Українсько-російський газовий конфлікт (2008—2009)

Українсько-російський газовий конфлікт
Країна	Росія і  Україна

Українсько-російський газовий конфлікт 2008–2009 років — чергова російсько-українська економічно-політична газова війна, яка виникла в кінці 2008 року. Закінчилась підписанням газової угоди між прем'єр-міністрами обох держав Володимиром Путін та Юлією Тимошенко проти волі Президента України Віктора Ющенка.

Передісторія[ред. | ред. код]

Після повернення на посаду прем'єра у 2007 році, Юлія Тимошенко прагнула прибрати «РосУкрЕнерго» з газового ринку України.^[1]

У 2008 році ціна на російський природний газ для України становила 180 дол. США за 1 тис. куб. метрів.^[2]

2 жовтня 2008 року прем'єр-міністри Володимир Путін та Юлія Тимошенко підписали Меморандум, який передбачав ліквідацію посередників у торгівлі газом між Україною та Росією і детально визначав умови майбутніх контрактів з постачання газу в Україну на найближчі роки^[3].

Конфлікт між Тимошенко та Ющенком[ред. | ред. код]

На тлі політичної кризи в Україні в грудні 2008 року почала загострюватися ситуація в газовій сфері, оскільки компанія РосУкрЕнерго ніби-то мала борг перед російською стороною в розмірі 2,4 млрд доларів за поставлений газ у 2008 (зокрема, «РосУкрЕнерго» не заплатила за 11 млрд кубометрів газу, які були закачані у сховища України). Росія почала ультимативно вимагати погашення боргу, обіцявши в іншому випадку не підписати Договір про постачання газу в Україну на 2009 рік.Президент Ющенко вимагав від Тимошенко на переговорах знизити здирницьку ціну у 235 доларів до ціни, не вищої за 205 доларів.

Зрив переговорів 31 грудня 2008 року[ред. | ред. код]

На 31 грудня 2008 було намічено підписання Договору на газопостачання у 2009 році. Але 31 грудня президент Ющенко наказав керівнику «Нафтогазу України» Олегу Дубині припинити переговори, не підписувати угоду з «Газпромом» та відкликав делегацію «Нафтогазу» з Москви^[4]. Це рішення Ющенка кардинально загострило ситуацію^[5]. В той же день, 31 грудня 2008 року — президент Росії Дмитро Медведєв виступив з заявою, що оскільки Україна розірвала переговори, то тепер ціна за газ буде 450 дол.^{[джерело?]}

Припинення Росією постачання газу в Україну[ред. | ред. код]

З 9:00 1 січня 2009 «Газпром» у повному обсязі припинив постачання газу в Україну.^[6] 4 січня 2009 російський монополіст запропонував постачати газ в Україну в січні за ціною 450 дол. за 1 тис. куб. м, яка визначена як ціна на газ у країнах Східної Європи, суміжних з Україною, мінус транзитні витрати через територію України.^[7] 8 січня 2009 прем'єр Росії Володимир Путін заявив про те, що ціна газу для України складе $ 470 за 1 тис. куб. метрів.^[8]

Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко 14 січня 2009 заявила: «Переговори, які успішно рухалися з 2 жовтня щодо забезпечення України природним газом за ціною 235 доларів для українських споживачів і транзит у межах 1,7 — 1,8 долара, — ці переговори було зірвано тим, що, на жаль, українські політики намагалися зберегти „Росукренерго“ як тіньового корупційного посередника між Україною та Росією… Переговори, які проводилися між двома прем'єр-міністрами, а потім між НАК „Нафтогазом“ і „Газпромом“ руйнувалися тими політичними силами в Україні, які отримали й планують отримувати корупційну вигоду від роботи „Росукренерго“».^[9] За словами голови правління «Газпрому» Олексія Міллера, представники компанії «РосУкрЕнерго» намагалися зірвати переговори між «Газпромом» і «Нафтогазом України» наприкінці грудня 2008^[10].

