Портал:Географія України

Wikipedia open wikipedia design.

Розділ Вікіпедії: Географія України
Проект  |  Портал


редагувати
  Географія України
Map of Ukraine en.svg

Географія України — частина регіональної географії, яка вивчає природне середовище і територіальну організацію суспільства в межах України. Основними її розділами є фізична і соціально-економічна географія України.

Топонім Україна вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком. Існує декілька гіпотез походження назви.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
13.Парк „Софіївка" з комплексом водойм, паркових будівель, споруд і скульптур.JPG

Націона́льний дендрологі́чний парк «Софі́ївка» — парк, науково-дослідний інститут Національної академії наук України. На сьогодні — це місце відпочинку. Щорічно його відвідують близько 500 тисяч людей. Площа — 179,2 га.

«Софіївка» є пам'яткою краєвидного типу світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII — першої половини XIX століть. Тут росте понад 2000 видів дерев і кущів (місцевих і екзотичних), серед них: таксодіум (кипарис болотний), сосна Веймутова, тюльпанове дерево, платан, гінкґо, смерека та багато інших. Колективом парку видано каталог рослин, в якому нараховується 1994 таксони, з них 1220 деревних і кущових порід та 774 трав'янистих рослин, в тому числі 25 таксонів ліщин, 24 — буків, 41 — ялин, 44 — ялівці, 100 — ліан, 320 — троянд, 57 — рододендронів, 376 — ґрунтопокривних та 98 — квіткових рослин. Колекційний фонд парку в 2007 році нараховував 3323 таксонів, з них: 546 деревних, 1557 кущових, 115 ліан, 1212 трав'янистих рослин, з них 914 інтродукованих та 246 аборигенних..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
Маринич.jpg
редагувати
  Обрані елементи рівнинного рельєфу України
Берда.JPG

Бе́рда — гора на Хотинській височині. Розташована в межах Заставнівського району Чернівецької області, на схід від села Васловівці, що на північ від міста Чернівців.

Висота 515,7 м над рівнем моря. Поверхня Берди вирівняна, схили асиметричні (західні та південні — круті). Вкрита буковими, дубово-грабовими та дубовими лісами, місцями підліском із ліщини.

Берда — найвища вершина рівнинної частини України, а також одна із найвищих точок Східноєвропейської рівнини. Поступається тільки плато Бирлад (561 м).::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи гірського рельєфу України
Пам'ятний знак на вершині Говерли

Гове́рла (рум. Hovârla, угор. Hoverla, давня назва угор. Hóvár) — найвища вершина Українських Карпат і найвища точка України, висота 2061 м. Назва походить із румунської howirla, що означає.................


Говерла є найвищою точкою України. 16 липня, в день прийняття Декларації про державний суверенітет України, громадські організації традиційно підіймають на вершині Говерли Державний Прапор України, зокрема, в рамках акцій «Прапор — на вершину!». З нагоди п'ятої річниці незалежності України на вершині встановлено плиту, в яку вмонтовані капсули з землею з усіх областей України. Тут також знаходиться великий металевий хрест, скульптурний монумент з українським тризубом (що зазнав вандалізму в 2007 році) і бетонний стовп.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані печери та карстові порожнини України
Вхід до печери

Оптимісти́чна — гіпсова печера, геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення в Україні. Розташована поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області.

Занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера, найдовша печера Євразії та друга (після Флінт-Рідж-Мамонтової у США) за довжиною серед печер світу.

Сумарна картографована довжина її ходів становить понад 240,5 км. Печера до кінця не розвідана. Вона займає площу близько 2 гектарів, що обумовлено чисельністю та хвилястістю ходів. Ходи залягають на глибині близько 20 м під землею. Печера сильно замулена глиною. Трапляються сталактити, освіти, геліктити.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Острови та півстрови України
Seas Azov and Black.png

Кри́мський піво́стрів, Крим, також Таврія (крим. Qırım yarımadası, Qırım, Къырым ярымадасы, рос. Крымский полуостров, Крым) — півострів, розташований на півдні України, у межах Автономної Республіки Крим, Севастополя та частково півдня Херсонської області (північ Арабатської стрілки).

