Войнов Юрій Миколайович

Юрій Войнов
Особисті дані
Повне ім'я	Юрій Миколайович Войнов
Народження	29 листопада 1931(1931-11-29)
	Калінінське, РРФСР
Смерть	22 квітня 2003(2003-04-22) (71 рік)
	Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Зріст	174 см
Вага	72 кг
Громадянство	СРСР →  Україна
Позиція	півзахисник
Професіональні клуби*
Роки	Клуб	І (г)
1951—1955 1956—1964	«Зеніт» (Ленінград) «Динамо» (Київ)	99 (5) 178 (22)
Національна збірна
Роки	Збірна	І (г)
1954—1960	СРСР	23 (3)
Тренерська діяльність**
Сезони	Команда	Місце
1965—1967 1967—1969 1969—1970 1970—1972 1973 1976—1977 1978—1979 1992	«Чорноморець» (Одеса) «Суднобудівник» (Миколаїв) «Шахтар» (Донецьк) «Будівельник» (Полтава) «Металіст» (Харків) СКА (Київ) «Суднобудівник» (Миколаїв) «Темп» (Шепетівка)
Звання, нагороди
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.
Дані оновлено 5 квітня 2010.
Юрій Войнов у Вікісховищі

Спортивні медалі
Футбол
Представник  СРСР
Чемпіонати Європи
Золото	Франція 1960	Збірна СРСР

Ю́рій Микола́йович Во́йнов (29 листопада 1931, селище Калінінське, Московська область, РРФСР — 22 квітня 2003, Київ, Україна) — радянський футболіст, півзахисник, радянський і український тренер. Один із найкращих правих хавбеків світу кінця 1950-х — початку 1960-х.

Заслужений майстер спорту СРСР (1959). Заслужений тренер Української РСР (1968).

Біографія[ред. | ред. код]

Юрій Войнов розпочав свою кар'єру виступами за команду заводу ім. Калініна, м. Калінінград Московської області (1949—1950), далі у скромному митищинському «Зеніті», з яким однак виграв у 1950 році першість Московської області.

У 19-річному віці Войнова запрошують в інший «Зеніт» — із Ленінграда. У 1954 році вперше був викликаний у збірну СРСР на матч зі збірною Угорщини. У листопаді 1955 року, встигнувши проявити себе у збірній, він перейшов із «Зеніта» у київське «Динамо», куди його запросив Олег Олександрович Ошенков.

Деякий час перехід в київську команду був під питанням (через інтриги московських клубів), і лише перед самісіньким стартом футбольного сезону 1956 року Войнову дозволили грати за «Динамо». У 1959 році команду залишив Ошенков, а місце головного зайняв москвич В'ячеслав Соловйов, перед яким стояло завдання — виграти чемпіонат СРСР.

Восени 1961 року разом з київським «Динамо» виграв золоті медалі чемпіонів СРСР. Це був 1-й успіх киян.

Успіхи в матчах за збірну СРСР[ред. | ред. код]

За підсумками ЧС-1958 Войнов ввійшов до складу символічної збірної світу (куди не попав знаменитий Пеле).

Перший Кубок Європи, виграний збірною СРСР у 1960 році, — найвище досягнення у футбольній кар'єрі Юрія Войнова. В 1/8 фіналу у суперники збірної СРСР попали угорці. В Москві наша команда виграла — 3:1. В Будапешті збірна СРСР знову святкувала перемогу — 1:0. Переможний гол забив Войнов.

Разом з командою грав і в Парижі, на «Парк де Пренс». Провів обидва матчі — з Чехословаччиною і Югославією. У фіналі взяв участь в гольовій комбінації, яка привела до переможного голу Віктора Понєдєльника.

Став першим і єдиним футболістом київського «Динамо», який завоював титул чемпіона Європи.

Статистика виступів[ред. | ред. код]

У таблиці через «+» вказані анульовані та не дограні матчі. Турнір Комітету фізкультури та спорту СРСР відбувся перед сезоном-1952 і був одним із радянських аналогів європейських Кубків ліг. Збірна Української РСР у найсильнішому складі виступила на Спартакіаді народів СРСР 1956 року^[ru], а також у товариській зустрічі, що передувала змаганням.

Тренерська кар'єра[ред. | ред. код]

У 1964 році Войнов переїхав до Одеси, очолив «Чорноморець» і вивів його у вищу лігу (1964) та у півфінал Кубка СРСР 1966) В цій команді у тренера Войнова грали екс-партнери по «Динамо» Валерій Лобановський і Олег Базилевич.

Після «Чорноморця» Войнов тренував миколаївський «Суднобудівник» (1967—1969, 1978—1979 , 1968 команда перемогла у підгрупі і вийшла до фіналу 4-х, що боролись за вихід до вищої ліги, а у 1969 вивів до півфіналу кубка СРСР), донецький «Шахтар» (1969—1970), полтавський «Будівельник» (1970—1972), харківський «Металіст» (1972—1973) і київський СКА (1976—1977). Пізніше деякий час працював інструктором фізкультури на заводі, а в 57 років пішов на пенсію.

