Легкі крейсери типу «Альберто ді Джуссано»
Легкі крейсери типу «Альберто ді Джуссано» («Кондотьєрі» типу «A») | ||
---|---|---|
Classe Alberto di Giussano | ||
Крейсер «Альберто ді Джуссано» | ||
Служба | ||
Тип/клас | Легкий крейсер | |
Держава прапора | •Regia Marina | |
Замовлено | 6 | |
Закладено | 4 | |
Спущено на воду | 4 | |
Виведений зі складу флоту | 4 | |
Ідентифікація | ||
Параметри | ||
Тоннаж | 5 170 т (стандартна) 6 954 т (повна) | |
Довжина | 169,3 м | |
Ширина | 15,5 м | |
Осадка | 5,3 м | |
Бронювання | Палуба: 20 мм Пояс: 24 мм Гарматні башти: 23 мм Бойова рубка: 40 мм Щити допоміжної артилерії: 8 мм | |
Технічні дані | ||
Рухова установка | 6 парових котлів 2 парові турбіни | |
Потужність | 95 000 к.с. | |
Швидкість | 37 вузлів | |
Автономність плавання | 3 800 миль | |
Екіпаж | 507 | |
Озброєння | ||
Артилерія | 8 x 152-мм гармат «OTO/Ansaldo 152/53» 6 x 100-мм гармат 100 mm/47 OTO 8 x 37-мм гармат 8 x 13,2-мм кулеметів «Breda Mod. 31» | |
Торпедно-мінне озброєння | 4 x 533-мм торпедних апарати | |
Авіація | 2 літаки IMAM Ro.43 |
Легкі крейсери типу «Альберто ді Джуссано» (італ. Classe Alberto di Giussano) — перший підклас легких крейсерів Королівських ВМС Італії періоду Другої світової війни типу «Кондотьєрі» («Кондотьєрі» типу «A»).
Історія створення[ред. | ред. код]
Після закінчення Першої світової війни у складі флоту Італії перебували крейсери «Куарто», «Ніно Біксіо», «Марсала» з артилерією головного калібру у 120 мм та застарілий крейсер «Лібія». З них лише «Куарто» був у боєздатному стані, решта кораблів мали проблеми з енергетичною установкою. Крім того, Італія, як країна-переможець, отримала ряд трофейних крейсерів колишніх німецького та австро-угорського флотів: «Таранто», «Барі», «Бріндізі», «Венеція», «Анкона». Всі вони брали участь у бойових діях, тому теж були у не найкращому стані і не могли виконувати задачі, притаманні даному класу кораблів. Тому перед командуванням флоту Італії постала задача будівництва нових крейсерів.
На думку італійських військово-морських спеціалістів, крейсери повинні були виконувати наступні задачі
- Лідирування есмінців, надання їм бойової стійкості під час атаки на ворожі лінкори;
- Боротьба за комунікації, знищення ворожих торгових суден та охорона своїх конвоїв
- Блокада ворожого узбережжя;
- Охорона власних лінкорів від нападу ворожих кораблів;
- Розвідка;
- Дозорна служба.
Стан флоту Франції, основного суперника Італії, був ще гіршим. Але у 1922—1923 роках французи заклали 3 крейсери типу «Дюге Труен», а також 12 великих есмінців. У відповідь італійці вирішили побудувати 6 легких крейсерів 12 скаутів типу «Навігаторі». Але через фінансові проблеми гроші були виділені лише на побудову 4 крейсерів, які отримали назви середньовічних кондотьєрів.
Кораблі були спроектовані «Військово-морським комітетом проектування» під керівництвом генерала Джузеппе Віана . Перед конструкторами постала проблема — зробити крейсери добре захищеними чи швидкохідними. Зрештою було вирішено пожертвувати захистом та побудувати кораблі водотоннажність 5000-6000 т зі 152-мм артилерією головного калібру, які мали би швидкість на 4 вузли більшу, ніж у французьких кораблів.
