дістався сільради, що знаходилась в сусідньому селі, лише через місяць після його народження. Секретар сільради в свою чергу припустився одразу двох помилок — записав поточну дату, як дату народження, і написав рік, котрий лише мав наступити, що призвело до існуючої дотепер плутанини з датою народження письменника, але допомогло йому врятуватись від відправлення до Німеччини в роки окупації.

Учасник 2-ї світової війни (19431945), був поранений, коли воював у лавах Радянської армії, демобілізувався в 1946. Закінчив екстерном 7 класів середньої школи, В 19461949 рр. — театральну студію при театрі імені І.Франка (місто Київ)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Актори театру та кіно
Alexei Gorbunov Odessa.jpg

Олексíй Сергі́йович Горбуно́в (нар. 29 жовтня 1961, Київ) — радянський і український актор театру та кіно. Народний артист України.

Олексій Сергійович Горбунов народився 29 жовтня 1961 року в Києві. Дитинство пройшло на масиві Русанівка. У 1978 році, відразу після закінчення школи не зміг вступити до Київського Театральний інститут імені Карпенка-Карого, оскільки не був комсомольцем. У 1978—1979 роках працював у театрі імені Лесі Українки монтувальником, підсобним робітником у костюмерному цеху. У театрі завдяки Аді Роговцевій познайомився з її чоловіком — актором і педагогом Костянтином Степанковим. У 1984 році році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (курс Костянтина Степанкова). У своєму першому фільмі «Вантаж без маркування» Олексій почав зніматися в день вручення диплома.

З 1984 по 1995 рік — актор театру-студії кіноактора кіностудії імені Олександра Довженка. З весни 1985 року по 20 квітня 1987 року служив у лавах Радянської армії. У 1990-х роках працював приватним таксистом через кризу на кіностудії Довженка. Повернутися до зйомок у кіно допоміг режисер Володимир Попков, запросивши на роль блазня Шико в багатосерійний телефільм «Графиня де Монсоро»..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Кінематографісти та організатори театрального процесу
ВП Юрий Ильенко.jpg

Ю́рій Гера́симович Іллє́нко (нар.18 липня 1936, Черкаси, УРСР — пом.15 червня 2010, с. Прохорівка, Канівський район, Черкаська область, Україна) — український політик, кінооператорТіні забутих предків»), кінорежисерКриниця для спраглих», «Вечір на Івана Купала», «Білий птах з чорною ознакою», «Легенда про княгиню Ольгу»), сценаристМріяти і жити», «Лісова пісня» — всього 47 кіносценаріїв). Батько актора і продюсера Пилипа Іллєнка (1977) та українського політика, члена ВО «Свобода» Андрія Іллєнка (1987).

Народився 1936 в Черкасах. Під час радянсько-німецької війни війни (1941) опинився з мамою й двома братами в самому серці Сибіру, селі Філіповці Ординського району на Обі (Російська Федерація). Молодший брат помер від виснаження. Повернення до спустошеної України 1944 було недовгим. У Черкасах не знайшлось достатньо дітлахів і вчителів, щоб відкрити другий клас, довелось удруге вчитися в першому, російськомовному. 1946 батько, демобілізований з фронту інженер-будівельник, завербувався на шкідливе виробництво скловати в Москву, щоб дати дітям освіту. Родина жила в бараці на території заводу «Ізопліт». Мати захворіла на туберкульоз. Юрій закінчив школу на робітничій околиці Москви і вступив у престижний Всесоюзний державний інститут кінематографії на операторський факультет, як і старший брат Вадим.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Танцівники та хореографи
Лифар С.jpg

Серж Лифа́р (Сергі́й Миха́йлович Ли́фар, фр. Serge Lifar, 2 (15) квітня 1905, Київ, Російська імперія — 15 грудня, 1986, Лозанна, Швейцарія) — український балетний танцівник та хореограф, відомий як один із найвидатніших танцівників XX століття. Був засновником Академії танцю при «Гранд-Опера», ректором Інституту хореографії та Університету танцю Парижа, почесним президентом Всесвітньої ради танцю ЮНЕСКО. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття». За 26 років роботи в Опері Лифар виховав одинадцять зірок балету.