З березня 2014 року АР Крим та Севастополь мають міжнародно-правовий статус "територія України, тимчасово окупована Росією". У 2014-2015 роках встановлена система міжнародних санкцій за будь-яке визнання Криму частиною Росії.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні водойми України
Lake Yalpuh 02.jpg

Ялпу́г, або Ялпух — озеро лиманного типу, найбільше природне озеро в Україні. Територіально розташоване у Болградському, Ізмаїльському і Ренійському районах Одеської області. На північному березі Ялпуга, при впадінні річки Ялпуг, розташоване місто Болград.

Довжина 39 км, ширина до 15 км, площа 149 км², середня глибина близько 2 м, максимальна — 5,5 м. Улоговина видовженої форми. Східний та західний береги переважно підвищені, розчленовані яругами, південні — піщані, крайня північна ділянка узбережжя заболочена та поросла очеретом.

Температура води влітку +24 — +25 °C; взимку озеро замерзає, льодовий режим нестійкий.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні водостоки

Дніпро.jpg. Дніпро́ (Аудіо вимоваопис файлу; ст. -слов. Дънѣпръ; біл. Дняпро, рос. Днепр, крим. Özü, дав.-гр. Βορυσθένης, лат. Danapris, поетична......................... Дніпро — типова рівнинна річка з повільною й спокійною течією. Має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. Ширина долини річки — до 18 км. Ширина заплави — до 12 км. Площа дельти — 350 км². Живлення змішане: снігове, дощове й підземне. Близько 80% річного стоку Дніпра формується у верхній частині басейну, де випадає.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Штучні водойми України
167kachovskemore.jpg

'Кахо́вське водосхо́вище — одне з шести великих водосховищ у каскаді на річці Дніпро, в Херсонській, Дніпропетровській і Запорізькій областях України. Заповнено у 19551958 роках.

Створене греблею Каховської ГЕС (гребля — біля міста Нової Каховки). Заповнено в 19551958 роках.

Довжина водосховища 230 км, пересічна ширина 9,4 (максимальна — 24 км). Площа 2155 км², об'єм води 18,2 км³. Довжина берегової лінії 896 км. Має сезонне регулювання стоку. Коливання рівня води до 3,3 м, водообмін відбувається 2—3 рази на рік. Береги переважно круті, розчленовані глибокими балками, лише на окремих ділянках::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Родовища та басейни корисних копалин України
Шахта «Зоря» в місті Кривий Ріг

Криворізький залізорудний басейн — найбільший в Україні басейн з покладами багатих залізних руд, головний гірничовидобувний центр країни, розташований на території Дніпропетровської області.

Промислове освоєння залізних руд басейну почалося у другій половині XIX ст. Початок використання залізних руд пов'язано з ім'ям Олександра Миколайовича Поля (1832—1890), що організував в 1873 р. «Товариство криворізьких залізних руд». Першим місцем видобутку руди було урочище Дубова балка, що належала Полю.

Першу геологічну карту Кривбасу створив С. О. Конткевич.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані об`єкти природно-заповідного фонду України
Dendro.jpg

Минькове́цький дендропа́рк — дендрологічний парк................ Розташований на західній околиці села Миньківці Дунаєвецького району Хмельницької області. ................

Ініціатива створення парку походила від директора Кам'янець-Подільського держлісгоспу Сергія Єфремовича Бульби, який нині є головним інженером підприємства. Проектувальні роботи, закладка та посадка дерев і кущів здійснювалась під керівництвом лісівника Тимофія Даниловича Шелестюка. Для посадки перших видів рослин на території утвореного дендрологічного парку були використані саджанці Кам'янець-Подільського ботанічного саду та Новоушицького розсадника.

На території парку зростає понад 200 таксонів. В основі композиції парку лежить алея з туї західної форми колоновидної і самшиту вічнозеленого. З двох боків алеї зростають барбариси, берези та ялівці. При висадженні клену-явору та тису ягідного був використаний гніздовий спосіб. На території парку зростають широкогілочник східний, туя західна, гінкго дволопатеве.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані заповідні території України антропогенного характеру
Свята Софія Київська.jpg

У «Повісті минулих літ» заснування Софійського собору значиться під 1037 роком; в Новгородському літописі подія позначена 1017 та 1037 роками.

