Гончаренко Олексій Олексійович

Особа або особи, які активно редагують цю статтю, за всіма ознаками мають безпосередній стосунок до її предмета. Можливо, стаття потребує поліпшення для відповідності правилам Вікіпедії щодо змісту статей, зокрема правилу про нейтральну точку зору. Подробиці можна знайти на сторінці обговорення.

Гончаренко Олексій Олексійович
Голова Одеської обласної ради
14 серпня 2014 — 21 листопада 2014
Президент	Петро Порошенко
Наступник	Шмушкович Михайло Володимирович
Заступник голови Одеської обласної ради
16 листопада 2010 — лютий 2014
Президент	Віктор Янукович
Народився	16 вересня 1980(1980-09-16)[1] (43 роки) Одеса, Українська РСР, СРСР
Виборчий округ	Подільський одномандатний округ № 137
Відомий як	Політик, громадський діяч, Ютубер
Громадянство	Україна
Alma mater	Північно-Кавказька академія державної служби (2005) і Одеський національний медичний університет (2002)
Політична партія	Партія зелених України (до 2005 року) Партія «Союз» (2005) «Партія регіонів» (2005–2014) «Європейська Солідарність» (З 2014 року)
Батько	Олексій Олексійович Костусєв
Мати	Марина Гончаренко
У шлюбі з	Ольга
Діти	Олексій, Кирило
Звання	Лейтенант запасу військово-медичної служби
Релігія	православ'я
Нагороди
goncharenko.org
Гончаренко Олексій Олексійович на сайті Верховної Ради
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Зовнішні відеофайли
	Олексій Гончаренко. Рандеву з Яніною Соколовою., 5 канал, опубліковано 25 квітня 2020 року.

Олексі́й Олексі́йович Гончаре́нко (16 вересня 1980, Одеса, Українська РСР, СРСР) — український політичний та громадський діяч, депутат Верховної Ради України VIII й IX скл., член фракції Європейська Солідарність, член української делегації у ПАРЄ, президент Комітету ПАРЄ з міграції, біженців та переміщених осіб^[2]. У серпні — листопаді 2014 — голова Одеської обласної ради, депутат Одеської міської ради V й VI скл. (2006—2014), заступник голови Одеської міськради. У 2005—2014 роках — член Партії регіонів, колишній прибічник надання російській мові статусу державної в Україні^[3][4].

Засновник мережі освітньо-культурних центрів «Гончаренко центр». Ведучий шоу «Гончаренко рулить» на «5 каналі»^[5]. Син колишнього мера Одеси Олексія Костусєва^[6]. Один із постійних спікерів Форуму Вільних держав Постросії.

Життєпис[ред. | ред. код]

Перші роки[ред. | ред. код]

Народився 16 вересня 1980 року в Одесі у родині Марини Федорівни Гончаренко, яка працювала в Одеському порту, потім вчителем у школі № 62 і Приморському ліцеї, та Олексія Костусєва. У трирічному віці батьки розлучилися. Олексій вчився у декількох школах — спочатку у загальноосвітній школі № 62, потім № 35, а завершив шкільне навчання у гімназії № 2. У 1996 році, ставши дипломантом олімпіади з біології, Гончаренко за співбесідою вступив до Одеського державного медичного університету на державну форму навчання за спеціальністю «педіатрія», який закінчив з відзнакою у 2002 році^[7]. У 1999 році 19-річний хлопець пішов працювати на Одеську станцію швидкої медичної допомоги, де працював до 2001 року.

Початок політичної діяльності[ред. | ред. код]

У 2001 році Гончаренко став керівником молодіжної організації Одеського обласного відділення Партії зелених України. У 21-річному віці балотувався в Одеську міську раду в окрузі у «Селищі Таїрова», однак не пройшов. Після невтішних результатів виборів Олексій почав працювати помічником депутата. У той же час політик-початківець у 2005 році здобув другу освіту в Академії народного господарства при Уряді РФ, що діяла в Москві, за спеціальністю «фінанси та кредит»^[7]. У 2005 році Олексій став головою Одеської міської організації партії «Союз». Того ж року політик очолив громадську організацію «Якість життя». Наприкінці 2005 року Одеська обласна та міська організації Партії «Союз» влилися до Партії Регіонів. У складі «Партії Регіонів» молодий політик був обраний до Одеської міської ради у 2006 році. За його словами, у «Партії регіонів» перебував тому, що в установчих документах партії було положення про «курс на євроінтеграцію»^[8]

