Портал:Океанологія

ОКЕАНОЛОГІЧНИЙ ПОРТАЛ
Портал створено для зручної навігації масивом статей Вікіпедії про Світовий океан, окремі його елементи, фізико-хімічні процеси в товщі його вод і на поверхні, геологію дна, окремі океанологічні науки і дисципліни, науковців-океанологів, першовідкривачів і мандрівників.

Над чим працюємо
Редактори
П:ОКЕ

Про океанологію Тематичний тиждень
Океаноло́гія (від дав.-гр. ὠκεανός — океан і λόγος — думка, слово) — комплексна природнича наука, що досліджує Світовий океан. Окремі його дисципліни вивчають фізичні процеси циркуляції у морському водному середовищі, оптичні, акустичні, магнітні та інші його особливості, виявляє закономірності взаємодії земної атмосфери й океану, хімію (гідрохімічні особливості морських вод та формування хімічного балансу океану) та біологію (рослинний і тваринний світ, біологічну продуктивність морів, можливість відтворення біологічних ресурсів). До океанології відносять також геологію морського дна, завдання якої — вивчення будови земної кори в межах океану, рельєфу його дна, а також генезис родовищ корисних копалин.


У Вікіпедії розпочався конкурс Європейська весна 2025 (нове), тривають кампанія «Вікі любить Землю/Документи» і «Місяць культурної дипломатії України 2025»
Поспішайте долучитися до учасників!
редагувати
  Вибрана стаття

Острів Крит (грец. Νησί Κρήτη) — п'ятий за величиною острів у Середземному морі і найбільший острів Греції. Займає площу в 8 261 км² (разом із островами Гавдос і Діа — 8 336), протяжність берегової лінії — 1 046 кілометрів.

Острів розташований на відстані від Європи — 110 км, Азії — 175 і Африки — 300 км та омивається чотирма морями — Критським, Лівійським, Карпатоським та Міртійським. Столиця Криту — місто Іракліон.

На острові знаходяться залишки мінойської культури — найдавнішої європейської цивілізації, яка процвітала на Криті за тисячі років до нашої ери.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибране зображення
Степан Макаров
редагувати
  Океанологічна термінологія
Діаграма розрізу океанічних товщ вод
Океанічні області


Абісальна рівнина  (рос. абиссальная равнина, англ. abyssal plain, нім. Abyssalebene f )— тип глибоководних рівнин, приурочених до улоговин ложа океану та западин крайових морів перехідної зони. За морфологічними ознаками А.р. розділяються на плоскі (субгоризонтальні) і горбисті. Останні особливо характерні для Тихого та Індійського океанів.

Абісальні рівнини займають ~ 40% площі ложа океанів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Океани та обрані моря

Півні́чне мо́ре — частина Атлантичного океану, омиває береги Норвегії і Данії на сході, Шотландії і Англії на заході, і Німеччини, Нідерландів, Бельгії і Франції на півдні.

Відгалуженням Півні́чного мо́ря є Скагеррак між Данією, Норвегією, і Швецією, який з'єднується Балтійським морем крізь Каттегат, Орезунд, Великий Бельт і Малий Бельт.

На півдні Північне море з'єднується з рештою Атлантики через протоку Дувр і далі — Англійський Канал, а на півночі — через Норвезьке море. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані затоки та бухти Світового океану
Протока Гонав

19°00′ пн. ш. 73°30′ зх. д. / 19° пн. ш. 73.5° зх. д. / 19; -73.5 Затока Гонав (фр. Golfe de la Gonâve, гаїт. креол. Lagonav) — велика затока біля західного узбережжя Гаїті. На узбережжі затоки розташовано місто Порт-о-Пренс, столиця Гаїті. Інші міста біля затоки: Гонаїв, Сіно-Марк, Мірагоан і Жеремі. У затоці розташовані декілька островів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані протоки Світового океану
Вид на протоку Кука з гори Вікторія у Веллінгтона.

Прото́ка Ку́ка — протока, що розділяє острови Нової Зеландії: Північний і Південний. Сполучає Тихий океан на сході і Тасманове море на заході.