Засновником собору літописні джерела визначають київського князя Ярослава Володимировича (Мудрого). Інші джерела дають можливість пов'язувати заснування собору з іменем Володимира Великого. Сучасник будівництва собору митрополит Іларіон Київський у своєму «Слові про Закон і Благодать», згадуючи Софійський собор, говорить, що в його створенні Ярослав завершив справу свого батька Володимира; німецький єпископ Тітмар Мерзебурзький (†1018) згадує під 1018 роком функціонуючий Софійський монастир у Києві . Останніми роками набула популярності гіпотеза про заснування Софії Київської князем Володимиром.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Одиниці адміністративно-териториального устрою України
Дніпропетровський район.gif

Дніпропетро́вський райо́н — район навколо обласного центру Дніпропетровської області України. Адміністративний центр — місто Дніпропетровськ, яке має статус міста обласного значення, тому не входить до складу району. Створено у 1965 році. Населення становить 83 926 осіб (на 1 лютого 2012 року).

Загальна площа району — 1435 км².

Район межує з Магдалинівським, Новомосковським, Синельниківським, Солонянським, Криничанським і Петриківським районами Дніпропетровської області.

Через територію району протікають такі річки — Дніпро, Самара, Оріль (колишнім руслом Протовчи), Кільчень, Мокра Сура. Ґрунт — чорноземний.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Міста України
Панорама центру Львова.jpg

Львів (МФА[ˈlʲwiu̯], Аудіо вимоваопис файлу) — місто обласного підпорядкування в Україні, адміністративний центр Львівської області, національно-культурний та освітньо-науковий осередок країни, великий промисловий центр і транспортний вузол, вважається столицею Галичини та центром Західної України. За кількістю населення — сьоме місто країни (станом на 1 січня 2015 року у Львові проживали 729 429 осіб[1]). Центр Львівської агломерації з населенням понад 1 млн. осіб.

Львів заснований королем Данилом Романовичем в середині 13 століття. Близько 1272 року місто стало столицею Галицько-Волинського князівства. В добу Середньовіччя Львів був важливим торговельним центром. За австрійського панування місто стає осередком українського та польського національно-визвольних рухів. Після розпаду Австро-Угорщини був столицею Західноукраїнської народної республіки.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Селища міського типу України
Coat of Vorzel.JPG

Во́рзель  — селище міського типу у Київській області. Підпорядковано Ірпінській міській раді.

Раніше землі нинішнього Ворзеля належали Гостомелю. У 1618 році населення сіл і містечок, розташованих поблизу Гостомеля, увійшло у створену тоді козацьку сотню і проголосило себе частиною Запорозького війська. Згодом ця сотня увійшла до Київського козацького полку.

Наприкінці XVII ст. Гостомельські землі, в тому числі і територія сучасного Ворзеля, належали фастівському полковнику Семену Палію. У XVIII ст. по річці Ірпінь проходив кордон між Росією і Польщею, встановлений.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Села України
В'їзд у село з боку міста Ніжин

Безу́глівка — село Ніжинського району Чернігівської області. Відстань до райцентру становить понад 15 км і проходить автошляхами Р68 та Р67.

Козацьке село Ніжинського полку Гетьманщини. Після московської анексії — село Ніжинського повіту Чернігівської губернії.

На землях Безуглівки існували угіддя двох родин — Озеровських та Сидоренків. Сидоренки — відомі шляхтичі. Селяни Безуглівки, не повіривши царському маніфесту про скасування кріпацтва, почати самовільний переділ земель. Протягом кількох днів заворушення охопило понад 3 тисяч селян. Для придушення виступу було послано 3 батальйони солдатів на чолі з губернатором. 5 квітня 1861 військо зламало опір селян і захопило Безуглівку..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Урботопоніми України
Kharkov Freedom Square.jpg

Майдан Свободи[2] — центральний майдан міста Харкова, є п'ятнадцятим[3] за величиною майданом світу. З моменту його заснування (планування — 1923–1925, мощення — 1930–1931) до 1942 року носив назву майдан «Дзержинського» (рос. площадь Дзержинского). У 1942 році, під час першої окупації Харкова нацистами, носив назву — майдан «Німецької армії» (нім. platz der Wehrmacht).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Географічні списки та списки українських топонімів
редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Етногеографія України
Іслам-Гірей 1604—1654.jpg

Кри́мські тата́ри (крим. qırımtatarlar або qırımlılar , в однині qırımtatar або qırımlı) — східноєвропейський тюркський народ, що історично сформувався в Криму. Розмовляють кримськотатарською мовою, яка належить до тюркської групи алтайської мовної сім'ї.