Депутатство у міській та обласній радах[ред. | ред. код]

Перше рішення^[9], якого Гончаренкові вдалося домогтися, стало рішення про зміну до регламенту Одеської міської ради, за яким мовою роботи ради, його виконавчих органів та для офіційних заяв, поряд з українською мовою, стала російська мова^[10]. Згодом Гончаренко разом з іншими депутатами підтримував розвиток російської мови в Одесі^[3]. У 2006 році Гончаренко став учасником «Програми Фонду Джона Сміта», у рамках якої проходив півтора місяця стажування в Сполученому королівстві Великої Британії та Північної Ірландії — в Парламенті Королівства, місцевому самоврядуванні міста Лутон та Національній асамблеї Уельсу. У 2007 році Олексій був обраний головою «комісії з вдосконалення структури управління містом», яка проіснувала до грудня 2008 року. Під час роботи в міській раді Гончаренко неодноразово брав участь у міжнародних конференціях з питань муніципального менеджменту, планування розвитку міста, освіти тощо. Зокрема, це відбувалося в таких містах, як Берлін (2007 рік), Братислава (2006 рік), Будапешт (2007 рік), Лондон (2009 рік), Тбілісі (2008 рік), Рига (2009 рік), Прага (2008 рік), Приштина (2009 рік)^[9].

Під час місцевих виборів восени 2010 року Гончаренко балотувався в Одеську обласну раду у складі «Партії регіонів», будучи у списку № 2. У той же час балотувався за мажоритарним округом № 10 (Суворовський та Приморський райони Одеси), набравши 58000 голосів, що у п'ять разів більше, ніж у найближчого конкурента. У листопаді 2010 року політик був обраний на посаду заступника голови Одеської обласної ради і йому було присвоєно 4 ранг посадової особи місцевого самоврядування^[9].

У 2011 році у інтерв'ю Сергію Лещенку повторив наратив російської пропаганди^[11]:

В Одесі 90 % людей російськомовні, але тільки 30 % учнів загальноосвітніх шкіл навчаються російською мовою. Потрібно ввести просту практику — дати можливість батькам самим визначати, якою мовою вони хочуть, щоб вчилася дитина.

У 2019 році Гончаренко заявив, що не вважає російську мову «власністю Путіна»^[12] і виступає проти «захисту російськомовних» зі сторони РФ^[13]. Казав, що бачить переваги у двомовності та вважає українську культуру двомовною^[8]:

Українська культура двомовна і це нас збагачує. Я не вважаю, що через 20 років в Україні не має бути російської мови.

У 2012 році в ефірі телепрограми «Велика політика з Євгенієм Кисельовим» критикував президента РФ Володимира Путіна, який повернувся на посаду після 4 років перебування в кріслі прем'єр-міністра. Він порівняв Путіна з Борисом Годуновим і заявив, що його президентство буде шкодити українсько-російським відносинам. За це був розкритикований одеськими проросійськими каналами та політиками^[14].

Ми бачимо певний тиск (зі сторони Росії) і цей тиск наростає. І нас дуже непокоїть, як би з поверненням Володимира Путіна саме в крісло президента цей тиск не перетворився в пресинг.

У 2010 на виборах мера Одеси в останній момент відмовився від висування на підтримку рідного батька. За це в обласній раді було призначено заступником голови^[15].

Під час своєї роботи в одеській облраді висловлювався на користь надання російській мові статусу другої державної та на користь розширення її присутності у шкільній освіті у 2011 році^[16].

За своїми словами, розпочав процес виходу з «Партії регіонів», коли президент Віктор Янукович відмовився підписувати Угоду про асоціацію з Європейським союзом та виступав проти «диктаторських законів» 16 січня^[8]. Однак вийде із «Партії регіонів» лише 19 лютого 2014 року, під час останньої спроби розігнати Євромайдан, До подій Євромайдану був членом «Партії Регіонів», де виступав проти бандерівців, помаранчевої революції та за захист російської мови та культури в Одесі^[17]. 19 лютого 2014 року після ескалації протистояння, вийшов із «Партії регіонів» і залишив посаду першого заступника голови Одеської обласної ради^[18][19]. У своїй заяві про звільнення він заявив: «У країні починається громадянська війна. Як і в будь-якому конфлікті, винні обидві сторони, але провина влади більша»^[20]. У той самий час масово з «Партії регіонів» почали виходити і інші регіонали по всій країні^[21]. Через 3 дні після цього Янукович втече з України^[22], а ще через день Євромайдан закінчиться.

