Корінецьке

село Корінецьке
Країна	Україна
Область	Чернігівська область
Район	Прилуцький район
Тер. громада	Талалаївська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA74080190140043879
Основні дані
Засноване	1629
Населення	456
Площа	1,386 км²
Густота населення	329 осіб/км²
Поштовий індекс	17220
Телефонний код	+380 4634
Географічні дані
Географічні координати	50°54′47″ пн. ш. 33°10′58″ сх. д. / 50.91306° пн. ш. 33.18278° сх. д. / 50.91306; 33.18278
Середня висота над рівнем моря	126 м
Водойми	річка Коренецька
Найближча залізнична станція	Талалаївка
Відстань до залізничної станції	10 км
Місцева влада
Адреса ради	17220, село Корінецьке, вулиця Центральна, 10
Карта
Корінецьке
Корінецьке
Мапа

Коріне́цьке — село в Чернігівській області України, входить до складу Талалаївської селищної громади. За адміністративним поділом до липня 2020 року село входило в склад Талалаївського району, а після укрупнення районів входить до Прилуцького району. Розташоване на річці Коренецькій, лівій притоці річки Ромен, за 10 км від залізничної станції Талалаївки. Населення — 456 осіб, площа — 1,386 км².

Поблизу села збереглися кургани II—I тисячоліття до нашої ери.

Перша писемна згадка про село належить до 1629 року. Село утворилося з поселення біля водяного млина, який належав у середині XVII століття мірошнику села Липового Тимошу Василевичу. Назву одержало від річки Коренецької. Місцевість славилася плантаціями тютюну. При дерев'яній Покровській^[1] церкві діяла школа. Корінецьке було вільним військовим селом і у 1654—1732 роках входило до Красноколядинської сотні Прилуцького полку. У 1666 році в селі було 15 господарств селян, з них 6 господарств «орали на 4-х волах» та 9 господарств — «на 2-х волах»; козаки не показані.

На початку XVIII століття красноколядинський сотник Марко Ангеліовський та Крупицький монастир скупили майже всі селянські угіддя. Усі придбані Ангеліовським землі були затверджені за ним у 1733 році універсалом гетьмана Данила Апостола. Після смерті Ангеліовського землі перейшли до його дочки Наталки, одруженої з військовим товаришем В. Купчинським.

У 1740 році було селян, записаних на царську казну, — 5 дворів (5 хат); підсусідків: Крупицького монастиря — 5 дворів (5 хат), військового товариша В. Купчинського — 7 бездворових хат і священника Кольчевського — 3 бездворові хати; козаків — 42 двори (45 хат).

У 1780 році — 3 двори (5 хат) селян «підданих Крупицького монастиря»; підсусідки: удови військового товариша Осипа Купчинського — 9 дворів (15 хат) та військового товариша Остапа Косяровського — 5 дворів (6 хат), священника Григорія Кольчевського — 3 двори (7 хат); 21 двір (60 хат) козаків. Діяла дерев'яна Покровська церква (перша церква збудована до 1666 року), при ній церковно-парафіяльна школа.

Після скасування полкового устрою село у 1782 році відійшло до Роменського повіту Чернігівського намісництва.

Є на мапі 1812 року.^[2]

У 1859 році у казеному та володарскому селі Коренецька (Коренецьке) була церква та 135 дворів де жило 1060 осіб (498 чоловічої та 562 жіночої статі).^[3]

У 1866 році — 135 дворів, 1 062 мешканця; за переписом 1897 року дворів 168, мешканців 1 186.

Радянську владу було встановлено у січні 1918 року. У 1924 році відкрито початкову школу, хату-читальню. Комсомольську організацію створено в 1928 році, партійну — в 1947 році. З 1929 року діяв клуб. 1930 року організовано першу артіль «Спільна праця».

Після 1945 року приєднано хутори Романівка^[4](Романів^[5]) та Саливонів^[4] (Саловоновка^[6]), Количевський^[7]

Під час німецько-радянської війни село з 13 вересня 1941 року по 13 вересня 1943 року в німецькій окупації і було повністю спалене. На фронтах війни воювали 210 мешканців села, з них 63 нагороджені орденами й медалями СРСР. 138 чоловік загинули. На братській могилі воїнів, що загинули в бою за відвоювання села, встановлено надгробний пам'ятник. У 1967 році відкрито пам'ятник воїнам-односельцям, що загинули під час війни.

5 лютого 1965 року указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Корінецьку сільраду Роменського району до складу Бахмацького району Чернігівської області^[8].

Станом на початок 1970-х років в селі було 214 дворів, мешкало 686 осіб. Розміщувалась садиба колгоспу «Україна», за яким було закріплено 2 390 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 1 841 га орної землі. Господарство спеціалізувалося на вирощуванні нетелів, вирощувало цукровий буряк, зернові й технічні культури. На той час діяли восьмирічна школа, в якій навчалося 162 учні і працювало 13 вчителів, клуб, бібліотека (8 тисяч примірників), відділення зв'язку, фельдшерсько-акушерський пункт, ясла-садок і пологовий будинок.

Село на початку 1960-х рр. електрифіковано, радіофіковане. 1980 року до села прокладене шосе. Станом на 1988 рік в селі мешкало 513 жителів.

З 1991 року село у складі України. У 1996 році в селі було 17 дворів, мешкало 473 жителя.

До 2017 року було центром сільської ради.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область)

• Лазаревський О. М. Описание старой Малороссии. Том 3. Полк Прилуцкий. Київ, 1902(рос.);
• Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
• Чернігівщина : енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська радянська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — 1007 с. — ISBN 5-88500-011-5.
• Шкоропад Д. О., Савон О. А. Прилуччина : енциклопедичний довідник / за ред. Г. Ф. Гайдая. — Ніжин : Аспект-Поліграф, 2007. — 560 с. — ISBN 978-966-340-221-5.