На її північній стороні розташовано місто Веллінгтон. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані океанічні течії, вири та аномалії

Гвінейська течія — тепла течія в Атлантичному океані, на півночі Гвінейської затоки, біля узбережжя Африки. Пересічна річна температура води на поверхні +26-27°, солоність до 35‰, швидкість понад З кілометри на годину.

(Атлантичного океану) - так називається течія, складене з екваторіальних протитечій і проникаюче із заходу в Гвінейська затока. Область, яку займає цією течією, може бути розглянута як що складається з двох частин - області екваторіальних протитечій та області власне гвінейського течії. Межею між цими областями можна прийняти меридіан 10 ° західної довготи від Грінвіча. Західна ж межа першої області змінюється не тільки за порами року, але і в різні роки не залишається однією і тією ж; тому різні джерела дають відносно західної межі області різні вказівки. За Бергаузу і англійським картам, західний межа екваторіальних протитечій становить меридіан 51 ° західної довготи, по Кольдевелю - 40 ° західної довготи.::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Обрані елементи рівнинного рельєфу океанічного дна
Основні батиметричні особливості Північного Льодовитого океану
Основні батиметричні особливості Північного Льодовитого океану

Жолоб Літке — океанічний жолоб на північний схід від Гренландії, і близько 350 км північніше від Шпіцбергена, в Євразійському басейні, Північний Льодовитий океан. Найглибша точка у Північному Льодовитому океані — 5,449 м знаходиться у жолобі. Жолоб займає 20-те місце з найглибших жолобів світу..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи гірського рельєфу океанічного дна
Розташування Сандвічевої плити. Синім і фіолетовим приблизно позначено розташування дуги Скотія

Дуга Скотія, Дуга Скоша, Південно-Антильський хребет — підводний хребет, розташований в південній частині Атлантичного океану. Або острівна дуга що обмежує з півночі, сходу і півдня море Скоша.

Хребет простягається на 3500 км від Вогняної Землі через Південні Сандвічеві острови до Антарктиди. Глибина над хребтом досягає 3000 м, окремі його ділянки утворюють острови Південна Джорджія, Шаг-рок, Естадос, Ісла-Гранде, .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані підводні печери та гроти Світового океану
Велика Синя Печера

Вели́ка Си́ня Печера (Діра) (англ. Great Blue Hole) — велика підводна печера біля узбережжя Белізу. Вона розташована біля центральної частини рифу Лайтгаус, невеликого атола за 100 км від материка і міста Беліз. Печера має круглу форму, понад 330 м в діаметрі і 140 м завглибшки. Вона сформувалася як вапнякова печера протягом останнього льодовикового періоду, коли рівень моря був набагато нижчим..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи берегової лінії Світового океану: півстрови та миси
Червоним на мапі відмічено півострів Ямал

Яма́л — півострів на півночі Західного Сибіру.

Півострів Ямал вдається в Карське море між Байдарацькою та Обською губами.

Довжина півострову — 750 км, ширина — до 240 км. Площа становить майже 122 тис. км².

В адміністративному плані Ямал розташований в межах Ямало-Ненецького автономного огругу Тюменської області Російської Федерації..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані острови та рифи Світового океану

Ньюфа́ундленд (англ. Newfoundland МФА: [nufənˈlænd] Нуфанле́нд "новознайдена земля"; фр. Terre-Neuve) — острів біля північно-східних берегів Північної Америки, частина канадської провінції Ньюфаундленд і Лабрадор.

Площа острова — 111 390 км², довжина берегової лінії 9 656 км, висота над рівнем моря до 814 м.

Населення — 479 105 чол. (2006), найбільше місто — Сент-Джонс (99 182).

