Костецький Володимир Миколайович
Володи́мир Микола́йович Косте́цький (18 листопада (1 грудня) 1905, с. Ховми, Борзнянський район, Чернігівська область — 26 травня 1968, Київ) — український живописець.
Народний художник УРСР (1960), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (1967).
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 18 листопада за старим стилем (1 грудня за новим) 1905 року у с. Ховми Чернігівської губернії в сім'ї селекціонера-біолога Костецького Миколи Даниловича і викладачки дворянського походження Тичини Олександри Миколаївни. Батько у той час працював викладачем в школі садоводства і виноградарства у Борзні, товаришував із завідувачем школи Ферапонтом Петровичем Саєнко, тож їх сини Володимир Костецький та Олександр Саєнко разом навчались, а згодом обидва обрали професію художника (яку також обрали їх діти та онуки).[1]
Батьки, помітивши схильність Володимира до малювання, домовились про приватне навчання з випускником Петербургської Академії мистецтв Андроником Лазарчуком, учнем В. Маковського (починаючи з 1918),[2], досвідченим педагогом і видатним митцем. Навчання часто переривалось через лихоліття Громадянської війни та елементарну нестачу коштів. Проте любов Костецького до Рембрандта та інтерес до реалістичної традиції іде саме з цих студій.
У період з 1922 по 1928 навчався у Київському державному художньому інституті, майстерні Федора Григоровича Кричевського. З 1937 працював викладачем у цьому ж закладі там же (професор з 1947).З 1940 — член КПРС.
У роки Другої світової війни в 1941—1945 рр. виконував плакати, листівки, портретні малюнки.
Серед відомих учнів художники Василь Забашта, Леонід Капітан, В. Бабенцов, Т. Голембієвська та інші.
Творчість[ред. | ред. код]
В. Костецький відомий головним чином завдяки жанровим композиціям. Найкращі твори Костецького відрізняються ретельністю розробки сюжету, психологічною переконливістю характерів („Допит ворога“, 1937, „Повернення“, 1947, „Вручення партійного квитка“, 2-й варіант, 1959, — все в Музеї українського образотворчого мистецтва УРСР, Київ).
Ігор Шаров зазначає, що ескіз до картини „Повернення“ Костецький став розробляти ще 1943 року. В одній з найперших замальовок було закладено основи композиційної побудови твору. Солдат стоїть біля розчинених дверей у свою квартиру. Дві жіночі руки охопили його, а знизу до батька пригорнувся маленький син. Мати солдата виглядає з відчинених дверей. Так само, на одну добу 1941 року побував удома в Києві і сам художник. Отож картина пронизана глибокими почуттями, хвилююча і водночас драматично-лірична. Композиція „Повернення“ надзвичайно лаконічна, в ній немає жодної зайвої деталі. Картина вселяла впевненість у перемозі, надію на радість зустрічі, повернення. Картину було номіновано тна Сталінську премію, але вождю вона не сподобалась.[3]
Твори художника зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка, Національному художньому музеї України, Сімферопольському ХМ, Музеї Нац. академії образотвор. мист-ва та арх-ри, ДТГ (Москва), приватних колекціях .
Нагороджений орденом «Знак Пошани» і медалями.
Родинні стосунки[ред. | ред. код]
Був тричі одружений, мав шестеро дітей.
Перша дружина з дітьми емігрувала у Австралію.
Друга дружина — скульптор Новокрещенова Галина Миколаївна (1919—1970), автор монументів російським письменникам — Л. Толстому, Ф. Достоєвському, М. Горькому.[4]
Третя дружина скульптор Субботіна Антоніна Іванівна (1924—2013) — член Спілки Художників СРСР[5].
Діти:
- Від першого шлюбу — Олександра, Ілля та Іван (усі — громадяни Австралії.)
- Від другого шлюбу — Дмитро та художник Олександр Костецький (1954—2010).
- Від третього шлюбу — Ольга Володимирівна Костецька (народилася 1 квітня 1955, закінчила Київський Державний Художній Інститут).
Помер 26 травня 1968 року в Києві від інсульту. Похований на Байковому кладовищі в м. Києві.
(20 вересня 2013 померла його остання дружина Суботіна Антоніна Іванівна).[5], яка була похована поруч із чоловіком.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ (рос.)" Ю. Арбатская, К. Вихляев «. Николай Костецкий. Шипы и розы. Симферополь: Н. Оріанда, 2012, стр.13-16, 97 ISBN 978-966-1691-56-7
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 17 листопада 2014.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ (рос.)» Ю. Арбатская, К. Вихляев ". Николай Костецкий. Шипы и розы. Симферополь: Н. Оріанда, 2012, стр.98. ISBN 978-966-1691-56-7
- ↑ На рос.:Галина Миколаївна Новокрещенова (19.07.1919-19.08.1970)
- ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 17 листопада 2014.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Література[ред. | ред. код]
- Портнов Г. С., В. М. Костецький, Київ, 1958.
- В. М. Костецький. «Повернення». 1947. Музей українського образотворчого мистецтва УРСР. Київ.
- На рос.: Ю.Арбатська, К. Вихляєв. «Микола Костецький. Шипи й троянди». Сімферополь: Н.Оріанда. 2012
- І. В. Огієвська, О. Є. Голуб. Костецький Володимир Миколайович. Енциклопедія Сучасної України. К.: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014., Т.14, ст. 711.[1] [Архівовано 10 листопада 2021 у Wayback Machine.]
Посилання[ред. | ред. код]
- Костецький Володимир Миколайович. Енциклопедія сучасної України [Архівовано 10 листопада 2021 у Wayback Machine.]
- Киевский календарь [Архівовано 8 грудня 2013 у Wayback Machine.](рос.)
- Владимир Николаевич/[недоступне посилання з липня 2019](рос.)
- Костецкий [Архівовано 17 вересня 2019 у Wayback Machine.] «Популярная художественная энциклопедия.» Под ред. Полевого В. М.; М.: Издательство «Советская энциклопедия», 1986.(рос.)
- Костецкий [Архівовано 23 вересня 2019 у Wayback Machine.] Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. 1969—1978.(рос.)
|