Галшка Гулевичівна

Wikipedia open wikipedia design.

Галшка Гулевичівна
Stamp of Ukraine s286.jpg
Ім'я при народженні Єлизавета Василівна Гулевич
Народилася невідомо
невідоме
Померла 1642(1642)
Луцьк
Поховання Луцьк
Громадянство
(підданство)
Alex K Grundwald flags 1410-03.svg Велике князівство Литовське
Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита
Відома завдяки одна із засновниць Київського братства, монастиря і школи при ньому
Рід Гулевичі (рід)
Батько Василь Федорович Гулевич
Родичі Гулевичі
У шлюбі з 1) Христофор Потій, 2) Стефан Лозка
Діти Катерина Потій (від 1-го шлюбу), Михайло Лозка (від 2-го шлюбу)
Герб

Єлизавета (Галшка[k 1]) Василівна Гулевич (відома як Галшка Гулевичівна) (бл. 1575 або 1577 — 1642, Луцьк) — представниця старовинного українського шляхетського православного роду Гулевичів[k 2], меценатка, фундаторка Київського Братського Богоявленського монастиря та Київської братської школи, від якої веде історію Києво-Могилянська академія. Заповідала також гроші Луцькому братству. Опікувалась розвитком духовності та освіти.

Життєпис[ред. | ред. код]

До 1615 року[ред. | ред. код]

Походила зі впливого панського православного роду Гулевичів, відомого з початку XVI століття, представники якого посідали друге місце серед можновладців Волинської землі і обіймали посади воєвод, підстарост[1].

Народилася у заможній родині шляхтича Василя Гулевича, ймовірно, у його селі Затурці на Волині у 70-х роках XVI століття[1][2]. Батько був підстаростою та воєводою Волинської землі. Дід Галшки Гулевичівни Федір Гулевич був намісником міста Володимира, пізніше висвячений на луцького єпископа під ім'ям Феодосій.

Окрім Галшки, у Федора було п'ять синів: Михайло, Януш, Василь, Роман, Григорій Гулевичі, останні три займали різні посади в уряді Волинської землі й були відомі як ревнителі православ'я[2].

У 1594 році вона одружилася з Христофором Потієм, сином Іпатія Потія — одного з головних ініціаторів Берестейської унії, згодом греко-католицького митрополита Київського і Галицького. Після ранньої смерті чоловіка, Галшка Гулевичівна виховувала доньку Катерину, 1615 року віддала заміж за православного оршанського хорунжого Миколу Млечка[1].

У 1601/1602 році, коли їй було близько тридцяти років, одружилася вдруге зі Стефаном Лозкою, заможним українським шляхтичем з Берестейщини, мозирським маршалком і київським підчашим. Галшці на той момент було близько 30 років, Стефану — 60. Мали сина Михайла, мешкали у родинній садибі у Києві на Подолі, неподалік міської ратуші[1].

Дарча[ред. | ред. код]

Наприкінці XVI — початку XVII століть на українських землях виникають друкарні та школи. На їх підтримку розгортається благодійництво, до якого, як вважається[3][4], долучилась і Галшка.

14 жовтня 1615 року склала й підписала дарчу (фундуш), яку 15 жовтня її було внесено до київських гродських книг. Таким чином дарча набула юридичної сили. У дарчій вона відписала свою садибу із землями у Києві для заснування нового монастиря, шпиталю і школи для дітей всіх станів. У дарчій зазначалось[5]:

« Я, Галшка Гулевичівна, дружина його милості пана Стефана Лозки, маршалка Мозирського, за згодою його милості на все нижче викладене, будучи здорова тілом і розумом, явно добровільно усвідомлюю цим моїм добровільним листом, що я, живучи постійно у давній святій православ­ній вірі Східної Церкви і побожною ревністю палаючи до неї, з любові й приязні до братів моїх — народу руського і для спасіння душі своєї з давнього часу умислила Церкві Божій добро учинити <...> Даю, дарую і записую правовірним і благочестивим християнам народу руського в повітах Київського, Волинського і Брацлавського станом духовним і світським: інокам, священникам і дияконам чину чернечого і чину мирського, сіятельним княжатам, вельмож­ним панам, шляхті і всякого іншого звання і стану людям руським... »

Як і належало, в дарчій зазначалися межі дарованої маєтності, що була розташована недалеко від Контрактової площі. У дарчій Галшка обумовлювала призначення фундушу;

« Все сіє — на монастир став­ропігійський спільного життя по чину Василя Великого, такожі на школу дітям, тако шляхецьким, яко міщанським, і на всякий інший спосіб богоугодного життя, котрий би <...> слугував вихо­ванню й подаванню наук учтивих дітям народу християнського, а при цьому й на гостинницю странників духовних <...> з тим, щоб монастир, і школа, і весь чин керувався законом Східної Церкви Грецького обряду. »