Ньюфаундленд є островом материкового походження, що відокремився в антропогеновому періоді. Він відокремлюється від материкової частини неширокою (16 км) протокою Белл-Айл на півночі і протокою Кабота – на південному заході. Його рельєф так само розчленований і гірський, як і Північних Аппалачів. Переважають хвилясті рівнини із залишковими горбами.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані архіпелаги та групи островів Світового океану

Брита́нські острови́ (ірл. Éire agus an Bhreatain Mhór, англ. British Isles, шотл. Breetish Isles, менс. ny h-Ellanyn Goaldagh) — архіпелаг на північному заході Європи, між Північним морем і Атлантичним океаном. На Британських островах розташовані держави Велика Британія та Ірландія, а також території під владою британської корони.

Площа островів — 315,1 тис. км². Від материкової частини Європи відокремлені Північним морем і протоками Па-де-Кале і Ла-Манш.

Включають великі острови Велика Британія і Ірландія.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Родовища та басейни корисних копалин Світового океану

Балтійська нафтогазоносна область — охоплює Литву, Латвію, Калінінградську область РФ, північно-східну частину Польщі, а також акваторії Центральної і Південної Балтики (шельфи Латвії, Литви, Польщі і Швеції). Перше родовище нафти відкрите в 1968 р.

Площа понад 170 тис. км². З них акваторій близько 70 тис. км².::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані об`єкти природно-заповідного фонду Світового океану

Вели́кий бар'є́рний риф — найбільша у світі система коралових рифів, розташована в Кораловому морі, уздовж східного узбережжя Австралії, біля узбережжя штату Квінсленд. Простягається на &&&&&&&&&&&02300.&&&&002300 км з півдня на північ, починаючи від тропіка Козерога між містами Гладстон і Бандаберг до протоки Торреса, що відокремлює Австралію від Нової Гвінеї. Загальна площа - &&&&&&&&&0348698.&&&&00348 698 км². У північній частині має ширину близько 2 км, у південній — 152 км. На півдні віддалена від берега на 300 км, а далі на північ, біля мису Мелвілла, наближається до материка на відстань до 32 км. Складається з мільярдів коралових поліпів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані антропогенні об'єкти Світового океану
Міст через затоку Ханчжоувань

Міст через затоку Ханчжоувань (кит.: 杭州湾大桥;трад. китайська: 杭州灣大橋) — вантовий міст через затоку Ханчжоувань. З'єднує міста Шанхай та Нінбо, КНР. Загальна довжина мосту 35.673 км, він є найдовшим транс-океанічним мостом у світі. Будівництво тривало з 2003 по 2007 рік.

Спочатку планувалося побудова мосту від Цзіньшаню, одного з районів Шанхая, проте після протестів уряду Шанхая проєкт буле переглянуто і північний виїзд на міст було перенесено на територію провінції Чжецзян.

Будівництво мосту було розпочато 8 червня 2003 року і завершено в 2007 році, хоча планувалося в 2010 році.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані порти Світового океану

Сінгапу́р, також Сингапур (санскр. सिंह siMha — лев і पुर pura — місто) — місто-держава у Південно-Східній Азії на краю Малаккського півострова. Площа 622 км²; столиця — Сінгапур. Складається з острова Сінгапур і 57 дрібних островів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані міста на островах Світового океану

Джака́рта (колишня назва Батавія, офіційна назва Спеціальний столичний регіон Джакарта, індонез. Daerah Khusus Ibukota Jakarta) — найбільше місто і столиця Індонезії, одне з найбільших міст світу.

Місто розташоване на північно-західному узбережжі острова Ява при впадінні річки Чилівунг у Яванське море. Адміністративно входить у Регіон Ява.

Вітрильна шлюпка в затоці Джакарти.