Весною 2014 року публікував докази присутності російських військ на Донбасі^[23].

14 серпня 2014 року Олексія Гончаренка обрали головою Одеської обласної ради. За новообраного голову проголосувало 74 депутати, тоді як за його найближчого конкурента, колишнього заступника голови обласної державної адміністрації Дмитра Волошенкова проголосувало всього 23. Ще п'ять депутатів проголосували проти обох кандидатів. Згідно із заявою Гончаренка, він відмовився від усіх премій та надбавок до зарплати, а також пообіцяв, що усю зарплатню буде перераховувати українському війську в районі Антитерористичної операції^[24].

Парламентська діяльність[ред. | ред. код]

У листопаді 2014 року обраний народним депутатом VII скликання по багатомандатному загальнодержавному округу від партії президента «Блок Петра Порошенка»^[25]. У 2018 році був одним з ініціаторів номінування Олега Сенцова на Нобелівську премію парламентом України^[26]. У серпні 2019 року на позачергових парламентських виборах обраний народним депутатом IX скликання від 137 округу^[27]. Член депутатської фракції «Європейська солідарність»^[27].

З жовтня 2019 року, основний ініціатор і голова міжфракційного об'єднання «Кубань», завданням якого є розробка політики щодо повернення у культурне й соціальне поле українських етнічних територій та етнічних українців^[28].

У липні 2020 року став ініціатором і головою міжфракційного об'єднання «За демократичну Білорусь»^[29]. Метою є просування інтересів білорусі та білоруського народу, проведення вільних виборів та звільнення країни від диктатури Лукашенка.

У червні 2022 року створив міжфракційне об'єднання «За вільний Кавказ»^[30].

Гончаренко підтримує незалежність Косова. Він вніс до парламенту постанову про визнання Україною незалежності Косова^[31].

ПАРЄ[ред. | ред. код]

У березні 2014 року, беручи участь у роботі сесії Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, разом з делегацією з Грузії, вніс пропозицію виключити Росію з ПАРЄ^[32].

З 2015 року ― член постійної делегації Верховної Ради України в ПАРЄ, різкий критик порушення прав людини Російською Федерацією^[33].

З червня 2019 року виступає проти безумовного повернення російської делегації до роботи в ПАРЄ^[34]. Став одним з ініціаторів оскарження повноважень російської делегації та призначення віцепрезидентом ПАРЄ Петра Толстого^[35]. Вважає, що без ефективного санкційного механізму Рада Європи перетвориться у «клуб за інтересами»^[36].

24 січня 2022 року був призначений віцепрезидентом Комітету ПАРЄ з міграції, біженців та переміщених осіб^[37].

Під час весняної сесії в ПАРЄ у 2022 році він активно виступав за створення міжнародного трибуналу, який би розслідував воєнні злочини Росії в Україні. У результаті ПАРЄ закликала до термінового створення такого трибуналу незабаром після цього^[38].

У січні 2024 року, народного депутата України Олексія Гончаренка призначено президентом Комітету ПАРЄ з питань міграції, біженців та переміщених осіб^[39].

Війна в Україні[ред. | ред. код]

У березні 2022 року Гончаренко провів онлайн-зустрічі з конгресменами США та виступив за посилення санкцій проти Росії: під час розмови з 50 конгресменами США він наполягав на введенні ембарго на російські нафту і газ^[40]. Пізніше США ввели заборону на експорт російської нафти.

Під час весняної сесії ПАРЄ у квітні 2022 року він виступав за проведення в Україні спеціального міжнародного трибуналу щодо воєнних злочинів Росії. У результаті Парламентська асамблея прийняла резолюцію із закликом до створення такого трибуналу^[41].

В травні 2022 року під час візиту до Лондону він порушив питання створення міжнародного трибуналу в розмові з міністром закордонних справ Ліз Трасс. Глава МЗС Великої Британії запевнила, що вже обговорила таку можливість з генпрокурором країни^[42].

Під час саміту НАТО в Мадриді влітку 2022 року Гончаренко порушував питання безпеки в Україні та Європі з провідними європейськими політиками^[43].

