Богоявленський собор (Києво-Братський монастир)

Богоявленський собор
50°27′52″ пн. ш. 30°31′12″ сх. д. / 50.46444° пн. ш. 30.52000° сх. д. / 50.46444; 30.52000Координати: 50°27′52″ пн. ш. 30°31′12″ сх. д. / 50.46444° пн. ш. 30.52000° сх. д. / 50.46444; 30.52000
Тип споруди	собор[d] і кафедральний собор[d]
Розташування	Україна, Київ
Архітектор	Осип Старцев
Засновник	Іван Мазепа
Початок будівництва	1690
Кінець будівництва	1693
Зруйновано	1935
Відбудовано	не відбудовувався
Стиль	бароко
Епонім	Богоявлення
Богоявленський собор (Києво-Братський монастир) (Україна)
Богоявленський собор у Вікісховищі

Богоя́вленський собо́р — головний храм Київського Братського Богоявленського монастиря, збудований на місці ранішої дерев'яної церкви. Споруджений за меценатської допомоги гетьмана Івана Мазепи протягом 1690—1693 років. Знищений більшовиками в 1935 році.

Історія собору[ред. | ред. код]

Дерев'яний собор 1620—1651 рр.[ред. | ред. код]

Братський монастир було засновано 1615 року на землях міщанки Галшки Гулевичівни. Соборну Богоявленську церкву закладено в 1620 р. гетьманом Петром Сагайдачним у центрі площі. Вона була збудована в найкращих традиціях українського народного зодчества, про що свідчить зображення її на малюнку-панорамі Києва 1651 р.^[1] Сирійський мандрівник Павло Алеппський у середині XVII ст. записав у своїх нотатках, що на території Братського монастиря розміщувалися дві тоді ще дерев'яні церкви — Благовіщенська надбрамна та Богоявленська церкви. «В п'ятницю ми слухали літургію у великому монастирі, що називається на їх мові Сагайдачного… Він на честь Богоявлення і має ігумена й монахів. Кругом великої церкви йде аркада опасання, у ній троє дверей, вона з трьома куполами. Вона грандіозна, велика й має амвон зі сходами. У хоросі є також дерев'яний круглий поміст; місця для стояння (форми) йдуть рядами праворуч і ліворуч і звернені на схід перед ними праворуч від хороса красиве архієрейське місце, задня сторона якого решітчаста. Кругом церкви споруди величаві й дуже великі».^[2] У 1622 році «при Братській церкві» було поховано гетьмана Петра Сагайдачного.

Будування мурованого собору за часів Івана Мазепи[ред. | ред. код]

Свого розквіту Братський Богоявленський монастир і Києво-Могилянський колегіум досягають в роки меценатської діяльності Івана Мазепи. 21 травня 1693 р. гетьман подав листа московським царевичам Івану й Петру І. В ньому висловлювалося прохання відрядити до Києва відомого московського зодчого Йосифа Старцева (у Києві також спорудив Микільський собор і створив абрис (кресленик) для зведення мурованого академічного корпусу колегіуму). На панегірику 1706 р. художника І. Мігури на честь Івана Мазепи у верхньому рядку зображено шість соборів, будівництво яких фундував гетьман. Другим зліва зображено Богоявленський собор Братського монастиря.

Авторство[ред. | ред. код]

Попри те, що лист Мазепи свідчить на користь того, що автором Богоявленського собору є Старцев, окремі мистецтвознавці доводять авторство киянина Івана Зарудного — вихованця Києво-Могилянської колегії, українця за походженням, що прославився своїми роботами в Москві та Санкт-Петербурзі. За цією версією Й. Старцев брав участь у створенні собору тільки як рядовий виконавець будівельних робіт. Доказом цього є стилістична відмінність московських споруд Старцева від Богоявленського та Микільського соборів Києва.^[3] Проте в такому разі сумнівним видається участь прославленого російського майстра як пересічного виконроба й великий гонорар, який йому сплачував особисто І. Мазепа.^[4]

Будівництво Богоявленського собору було завершено 1693 року. Спорудження велетенського п'ятикупольного Богоявленського собору започаткувало інтенсивне формування архітектурного ансамблю монастиря.