Проживають на півдні України (Крим, Херсонська та Запорізька області — понад 250 тис. за переписом 2001 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географія промисловості України

Промисловість Полтавської області

Полтавська область належить до областей України з середнім рівнем розвитку промислового виробництва. Більшість галузей промисловості області — нові, виникли в 50-х — 60-х роках:

Основні товари, які експортувала Полтавщина у 2012 році, це — залізничні вагони, залізорудні котуни, обладнання і механічні пристрої.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географія інфраструктури України
ДП Придніпровська залізниця.png
Територіальний поділ Української залізниці.

Придніпро́вська залізни́ця — територіальній підрозділ у підпорядкуванні Укрзалізниці.

Обслуговує Дніпропетровську і Запорізьку області, Автономну республіку Крим та окремі райони ще п'яти областей України. Загальна протяжність її колій становить понад 3250 кілометрів, з них 58,3% електрифіковано, 83,5% колій обладнано автоматичним регулюванням руху, 90% станцій мають електричну централізацію. До складу залізниці входять чотири дирекції залізничних перевезень, перевізна робота виконується 244 станціями, з них 4 сортувальні, 7 пасажирських, 67 вантажних, 19 дільничних.

До 1926 року — Катерининська залізниця.

З 1926 по 1936 — Дніпропетровська.

З 1936 по 1961 рік — Сталінська залізниця.

Придніпровська залізниця включає в себе 4 дирекції.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географічна періодика України
редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географічні телепрограми та кіно України

«Світ нави́воріт» — програма подорожей на каналі 1+1, авторський проект журналіста Дмитра Комарова. В ефірі з 11 грудня 2010 року[4].

У проекті «Світ навиворіт» Комаров — керівник, автор, ведучий, режисер, сценарист і т. д. Знімальна група складається з двох людей.

« В цьому проекті ви не побачите банальних розповідей про визначні туристичні пам'ятки, описані в кожному путівнику. У кадрі тільки справжня екзотика і погляд на країну зсередини. У своїх телеподорожах Комаров не сторонній спостерігач — він завжди повноправний учасник подій, — сайт каналу 1+1[5]. »

Як готують програму

Кожен сезон «Світу навиворіт» — це серія програм, присвячених одній країні. Комаров «полює» на ексклюзив — живе у хижах разом з дикими племенами, бере участь у екзотичних обрядах, словом, показує місця, не зіпсовані цивілізацією.

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Географічні сайти України та світу
редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони


редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті


Усього знайдено статей: 171821 (18 жовтня 2018)

редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Lysyanka rayon coa.gif

Лися́нський райо́н — адміністративно-територіальна одиниця Черкаської області. Районний центр — містечко Лисянка.

Площа району становить 755 км² (3,57% від площі області).

Межує на півночі зі Ставищенським, Таращанським та Богуславським районами Київської області, на сході з Корсунь-Шевченківським, на південному сході та півдні зі Звенигородським, на південному заході з Маньківським, на заході із Жашківським районами Черкаської області.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обрана ілюстрація
«Червона Гора» поблизу села Берем'яни (Тернопільська обл.) — приклад відслонень девонських червоних пісковиків

 


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Ландшафтознавці, землезнавці та палеогеографи

Гриневецький Володимир Трифонович (*20 червня 1932 року) — український фізико-географ, ландшафтознавець, старший науковий співробітник Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 20 червня 1932 року в селі Березівка Бершадського району Вінницької області. З відзнакою закінчив 1958 року географічний факультет Київського університету, у 1969 році аспірантуру університету. Працював у ґрунтознавчій експедиції географічного університету науково-дослідної секції інженером, старшим інженером-грунтознавецем, головним інженером. 19581966 роках начальник експедиції. Брав участь у картографуванні ґрунтового покриву, укладанні і редагуванні великомасштабних карт ґрунтів, сільсько-господарських типів земель, тематичних картограм 17 районів Житомирської, Київської і Кіровоградської областей України...::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії.Мандрівники
Egor Kovalevsky.jpg

Ковалевський Єгор Петрович (*1809 або 1811 —†2 жовтня 1868) — географ-мандрівник, геолог, археолог, сходознавець, письменник, поет, драматург, науковий, державний діяч часів Російської імперії українського походження...