Представники[ред. | ред. код]
Назва | Верф | Закладений | Спущений на воду | Вступив у стрій | Доля |
---|---|---|---|---|---|
Альберіко да Барбіано Alberico da Barbiano | Ansaldo, Генуя | 16 квітня 1928 року | 23 серпня 1930 року | 9 червня 1931 року | потоплений 13 грудня 1941 року в бою біля мису Бон |
Альберто ді Джуссано Alberto di Giussano | Ansaldo, Генуя | 29 березня 1928 року | 27 квітня 1930 року | 5 лютого 1931 року | потоплений 13 грудня 1941 року в бою біля мису Бон |
Бартоломео Коллеоні Bartolomeo Colleoni | Ansaldo, Генуя | 21 червня 1928 року | 21 грудня 1930 року | 10 лютого 1932 року | потоплений 19 липня 1940 року в бою біля мису Спада |
Джованні делле Банде Нере Giovanni delle Bande Nere | «Regio Cantiere di Castellammare di Stabia», Кастелламмаре-ді-Стабія | 31 жовтня 1928 року | 27 квітня 1930 року | 27 квітня 1931 року | потоплений 1 квітня 1942 року підводним човном «Ердж» поблизу Стромболі |
Конструкція[ред. | ред. код]
Корпус[ред. | ред. код]
Для досягнення високої швидкості корпус кораблів був максимально полегшеним, що негативно позначалось на його міцності. Для виправлення цього недоліку в корпусі були розміщені дві поздовжні переборки, а частина шпангоутів була посилена.
Бронювання становило: палуба — 20 мм, пояс — 24 мм, гарматні башти — 23 мм, бойова рубка — 40 мм, щити допоміжної артилерії — 8 мм.
Силова установка[ред. | ред. код]
Силова установка кораблів складалась з двох турбін типу «Беллуццо». Кожна така турбіна складалась з турбіни високого тиску, турбіни низького тиску і турбіни заднього ходу. Потужність силової установки становила близько 100 000 к.с. Пару для них виробляли 6 котлів типу «Ярроу», розміщені у трьох машинних відділеннях.
Запас палива становив 1 290 т, автономність плавання 3800 миль на 18 вузлах і 970 миль на 38 вузлах.
НА випробуваннях кораблі розвивали швидкість до 42 вузлів. Під час Другої світової війни крейсери могли розвинути швидкість 31-32 вузли.
Озброєння[ред. | ред. код]
Артилерія головного калібру складалась з восьми 152-мм гармат, розміщених попарно в 4 гарматних баштах. Кут обстрілу становив 300°. Управління їх вогнем здійснювалось з двох командно-далекомірних постів.
Універсальна артилерія складалась з шести 100-мм гармат, розміщених попарно у трьох баштах. До 1940 року на кораблях були встановлені по дві 37-мм гармати, розміщені бо бортах рубки. Зенітна артилерія складалась з восьми 13,2-мм кулеметів. У 1940 році їх замінили вісьмома 20-мм зенітними автоматами, розміщеними в 4 спарених установках.
Торпедне озброєння складалось з двох спарених 533-мм торпедних апаратів. Крім того, на крейсерах можна було встановлювати обладнання для постановки мін. На кормі розміщувались 2 бомбомети для скидання глибинних бомб.
Для здійснення розвідки та коректування вогню артилерії на кораблях розмістили 2 гідролітаки. Спочатку це були CANT 25, у 1938 році їх замінили на IMAM Ro.43.
Радіоелектронне обладнання складалось з пасивної гідроакустичної станції та системи звукопідводного зв'язку.
В середині 1930-х років розроблялись проекти перебудови кораблів «Альберто ді Джуссано» в крейсери ППО, але ці плани не були реалізовані.
Характеристика проекту[ред. | ред. код]
Загалом проект «Альберто ді Джуссано» був невдалим. Конструктори зробили ставку на швидкість, нехтуючи бронюванням та морехідністю. Але високі швидкості були досягнути лише на випробуваннях. В реальній експлуатації їх швидкість була меншою за швидкість французьких лідерів. Слабке бронювання робило небезпечним бій кораблів практично з будь-яким супротивником.
Командування італійського флоту прекрасно розуміло недоліки кораблів. У наступних серіях легких крейсерів акцент зміщувався у сторону посилення бронювання кораблів при зниженні їх швидкості.
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Легкі крейсери типу «Альберто ді Джуссано»
Джерела[ред. | ред. код]
- Conway's All the World's Fighting Ships, 1922—1946. — London: Conway Maritime Press, 1980. — ISBN 0 85177 146 7 (англ.)
- Трубицын С. Лёгкие крейсера Италии. Часть I. (1932—1945) , 2003, С.-Пб.: изд-во альманаха «Боевые корабли мира» (рос.)
|