Завдяки пожертві Галшки Гулевичівни ініціатори Київського братства отримали садибу з землею в Нижньому Києві, тобто на Подолі, для влаштування монастиря та школи. Розбудовою монастиря займався печерський чернець, засновник низки монастирів на українських землях Ісая Копинський, ім'я якого згадує Галшка у своїй дарчій. Школа могла розміститися у будинку Галшки Гулевичівни та Стефана Лозки, проте у самій дарчій про будівлі на «дворі із пляцом» не згадано. Пожертвою своєї садиби Галшка Гулевичівна зробила можливим відкриття Київської братської школи, якій після реформи Петра Могили довелося відіграти важливу роль в історії української освіти та культури[1].

Реверс ювілейної монети «Галшка Гулевичівна» від Нацбанку, 2015 рік

Оригінал дарчого документу історикам невідомий, так само не виявлено копії Галшчиної дарчої XVII століття. Найдавніший документ — це рукописна копія з копіарія Києво-Братського монастиря другої половини XVIII століття, що зберігається у Центральному державному історичному архіві. Його у 1774 році київський митрополит Гавриїл передав Святійшему Синоду разом з копіями інших документів, що зберігалися в Києво-Могилянській академії. З цих копій київський митрополит Євгеній склав збірник, який до початку ХХ століття зберігався у бібліотеці Київської духовної академії[6]. Список з дарчої вперше було опубліковано у 1846 році[5]. Пізніше він неодноразово передруковувася та аналізувався істориками (наприклад, у працях Віктора Аскоченського[7],  Михайла Мухіна[8], Степана Голубєва[9], Федора Титова[10]).

Дослідник Максим Яременко зауважив, що до середини XVIII століття заснування академії пов'язували не з нею, а з митрополитом Петром Могилою та гетьманом Петром Сагайдачним. Про Галшку вперше «згадали» у середині 1760-х років, коли професори академії зіткнулись з проблемою — прагненням козацької старшинської еліти кардинально реформувати академію, перетворивши її на університет. Своє втручання у справи закладу, що перебував у церковній юрисдикції, козаки пояснювали тим, що його заснував Сагайдачний. Це змусило могилянців вдатись до глибших пошуків свого коріння, одним із результатів цього і стала поява в історії Київської академії постаті Галшки, як фундаторки школи. Історія з дарчою могла допомогти довести, що академія була заснована не гетьманом, що її фундаторами були не козаки, а шляхетна пані. Яременко також звернув уваги на те, що немає жодних свідчень, окрім запевнення професорів, що оригінальна дарча фігурувала у якихось справах, що вимагали залучення документів Академії та Братського монастиря [11].

Повернення до Луцька[ред. | ред. код]

Після смерті другого чоловіка, у 1618 році, Галшка Гулевичівна стала опікуном свого сина. Михайло став власником батьківського Рожева після 1628 року[12]. Залишивши всі маєтки своєму синові, Галшка Гулевічівна повернулася до Луцька, де пройшли останні роки її життя. Збереглися документи про судово-земельні справи Галшки, про маєтності, про те, що син Михайло перейшов у католицтво. У Луцьку Галшка Гулевичівна брала активну участь в житті Луцького Хресто-Воздвиженського братства, а в 1641 році — незадовго до смерті — склала заповіт, в якому заповідала майже всі свої кошти та ті, що їй заборгували, на потреби Луцького братського монастиря та його церкви[13].

Галшка Гулевичівна померла в 1642 році. Похована у церкві Луцької братської школи, що не збереглась[1].

Будинок Галшки у Києві[ред. | ред. код]

Східна сторона будинку Галшки у Києві

На думку дослідниці Зої Хижняк, школа, яку фундувала Галшка Гулевичівна, могла розміститися безпосередньо у будинку, який належав Галшці. Будинок з подальшими перебудовами зберігся до наших днів і вважається найдавнішою цивільною будівлею у Києві, є пам'яткою історії та архітектури XVII століття відомою також як «Поварня». Розташований на Подолі на території Національного університету «Києво-Могилянська академія» за адресою вул. Григорія Сковороди, 2. Реконструкцію будівлі, якою вона була за часів Галшки, запропонував архітектор Юрій Лосицький[14][15].

Вшанування[ред. | ред. код]

Барельєф Галшки Гулевичівни на Хрестовоздвиженській церкві у Луцьку
У літературі
  • 1968 рік — вийшла книга Сергія Плачинди «Неопалима купина», де також художньо осмислюється постать Галшки Гулевичівни.
  • 1992 рік — вийшов роман української письменниці Олександри Богданової «Возлюбленная патриарха», де Галшка є ліричною героїнею[26].