Народився у с. Ярошівка Харківської губернії (тепер село Дергачівського району Харківської області, Україна). Спочатку здобув прекрасну домашню освіту. У 1825 році поступає до Харківського університету, де захопився лекціями П. П. Гулака-Артемовського. У 1828 році блискуче завершив навчання в університеті...

У 1847 році на запрошення паши Мухаммеда Алі царський уряд спрямовує Єгора Ковалевського до Єгипту на пошуки золота та коштовного каміння. Також отримав завдання уточнити положення витоків Нілу. У грудні того ж року прибуває до м. Олександрії, звідки рушив до асуану. По дорозі дослідив Бені-Суейф, потім виявив, що Бахр-ель-Юсуф має не штучну природу (як до того вважалося), а є однив з рукавів Нілу (потім перетворений на канал). Після цього обійшовши Асуанські пороги, Ковалевський рушив закруту Куруску й Абу-Галіда.. ::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Країнознавці, краєзнавці та георегіоналісти
Янко Микола Тимофійович.jpg

Микола Тимофійович Янко (нар.18 травня 1912 року, Сахновщина Полтавської губернії, нині Харківська область — † 14 травня 2011 року, Дружківка Донецької області) — український географ, педагог, краєзнавець, лексикограф. Дійсний член Географічного товариства України. Кандидат педагогічних наук. Почесний громадянин Дружківки (1998).

Народився в сім'ї кравця. У десять років залишився сиротою, жив у нерідної матері, був пастухом.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Мореплавці та океанологи
Український російський мореплавець Юрій Лісянський

Ю́рій Фе́дорович Ліся́нський (1(13) (2(14)?) квітня, за деякими джерелами серпня 1773, Ніжин — † 26 лютого (6 березня) 1837, Петербург) — мореплавець українського роду на російській службі, географ, океанограф, засновник російської наукової океанографії, капітан 1-го рангу (1809)

Юрій Федорович Лисянський — нащадок українського старшинського козацького роду, народився 1(13) (за іншими даними 2(14)) квітня 1773 р. в м. Ніжині, в сім'ї священика ніжинської церкви святого Іоанна Богослова. Батько Юрія «перво служив при письменних указних справах в сотенній Ічняньській канцелярії й Прилуцькій полковій лічільній комісії декілька год». .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Гідрологи та геогідрологи

Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геокріологи та гляціологи

Микола Ізмайлович Дмитрієв (9 квітня 1886 — 8 листопада 1957) — український геоморфолог, палеогеограф, гляціолог, геолог, доктор географічних наук (з 1938 р.), професор1922 р.).

Народився 9 квітня 1886 року в селі Улянівка, тепер смт. Білопільсь­кого району, на Сумщині. У 1912 р. закінчив природниче відділення фізико-математич­ного факультету Харківського університету...

Повний перелік його опублікованих наукових праць включає 52 найменування. В більшості з них він встановлює поширення і геологічну будову семи терас Середнього Придніпров'я («Про тераси середнього Дніпра», 1936; «О количестве и возрасте террас среднего Днепра», 1937), доводить існування в Україні тільки одного древнього зледеніння і уточнює його межу («К следам ледникового периода в Харьковской губернии», 1915; «Межа розповсюдження наметків Дніпровського язика Скандинаво-Руської льодовикової поволоки», 1928; «О возрасте Днепровского оледенения», 1950), встановлює південну межу моренних відкладів антропогенового зледеніння на території України..::::::::::::::::читати далі.::::::::::::::::''читати далі''

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії.Метеорологи та кліматологи
Микола Кульбіда в 2014

Микола Іванович Кульбіда (нар. 22 травня 1955(19550522) в селі Северинівка Таращанського району Київської області} — географ-метеоролог, директор Українського гідрометеорологічного центру МНС України.

