Транспорт Тайваню

Транспорт Тайваню M:
Транспортна система Тайваню (англ.)
Транспортна система Тайваню (англ.)
Територія
Площа 35,9 тис. км² (139-те)
Рельєф гористий
Найвища точка гора Юшань (3952 м)
Повітряний
Аеропортів 37 (107-ме)
Наземний
Автошляхів 42,5 тис. км (85-те)
Залізниць 1,6 тис. км (78-ме)
Водний
Узбережжя 1,56 тис. км
Головний порт Гаосюн
Трубопровідний
Трубопроводів 1,1 тис. км
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту і зв'язку
Голова міністр Хо Чен Тан

Транспорт Тайваню представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 35 980 км² (139-те місце у світі)[1]. Форма території країни — компактна, витягнута в меридіональному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 395 км, зі сходу на захід — 140 км[2][3]. Географічне положення Тайваню дозволяє країні контролювати морські і повітряні транспортні шляхи східноазійського узбережжя (Тайванська протока) і західної частини акваторії Тихого океану[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Докладніше: Автомобільний транспорт Тайваню

Загальна довжина автошляхів на Тайвані, станом на 2015 рік, дорівнює 42 520 км, з яких 42 078 км із твердим покриттям (2115 км швидкісних автомагістралей) і 442 км без нього (85-те місце у світі)[1].

Див. також: Автошляхи Тайваню та Номерні знаки Тайваню

Залізничний[ред. | ред. код]

Докладніше: Залізничний транспорт Тайваню

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 1 597 км (78-ме місце у світі), з яких 345 км стандартної 1435-мм колії (345 км електрифіковано), 1 102 км вузької 1067-мм колії (692 км електрифіковано), 150 км вузької 762-мм колії (Комітет лісового господарства, тайванська цементна компанія і TaiPower)[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

Докладніше: Цивільна авіація Тайваню

У країні, станом на 2013 рік, діє 37 аеропортів (107-ме місце у світі), з них 35 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 2 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 8 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 7 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 10 (1);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 8 (0);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 2 (1)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 8 авіапідприємств, які оперують 221 повітряним судном[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 31 гелікоптерний майданчик[1].

Тайвань не є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — B, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[5][1]. Аеропорти Тайваню мають літерний код ІКАО, що починається з — RC[1].

Див. також: Авіакомпанії Тайваню та Аеропорти Тайваню

Водний[ред. | ред. код]

Докладніше: Водний транспорт Тайваню

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Цзілун, Гаосюн, Хуалянь, Тайдун.

  • Морський порт Гаосюня
    Морський порт Гаосюня
  • Морський порт Цзілуна
    Морський порт Цзілуна
  • Морський порт Тайдуна
    Морський порт Тайдуна
  • Морський порт Хуаляня
    Морський порт Хуаляня

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 112 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (47-ме місце у світі), з яких: балкерів — 35, суховантажів — 20, танкерів для хімічної продукції — 1, контейнеровозів — 31, вантажно-пасажирських суден — 4, нафтових танкерів — 12, рефрижераторів — 7, ролкерів — 2[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 3 (Франції — 2, В'єтнаму — 1); зареєстровані під прапорами інших країн — 579 (Аргентини — 2, Камбоджі — 1, Гондурасу — 1, Гонконгу — 25, Індонезії — 1, Італії — 10, Кірибаті — 2, Ліберії — 94, Маршаллових Островів — 8, Панами — 328, Філіппінам — 1, Сьєрра-Леоне — 7, Сінгапуру — 77, Південної Кореї — 1, Таїланду — 1, Великої Британії — 11, Вануату — 1, невстановленої приналежності — 8)[1].

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів на Тайвані, станом на 2013 рік, становила 827 км; нафтогонів — 241 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Докладніше: Міський громадський транспорт Тайваню

В трьох найбільшіх містах Тайваню працює метрополітен.

Державне управління[ред. | ред. код]

Будівля міністерства транспорту і зв'язку Республіки Китай

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту і зв'язку. Станом на 1 червня 2016 року міністерство в уряді Лін Цюаня очолював Хо Чен Тан[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к л м н Taiwan : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. ↑ Атлас світу, 2005.
  3. ↑ Дубович І. А., 2008.
  4. ↑ Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. ↑ (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. ↑ Taiwan : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Транспорт Тайваню
Управління
Наземний
Повітряний
Водний
Громадський
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Транспорт_Тайваню&oldid=40150977