Портал:Географія України
Географія України  Географія України — частина регіональної географії, яка вивчає природне середовище і територіальну організацію суспільства в межах України. Основними її розділами є фізична і соціально-економічна географія України. Топонім Україна вперше згадується в Київському літописі під 1187 роком. Існує декілька гіпотез походження назви.::::::::::::::::читати далі |
 Вибрана стаття
Львів заснований королем Данилом Романовичем в середині 13 століття. Близько 1272 року місто стало столицею Галицько-Волинського князівства. В добу Середньовіччя Львів був важливим торговельним центром. За австрійського панування місто стає осередком українського та польського національно-визвольних рухів. Після розпаду Австро-Угорщини був столицею Західноукраїнської народної республіки. До Другої світової війни належав Польщі, за Пактом Молотова — Ріббентропа анексований Радянським Союзом..::::::::::::::::читати далі |
 Вибране зображення |
Обрані елементи рівнинного рельєфу України  Дністро́вський каньйо́н — каньйон, утворений річкою Дністер і розташований на межі 4 областей: Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької та Хмельницької. Регіональний ландшафтний парк: Борщівський, Заліщицький, Бучацький і Монастириський райони; пн. межа: вздовж автошляху між селами Діброва, Коропець, Берем'яни, Свершківці, Хмелева, Дорогичівка, Шутроминці, Нирків, Нагіряни, Торське, Глушка, Бедриківці, Городок, Синьків, Колодрібка, Устя, Мельниця-Подільська, Дзвинячка, Урожайне, Вигода, Окопи; пд. межа: по р. Дністер.::::::::::::::::читати далі |
Обрані елементи гірського рельєфу України  Ай-Пе́трі (крим. Ay Petri) — одна з мальовничих вершин Кримських гір. Висота 1234,2 м. Розташована на Ай-Петринській яйлі на північ від Алупки і над селищем Кореїз. На плато розташоване село Охотниче. Складається з вапняків. Скелі Ай-Петрі нагадують зуби гігантського дракона, що здіймається над яйлою. Чотири з них мають висоту від 7 до 19 метрів, маленьких піків набагато більше, утворених під час вивітрювання неоднорідних рифових вапняків. Ай-Петрі — викопний кораловий риф, де глибина рифових вапняків 600 м.::::::::::::::::читати далі |
Обрані печери та карстові порожнини України  Криштале́ва — печера.... при південно-західній околиці села Кривче Борщівського району Тернопільської області. Досліджена довжина — 23 км. Середня ширина ходів — 2,0 м, середня висота — 2,7 м. Відома з 1721 року. Вона практично суха і є легкою для проходження. Тут спостерігається впродовж року стала температура (+10,6 °C). Особливістю печери є те, що в ній підвищена іонізація повітря і води, абсолютна відсутність патогенних організмів, а недавно виявлено мінеральний болотний мул і воду. Усе це робить «Кришталеву» найперспективнішим об'єктом для лікувальних та рекреаційних цілей. Екскурсійний маршрут печери має електричне освітлення і досить зручний. Для його проходження не потрібно спеціального спорядження та одягу. Але деякі позамаршрутні ділянки печери закриті для туристів з метою запобігання порушенню мікроклімату печери.::::::::::::::::читати далі |
Острови та півстрови України  Обиті́чна коса́ — коса на північному узбережжі Азовського моря, напроти гирла річки Обитічної у межах Приморського району Запорозької області. Вдається у море на 30 км між Обитічною затокою та Бердянською затокою. Західний берег коси дуже розчленований мілкими та вузькими затоками, східний — прямолінійний. Поверхня коси — слабкохвиляста рівнина, що піднімається над рівнем моря на 1,5—2 м. Складається з піску та черепашок. Спостерігається поступове зниження коси із сходу на захід. Характерний дюнний рельєф. У центральній частині Обитічної коси — мілкі невеликі солоні озера. У період осінніх і весняних штормів значна частина прибережних відмілин затоплюється, у вузьких місцях коси (до 8 м) виникають тимчасові протоки. При середній частині коси, з її західного боку, є кілька острівців.::::::::::::::::читати далі |
