Кульбака Петро Леонтійович
| Кульбака Петро Леонтійович | |
|---|---|
| Народження | 8 липня 1902 Хотминівка, Глухівський повіт, Чернігівська губернія |
| Смерть | 10 лютого 1971 (68 років) Глухів, Сумська область, Українська РСР, СРСР |
| Поховання | Глухів |
| Країна |  СРСР |
| Партія | ВКП(б) |
| Війни / битви | радянсько-фінська війна і німецько-радянська війна |
| Нагороди |       |
 Кульбака Петро Леонтійович у Вікісховищі | |
Петро Леонтійович Кульбака (нар. 8 липня 1902, Хотминівка — пом. 10 лютого 1971, Глухів) — радянський партизан; Герой Радянського Союзу з 1944 року.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 8 липня 1902 року в селі Хотминівці (нині — Глухівський район Сумської області, Україна). Після закінчення трьох класів школи працював спочатку батраком, потім став вести своє господарство. В 1924—1927 роках служив у Робітничо-селянській Червоній Армії. Екстерном закінчив сім класів школи. Демобілізувавшись, працював у торгівлі і народному господарстві.
Перед війною був завідувачем торговим відділом Глухівського райвиконкому[1].
На початку Німецько-радянської війни П.Кульбака за вказівкою райкому партії очолив формування Глухівського районного партизанського загону. З вересня 1941 року загін діяв в німецькому тилу, здійснюючи диверсії, знищуючи важливі об'єкти. Так, в кінці вересня 1941 року партизани Кульбаки знищили шосейний і залізничний мости. Взимку 1941—1942 років загін Кульбаки об'єднався з Путивльським загоном і разом з ним провів ряд диверсій проти окупаційних військ.
Навесні 1943 року загін Кульбаки спільно з іншими партизанами знищив велику кількість пароплавів і катерів на Прип'яті. Коли противник спробував переправитися через річку і розгромити партизан, загін Кульбаки зіграв важливу роль у відбитті цієї атаки. Надалі Кульбака брав участь у двох рейдах партизанського з'єднання Сидора Ковпака. З січня 1944 року він командував полком 1-ї Української партизанської дивізії.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 серпня 1944 року за «особливі заслуги в розвитку партизанського руху на Україні, за особистий героїзм і відвагу, проявлені в боях за Батьківщину» Петро Кульбака був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» за номером 4327.
У квітні 1945 року П. Кульбака повернувся до Глухова, де до виходу на пенсію у 1964 році перебував на господарській роботі, працював головою Глухівського райвиконкому.
Помер 10 лютого 1971 року, похований на Вознесенському кладовищі Глухова.
Був нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоної Зірки і низкою медалей.
Бюст Кульбаки встановлений у Спадщанському лісі та на могилі в Глухові.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кульбака Петро Леонтійович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
Література[ред. | ред. код]
- Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаев — Любичев/. — 911 с. — 100 000 экз. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382.
- В путешествие по Сумщине. Харьков, 1979.
- Вершигора П. П. Рейд на Сан и Вислу. — Киев,1960.
- Герої партизанської боротьби на Україні. — Київ, 1948 кн. 1.
- Гриченко И. Т., Головин Н. М. Подвиг. — Харьков: Прапор, 1983.
- Ковпак С. А. Від Путивля до Карпат. Київ, 1975.
- Люди легенд. Выпуск 1. М., 1965.
- Подвигом прославленные. Киев, 1985.
- Руднев С. В. Легендарный рейд. Дневник о Карпатском рейде. Письма. Ужгород, 1967.
- Украинская ССР в Великой Отечественной войне … 1941—1945 гг. Т.2. Киев, 1975.
|
| |||||||