XVIII—XIX ст.[ред. | ред. код]

Український мистецтвознавець Костянтин Шероцький писав про собор: «…в архітектурних лініях його закарбовано його справжній характер бароко;відчувається дихання могутнього та багатого віку, непоборної енергії, яка викликала розквіт не лише київської архітектури, але й живопису і усіх інших галузей мистецтва». Також він зауважував, що відмінними були чин сповіді, хрещення шляхом обливання та інші відмінності богослужіння в храмі.

1756 року за проектом архітектора Степана Ковніра поруч із собором було споруджено дзвіницю, яка після пожежі 1811 року була перебудована. Сам храм під час пожежі частково постраждав — згорів іконостас, довелося перероблювати перекриття башт. Тож 1825 року за проектом архітектора Андрія Меленського було створено іконостас.

Опис собору[ред. | ред. код]

Богоявленський собор був однією з найбільших споруд тогочасного Києва. Він у плані мав видовжену майже невиявлену хрестоподібну форму, поділявся на три апсиди. Розпланувальна організація собору нагадувала давньоруський тринефний хрестово-купольний храм із шістьма опорними стовпами. На чотири перші від трьох абсид на сході спирався центральний купол. На західному фасаді чітко виділялися два баштоподібних виступи. Центральний купол не набагато різнився від чотирьох інших. Могутній компактний об'єм пожвавлювався наріжними пілястрами, що в нижній частині спиралися на п'єдестали і по горизонталі мали кілька поясків. Увінчував стіни антаблемент із розвиненим у висоту карнизом. На фризі було закомпоновано зображення янголят. Фризи західного фасаду й куполів мали прикрасу у вигляді полив'яних керамічних розеток.

Невеликі вузькі вікна, оздоблені розірваними фронтончиками, були високо підняті над землею. Із суворою монументальністю основного об'єму різко контрастувало оздоблення фронтонів, що розміщувались над карнизом на північному, південному й західному фасаді. У розкішних барокових картушах фронтону красувався барвистий живопис. До 1709 р. в композицію фронтону входив герб Мазепи, та після Полтавської баталії герб поспіхом збили.

Основним художнім акцентом головного — західного — фасаду в композиції собору став тамбур, що містився між двома баштоподібними виступами. Він значною мірою обрисами повторював верхній фронтон. У його першому ярусі розміщувалися три входи, у другому ярусі розташовувалися великі ікони в обрамленні виноградної лози й розкішних гірлянд. Третій ярус був лише в середній частині. На складних перепадах красувалось п'ять позолочений рапід.

Інтер'єри собору розписано було українським художником І. Квятковським та італійським майстром Дж. Б. Скотті. У храмі була чудотворна ікона Божої Матері XVII століття (образ походить із Вишгородського храму, де врятував місто від руйнацій від війська Януша Радзивілла. До Києва потрапила по Дніпру). Над царськими вратами іконостаса висів кипарисовий хрест, яким константинопольський патріарх Феофан затвердив ставропігію Київського братства. У ризниці храму зберігався восьмикінцевий срібний хрест Петра Сагайдачного. Біля південної стіни собору в інтер'єрі гетьмана біло поховано. Ще однією реліквією був напрестольний срібний хрест із розп'яттям, подарований Петром Могилою.

Іконостас[ред. | ред. код]

Братський Богоявленський собор було споруджено коштом гетьмана Івана Мазепи у 1690—1693 роках. Очевидно, тоді ж у ньому встановили первісний бароковий іконостас. За монастирськими описами початку ХІХ століття цей іконостас називали «старовинної роботи, чудового різьблення, розписаний різними фарбами і вкритий золотом і сріблом». Інших свідоцтв про первинний іконостас не збереглося, оскільки він згорів під час пожежі на Подолі 1811 року.