Джакарта розташована на північно-західному узбережжі Яви, в гирлі річки Чилівунг (англ. Ciliwung River, яван. Kali Ciliwung, індонез. Ci Liwung) в бухті Джакарта (англ. Jakarta Bay), яка є затокою Яванського моря. Офіційно, територія Спеціального Округу Джакарти займає 662 км².::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні зони та одиниці районування Світового океану


редагувати
  Океанологічна література
  • Хільчевський В. К., Дубняк С. С. Основи океанології: підручник [Електронний ресурс] - 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: ВПЦ "Київський університет, 2008. — 255 с. — ISBN 978-966-439-015-3
  • Океанографическая энциклопедия. Под ред. З. И. Мироненко : Гидрометеоиздат , 1974 - 632 c. (рос.)
  • Вершинский Николай В. Загадки океана
  • Парамонов А.Н., Кушнир В.М., Забурдаев В.И. Современные методы и средства измерения гидрологических параметров океана.- 1979. Твердый переплет. 248 с.
  • Океан - Атмосфера. Энциклопедия. Л. Гидрометеоиздат 1983г. 464 с.
  • Белинский Н.А., Истошин Ю.В. Моря, омывающие берега Советского Союза. – М :Военное изд – во мин – ва обороны СССР. – 1956. – 195с.
  • Беляев Б.И. Прикладные океанологические исследования. – Л :Гидрометеоиздат. – 1986. – 143с.
  • Бекятев К.А., Середряков В.В. Международные морские организации. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 601с
  • Богданов К.Т. Приливы мирового океана. – М : Наука. – 1975. – 115с.
  • Большаков А. А. КОСМИЧЕСКИЕ МЕТОДЫ В ОКЕАНОЛОГИИ
  • Боровиков П. Лаборатория на морском дне. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 135с.
  • Бортковский Р.С. Тепло – и влагообмен атмосферы и океана при шторме.– Л : Гидрометеоиздат. – 1983. – 158с.
  • Брамсон М.А. Морская рефрактометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с. – Библиогр : стр. 237 – 243.
  • Бреховских Л.М., Лысанов Ю.П. Теоретические основы акустики океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1982. – 262с.
  • Бурков В.А. Общая циркуляция мирового океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1980. – 250с.
  • Бычкова И.А., Викторов С.В. Дистанционное определение температуры моря. – Л :Гидрометеоиздат. – 1988. – 220с.
  • Васильев К.П. Что должен знать судоводитель о картах погоды и состояния моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 229с.
  • Питер Вейль Популярная океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 500с.
  • Ветер, волны и морские порты. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с.
  • Вилькицкий А. Северный морской путь. – С – Петербург. – 1912.
  • Влияние загрязнения поверхностного слоя на тепло–, газо– и влагообмен океана с атмосферой. – Проблемы химического загрязнения вод Мирового океана. Том 3.– Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 128с.
  • Вольцингер Н.Е. Длинноволновая динамика прибрежкой зоны. – Л :Гидрометеоиздат. – 1989. – 263с.
  • Вольцингер Н.Е. Основные океанологической воды. – Л :Гидрометеоиздат. – 1968. – 280с
  • Вольцингер Н.Е. Теория мелкой воды. Океанологические задачи и численные методы. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 206с.
  • Герлах Себастьян Загрязнение морей. Диагноз и терапия. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 262с.
  • Герман В.Х., Левиков С.П. Вероятностный анализ и моделирование колебаний уровня моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1988. – 229с.
  • Гершанович Д.Е., Муромцев А.М. Океанологические основы биологической продуктивности мирового океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1982. – 319с. – Библиогр : стр. 311– 318.
  • Гидро–акустическая техника исследования и освоения океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1984. – 263с.
  • Глаголева М.Г., Скриптунова. Прогноз температуры воды в океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 165с.
  • Глобальный водообмен. – М : Наука, 1975. – 125с.
  • Глуховский Б.Х. Исследование морского ветрового волнения. – Л :Гидрометеоиздат. – 1966. – 282с.
  • Давидан И.Н., Лопатухин Л.И. Ветровое волнение в Мировом океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 256с. – Библиогр : с. 245 –252.
  • Дерюгин К.К., Степанюк И.А. Морская гидрометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. –387с.
  • Дерягин В. Каспий, его прошлое, настоящее и будущее. – Баку :Азерб. Гос. изд – во. – 1977. – 115с.
  • Джеймс Р. Прогноз термической структуры океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1971. – 153с.
  • Динамика гидрографической сети неприливных устьев рек. – М : Моск. отд. Гидрометеоиздат. – 1977. – 295с.
  • Динамика океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 302с.
  • Доронин Ю.П. Взаимодействие атмосферы и океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1981. – 287с.
  • Доронин Ю.П., Хейсин Д.Е. Морской лед. – Л : Гидрометеоиздат. – 1975. – 307с.
  • Доронин Ю.П. Региональная океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 303с. – Библиогр : с. 296 – 298
  • Драган Я.П. Методы вероятностного анализа ритмики океанологических процессов. – Л : Гидрометеоиздат. –1987. – 317с.
  • Дуванин А.И. Волновые движения в море. – Л : Гидрометеорологическое изд – во. – 1968. – 221с.
  • Евгенов Н.И. Морские течения. – Л : Гидрометеорологическое изд –во. – 1957. – 109с.
  • Егоров Н.И. Физическая океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. – 452с.
  • Ерлова Н.Г. Оптика моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 237с
  • Жуков Л.А. Общая океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1976. – 376с
  • Зубов И.И. Основы учения о проливах мирового океана. – М : Гос. изд – во географ. лит – ры. – 1956. – 236с.
  • Зырянов В.И. Теория установивщихся океанических течений. – Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 225с
редагувати
  Морське право