Президент Росії Дмитро Медведєв 17 січня 2009 заявив: «Я вважаю, що ми з нашими українськими партнерами цілком можемо торгувати без посередників, особливо без посередників, що викликають великі сумніви в української громадськості… Проблема полягає в тому, що деякі учасники переговорів відстоювали необхідність збереження посередника і посилалися на інструкції, одержані нагорі».^[11]

Укладення «газових угод»[ред. | ред. код]

З 1 по 18 січня відбулося істотне скорочення постачання газу до країн Центральної та Східної Європи, в Україні підприємства теплокомуненерго працювали на межі можливостей. Через холоди постала загроза колапсу всієї української системи ЖКГ.^[12] 6 січня Європейська комісія і чеське президентство в ЄС заявили, що якщо потік газу не буде відновлено негайно і в повному обсязі, то репутації України та Росії як надійних партнерів ЄС буде завдано непоправної шкоди.^[13]

18 січня 2009 в результаті п'ятигодинних переговорів прем'єр-міністри Путін і Тимошенко домовились про відновлення транспортування газу в Україну та країни ЄС. Сторони погодились на наступне:

1. Перехід до прямих контрактних відносин між «Газпромом» та «Нафтогазом України».
2. Усунення посередників.
3. Запровадження формульного принципу формування ціни для України, характерного для інших європейських країн.
4. Перехід на транзитну ставку (2,7 дол. США), що наближається до середньоєвропейських показників.
5. Закріпили монополію Росії («Газпрому») на постачання природного газу в Україну.
6. Закріплення принципу "бери або плати". Він передбачав штрафи для української сторони в разі недобору російського газу в обсязі, зазначеному в контракті.^[14]

Відповідно до нових газових контрактів базова ціна на російський природний газ для України склала 450 дол. США за 1 тис. куб. метрів^[15] (середня ж ціна у 2009 році склала 232,98 дол. США за 1 тис. куб. метрів — з урахуванням 20-відсоткової знижки, про яку домовилися сторони).^{[16][17][18][19]}

Віктор Ющенко заявив, що при такому контракті неможливо жити, він бажав би бачити, щоб українське суспільство консолідувалось навколо того, що така угода є неконституційною, не має економічного обґрунтування. Ющенко назвав угоду неприйнятною для України. Він висловився або за оптимізацію чи доповнення угоди, або за її скасування.^[20]

У 2017 було опубліковане інтерв'ю, в якому Дмитро Фірташ заявив, що Віктор Ющенко йшов на загострення газового конфлікту цілком свідомо, оскільки намагався таким чином відстояти вигідні для України тарифи. В цих умовах підписані Тимошенко газові угоди з Росією виявились не тільки невигідним для України економічно, але й зафіксували газову капітуляцію України та врятували Газпром від зисків європейських споживачів за припинення газопостачання. В цих умовах Віктор Ющенко виявив політичну слабкість, не здійснивши арешт Тимошенко одразу по її поверненню в Україну^[21].

Формула розрахунку ціни на газ[ред. | ред. код]

У російсько-українських газових угодах від 19 січня 2009 була вперше зафіксована «формула розрахунку ціни на газ»^[22] — тепер «ціна газу для України» визначалася не довільно, а прямопропорційно ціні нафти й нафтопродуктів (газойль, мазут); причому при розрахунку «місячної ціни газу» береться «ціна нафтопродуктів, яка існувала 9 місяців тому» (котирування Platts^[23] для мазуту і газойлю — .. з дев'ятимісячним запізненням)^[22] За аналогічними формулами розраховується «ціна газу» для всіх іноземних партнерів Газпрому.^{[джерело?]}

У період підписання зазначених угод (січень 2009 року) існував пік «світової ціни на нафту» (квітень-серпень 2008 р), тому «базова ціна газу» була піковою (450 дол. за 1000 м³). Реальна ж ціна (з урахуванням знижки 20 %) «в I кварталі 2009 року ціна газу для України становила 360 дол. за 1000 м³, у II — 270,95 дол., в III — 198,34 дол., в IV — 208. Таким чином, середньорічна ціна, виходячи з обсягів закупівлі газу, становила 228 дол. за 1000 м³»^[22].