У другій половині 1810-х років до робіт із відновлення Богоявленського собору приступає київський архітектор Андрій Меленський. Займаючись реставрацією собору, А. Меленський змінює форму бань і проектує новий іконостас у традиціях класицизму. Цей іконостас був встановлений лише у 1825 році, а наступного року київський художником Іваном Квятковським для нього було написано 12 великих і 13 малих ікон. Судячи з проекту іконостаса, Меленський спирався на поширену в добу бароко традицію об'єднувати в єдину конструкцію центральний і бічний іконостаси. Створений таким чином іконостас традиційно мав трискладову композицію і займав усю ширину храму. Цей одноярусний іконостас А. Меленського став одним із найкращих його творів.

Важливо наголосити, що проектуючи іконостас, архітектор розміщує обабіч центральних царських врат пару ікон овальної форми, водночас решта ікон намісного ряду — прямокутні. Місце овальних ікон передбачалося під намісні барокові образи Спасителя і Богородиці, які, як вважається, належали старому, знищеному пожежею, іконостасу. Ця пара ікон дивом вціліла і тепер зберігається в колекції Національного художнього музею України.

У 1846 році архімандрит монастиря Димитрій Мурєтов починає роботи з перебудови іконостасу. До нього добудовують три яруси ікон, оновлюють золочення на різьбленні. Внаслідок таких перебудов до іконостасу додається ще 47 ікон, котрі написав у 1849—1850 роках живописець Іполит Кривошляпін.

Наступний архімандрит, Антоній Амфітеатров, також долучається до змін іконостаса. Його клопотом і за проектом, складеним архітектором П. І. Спарро, у 1851 році іконостас знову доповнили.

У 1891 році центральну прикрасу Богоявленського собору знову відремонтували. Цього разу надбудовані яруси ікон розібрали, а пошкоджені вогкістю частини нижнього ярусу іконостаса замінили на нові. Зрештою іконостасові була повернута первинна композиція 1825 року і в такому вигляді він зберігся до 1930-х років.

Закриття та знищення після 1917 р.[ред. | ред. код]

Духовне життя монастиря та собору припинилося в 1920-ті роки. Територію монастиря передали під поліклініку та частково — Академії наук. Згідно з постановою Уряду Української РСР від 1926 року, монастирський комплекс було оголошено пам'яткою архітектури республіканського значення.

21 січня 1934 року ВУЦВК УРСР прийняв постанову про перенесення столиці України з Харкова до Києва. Генеральний план забудови Києва виконав інженер П. Хаустов. Новий генплан столиці УРСР оцінив харківський професор О. Молокін: «Забудова Києва за наперед розробленим планом генеральної реконструкції дає змогу обернути колишнє місто церков і монастирів на архітектурно викінчений, дійсно соціалістичний центр Радянської України».

У лютому 1935 року Київська обласна інспекція охорони пам'яток провела фотофіксацію споруд, а в кінці того ж року Богоявленський собор і другий та третій яруси дзвіницю розібрали без усяких мотивацій. На місці підмурків собору влаштували плац для муштри курсантів Київського військово-морського політичного училища, а поруч звели житловий будинок для командирів і політпрацівників.

Перший ярус дзвіниці «вбудовано» у розширену вдвічі по фасаду та надбудовану до 4 поверхів колишню будівлю крамниць побудови 1899, 1904 років.

Вцілілі святині[ред. | ред. код]

Перед руйнуванням пам'ятки вдалося врятувати деякі ікони та старовинні артефакти Братського монастиря, зокрема старовинні хрести, богослужбові книги та раку для мощей святих, які невеликими партіями у 1928, 1932 і 1934 роках були передані до Києво-Печерської лаври.

У Національному художньому музеї зберігається чудотворна ікона кінця XVII століття «Богоматір Братська»^[5].

Плани з відтворення храму[ред. | ред. код]

Після відродження незалежності України постало питання про можливу відбудову святині^[6]. Собор був доданий у «Програму відтворення видатних пам'яток історії та культури України» ^{[джерело?]}.