Природні водойми України  Сві́тязь (Сви́тязь, Світязьке озеро) — найглибше озеро в Україні. Розташоване в межах Шацького району Волинської області. Належить до групи Шацьких озер, що у межиріччі Прип'яті й Західного Бугу[1], поблизу смт Шацьк, на території Шацького національного природного парку (Волинське Полісся). Берегова лінія протяжністю понад 30 км заросла комишами, очеретом та осокою. .::::::::::::::::читати далі |
Природні водостоки  Дніпро́ (ⓘ; ст. -слов. Дънѣпръ; біл. Дняпро, рос. Днепр, крим. Özü, дав.-гр. Βορυσθένης, лат. Danapris, поетична назва — Славу́тич. Дніпро — типова рівнинна річка з повільною й спокійною течією. Має звивисте річище, утворює рукави, багато перекатів, островів, проток, мілин. Ширина долини річки — до 18 км. Ширина заплави — до 12 км. Площа дельти — 350 км². Живлення змішане: снігове, дощове й підземне. Близько 80% річного стоку Дніпра формується у верхній частині басейну, де випадає.::::::::::::::::читати далі |
Штучні водойми України  'Кахо́вське водосхо́вище — одне з шести великих водосховищ у каскаді на річці Дніпро, в Херсонській, Дніпропетровській і Запорізькій областях України. Заповнено у 1955–1958 роках. Створене греблею Каховської ГЕС (гребля — біля міста Нової Каховки). Заповнено в 1955–1958 роках. Довжина водосховища 230 км, пересічна ширина 9,4 (максимальна — 24 км). Площа 2155 км², об'єм води 18,2 км³. Довжина берегової лінії 896 км. Має сезонне регулювання стоку. Коливання рівня води до 3,3 м, водообмін відбувається 2—3 рази на рік. Береги переважно круті, розчленовані глибокими балками, лише на окремих ділянках::::::::::::::::читати далі |
Родовища та басейни корисних копалин України  Криворізький залізорудний басейн — найбільший в Україні басейн з покладами багатих залізних руд, головний гірничовидобувний центр країни, розташований на території Дніпропетровської області. Промислове освоєння залізних руд басейну почалося у другій половині XIX ст. Початок використання залізних руд пов'язано з ім'ям Олександра Миколайовича Поля (1832—1890), що організував в 1873 р. «Товариство криворізьких залізних руд». Першим місцем видобутку руди було урочище Дубова балка, що належала Полю. Першу геологічну карту Кривбасу створив С. О. Конткевич.::::::::::::::::читати далі |
Обрані об`єкти природно-заповідного фонду України Середньосу́льський зака́зник — гідрологічний заказник загальнодержавного значення. Розташований у межах Лохвицького району Полтавської області, між селами Гиряві Ісківці, Лука і Яшники, що на північ від міста Лохвиці. Площа природоохоронної території 2243 га. Створений 1996 р. Охороняється типовий для Лівобережного лісостепу природний болотний масив у заплаві річки Сули..::::::::::::::::читати далі |
Обрані заповідні території України антропогенного характеру  Оде́ські катако́мби — мережа підземних ходів і лабіринтів під Одесою. Бі́льша частина катакомб — що були каменоломнями, з яких видобувалося будівельне каміння. В наш час[коли?] довжина Одеських катакомб оцінюється приблизно в 2,5 тис. км. В кінці XX ст. катакомби стали причиною різкого ускладнення інженерно-геологічної обстановки. Більше 40% старої частини міста знаходиться на підробленій території, де відбулося більше 100 провалів. Одеські катакомби — мережа штучно створених підземних ходів і лабіринтів під Одесою. Більша їх частина (95-97%) — це каменоломні, з яких видобувалося будівельне каміння. Сьогодні довжина Одеських катакомб оцінюється приблизно в 2,5 тис. км (описано близько 1,7 тис. км) — це один з найбільших підземних лабіринтів на Земній кулі. Історія катакомб починається в 30-х роках XIX ст. Бурхливе будівництво Одеси у той час потребувало багато будівельного матеріалу, яким був вапняк — Одеса, власне, стоїть на шарах::::::::::::::::читати далі |
Одиниці адміністративно-териториального устрою України  Запорі́зька о́бласть — адміністративна одиниця на півдні України............... Центр — місто Запоріжжя. На півночі і північному заході межує з Дніпропетровською областю, на заході з Херсонською областю, на сході з Донецькою областю, а на півдні її узбережжя омиває Азовське море, берегова лінія якого в межах області перевищує 300 км. Протяжність з півночі на південь 208 км, із заходу на схід 235 км. Територія області займає 27,18 тис. км², що становить 4,5 % території України. Запорізькій області притаманний рівнинний ландшафт. Ґрунти переважно чорноземні. Знання рельєфу Запорізької області в наші дні має особливо важливе значення через проблему меліорації степу та його інтенсивнішого використання.::::::::::::::::читати далі |