У липні 2022 року Гончаренко відвідав Вашингтон, де провів низку зустрічей із сенаторами, конгресменами, представниками Пентагону та Держдепу. Центральним у програмі поїздки Гончаренка було питання безпеки та забезпечення України зброєю. Гончаренко виступив під час засідання Гельсінської комісії та порушив тему геноциду Росії на території України. Він розповів про дівчину на ім'я Софія, яка до приходу Росії жила звичайним життям. Натомість російська армія забрала в неї дім, мати, також дівчинка втратила руку. Гончаренко розповів цю історію, щоб наочно продемонструвати всі жахи, які відбуваються в Україні^[44].

Російський фінансовий моніторинг у травні 2023 року вніс Гончаренка у список екстремістів та терористів^[45].

Затримання в Росії[ред. | ред. код]

Олексій Гончаренко був незаконно затриманий поліцією 1 березня 2015 року в Москві під час жалобної ходи в пам'ять про убитого російського опозиціонера Бориса Нємцова. У подальшому він був переданий Слідчому комітету РФ для проведення «процесуальних дій» у зв'язку із подіями в Одесі 2 травня 2014 року^[46], що є порушенням російською владою дипломатичного імунітету делегата ПАРЄ та вимог міжнародного права^[47][48]. Увечері того ж дня відпущений на поруки посольства України. 2 березня 2015 року МВС Росії запевнило, що не має претензій до затриманого українського депутата^[49].

Ідеологія[ред. | ред. код]

Прихильник інтеграції України до ЄС та НАТО^[50]. Вважає, що Україна має жорстко реагувати на дії і заяви антидемократичних режимів таких країн, як Китай та Іран^[51]. Виступає за створення безпекового об'єднання «Балто-Чорноморський союз»^[52] та активну зовнішню культурну політику України^[53]. Вважає, що Україні необхідно підтримувати максимально тісні взаємини зі США і добиватися статусу «головного союзника поза НАТО»^[52].

Підтримує європейську модель ринку землі в Україні та обмеження зняття мораторію на продаж землі^[54].

Критика[ред. | ред. код]

8 лютого 2017 року Олексій Гончаренко розписав фарбою фрагмент Берлінського муру, розташований на території посольства Німеччини в Україні на знак протесту проти заяви посла Німеччини в Україні Ернста Райхеля про те, що відсутність російських військ не є обов'язковою умовою проведення виборів на Донбасі^[55]. Посольство Федеративної Республіки Німеччина назвало дії Гончаренка «пошкодженням і нівеченням» та «порушенням Віденської конвенції про дипломатичні відносини»^[56]. Натомість німецька преса засудила висловлювання німецького посла і відзначила «жорстку реакцію українців і політиків», посилаючись на вчинок Олексія Гончаренка^[57].

За зверненням нардепа Ігоря Мосійчука, Генеральною прокуратурою України 1 червня 2016 року було відкрито кримінальне провадження проти Олексія Гончаренка за статтею 110 кримінального кодексу України — «посягання на територіальну цілісність і недоторканність України»^[58], а також за статтею 161 — «порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, належності і їх ставлення до релігії»^[59]. За заявою Мосійчука, Гончаренко просував ідею «російського світу» в Одесі та зустрічався з кураторами з ФСБ та вів підривну антиукраїнську діяльність в цілому^[60][61]. Гончаренко категорично відкинув звинувачення і назвав їх «нісенітницею»^[62].

Родина та особисте життя[ред. | ред. код]

• Батько — Костусєв Олексій Олексійович — політик, колишній міський голова Одеси (2010—2013), доктор економічних наук, член «Партії регіонів».

• Мати — Гончаренко Марина Федорівна  — вчителька, у 1982—1983 роках працювала в Одеському морському порту, згодом у музеї Одеського морського порту імені Ф. де Воллана, а також у школі № 62 та Приморському ліцеї. У трирічному віці Олексія його батьки розлучилися. За твердженням Олексія Гончаренка, він припинив активне спілкування зі своїм батьком у 2009 році^[63][64].

• Одружений. З дружиною Ольгою познайомився ще в медичному університеті. Разом з дружиною виховує двох синів: Олексія (народився 2006) та Кирила^[9]. Дружина приватний підприємець.
• Тесть — Ярослав Глова, колишній працівник Газпрому.

Гончаренко активно займається різноманітними видами спорту та часто бере участь у спортивних заходах. Володіє англійською та французькою мовами^[7].