Держа́ва пра́пора — держава, що здійснює нормативний контроль над комерційними морськими судами, офіційно зареєстрованими й ходять під його прапором. Контроль містить у собі інспекційні перевірки судів, їхню сертифікацію, забезпечення безпеки й захисту навколишнього середовища при експлуатації судів.

Часто великі компанії як держави прапора вибирають держави з нерозвиненим морським законодавством. Три найбільших держави з відкритими корабельними реєстрами — Багамські острови, Ліберія та Панама. По-англійськи ця практика називається flag of convenience (англ. прапор зручності). Дві держави із «зручними» прапорами — Монголія та Болівія — взагалі не мають виходу до моря.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Списки Світового океану
Ряска мала

Наявний список островів, відсортований за площею, включає всі острови з площею понад 2500 км², деякі острови площею понад 500 км². Для порівняння наведені також площі континентів...

Острови площею понад 250 000 км²

{

редагувати
  Телепрограми та кіно про світовий океан

«Океани» (фр. Océans) — документальний фільм про жителів підводного світу Жака Перрена («Птахи» та «Мікрокосмос»). Перелік місць, в яких велися знімальні роботи, нараховує 54 країни: Японія і Аргентина, Індонезія і Мозамбік, США від Аляски до Каліфорнії та Антарктида, Гваделупа і Єгипет, Австралія та Індонезія, Французька Гвіана і Французька Полінезія, Венесуела і Нова Зеландія. Картина не має аналогів. Фільм об'єднав десятки організацій: роботі над фільмом сприяли Європейське космічне агентство, Військово-морський флот Франції, Міноборони Франції, загін консультантів-океанологів, наукові інститути різних країн.

Картина створена за допомогою новітніх розробок і революційних технологій. Спеціально для неї були сконструйовані 12-кілограмові камери-міні-гелікоптери для зйомок птахів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані науково-дослідні експедиції, що досліджували океан
Підняття прапора експедицією Вількіцького при відкритті Північної Землі

Російська гідрографічна експедиція Північного Льодовитого океану (1910 - 1915) була організована з метою розробки та освоєння Північного морського шляху. В її складі було два криголамних пароплави - «Вайгач» і «Таймир». Експедиція просувалася північною акваторією Північного Льодовитого океану зі сходу на захід.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані океанологічні наукові та освітні установи та заклади
Файл:Файл:Харківський гідрометеорологічний технікум Одеського державного екологічного університету.jpg

Харківський гідрометеорологічний технікум Одеського державного екологічного університету — державний вищий навчальний заклад І рівня акредитації — структурний підрозділ Одеського державного екологічного університету, розташований у Харкові..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Добра стаття
Ортографічна проєкція архіпелагу

Галапаго́ські острови́ (ісп. Islas Galápagos) — архіпелаг у Тихому океані, розташований за 965 кілометрів на захід від узбережжя Еквадору; складаються з 13 основних вулканічних островів, 6 невеликих острівців і 107 скель і намивних територій.