Міста України  Дніпропетро́вськ — місто обласного підпорядкування в Україні, адміністративний центр Дніпропетровської області. Місто назване на честь Григорія Петровського та річки Дніпро. Колишні назви: до 1776 — Новий Кодак, у 1776–1798 та 1802–1926 — Катеринослав, у 1798–1802 — Новоросійськ. Місто Катеринослав стало адміністративним центром набутих Катериною II великих територій Новоросії, в тому числі після Кучук-Кайнарджійського договору. ::::::::::::::::читати далі |
Селища міського типу України  Гварді́йське (до 1945 року —Гварді́йське .......— селище міського типу в Україні, в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим. Розташоване в лісостеповому передгір'ї Криму, на річці Салгир (басейн Азовського моря), за 22 км від Сімферополя (автошлях М18), з яким має автобусне і залізничне сполучення. У селищі розташований залізничний вузол Острякове. Поблизу Гвардійського виявлено кілька курганів доби бронзи. У т. зв. Золотому кургані розкопано багате поховання воїна V ст. до н. е. в панцирі з залізним мечем, бронзовими стрілами в дерев'яному сагайдаку, золотою гривною і різними прикрасами (в тому числі бляха у вигляді левиці); виявлено пізньоскіфське поселення.
|
Села України  Безу́глівка — село Ніжинського району Чернігівської області. Відстань до райцентру становить понад 15 км і проходить автошляхами Р68 та Р67. Козацьке село Ніжинського полку Гетьманщини. Після московської анексії — село Ніжинського повіту Чернігівської губернії. На землях Безуглівки існували угіддя двох родин — Озеровських та Сидоренків. Сидоренки — відомі шляхтичі. Селяни Безуглівки, не повіривши царському маніфесту про скасування кріпацтва, почати самовільний переділ земель. Протягом кількох днів заворушення охопило понад 3 тисяч селян. Для придушення виступу було послано 3 батальйони солдатів на чолі з губернатором. 5 квітня 1861 військо зламало опір селян і захопило Безуглівку..::::::::::::::::читати далі |
Урботопоніми України  Проспект Нахімова — проспект в Ленінському районі Севастополя між площами Нахімова і Лазарєва. У побутовому мовленні і різних джерелах інформації (переважно з історії) часто називається також Нахімовським проспектом. Довжина — близько 900 метрів. На проспекті збереглися три будівлі кінця XIX століття, викладені інкерманським каменем. На великому протязі вулиця межує з Приморським бульваром. Названий у 1886 році на честь адмірала Павла Нахімова. У 1921 році отримав назву вулиці Троцького, а в 1928 році — вулиці Фрунзе. Повернено назву 20 червня 1946 року..::::::::::::::::читати далі |
 Етногеографія України Характерною особливістю етнічної історії України є формування багатоетнічного складу її населення. Воно на всіх етапах історичного розвитку вбирало іншоетнічні субстрати, однак механізм цього процесу у різні часові періоди був різним. Можна виділити три основних етапи формування національного складу. Перший із них, що стосується періоду існування археологічних культур, відтворює процес етнокультурної взаємодії, нерідко об'єднуючи полярні культури, скажімо, землеробську, скотарську, культуру осілих і культуру кочових племен. Другий етап пов'язаний з Великим переселенням народів IV—IX ст. — гунів, готів, аварів, «аспарухових болгар» на Балкани і Закарпаття, угрів-мадярів у Дунайську низовину, норвезьких вікінгів-русів у Середню Наддніпрянщину. Велике переміщення народів, що проходило через територію України, залишило відмітини.::::::::::::::::читати далі |
| Географія промисловості України Промисловість Полтавської області Полтавська область належить до областей України з середнім рівнем розвитку промислового виробництва. Більшість галузей промисловості області — нові, виникли в 50-х — 60-х роках:
Основні товари, які експортувала Полтавщина у 2012 році, це — залізничні вагони, залізорудні котуни, обладнання і механічні пристрої.::::::::::::::::читати далі |