  • Київський національний університет імені Тараса Шевченка, рік закінчення — 1977, спеціальність — метеорологія, кваліфікація — географ-метеоролог
  • кандидат географічних наук
  • 10.1977 — 03.1983 Інженер-синоптик відділу метеорологічних прогнозів Українського бюро погоди, м. Київ
  • 03.1983 — 09.1988 Старший інженер відділу метеорологічних прогнозів Українського гідрометеорологічного центру, м. Київ
  • 09.1988 — 07.1992 Головний синоптик Українського гідрометеорологічного центру, м. Київ
  • 07.1992 — 09.2011 начальник Українського гідрометеорологічного центру МНС України, м. Київ
  • з вересня 2011 — директор Українського гідрометеорологічного центру МНС України, м. Київ::::::::::::::::читати далі
редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Біогеографи та ґрунтознавці
Пузанов Іван Іванович зоолог.jpg

Іва́н Іва́нович Пуза́нов (* 13 (25) квітня 1885(18850425), Курськ, Росія — 22 січня 1971, Одеса) — український і російський зоолог і зоогеограф. Доктор біологічних наук (1938). Заслужений діяч науки УРСР (1965).

Народився в Курську. «Велику роль у розвитку моєї особистості, — згадував Пузанов, — зіграла наша перша поїздка в Крим, яка розкрила переді мною зовсім новий, яскравий світ…» 1904 року закінчив Курську класичну гімназію. І того ж року вступив на природниче відділення Московського університету. Великий вплив на формування особистості Пузанова мали лекції Климента Тімірязєва, Михайла Мензбіра.

1911 року закінчив Московський університет. Працював у ньому до 1917 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геоекологи та природоохоронці

Ма́лишева Людми́ла Леоні́дівна (10 листопада 1954 — 29 серпня 2000) — український фізико-географ, геоеколог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народилась 10 листопада 1954 року в місті Києві. Закінчила 1977 року географічний факультет Київського університету. У Київському університеті працює з 1981 року молодшим науковим співробітником науково-дослідного сектору. Кандидатська дисертація «Ландшафтное обоснование выбора районов размещения АЭС (на примере Украинской ССР)» захищена у 1988 році. З 1992 року асистент кафедри фізичної географії, з 1995 року доцент, з 1999 професор, з 2000 завідувач кафедри географії України. Докторська дисертація «Теорія та методика ландшафтно-геохімічного аналізу й оцінки екологічного стану територій» захищена у 1998 році. Фахівець у галузі геохімії ландшафтів та ландшафтно-геохімічної екології.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Сейсмологи та вулканологи
George Starodub Photo.jpg

Стародуб Юрій Петрович (*20 березня 1953, Хабаровськ) — український математик, сейсмолог та геофізик, дійсний член Української нафтогазової Академії.

Стародуб Юрій Петрович навчався на фізичному факультеті Львівського державного університету ім.І.Франка. Диплом з відзнакою про закінчення університету отримав у 1975р.

З 1975 року працював у Національній Академії наук України (Інститут прикладних проблем механіки і математики ім.Я.С.Підстригача АН України, 1975-1991; Інститут геофізики ім.С.І.Субботіна (ІГФ) НАН України, 1991-2009). Дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата фізико-математичних наук захистив у 1984 р. у Відділі обчислювальної геофізики Інституту фізики Землі ім.О.Ю.Шмідта, м.Москва. У 2002 році захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора фізико-математичних наук на тему "Математичне моделювання в динамічних задачах сейсміки щодо вивчення будови земної кори" в ІГФ НАН України. Четверо молодих вчених захистили кандидатські дисертації у науковій групі (у трьох співробітників − був науковим керівником). У нього в наш час[коли?] навчається аспірант ІГФ НАН України, є науковим консультантом щодо захисту докторської дисертації співшукача ІГФ НАН України.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геоморфологи та геотектоністи

Тутковський Павло Аполлонович (*1 березня 1858, Липовець — † 3 червня 1930, Київ) — український геолог, географ і педагог. Один з основоположників геології й географії України, дійсний член Української1919 року) і Білоруської1928 року) академій наук та Наукового товариства імені Шевченка1923 року).