Вважають, що перший острів сформувався 5—10 мільйонів років тому в результаті тектонічної активності. Наймолодші острови — Ісабела і Фернандіна — досі на стадії формування, останнє вулканічне виверження на цих островах відбулося в 2005 році.

Адміністративно Галапагоські острови належать Еквадору. Населення архіпелагу .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрана ілюстрація
Затока Фанді під час припливу


редагувати
  Обрані рослини Світового океану
Ряска мала

Гідатофі́ти (Від грец. Hydor, родовий відмінок hydatos — вода і phyton — рослина) — водні рослини, цілком або більшою своєю частиною занурені у воду (на відміну від гідрофітів, занурених у воду тільки нижньою частиною).

Одні з них не прикріплені коренями до ґрунту (наприклад, ряска, елодея), інші — прикріплені (наприклад, латаття). За способом розвитку різняться:

  • Гідатофіти справжні — рослини, занурені у воду, ріст і розвиток яких відбуваються тільки у воді (наприклад, види куширу);
  • аерогідатофіти занурені — рослини, цілком занурені у воду, зростання у яких відбувається у воді, а запилення квіток — над водою (наприклад, у валіснерії спіральної);
  • аерогідатофіти плаваючі — рослини, у яких частина листя і стебел занурена у воду, а частина — плаваюча; запилення квіток відбувається.::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Обрані тварини Світового океану
Зграя ставриди

Ставрида середземноморська (Trachurus mediterraneus) — вид ставрид (Trachurus), родина Ставридові (Carangidae). Невеликих розмірів морські риби, що тримаються зграйками. Важливий об'єкт рибного промислу..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Мореплавці

Амері́ґо Веспу́ччі (італ. Alberigo Vespucci, Amerigo Vespucci, *9 березня 1451 — †22 лютого 1512) — флорентійський мореплавець, завдяки якому, можливо, отримав свою назву Американський континент.

Здійснив дві експедиції до берегів Південної Америки (1499, 1502).

Народився 9 березня 1454 у Флоренції в родині публічного нотаріуса республіки Анастазіо Веспуччі. Від народження мав ім'я Альберіґо.

Отримав добротне виховання у свого вченого дядька Антоніо, проявивши талант до фізики, морехідної астрономії і географії. В 1490 відбув до Севільї як торговець. Там він поступив на службу в багатий торговий дім флорентійця Жуаното Берарді.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Океанологи
Жак Пікар (в центрі) та Дон Волш (ліворуч)

Жак Пікар (фр. Jacques Piccard; * 28 липня 1922 року, Брюссель, Бельгія — † 1 листопада 2008 року, Швейцарія) — швейцарський океанолог, один з трьох людей, хто побував на дні Маріанської западини.

Жак Пікар народився в Брюсселі в сім'ї фізика і винахідника Огюста Пікара. Разом з батьком брав участь у будівництві і випробуваннях батискафа «Трієст». Назву апарат отримав на честь міста Трієст, Італія, в якому було виконано основні роботи зі створення апарата. «Трієст» було спущено на воду в серпні 1953 і він зробив кілька занурень у Середземному морі з 1953 до 1957 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Гляціологи океану

Олексі́й Фе́дорович Трьо́шніков (1 (14) квітня 1914(19140414), с. Павловка Симбірської губернії (нині Баришського району Ульяновської області) — 18 листопада 1991, Санкт-Петербург) — радянський океанолог, географ, дослідник Арктики та Антарктики. Доктор географічних наук (1963), професор (1967), академік АН СРСР (1981).