Географія інфраструктури України Нафтопровід Одеса — Броди нафтогін, побудований між містом Одеса на Чорному морі і містом Броди у Львівській області, де приєднанний до нафтогону «Дружба». Експлуатаційна довжина — 674 км, проєктна потужність — 14,5 млн тон нафти на рік. Нафтогін повинен використовуватися для транзиту каспійської нафти в Центральну Європу, минаючи територію Росії, з перспективою до портів Балтійського моря. Нафтогін будувався протягом 1996 — 2001років. Після завершення будівництва нафтогін три роки не використовувався, після чого було прийнято рішення щодо використання його в реверсному режимі. Нафта з нафтогона «Дружба» перекачується до терміналів українського порту "Південний".::::::::::::::::читати далі |
Географічна періодика України
|
| Географічні телепрограми та кіно України «Світ нави́воріт» — програма подорожей на каналі 1+1, авторський проєкт журналіста Дмитра Комарова. В ефірі з 11 грудня 2010 року[2]. У проєкті «Світ навиворіт» Комаров — керівник, автор, ведучий, режисер, сценарист і т. д. Знімальна група складається з двох людей.
Як готують програму[ред. код]Кожен сезон «Світу навиворіт» — це серія програм, присвячених одній країні. Комаров «полює» на ексклюзив — живе у хижах разом з дикими племенами, бере участь у екзотичних обрядах, словом, показує місця, не зіпсовані цивілізацією. |
 Корисні шаблони
|
 Нові статті
|
Добра стаття Кропивни́цький (у 1775–1924 роках — Єлисаветград[4], Єлисавет[5], у 1924–1934 роках — Зінов'євськ[6], у 1934–1939 роках — Кірово[7], у 1939–2016 роках — Кіровоград) — місто в Україні, адміністративний центр Кіровоградської області, центр Кіровоградського району; промисловий і культурний осередок у центрі країни; вузол автошляхів, залізнична станція, аеропорт.::::::::::::::::читати далі }} |
 Обрана ілюстрація |
| Обраний життєпис української географії. Ландшафтознавці, землезнавці та палеогеографи Гриневецький Володимир Трифонович (*20 червня 1932 року) — український фізико-географ, ландшафтознавець, старший науковий співробітник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 20 червня 1932 року в селі Березівка Бершадського району Вінницької області. З відзнакою закінчив 1958 року географічний факультет Київського університету, у 1969 році аспірантуру університету. Працював у ґрунтознавчій експедиції географічного університету науково-дослідної секції інженером, старшим інженером-грунтознавецем, головним інженером. 1958—1966 роках начальник експедиції. Брав участь у картографуванні ґрунтового покриву, укладанні і редагуванні великомасштабних карт ґрунтів, сільсько-господарських типів земель, тематичних картограм 17 районів Житомирської, Київської і Кіровоградської областей України...::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії.Мандрівники Ковалевський Єгор Петрович (*1809 або 1811 —†2 жовтня 1868) — географ-мандрівник, геолог, археолог, сходознавець, письменник, поет, драматург, науковий, державний діяч часів Російської імперії українського походження... Народився у с. Ярошівка Харківської губернії (тепер село Дергачівського району Харківської області, Україна). Спочатку здобув прекрасну домашню освіту. У 1825 році поступає до Харківського університету, де захопився лекціями П. П. Гулака-Артемовського. У 1828 році блискуче завершив навчання в університеті... У 1847 році на запрошення паши Мухаммеда Алі царський уряд спрямовує Єгора Ковалевського до Єгипту на пошуки золота та коштовного каміння. Також отримав завдання уточнити положення витоків Нілу. У грудні того ж року прибуває до м. Олександрії, звідки рушив до асуану. По дорозі дослідив Бені-Суейф, потім виявив, що Бахр-ель-Юсуф має не штучну природу (як до того вважалося), а є однив з рукавів Нілу (потім перетворений на канал). Після цього обійшовши Асуанські пороги, Ковалевський рушив закруту Куруску й Абу-Галіда.. ::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Країнознавці, краєзнавці та георегіоналісти Микола Тимофійович Янко (нар.18 травня 1912 року, Сахновщина Полтавської губернії, нині Харківська область — † 14 травня 2011 року, Дружківка Донецької області) — український географ, педагог, краєзнавець, лексикограф. Дійсний член Географічного товариства України. Кандидат педагогічних наук. Почесний громадянин Дружківки (1998). Народився в сім'ї кравця. У десять років залишився сиротою, жив у нерідної матері, був пастухом.