Сергій Лифар народився найімовірніше у передмісті Києва с. Пирогів, або ж у с. Віта-Литовська, у родині помічника лісничого Трипільсько-Вітянського лісництва Михайла Яковича Лифаря та його дружини Софії Василівни Марченко. У метричній книзі с. Пирогова, де знаходилась єдина найближча церква, є запис про його народження 20 березня та хрещення 10 квітня 1905. 

Родина Лифарів мала глибоке козацьке коріння. Пізніше Сергій Михайлович згадував, як, гостюючи в свого діда у Каневі, слухав розповіді про героїчне минуле України та розглядав «пожовклі вицвілі грамоти з восковими печатками, що ними нагороджували Лихварів українські гетьмани та кошові отамани великого Війська Запорізького». .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Артисти цирку
Шевченко Володимир Дмитрович.jpg

Володимир Дмитрович Шевченко (31 липня 1946, Омськ — 24 жовтня 2012, Київ) — український дресирувальник, генеральний директор та художній керівник Національного цирку України.

Народився 31 липня 1946 року у місті Омську у родині артистів цирку: і мати Олександра Олександрівна Александрова, і батько Дмитро Терентійович Шевченко були дресирувальниками. У 1966 році закінчив Державне училище естрадно-циркового мистецтва у Москві за спеціальністю «артист цирку — гімнаст». Того ж року був прийнятий на роботу до «Союзгосцирка» як артист — дресирувальник хижих тварин. З 1968 року він — артист-дресирувальник, керівник атракціону «Левиці», потім атракціонів «Леви і левиці», «Левиці і тигри», «Тигри — вершники на конях».

У 1985 році закінчив Державний інститут театрального мистецтва імені Луначарського за фахом «режисер цирку і театру». У 19701996 роках — художній керівник і директор Українського циркового колективу в системі «Союзгосцирка». З 2000 року — художній керівник, а з 2007 року — генеральний директор-художній керівник Національного цирку України..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Костюмери та дизайнери

Жичук Ірина (Щуцька), (рос. Ирина Жичук (Щуцкая), (англ. Iryna Zhychuk) — український художник і дизайнер. Один з організаторів громадської організації «КвартираFM», співзасновник рекламної агенції PaRtyzan (підпільна студія реклами Партизан). У своїх роботах зображає песоналії у вигляді тварин, начастіше малює котів. Лауреат Ukrainian Art Week 2010, German Art Week, Russian Art Week, Turkish Art Week .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Мистецтвознавці та критики
Могила Анатолія Щербака

Анатолій Іванович Щербак (14 червня 1923, Рокитне16 серпня 1988, Київ) — український кінознавець, сценарист, кандидат філологічних наук (з 1954 року), член Спілки кінематографістів України.

Народився 14 червня 1923 року у селі Рокитному (тепер Кременчуцького району Полтавської області). У 1950 році закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, у 1953 році — аспірантуру при ньому. Викладав в університеті, перебував на партійній роботі, зокрема працював у ЦК КПУ. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Продюсери
Александр Роднянский.jpg

Родня́нський Олекса́ндр Юхи́мович (нар.2 липня 1961, Київ) — український кінорежисер, кіно- і телевізійний продюсер, телевізійний менеджер. Двоюрідний брат та бізнес-партнер Бориса Фуксмана.

Народився в родині кінематографістів (його дід, Зіновій Роднянський був головним редактором Кіностудії документальних фільмів, батько — головним інженером, мати — Лариса Роднянська — директор кіностудії «Контакт» Спілки кінематографістів України)

У 1983 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого (факультет кінорежисури)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис українського мистецтва. Мистецькі діячі української діаспори
John Hodiak in A Lady Without Passport trailer.JPG

Джон Годяк (англ. John Hodiak, укр. Іван Годяк; 16 квітня 1914(19140416), Піттсбург — 19 жовтня 1955, Лос-Анджелес) — американський кіноактор українського походження. Народився в українській сім'ї в Пітсбургу. З 1942 року працював у студії Метро-Голдвін-Маєр.