Після закінчення географічного факультету Ленінградського державного університету в 1939 році працював в Арктичному і Антарктичному науково-дослідному інституті.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Метеорологи та кліматологи океану
Василь Іванович Колчак

Олекса́ндр Васи́льович Колча́к (* 4 (16) листопада 1874(18741116), Олександрівське (Петербург) — † 7 лютого 1920, Іркутськ) — російський військовий і державний діяч, адмірал (1918), полярний дослідник і вчений-океанограф. Є нащадком сотника козацького бузького війська Лук'яна Колчака і турецького воєначальника Ільяша Колчака-паші. Учасник експедицій 1900–1903 років (нагороджений Імператорським Російським географічним товариством Великою Костянтинівською медаллю)...

15 листопада 1894 року Олександр Васильович Колчак отримав військове звання мічмана та 6 серпня 1894 року був призначений на крейсер 1-го рангу «Рюрик» в якості помічника вахтового начальника. На цьому крейсері він відбув на Далекий Схід. В кінці 1896 року Колчак був призначений на крейсер 2-го рангу «Крейсер» на посаду вахтового начальника. На цьому кораблі він протягом кількох років ходив у походи по Тихому океану, в 1899 році повернувся в Кронштадт. 6 грудня 1898 року отримав звання лейтенант. У походах Колчак не тільки виконував свої службові обов'язки, але й активно займався самоосвітою. Також він захопився океанографією і гідрологією. У 1899 році опублікував статтю «Спостереження над поверхневими температурами та питомою вагою морської води, проведені на крейсерах „Рюрик“ і „Крейсер“ з травня 1897 року по березень 1898 року»..:::::::::::::::: читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Біологи, екологи та біогеографи океану

Сергій Миколайович Скадовський (* 31 серпня (12 вересня) 1886, Білозерка, нині Херсонської області — 2 травня 1962, Москва) — радянський гідробіолог, творець еколого-фізіологічного напряму в гідробіології, доктор біологічних наук, професор (1935).

Походить з Херсонської гілки роду Скадовських. Батько — Скадовський Микола Львович, український художник, ініціатор і співзасновник Товариства періодичних виставок південно-російських художників в Одесі, помер, коли Сергієві не виповнилося ще й шести років. Мати вдруге вийшла заміж за відомого невропатолога і психолога Григорія Россолімо..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Ґрунтознавці океану

Жак-Ів Кусто́ (фр. Jacques-Yves Cousteau; *11 червня 1910, Сент-Андре-де-Кюбзак, Бордо — †25 червня 1997, Париж) — французький дослідник Світового океану, фотограф, режисер, винахідник, автор великої кількості книг і фільмів, першовідкривач. Був членом Французької академії. Командор Ордена Почесного легіону. Відомий як Капітан Кусто (фр. Commandant Cousteau). Разом з Емілем Ган'яном розробив і випробував акваланг.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Геоекологи та природоохоронці Світового океану

Чарльз Мур молодший, Charles J. Moore - океанограф та капітан-яхтсмен відомий за статтями, що привернули увагу до великої тихоокеанської сміттєвої плями, території в Тихому океані за розміром більшої за Техас.

У 1997 році, коли він повертався до південної Каліфорнії після закінчення транстихоокеанської яхтної регати Лос-Анджелес-Гаваї, він та його команда помітили сміття, що плавало за бортом. Він написав про це статтю, яка привернула увагу масмедія до цього питання.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Геологи океану

Ю́рій Ю́рійович Юрк (1905–1976) — український геолог родом з Дніпропетровщини.

Закінчив Харківський ІНО (1932), з 1934 науковий співробітник Інституту геологічних наук АН УРСР; 1956 — 73 — директор, 1973 — 76 — завідувач відділу Інституту мінеральних ресурсів. Основні праці Юрка присвячені питанням геології й .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Сейсмологи та вулканологи Світового океану
Файл:.jpg

Інґе Леманн (дан. Inge Lehmann; * 13 травня 1888, Копенгаген — † 21 лютого 1993, Копенгаген) — данський геофізик, сейсмолог, викладач Королівського товариства в Лондоні. 1936 року вона відкрила внутрішнє ядро ​​Землі на основі вивчення поширення сейсмічних хвиль від землетрусів у південній частині Тихого океану.