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Мореплавці та океанологи  Степан Осипович Макаров (*27 грудня 1848 (8 січня 1849), Миколаїв — 31 березня (13 квітня) 1904, біля Порт-Артура) — російський флотоводець, океанограф, полярний дослідник, кораблебудівник, віце-адмірал (1896). Закінчив Морське училище (1865). Учасник Ахал-Текінської експедиції (1880–1881). Командував пароплавом «Тамань» (1881 — 1882), фрегатом «Князь Пожарський» (1885), корветом «Вітязь» (1886–1889), на якому здійснив кругосвітню подорож. Виконуючий обов'язки головного інспектора морської артилерії (1891–1894). Молодший флагман Практичної ескадри Балтійського моря (1894). Командуючий ескадрою в Середземному морі (1894 — 1895), при загрозі війни з Японією (1895) перевів кораблі на Далекий Схід. Командуючий Практичною ескадрою Балтійського моря (1896 — 1898). Головний командир Кронштадтського порту, губернатор Кронштадта (6 грудня 1899 — 9 лютого 1904).::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Гідрологи та геогідрологи Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Геокріологи та гляціологи Микола Ізмайлович Дмитрієв (9 квітня 1886 — 8 листопада 1957) — український геоморфолог, палеогеограф, гляціолог, геолог, доктор географічних наук (з 1938 р.), професор (з 1922 р.). Народився 9 квітня 1886 року в селі Улянівка, тепер смт. Білопільського району, на Сумщині. У 1912 р. закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету... Повний перелік його опублікованих наукових праць включає 52 найменування. В більшості з них він встановлює поширення і геологічну будову семи терас Середнього Придніпров'я («Про тераси середнього Дніпра», 1936; «О количестве и возрасте террас среднего Днепра», 1937), доводить існування в Україні тільки одного древнього зледеніння і уточнює його межу («К следам ледникового периода в Харьковской губернии», 1915; «Межа розповсюдження наметків Дніпровського язика Скандинаво-Руської льодовикової поволоки», 1928; «О возрасте Днепровского оледенения», 1950), встановлює південну межу моренних відкладів антропогенового зледеніння на території України..::::::::::::::::читати далі.::::::::::::::::''читати далі'' |
Обраний життєпис української географії.Метеорологи та кліматологи.jpg) Борис Ізмаїлович Срезневський (19 (31) березня 1857, Санкт-Петербург — 24 березня 1934, Київ) — російський і український метеоролог і кліматолог, професор, дійсний член АН УРСР (з 19 квітня 1920 року), 1920), організатор метеорологічної служби в Україні, директор Київської метеорологічної обсерваторії (1919—1934), засновник геофізичної комісії (згодом кафедра геофізики) АН УРСР, кафедри сільськогосподарської метрології при Народному комісаріаті освіти УРСР, ряду періодичних українських метеорологічних наукових видань. Народився 31 березня 1857 року в Санкт-Петербурзі у родині філолога-славіста Ізмаїла Срезневського. З-поміж восьми дітей тільки Борис обрав природознавчий напрям своєї діяльності, інші зробили свій внесок до світової культурної скарбниці як гуманітарії. У 1879 році він закінчив фізико-математичний факультету Петербурзького університету і обрав метеорологію та кліматологію.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Біогеографи та ґрунтознавці Голубець Михайло Андрійович (30 жовтня 1930 року, с. Великий Любінь, Львівська область, Україна) — український державний та політичний діяч, народний депутат України 1-го скликання[8], доктор біологічних наук, професор, академік Національної академії наук України, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, віце-президент Лісівничої академії наук України, почесний директор Інституту екології Карпат НАН України[9]. Народився 30 жовтня 1930 року в селі Великий Любінь, тепер Городоцького району Львівської області. У 1953 році здобув вищу освіту, закінчивши Львівський сільськогосподарський інститут. Спеціальність за дипломом про вищу освіту — «Екологія та лісознавство», кваліфікація — «Інженер лісового господарства». Розпочав наукову діяльність у 1953 році