• Дід Олексія Гончаренка — Федір Гордійович Гончаренко — полковник Червоної армії, родом з Черкаської області. Дід дружини Ольги воював в УПА, загинув^[65].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Блог Олексія Гончаренка [Архівовано 29 березня 2014 у Wayback Machine.] на сайті Української правди
• Гончаренко Олексій Олексійович [Архівовано 11 березня 2014 у Wayback Machine.] на офіційному сайті Одеської обласної ради
• Олексій Гончаренко став головою Одеської облради [Архівовано 19 серпня 2014 у Wayback Machine.]

У месенджерах Телеграм У соціальних мережах Instagram · Facebook · TikTok · Twitter Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво Вікісховище · YouTube Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво Internet Movie Database · Internet Movie Database · Кіноріум Тематичні сайти Парламентська асамблея Ради Європи · Чесно Словники та енциклопедії Prabook Довідкові видання OpenSanctions · OpenSanctions Нормативний контроль GKG: /g/122770ch

Попередник: Микола Тіндюк 2013—2014

10-й голова Одеської обласної ради З 14 серпня 2014 року

Наступник: Шмушкович Михайло Володимирович

п о р Керівники Одеської області Перші секретарі Одеського обласного комітету КПУ Михайло Майоров (1932—1933) Євген Вегер (1933—1937) Дмитро Євтушенко (1937) Микола Кондаков (в.о., 1937—1938) Григорій Телешев (1938—1939) Анатолій Колибанов (1939—1941) Анатолій Колибанов (1944—1945) Олексій Кириченко (1945—1950) Олексій Єпішев (1950—1951) Василь Марков (1951—1953) Олексій Єпішев (1953—1955) Леонтій Найдек (1955—1958) Олександр Федосєєв (1958—1961) Михайло Синиця (1961—1963) Михайло Синиця (промисловий, 1963—1964) Петро Дорошенко (сільський, 1963—1964) Михайло Синиця (1964—1970) Павло Козир (1970—1977) Микола Кириченко (1977—1983) Анатолій Ночовкін (1983—1988) Георгій Крючков (1988—1990) Руслан Боделан (1990—1991) Голови Одеського обласного виконавчого комітету Яків Пахомов (1932—1933) Федір Голуб (1933—1935) Петро Бойко (1935—1937) Микола Волков (в.о., 1937) Пилип Шевцов (в.о., 1937) Григорій Гальченко (1937—1938) Никифор Кальченко (1938—1941) Гордієнко В.З. (в.о., 1944) Йосип Горлов (1944—1946) Костянтин Караваєв (1946—1953) Микола Гуреєв (1953—1954) Олександр Федосєєв (1954—1958) Михайло Хорунжий (1958—1963) Костянтин Коваленко (промисловий, 1963—1964) Михайло Хорунжий (сільський, 1963—1964) Михайло Хорунжий (1964—1969) Андрій Дудник (1969—1971) Віктор Походін (1971—1985) Андрій Печеров (1985—1990) Анатолій Бутенко (1990—1991) Руслан Боделан (1991—1992) Голови Одеської обласної ради Руслан Боделан (1990—1998) Юрій Казаков (1998—2000) Сергій Гриневецький (2000—2002) Володимир Новацький (2002—2005) Сергій Гриневецький (2005) Федір Влад (2005—2006) Микола Скорик (2006—2010) Микола Пундик (2010—2013) Микола Тіндюк (2013—2014) Олексій Гончаренко (2014) Михайло Шмушкович (2014—2015) Анатолій Урбанський (2015—2019) Сергій Паращенко (2019—2020) Григорій Діденко (з 2020) Голови Одеської обласної державної адміністрації Валентин Симоненко (1992) Владлен Ільїн (1992—1994) Руслан Боделан (1994—1998) Сергій Гриневецький (1998—2005) Василь Цушко (2005—2006) Борис Звягінцев (в.о., 2006) Іван Плачков (2006—2007) Микола Сердюк (2007—2010) Едуард Матвійчук (2010—2013) Микола Скорик (2013—2014) Володимир Немировський (2014) Ігор Палиця (2014—2015) Міхеіл Саакашвілі (2015—2016) Соломія Бобровська (в.о., 2016—2017) Максим Степанов (2017—2019) Сергій Паращенко (в.о., 2019) Світлана Шаталова (в.о., 2019) Максим Куций (2019—2020) В'ячеслав Овечкін (в.о., 2020) Сергій Гриневецький (2020—2022) Максим Марченко (2022—2023) Борис Волошенков (в.о., 2023) Олег Кіпер (з 2023)