Інґе Леманн народилася та виросла у Копенгагені. Донька експериментального психолога Альфреда Леманна (1858–1921). Отримала початкову освіту в середній школі, яку очолювала Ханна Адлер — тітка Нільса Бора. За словами Інґе Леманн, її батько та Ханна Адлер були двома людьми, що мали найбільш істотний вплив на розвиток її інтелектуальних здібносте.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Геоморфологи та геотектоністи Світового океану


редагувати
  Обраний життєпис океанології. Спелеологи та карстознавці океану

Мішель Сіфр (фр. Michel Siffre, р.н. 1939, Ніцца) — французький вчений, геолог, спелеолог, «спелеонавт». Здобув широку популярність завдяки серії хронобіологічних експериментів «Поза часом», в ході яких кілька місяців знаходився на самоті в печері без можливості визначення часу та дати, вивчаючи суб'єктивне відчуття плину часу.

В результаті досліджень виявив, що людський організм самостійно пристосовується до 24-годинного або 48-годинного циклу..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Геохіміки та гідрохіміки океану

Шнюков Євген Федорович — вчений-геолог, академік НАН України (1982), заслужений діяч науки і техніки України (1991), двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1989, 2000), дійсний член Міжнародної академії наук (МАН) Євразії.

Народився 23 березня 1930 року в м. Архангельську в родині службовців. Школу закінчив із золотою медаллю в м. Одесі. У 1953 з відзнакою закінчив Київський університет ім. Т. Г. Шевченка, здобувши освіту за фахом «геолог-геохімік».

У 1953–1956 навчався в аспірантурі Інституту геологічних наук АН УРСР. У 1958 успішно захистив кандидатську дисертацію. Її основою стали дослідження.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Палеокеанологи

Сеньковський Юрій Миколайович (* 20 квітня 1931, Львів) — український геолог, учений у галузі генетичної літології, теоретичної мінералогії, геологічної та геохімічної палеоокеанографії.

Завідувач відділу седиментології провінцій горючих копалин Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України (з 1980), доктор геолого-мінералогічних наук (1975), професор, член-кореспондент НАН України (1997), лауреат премії імені В. І. Вернадського НАН України (1994), член Наукового товариства імені Шевченка, член Регіонального об'єднання дослідників Гуцульщини.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Археологи Світового океану
Роберт Баллард на TED-конференції (2008)

Роберт Дуейн Баллард (англ. Robert Duane Ballard; нар. 30 червня 1942(19420630), Вічита, США) — колишній командир управління ВМС США і професор океанології при університеті Род-Айленда. Відомий своїми знахідками в галузі підводної археології.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис океанології. Економіко-географи Світового океану


редагувати
  Океанологічні сайти України та світу

Ви можете додати сюди посилання на океанологічні вебсайти ↓

редагувати
  Категорії
редагувати
  Корисні шаблони
редагувати
  Нові статті
  • ORP Sęp — започаткував 3 травня 2025 користувач V Ryabish
  • ORP Ryś — започаткував 3 травня 2025 користувач V Ryabish
  • ORP Wilk — започаткував 3 травня 2025 користувач V Ryabish
  • U-779 — започаткував 2 травня 2025 користувач Erik tavr
  • U-775 — започаткував 1 травня 2025 користувач Erik tavr
  • U-773 — започаткував 29 квітня 2025 користувач Erik tavr
  • U-764 — започаткував 27 квітня 2025 користувач Erik tavr


Джерела

[ред. код]
Сестринські проєкти і портали
Більше різноманітної допоміжної інформації про океанологію на сестринських проєктах фонду Вікімедіа:

Вікіновини   Вікісловник   Вікісховище   Вікіпедія   Вікіцитати   Вікікниги   Вікіджерела   Вікідані  
Wikinews Wiktionary Commons Wikipedia Wikiquote Wikibooks Wikisourse Wikidata
Wikinews Wiktionary Commons Wikipedia Wikiquote Wikibooks Wikisource Wikidata
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Портал:Океанологія&oldid=34137222