аспірантом, пізніше — викладачем Львівського сільськогосподарського інституту та Львівського лісотехнічного інституту, .::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Геоекологи та природоохоронці Ма́лишева Людми́ла Леоні́дівна (10 листопада 1954 — 29 серпня 2000) — український фізико-географ, геоеколог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народилась 10 листопада 1954 року в місті Києві. Закінчила 1977 року географічний факультет Київського університету. У Київському університеті працює з 1981 року молодшим науковим співробітником науково-дослідного сектору. Кандидатська дисертація «Ландшафтное обоснование выбора районов размещения АЭС (на примере Украинской ССР)» захищена у 1988 році. З 1992 року асистент кафедри фізичної географії, з 1995 року доцент, з 1999 професор, з 2000 завідувач кафедри географії України. Докторська дисертація «Теорія та методика ландшафтно-геохімічного аналізу й оцінки екологічного стану територій» захищена у 1998 році. Фахівець у галузі геохімії ландшафтів та ландшафтно-геохімічної екології.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Сейсмологи та вулканологи Стародуб Юрій Петрович (*20 березня 1953, Хабаровськ) — український математик, сейсмолог та геофізик, дійсний член Української нафтогазової Академії. Стародуб Юрій Петрович навчався на фізичному факультеті Львівського державного університету ім.І.Франка. Диплом з відзнакою про закінчення університету отримав у 1975р. З 1975 року працював у Національній Академії наук України (Інститут прикладних проблем механіки і математики ім.Я.С.Підстригача АН України, 1975-1991; Інститут геофізики ім.С.І.Субботіна (ІГФ) НАН України, 1991-2009). Дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата фізико-математичних наук захистив у 1984 р. у Відділі обчислювальної геофізики Інституту фізики Землі ім.О.Ю.Шмідта, м.Москва. У 2002 році захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора фізико-математичних наук на тему "Математичне моделювання в динамічних задачах сейсміки щодо вивчення будови земної кори" в ІГФ НАН України. Четверо молодих вчених захистили кандидатські дисертації у науковій групі (у трьох співробітників − був науковим керівником). У нього в наш час[коли?] навчається аспірант ІГФ НАН України, є науковим консультантом щодо захисту докторської дисертації співшукача ІГФ НАН України.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Геоморфологи та геотектоністи Тутковський Павло Аполлонович (*1 березня 1858, Липовець — † 3 червня 1930, Київ) — український геолог, географ і педагог. Один з основоположників геології й географії України, дійсний член Української (з 1919 року) і Білоруської (з 1928 року) академій наук та Наукового товариства імені Шевченка (з 1923 року). Народився 1 березня 1858 року в селищі Липовці теперішньої Вінницької області в родині службовця. Дитинство Павла та інших дітей в родині пройшло під сильним впливом матері — жінки високої культури, музично обдарованої..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Спелеологи та карстознавці Володи́мир Олекса́ндрович Радзіє́вський (* 18 квітня 1930, Миколаїв, нині село Хмельницького району Хмельницької області — † 7 червня 2011, м. Тернопіль) — український краєзнавець і спелеолог. Трудову діяльність розпочинав 1947 р. в Підволочиській СШ, де працював до 1959 року. У 1955 році закінчив фізико-математичний факультет Коломийського вчительського інституту. З 1959 працював в дитячому туризмі, був методистом, завідувачом відділу обласного центру туризму краєзнавства і експедицій учнівської молоді. Був засновником тернопільської спелеології, відкривачем і дослідником перших і найбільших в Україні та світі гіпсових лабіринтових та інших печер. У 1960 створив секцію спелеотуризму при Тернопільській обласній дитячій екскурсійно-туристській станції. Проводив з гуртківцями дослідження печер «Кришталева», «Озерна» та інших. Здійснював першопроходження і картування печер «Млинки», «Ювілейна» і «Перлина», комплексу невеликих печер у Кременецьких горах та в долинах рік Стрипи та Дністра.