Народився 1 березня 1858 року в селищі Липовці теперішньої Вінницької області в родині службовця. Дитинство Павла та інших дітей в родині пройшло під сильним впливом матері — жінки високої культури, музично обдарованої..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Спелеологи та карстознавці

Михайло Петро́вич Соха́цький (нар. 26 червня 1959(19590626), с. Більче-Золоте, Борщівський район, Тернопільська область) — український археолог, краєзнавець, спелеолог, громадський діяч. Депутат Тернопільської обласної ради двох скликань (2002, 2006). Заслужений працівник культури України (2006). Член ВУСК1992), Української спелеологічної асоціації1993), НТШ2000).

Закінчив історичний факультет Кам'янець-Подільського педагогічного інституту (1985, нині університет).

Працював учителем, заступником директора у Глибочецькій СШ Борщівського району (1985—1989).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Геохіміки та хіміко-географи
Osadchyj V.I..jpg

Володи́мир Іва́нович Оса́дчий (*28 вересня 1955, с. Добрик, Унечського району Брянської області, Росія), — український гідролог, гідрохімік, доктор географічних наук, член-кореспондент НАН України (2009).

Народився в с. Добрик Унечського району Брянської області (Росія).

1981 року закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка, географічний факультет, кафедру гідрології та гідрохімії (нині — гідрології та гідроекології).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Картографи, топографи та геодезисти

Шевченко Віктор Олексійович (*19 вересня 1949 року) — доктор географічних наук, професор, географ-картограф.

Народився 19 вересня 1949 року в місті Києві. Закінчив у 1975 році географічний факультет Київського університету. Працював у 19751995 роках в Інституті географії НАН України, де заочно закінчив в 1983 році аспірантуру. Кандидатська дисертація (науковий керівник доктор географічних наук, професор А. П. Золовський) «Системное картографирование онкологической заболеваемости населения (на примере Украинской ССР)». Працював у напрямах медико-географічного та комплексного атласного картографування: розробив і склав Атлас злоякісних пухлин серед населення України (1986); уклав окремі карти Атласу Донецької області (1982), Атласу захворюваності злоякісними пухлинами населення окремих країн-членів РЕВ (1983); Атласу туриста Українських Карпат (1987); Атласу Чернігівської області (1991).::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Економіко-географи та суспільні географи
Мезенцев Костянтин Володимирович.jpg

Ме́зенцев Костянти́н Володи́мирович (27 червня 1971 року) — український соціо-економіко-географ, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Голова Київського відділу Українського географічного товариства, радник Голови Державного агентства України з туризму та курортів.

Народився 27 червня 1971 року в Черкасах. Закінчив у 1993 році географічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. У Київському університеті працює з 1992 року інженером, асистентом, з 2002 року доцентом, з 2007 професором кафедри економічної та соціальної географії. Кандидатська дисертація «Моделювання суспільно-географічних процесів в сільському адміністративному районі» захищена 1997 року, докторська на тему «Суспільно-географічне прогнозування: теорія, методологія, практика» — 2006 року. Викладає курси: «Географічне моделювання та прогнозування», «Суспільно-географічне прогнозування», «Інформаційний менеджмент»,«Основи теорії суспільної географії» . Розробив концепцію прогнозування регіонального розвитку; поглибив теорію суспільно-географічного районування, суспільно-географічні засади регіональної політики України; географії релігії світу та України, перцепційної географії України.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Політико-географи, геополітики та воєнні географи
Рудницький С.gif

Степа́н (Стефан[6][7]) Льво́вич Рудни́цький (3 грудня 1877, Перемишль, Австро-Угорщина — †3 листопада 1937, урочище Сандармох, Карельська АССР) — український географ і картограф, академік НАНУ..................1901 — здобув ступінь доктора філософії, став членом Наукового товариства імені Шевченка. 1904 — брав участь у польових експедиціях Інституту географії А. Пенка та Геологічного інституту В. Уліга. Цього ж року отримав звання професора. 1908 — професор кафедри географії Львівського університету.