Археологічні дослідження храму[ред. | ред. код]

У радянський і пострадянський час фундаменти собору тричі фіксувались археологами. У 1953 р. – І. Самойловським, у котловані під спорудження прибудови до корпусу 3; у 2010 р. – С. Тараненком, під час земляних робіт з ремонту тепломереж на подвір’ї Академії та у 2023 р. під час археологічних досліджень з метою верифікації даних щодо розміщення фундаментів пам’ятки місцевого значення «Залишки Богоявленського собору Києво-Братського монастиря» (виконувався на запит Комунального закладу «Центр консервації предметів археології», відповідальні особоби В. Івакін, С. Тараненко, О. Білинський).

Див. також[ред. | ред. код]

• Список мурованих храмів у стилі українського бароко

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• К. Шероцкий. Киев. Путеводитель.— Киев: типография С. Кульженко, 1917. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

• Братський монастир
• Братський монастир. Богоявленський собор (не зберігся) (1693, п. ХІХ ст.) [Архівовано 25 серпня 2014 у Wayback Machine.]

Нормативний контроль GKG: /g/11bc65bv4g

п о р Національний університет «Києво-Могилянська академія» Історія Київське братство • Києво-Братський монастир • Київська братська школа (1615 - 1632) • Києво-Могилянська колеґія (1632 - 1659) • Києво-Могилянська академія (1659 - 1817) • Київська духовна академія (1819 - 1918) • Національний університет «Києво-Могилянська академія» (від 1991) Персоналії Відомі особистості Києво-Могилянської академії • Керівники Києво-Могилянської академії • Почесні професори НаУКМА • Почесні доктори НаУКМА Підрозділи Наукова бібліотека Національного університету «Києво-Могилянська академія»• Американська бібліотека • Могилянський музей Наукові центри та школи Школа політичної аналітики НаУКМА • Інститут громадянської освіти• Києво-Могилянська бізнес-школа Органи студентського самоврядування Студентська колегія НаУКМА Студентські організації ЕкоКлуб «Зелена Хвиля» • Хорова капела «Почайна» • Спудейське братство НаУКМА Університетське містечко Будинок Галшки Гулевичівни • Бурса • Новий академічний корпус • Староакадемічний корпус • Циркульний корпус • Сонячний годинник • Архітектурні пам'ятки Видання Kyiv-Mohyla Humanities Journal • Наукові записки НаУКМА • Маґістеріум Пов'язані статті Енциклопедія «Київська духовна академія в іменах‎» • Центр візуальної культури • Києво-Могилянська академія (видавництво) • Шовковиця Сковороди • Богоявленський монастир

п о р Київ часів Гетьманщини (1648–1764) Церкви Георгіївська • Благовіщенська • Богоявленський собор • Воскресенська • Борисоглібська • Костянтиноєленивська • Добромикільска • Іллінська • Катерининська • Набережномикільська • Притиськомикільська • Феодосіївська • Воскресенська • Всіхсвятська • Трапезна Лаври • Хрестовоздвиженська • Різдвянобогородицька • Аннозачатіївська • Микільська • Військовий Микільський собор • Трапезна (Микільський монастир) • Малий Микола • Георгіївський собор (Видубицький монастир) • Трапезна (Видубицький монастир) • Свято-Троїцька • Трапезна (Михайлівський монастир) • Трапезна (Софійський монастир) Дзвіниці Дзвіниця на Дальніх печерах • Дзвіниця на Ближніх печерах Будівлі, споруди Маріїнський палац • Кловський палац • Будинок намісника • Ковнірівський корпус • Будинок митрополита • Будинок консисторії • Кам'яниця війта • Будинок Артемихи • «Будинок Мазепи» • Будинок Академії • Фонтан Самсон • Мур Дебоскета • Брама Заборовського Фортифікація Старокиївська фортеця • Печерська фортеця • Мури Софійського монастиря • Південна вежа Софійського монастиря • Мури Лаври • Південна вежа • Північна вежа • Онуфріївська вежа • Вежа Кущника Заклади Києво-Могилянська академія Події Розорення Києва (1651) • Облога Києва (1658) • Перехід Києва від Речі Посполитої Московському Царству