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Геохіміки та хіміко-географи Волошин Іван Миколайович (1934) — український географ, ландшафтознавець, ґрунтознавець, геоеколог, геохімік, доктор географічних наук, професор, завідувач кафедри туризму Львівського державного університету фізичної культури. Народився 20 червня 1934 р. у c. Плав’я-Вадрусівка Сколівського району Львівської області. Закінчив Хітарську семирічну школу (у 1948) та Стрийське педагогічне училище (1952). До 1954 р. працював учителем математики у c. Плав’є, директором школи та учителем у c. Хітар та Жупани. У 1954–1957 рр. служив у війську, а протягом 1957–1962 рр. навчався на географічному факультеті Львівського державного університету імені Івана Франка.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Картографи, топографи та геодезисти Шевченко Віктор Олексійович (*19 вересня 1949 року) — доктор географічних наук, професор, географ-картограф. Народився 19 вересня 1949 року в місті Києві. Закінчив у 1975 році географічний факультет Київського університету. Працював у 1975–1995 роках в Інституті географії НАН України, де заочно закінчив в 1983 році аспірантуру. Кандидатська дисертація (науковий керівник доктор географічних наук, професор А. П. Золовський) «Системное картографирование онкологической заболеваемости населения (на примере Украинской ССР)». Працював у напрямах медико-географічного та комплексного атласного картографування: розробив і склав Атлас злоякісних пухлин серед населення України (1986); уклав окремі карти Атласу Донецької області (1982), Атласу захворюваності злоякісними пухлинами населення окремих країн-членів РЕВ (1983); Атласу туриста Українських Карпат (1987); Атласу Чернігівської області (1991).::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Економіко-географи та суспільні географи Ме́зенцев Костянти́н Володи́мирович (27 червня 1971 року) — український соціо-економіко-географ, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Голова Київського відділу Українського географічного товариства, радник Голови Державного агентства України з туризму та курортів. Народився 27 червня 1971 року в Черкасах. Закінчив у 1993 році географічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. У Київському університеті працює з 1992 року інженером, асистентом, з 2002 року доцентом, з 2007 професором кафедри економічної та соціальної географії. Кандидатська дисертація «Моделювання суспільно-географічних процесів в сільському адміністративному районі» захищена 1997 року, докторська на тему «Суспільно-географічне прогнозування: теорія, методологія, практика» — 2006 року. Викладає курси: «Географічне моделювання та прогнозування», «Суспільно-географічне прогнозування», «Інформаційний менеджмент»,«Основи теорії суспільної географії» . Розробив концепцію прогнозування регіонального розвитку; поглибив теорію суспільно-географічного районування, суспільно-географічні засади регіональної політики України; географії релігії світу та України, перцепційної географії України.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис української географії. Політико-географи, геополітики та воєнні географи Лев Устимович (Юстимович) Биковський (10 (23) квітня 1895, Вільховець — 11 січня 1992, Денвер) — український бібліограф, книгознавець, бібліотекознавець, геополітик, історик, журналіст та мемуарист. Народився 10 (23 квітня) 1895 року в селі Вільховець Звенигородського повіту Київської губернії (нині Звенигородського району Черкаської області) у сім'ї лісничого. В 1905—1912 роках навчався у Звенигородській комерційній школі; 1912—1914 роках на металургічному факультеті Політехнічного і 1914—1915 роках Лісового інститутів у Санкт-Петербурзі. Брав активну участь у діяльності української студентської громади.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Історико-географи та геоісторики Жупанський Ярослав Іванович (27 червня 1934, с.Перерив Коломийського району Івано-Франківської області — 22 березня 2009, м.Чернівці) — доктор географічних наук, почесний професор Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, почесний член Українського географічного товариства Біографія1956 р. — закінчив географічний факультет Чернівецького державного університету. З цим ВНЗ пов'язана подальша його діяльність як вченого, педагога, керівника. |
