Транспорт Кірибаті

Транспорт Кірибаті M:
Транспортна система Кірибаті (англ.)
Транспортна система Кірибаті (англ.)
Територія
Площа 811 км² (187-ме)
Рельєф низовинний
Найвища точка безіменна висота (81 м)
Повітряний
Аеропортів 19 (138-ме)
Наземний
Автошляхів 670 км (192-ге)
Водний
Узбережжя 1143 км
Водних шляхів 5 км (107)
Адміністрування
Орган Міністерство транспорту, зв'язку і розвитку туризму
Голова міністр Віллі Токатааке

Транспорт Кірибаті представлений автомобільним , повітряним , водним (морським) , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 811 км² (187-ме місце у світі)[1]. Форма території країни — архіпелажна, сильно видовжена в широтному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 2100 км (острови Лайн), зі сходу на захід — 4200 км[2][3]. Географічне положення Кірибаті дозволяє країні контролювати транспортні шляхи в центральній частині акваторії Тихого океану[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Кірибаті, станом на 2011 рік, дорівнює 670 км (191-ше місце у світі)[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 19 аеропортів (138-ме місце у світі), з них 4 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 15 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються наступним чином (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 4 (0);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 0 (10);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 0 (5)[1].

Кірибаті є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — T3, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Кірибаті мають літерний код ІКАО, що починається з — PC[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Бетіо на атолі Тарава, Кантон-Айленд, Інгліш-Гарбор.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 77 морських суден з тоннажем більшим за 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (59-те місце у світі), з яких: балкерів — 7, суховантажів — 35, танкерів для хімічної продукції — 6, пасажирських суден — 1, вантажно-пасажирських суден — 1, нафтових танкерів — 12, рефрижераторів — 15[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 43 (Китайської Народної Республіки — 26, Гонконгу — 2, Російської Федерації — 1, Сінгапуру — 9, Південної Кореї — 1, Тайваню — 2, В'єтнаму — 2)[1].

Внутрішні водні шляхи[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок водних шляхів, поглиблених фарватерів у внутрішніх лагунах атолів, доступних для суден з дедвейтом понад 500 тонн, 2012 року становила 5 км (107-ме місце у світі)[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство транспорту, зв'язку і розвитку туризму. Станом на 18 березня 2016 року міністерство в уряді Танеті Маамау очолював Віллі Токатааке[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к Kiribati : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005.
  3. Дубович І. А., 2008.
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010.
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. Kiribati : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 19 April. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]