В результаті цього контракту ціна газу у 2012 році складала 516 доларів^[24].

Протягом наступних 2 років ціни на нафту впали — відповідно були нижчими ціни на газ:

Слід зазначити, що «фактична ціна закупівлі газу Україною у Росії у 2009 році» склала 232^[26] дол. за 1000 м³. Уряд Тимошенко нібито домігся нижчої ціни коштом: знижки 20 %, яка була в «угодах 19.01.2009»; і коштом використання потужних газосховищ «Нафтогазу» (тобто газ закачувався в ті місяці, коли «формульна ціна» була мінімальна), але потім це призвело до повної залежності України від Росії, оскільки передбачало щорічні торги за газ, виходячи з базової ціни 450 дол. за 1000 м³.^{[джерело?]}

Суспільна реакція[ред. | ред. код]

Черговий політичний тиск на Україну під час газового конфлікту, а також факт перекриття постачання газу з боку Росії, спричинили відновлення 1 січня 2009 року громадянської кампанії «Пам'ятай про газ — не купуй російських товарів!» У січні 2009 року різні середовища проводили різноманітні акції проти політики Росії щодо України, зокрема використовуючи заклики бойкотувати російські товари.

Див. також[ред. | ред. код]

• Перелік газових конфліктів у світі
• Газові конфлікти між Росією і Україною
• Українсько-російські відносини

Примітки[ред. | ред. код]

Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, додавши посилання на надійні (авторитетні) джерела. Зверніться на сторінку обговорення за поясненнями та допоможіть виправити недоліки. Матеріал без джерел може бути піддано сумніву та вилучено. (березень 2015)

п о р Українсько-російські відносини Населення та кордон Росіяни в Україні • Українці в Росії • Російсько-український кордон Посли Московії в Гетьманщині Яків Тухачевський (1634—1635) • Степан Гречанін (1636—1637) • С. Старков (1638—1639) • Григорій Унковський (1649) • Василь Бутурлін (1653—1655) • Василь Тяпкін (1677—1680) Посли Гетьманщини в Московії Силуян Мужиловський (1649, 1653) Посли Росії в Україні Микола Некрасов (1917) • Леонід Смоляков (1991—1996) • Юрій Дубінін (1996—1999) • Іван Абоїмов (1999—2001) • Віктор Черномирдін (2001—2009) • Всеволод Лоскутов (2009) • Михайло Зурабов (2009—2014) • Андрій Воробйов (2014) • Михайло Зурабов (2014—2016) • Сергій Торопов (2016) • Олександр Лукашик (2016—2022) Посли України в Росії Володимир Крижанівський (1991—1994) • Володимир Федоров (1995—1999) • Микола Білоблоцький (1999—2005) • Леонід Осаволюк (2005—2006) • Олег Дьомін (2006—2008) • Костянтин Грищенко (2008—2010) • Володимир Єльченко (2010—2015) • Руслан Німчинський (2015—2019) • Василь Покотило (2019—2022) Важливі угоди Переяславська рада (1654) • Березневі статті (1654) • Жердівські статті (1659) • Переяславські статті (1659) • Батуринські статті (1663) • Московські статті (1665) • Глухівські статті (1669) • Конотопські статті (1672) • Переяславські статті (1674) • Коломацькі статті (1687) • Московські статті (1689) • Решетилівські статті (1709) • Рішительні пункти (1729) • Лубенський договір (1734) • Біловезька угода (1991) • Масандрівські угоди (1993) • Будапештський меморандум (1994) • Договір про дружбу (1997) • Договір про кордон (2003) • Харківські угоди (2010) • Договір про Азовське море (2003) Сучасне протистояння Конфлікт щодо острова Тузла (2003) • Газові конфлікти • Сирна війна (2012) • Шоколадна війна (2013) • Експортна блокада (2013) • Російська збройна агресія (з 2014): Крим, Донбас, повномасштабне вторгнення