| Обраний життєпис української географії. Агрогеографи, геомеліоратори та геоінженери Цайтц Єрмінінгельд Стефанович (26 квітня 1924 року — 26 жовтня 2009 року) — український гідротехнік, гідролог, кандидат технічних наук, доцент, старший науковий співробітник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 26 квітня 1924 року в Свердловську, Росія. Закінчив 1952 року Київський гідромеліоративний інститут за спеціальністю «гідротехнік меліорації», також аспірантуру цього інституту. У 1952–1960 роках асистент кафедри гідротехнічних споруд у Київському гідромеліоративному інституті. У 1960–1978 роках старший науковий співробітник Інституту гідромеханіки НАН України. У Київському університеті з 1978 .::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Вчені медичної та рекреаційної географії Володимир Миколайович Дмитрієв (1838—1904) — доктор медицини, громадський діяч і кореспондент Миколаївської головної фізичної обсерваторії.  Після закінчення курсу на медичному факультеті Московського університету служив два роки на флоті, потім служив земським лікарем в Ялті, де вивчив Південний берег Криму в кліматичному і кліматолікувальному відношенні. За задумом Дмитрієва в Ялтинському повіті були організовані метеорологічні спостереження в декількох пунктах. Зібрані їм дані розроблені в його «Нарисі кліматичних і санітарних умов південного берега Криму» (Ялта, 1890)..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис української географії. Народознавці, етногеографи та демогеографи Винниченко Ігор Іванович (*6 червня 1957 року) — український історик та географ, етногеограф, кандидат географічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 6 червня 1957 року в селі Скоморохи Житомирського району Житомирської області. Закінчив у 1979 році Київський державний університет ім.Т.Г.Шевченка (кафедра фізичної географії), у 1983 році аспірантуру Відділення географії Інституту геофізики імені С. І. Субботіна АН УРСР. У 1979–1980 роках інструктор з туризму турбази «Пуща-Водиця» (Київ). У 1983–1985 роках викладав географію у київських технікумах.::::::::::::::::читати далі |
Джерела
[ред. код]- ↑ Забокрицька М. Р., Хільчевський В. К., Манченко А. П. Гідроекологічний стан басейну Західного Бугу на території України. — К.: Ніка-Центр, 2006. — 184 с. ISBN 966-521-397-0
- ↑ «Світ навиворіт» — 2 роки в ефірі 1+1
- ↑ "Світ навиворіт" на сайті 1+1
- ↑ Також використовувалися назви Єлизаветград, Єлісаветград, Лисаветград (Постанова ВУЦВК «Про перейменування м. Лисаветграду в м. Зінов'євськ і Лисаветградської округи в Зінов'євську округу»)
- ↑ Також використовувалися варіанти Єлизавет, Єлісавет
- ↑ Постанова Президії ЦВК СРСР «Про переназвання м. Єлісаветграду на м. Зінов'євськ і Єлісаветградської округи на Зінов'євську»
- ↑ Про заходи до увічнення пам'яті тов. Кірова С. М. на Україні // Пролетарська правда. — 1934. — № 298 (3900). — 28 грудня. — С. 1. [Архівовано з першоджерела 17 листопада 2013.]
- ↑ Народні депутати України 1-го скликання (1990–1994)
- ↑ Національна бібліотека України імені Вернадського
| Чим Ви можете допомогти | Бібліотека |
 Щоб створити нову статтю, наберіть потрібну назву терміна, науковця, про якого бажаєте створити статтю, у панелі вводу «Пошук», що знаходиться вгорі сторінки ліворуч, і натисніть значок лупи, або просто натисніть клавішу «Enter» на клавіатурі. Система пошуку може динамічно запропоновувати Вам ряд статей, що починаються на ті самі літери, що ви їх уводите. Якщо стаття з такою назвою відсутня, можете створити її, перейшовши за червоним посиланням на сторінці пошуку, або подати запит на створення такої статті більш досвідченим користувачам. Основні пропоновані напрямки роботи: розставляння і повноцінне заповнення карток у статтях про географічні об'єкти країни, ілюстрування статей світлинами з Вікісховища, або власними. Список відсутніх, але запитуваних статей можна знайти на цій сторінці. |
|
| Сестринські проєкти і портали | ||
| Більше різноманітної допоміжної інформації про географію України на сестринських проєктах фонду Вікімедіа: | ||