Після розпаду СРСР виявився практично нікому не потрібним. Через низьку пенсію змушений був підпрацьовувати різноробочим, деякий час навіть подумував про самогубство. За власним зізнанням, від петлі врятував Григорій Суркіс, який запросив працювати у щойно створену ПФЛ України. У 1996 році Войнов зайняв посаду головного інспектора.

Помер 22 квітня 2003 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 52а).

Командні досягнення[ред. | ред. код]

• Чемпіон Європи: 1960
• Переможець Міжнародних дружніх ігор молоді (1): 1957.
• Бронзовий призер Спартакіади народів СРСР (1): 1956.
• Чемпіон СРСР (1): 1961.
• Срібний призер чемпіонату СРСР (1): 1960.

Індивідуальні досягнення[ред. | ред. код]

• Номінант на Золотий м'яч 1959
• Футболіст року в СРСР (1): 1958.
• Футболіст року в Україні (4): 1957, 1958, 1959, 1960.
• Футболіст року серед українських клубів (3): 1957, 1959, 1960.
• У списках найкращих футболістів України (7): 1957 (№ 1), 1958 (№ 1), 1959 (№ 1), 1960 (№ 1), 1961 (№ 1), 1962 (№ 1), 1963 (№ 1).
• У списках найкращих футболістів СРСР (4): 1953 (№ 3), 1957 (№ 1), 1959 (№ 1), 1960 (№ 1).
• У 10-ці найкращих спортсменів України (2): 1957 (№ 9), 1958 (№ 3).

Визнання[ред. | ред. код]

• У списку найкращих футболістів СРСР 70-ліття (1922—1992): № 9.
• У списку найкращих півзахисників СРСР 75-ліття (1917—1992): без місця.
• У списку найкращих центральних півзахисників СРСР 55-ліття (1936—1991): № 2.
• У списках найкращих футболістів України за десятиліттями: 1950-ті — № 4.
• У списку найкращих центральних півзахисників України ХХ століття: № 1.
• У списку найтитулованіших футболістів України ХХ століття: № 37.
• У списку найкращих футболістів України півстоліття (1954—2003): № 4.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Газета «Український футбол» за 18 липня 2014 року, № 53
• Яковлев Андрей. Чемпионаты СССР по футболу в цифрах и фактах / Андрей Яковлев. — М.: Самиздат, 2016. — Т. 7. — 645 с.

Посилання[ред. | ред. код]

• Статистика матчів за збірну [Архівовано 19 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
• Статистика на сайті КЛИСФ (рос.)
• Статистика матчів за «Зеніт» [Архівовано 26 лютого 2017 у Wayback Machine.] (рос.)
• Юрий Войнов: СЧИТАТЬ, ЧТО СУРКИС ВЫТАЩИЛ МЕНЯ ИЗ ПЕТЛИ, НЕ БУДЕТ ПРЕУВЕЛИЧЕНИЕМ [Архівовано 2 вересня 2017 у Wayback Machine.] // «Спорт-Експрес» 27.11.1997 (рос.)
• Юрий Войнов: «В сборную мира по блату не берут»^{[недоступне посилання з червня 2019]} // «Спорт-Експрес» 29.11.2001 (рос.)
• Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)
• Профіль. Український футбол (історія та статистика). Архів оригіналу за 25 лютого 2017. Процитовано 25 лютого 2017.
• Профіль (анг.) . EU-Football.info. Архів оригіналу за 7 жовтня 2014. Процитовано 25 лютого 2017.

Генеалогія та некрополістика Find a Grave Спорт eu-football.info · FBref · Footballdatabase.eu · FootballFacts.ru · National-Football-Teams.com · Sportbox.ru · Transfermarkt.de · Transfermarkt.de · worldfootball.net Словники та енциклопедії Prabook Нормативний контроль Freebase: /m/03d3490

Склади збірної СРСР на міжнародних турнірах п о р Склад збірної СРСР на чемпіонаті світу 1958 1 Яшин (в) • 2 Кесарєв • 3 Крижевський • 4 Кузнецов • 5 Войнов • 6 Нетто • 7 Апухтін • 8 В. Іванов • 9 Симонян • 10 Сальников • 11 Ільїн • 12 Маслаченко (в) • 13 Беляєв (в) • 14 Островський • 15 Масльонкін • 16 Царьов • 17 О. Іванов • 18 Бубукін • 19 Гусаров • 20 Фалін • 21 Федосов • 22 Єрохін • Тренер: Гаврило Качалін п о р Склад збірної СРСР на чемпіонаті Європи 1960 — чемпіони 1 Яшин (в) • 2 Чохелі • 3 Масльонкін • 4 Крутиков • 5 Войнов • 6 Нетто • 7 Метревелі • 8 В.Іванов • 9 Понєдєльнік • 10 Бубукін • 11 Месхі • 12 Маслаченко (в) • 13 Кесарєв • 14 Царьов • 15 Ковальов • 16 Апухтін • 17 Калоєв • Тренер: Гаврило Качалін