Див. також[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. Ім'я Галшка, Гальшка, пол. Halszka — польський варіант імені Єлизавета, скорочений від Галжбіта, пол. Halżbieta.
  2. Не плутати з Ганною Гулевичівною, племінницею Галшки, яка була одружена з рідним братом Степана Лозки і жила також на Київщині.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Києво-Могилянська академія в іменах. XVII—XVIII ст. Видавничій дім «КМ Академія». 2001. с. 159–160. 
  2. а б Лозко, Галина (2015.). Лозки та Гулевичі в XV-XVII ст. : історичний нарис. Тернопіль: Мандрівець. с. 14. 
  3. Галшка Гулевичівна: до меценатства – через боротьбу. Повага (uk). 2016-06-24. Процитовано 2020-03-07. 
  4. Ільченко О. Біля витоків благодійності: діяльність Галшки Острозької і Галшки Гулевичівни в розбудові освітньої галузі України. Педагогічні науки. 2010. Вип. 2. С. 130—138.
  5. а б Дарча Галшки Гулевичівни // Памятники, изданніе временной Комиссиею для разбора древних актов.— К., 1846.— Т. 2.— С. 1-29.
  6. Люта Т. Дарча Галшки Гулевичівни Київському братству: джерела, інтерпретації, актори. Київська Академія. 2008. Вип. 5. С. 6.
  7. Аскоченський В. (1856). Киев с древнейшим его училищем Академиею. Київ. 
  8. Мухин Н. (1893). Кієво-братскій училищный монастырь: историческій очеркь (писано на Евгеніе-Румянцевскую премію). Типографія Г.Т. Корчакь-Новицкаго. 
  9. Голубєв, Степан (1886). К биографии Елизаветы Васильевны Гулевичивны. Труды Киевской духовной академии. с. 233–254. 
  10. Тітов, Хв. (1924). Стара вища освіта в Київській Україні 16-поч.19 в.. К.: Друкарня Української академії наук. 
  11. Яременко, Максим (2009). Пам’ять про Галшку Гулевичівну в Києво-Могилянській академії у XVIII столітті: пригадування чи вигадування?. Київська Академія 7: 18–44. 
  12. Літвін, 2016, с. 266
  13. Постаті: Галшка Гулевичівна: ПОРТАЛ Hetman.tv : Журнал Гетьман про історію та козацтво, Ігор Кравчук. www.hetman.tv. Процитовано 2019-10-06. 
  14. Лосицький, Юрій (1982). Памятник каменного зодчества. Строительство и архитектура 1: 25. 
  15. Лосицький, Юрій (2014). Поварня Братського монастиря : питання атрибуції. Пам'ятки України 197: 50–57. 
  16. Трускавецький курінь ім "Єлисавети Гулевичівни" (uk). Процитовано 2020-03-04. 
  17. Меморіальна дошка Галшці Гулевичівні. КИЇВФОТО (ru-RU). 2017-05-03. Процитовано 2020-03-15. 
  18. Галшка Гулевичівна: портрети та образи. Віртуальний музей НаУКМА. Процитовано 3-03-2020. 
  19. Штанко Алексей - Сайт художника - Работа ""Галшка Гулевичевна", почтовая марка из серии "Выдающиеся женщины Украины" ". shtankoalexei.arts.in.ua. Процитовано 2020-03-04. 
  20. Бондаренко Г. В. (2013). Луцьк у пам’ятниках і пам’ятних знаках. Історичні події та постаті. Луцьк: Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки; Відділення інституту Дослідів Волині у Вінніпезі при СНУ; Волинська обласна редакційна колегія тому "Зводу пам’яток історії та культури Волинської області". с. 24. 
  21. У Луцьку перейменували 5 вулиць: Кузнєцова на Шухевича, Червоноармійську - на УПА. www.unian.ua (uk). Процитовано 2020-03-15. 
  22. Про введення в обіг пам’ятної монети "Галшка Гулевичівна”. Вісник Національного банку України 7 (3): 42. 2015. 
  23. Введення в обіг поштового блоку «Національний університет «Києво-Могилянська академія». 400 років»»| УКРПОШТА. ukrposhta.ua (uk-UA). Процитовано 2020-03-03. 
  24. Історія академії: КМА - 400 років. Національний університет «Києво-Могилянська академія» (uk). Процитовано 2020-03-07. 
  25. Хроніка становлення та відродження. Національний університет «Києво-Могилянська академія» (uk). Процитовано 2020-03-07. 
  26. Богданова А. Возлюбленная патриарха: істор. роман. – Симферополь: МП «Дар», 1992 – 311 с.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]



This page is based on a Wikipedia article written by contributors (read/edit).
Text is available under the CC BY-SA 4.0 license; additional terms may apply.
Images, videos and audio are available under their respective licenses.

  • Oriflame Üyelik
  • Destek