Іван Годяк народився 16 квітня 1914(19140416) року у місті Пітсбург, штат Пенсильванія. Він був найстаршим з чотирьох дітей у сім'ї. Батьки Івана Годяка Василь (англ. Walter Hodiak 25 жовтня 1888 — 21 серпня 1962) та Ганна (Анна) (дівоче прізвище — Погорілець) (англ. Anna Pogorzelec, 28 лютого 1888 — 17 жовтня 1971) походили з українського села Грушатичі Перемишльського повіту Львівського воєводства (тепер Старосамбірського району Львівської області). За деякими даними, мати Івана Годяка мала польське походження. [джерело?] Вони переселилися до Америки 1912 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Чи Ви знаєте...


редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Мистецькі сайти України

Screenshot Kino-teatr.ua.jpg Kino-teatr.ua — найбільший кінопортал України. Сайт функціонує з 2000 року. Шеф-редактор порталу «Кіно-театр.ua» — Олексій Першко. Він входить до складу прокатної комісії Держкіно та українського оскарівського комітету. Був членом журі другого Одеського міжнародного кінофестивалю, членом журі української панорами кінофестивалю Молодість.

Станом на 17.04.2011 сайт містить інформацію про 5 600 фільмів, 3 800 акторів, та про кінотеатри України. Кіно-театр.ua містить афішу, анонси, рецензії і рейтинги фільмів. На порталі щодня публікуються свіжі новини зі світу кіно, як місцеві, так і міжнародні. Особливістю порталу також є найбільша кіноафіша, яка покриває всі регіони України. З 2010 року на сайті підключено сервіс онлайн-продажу квитків у кінотеатри Києва, згодом цей сервіс був поширений на інші кінотеатри України. Також сайт містить щотижневі огляди касових зборів українських кінотеатрів, який використовується як джерело для публікацій багатьох ЗМІ. Додатково для відвідувачів порталу є можливість залишити рецензію, відгук або взяти участь у конкурсі. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті


Усього знайдено статей: 41993 (7 лютого 2019)



редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти
редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали


Україна • Портал:Українська діаспора • Портал:Українська повстанська армія • Портал:Українське мистецтво • Портал:Українська література • Портал:Українська мова • Портал:Сучасна українська література • Портал:Український кінематограф • Портал:Українська музика • Портал:Український рок • Портал:Український спорт • Портал:Українська наука • Портал:Географія України


Мистецтво • Архітектура (Фортифікація • Дерев'яна архітектура • Храми східної традиції) • Бароко • Кераміка • Кінематограф • Модерн • Мультиплікація • Образотворче мистецтво (Живопис • Скульптура) • Музика (Джаз • Естрада • Кантрі • Класична музика • Мюзикл • Опера • Оперета • Панк • Прогресивний рок • Рок • Рок-н-рол • Російський рок • Фолк-рок • Хард-рок • Хеві-метал • The Beatles) • Танець (Балет) • Театр • Телебачення • Фотографія • Цирк


Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


 • Біографії • Мистецтво... • Культура • Фантастика • Книги • Гастрономія • Пиво • Спорт... • Ігри • Туризм • Пластунство • ЛГБТ • Фемінізм

 • Наука • Природничі науки... • Науки про Землю... • Науки про життя... • Антропологія

 • Автомобілі • Вільне програмне забезпечення • Інформаційні технології • Програмування • Енергетика • Математика • Медицина • Техніка...

 • Етнологія • Економіка •
Історія... • Міфологія • Освіта • Політологія • Право • Психологія • Релігія... • Соціологія • Філософія

Україна... • Регіони... • Діаспора • Українська повстанська армія • АТО • Географія • Наука • Мистецтво • Література • Сучасна література • Мова • Музика • Рок • Кінематограф • Спорт • Чемпіонат Європи з футболу 2012 • Караїми

Географія... • Австралія • Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна Америка • Північна Америка • Країни світу...
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш

  1. Каталог ГРМ, 1980, с. 91
  2. «Вивчаємо Роман О. Гончара „Собор“», Михайло Кудрявцев


This page is based on a Wikipedia article written by contributors (read/edit).
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.

Destek