1919 — польська окупаційна влада звільнила його з університету, емігрував до Відня (Австрія). 1920 — професор економічної географії Академії торгівлі у Відні. 1921 — професор географії та декан філософського факультету у Вищому педагогічному інституті ім. Драгоманова в Празі.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Історико-географи та геоісторики

Жупанський Ярослав Іванович (27 червня 1934, с.Перерив Коломийського району Івано-Франківської області — 22 березня 2009, м.Чернівці) — доктор географічних наук, почесний професор Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, почесний член Українського географічного товариства

Біографія

1956 р. — закінчив географічний факультет Чернівецького державного університету. З цим ВНЗ пов'язана подальша його діяльність як вченого, педагога, керівника.
1964 р. — захистив кандидатську дисертацію.
1981 р. — захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора географічних наук.
1983 р. — професор.
1967–1973 рр. — декан географічного факультету.
1979–1982 рр. — декан заочного педагогічного факультету.
1982 р. — виконуючий обов'язки проректора ЧДУ з наукової роботи.
1982–1987 рр. — декан географічного факультету.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Агрогеографи, геомеліоратори та геоінженери

Попов Валентин Петрович (29 квітня 1894 року — 6 вересня 1976 року) — український радянський агрометеоролог, кліматолог, доктор географічних наук, професор Київського університету імені Тараса Шевченка.

Народився 29 квітня 1894 року в Рильську Курської губернії Російської імперії. Навчався у Київському університеті у 1913–1915 роках та у Московському університеті у 1916–1918 роках. У Київському університеті працював з 1948 по 1952 роки керівником відділу фізичної географії науково-дослідного інситуту географії, з 1952 року професор кафедри метеорології та кліматології географічного факультету, у 1953–1974 роках завідувач кафедри. Докторська дисертація з теми «Баланс вологи в ґрунті і його географічні коефіцієнти» захищена у 1943 році. Читав курси: «Кліматологія», «Метеорологія». Сфера наукових досліджень: проблеми фізико-географічного районування України, питання агрометеорології, агрокліматології. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Вчені медичної та рекреаційної географії

Миха́йло Йо́сипович Рути́нський (1976, Городок Хмельницької області) — український географ. Кандидат географічних наук. Доцент кафедри туризму Львівського національного університету імені Івана Франка. Лауреат видавництва «Смолоскип» заохочувальної премії за роман «Сини Бористена» 1999 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис української географії. Народознавці, етногеографи та демогеографи

Винниченко Ігор Іванович (*6 червня 1957 року) — український історик та географ, етногеограф, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Народився 6 червня 1957 року в селі Скоморохи Житомирського району Житомирської області. Закінчив у 1979 році Київський державний університет ім.Т.Г.Шевченка (кафедра фізичної географії), у 1983 році аспірантуру Відділення географії Інституту геофізики імені С. І. Субботіна АН УРСР. У 19791980 роках інструктор з туризму турбази «Пуща-Водиця» (Київ). У 19831985 роках викладав географію у київських технікумах.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії



 



редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти

 


редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали

Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


 • Біографії • Мистецтво... • Культура • Фантастика • Книги • Гастрономія • Пиво • Спорт... • Ігри • Туризм • Пластунство • ЛГБТ • Фемінізм

 • Наука • Природничі науки... • Науки про Землю... • Науки про життя... • Антропологія

 • Автомобілі • Вільне програмне забезпечення • Інформаційні технології • Програмування • Енергетика • Математика • Медицина • Техніка...

 • Етнологія • Економіка •
Історія... • Міфологія • Освіта • Політологія • Право • Психологія • Релігія... • Соціологія • Філософія

Україна... • Регіони... • Діаспора • Українська повстанська армія • АТО • Географія • Наука • Мистецтво • Література • Сучасна література • Мова • Музика • Рок • Кінематограф • Спорт • Чемпіонат Європи з футболу 2012 • Караїми

Географія... • Австралія • Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна Америка • Північна Америка • Країни світу...
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш

  1. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок свіже населення не вказаний текст
  2. або ще — площа Свободи
  3. List of city squares by size (англ.)[неавторитетне джерело]
  4. «Світ навиворіт» — 2 роки в ефірі 1+1
  5. "Світ навиворіт" на сайті 1+1
  6. Публікації Наукового товариства імени Шевченка до 1939 р.
  7. Щербак В. (упорядник, автор передмови). Передмова / Коли земля стогнала.— К.: Наукова думка, 1995.— 432 с.— С. 16. ISBN 5-319-01072-9


This page is based on a Wikipedia article written by contributors (read/edit).
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.

Destek