Бабенцов Віктор Володимирович

Бабенцов Віктор Володимирович
Народження 5 лютого 1921(1921-02-05)
Верхньодніпровськ, Катеринославська губернія, Українська СРР
Смерть 23 лютого 2012(2012-02-23) (91 рік)
  Київ, Україна
Країна  Українська Радянська Соціалістична Республіка
 Україна
Жанр жанрове малярство, портрет і пейзаж
Навчання Київський державний художній інститут (1952)
Діяльність художник
Вчитель Панін Михайло Микитович, Костецький Володимир Миколайович і Трохименко Карпо Дем'янович
Член Спілка радянських художників України
Партія ВКП(б)
Діти Бабенцова Олена Вікторівна
Учасник німецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня орден Дружби народів орден Червоної Зірки медаль «За бойові заслуги» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «За визволення Варшави»
Народний художник України заслужений діяч мистецтв УРСР

Ві́ктор Володи́мирович Ба́бенцов (також у джерелах Бабінцев, Бабинцев; 5 лютого 1921, Литвинівка — 23 лютого 2012, Київ) — український художник; член Спілки радянських художників України від 1956 року. Батько художниці Олени Бабенцової.

Біографічні відомості[ред. | ред. код]

Народився 5 лютого 1921 року в селі Литвинівці (нині у складі міста Верхньодніпровська Дніпропетровської області, Україна). У 1938—1939 роках навчався в Дніпропетровському художньому училищі, був учнем Михайла Паніна.

Протягом 1939—1941 років служив у Червоній армії в Москві у Пролетарській дивізії. Учасник німецько-радянської війни. 1943 року став членом ВКП(б). Пройшов усю війну солдатом, закінчивши її старшим сержантом 1945 року в Німеччині, в містечку Барт.

У 1946—1952 роках навчався у Київському художньому інституті у Карпа Трохименка та Володимира Костецького. Дипломна робота — картина «Леся Українка» (Харківський художній музей).

Мешкав у Києві в будинку на провулку Івана Мар'яненка, № 14, квартира № 28. Помер у Києві 23 лютого 2012 року.

Творчість[ред. | ред. код]

Працював в галузі станкового живопису і станкової графіки, створював жанрові картини, портрети та пейзажі. Серед робіт:

  • «Проба сталі» (1951, у співавторстві з Давидом Шостаком; Національний художній музей України)[1].
  • «Леся Українка» (1952, 1962);
  • «Метробудівці» (1957);
  • «Осіння путина» (1957);
  • «Трудівники моря» (1959);
  • «В науку» (1961);
  • «На будівництві Дніпродзержинської ГЕС» (1963);
  • «Спогади про Кармелюка» (1964);
  • «Тарас Шевченко в Кам'янці-Подільському» (1964);
  • «Однополчани» (1965);
  • «Стояла я і слухала весну…» (1970);
  • «Гурзуф. Море» (1970);
  • «Париж. Набережна Сени вночі» (1970);
  • «Осінній мотив» (1970);
  • «Біля стіни комунарів» (1971);
  • «Гурзуф. Біля будиночка Антона Чехова» (1972);
  • «Брестська фортеця-герой» (1975);
  • «Горобина» (1976);
  • «На визволеній землі. Рік 1943» (1978);
  • «Весна» (1980);
  • «Крим» (1981);
  • «Славутич» (1982);
  • «Портрет матері» (1984);
  • «Комісар 186-ї Брестської дивізії полковник П. Т. Кудрявцев» (1985);
  • «Бронебійники» (1989);
  • «Морський краєвид» (1991);
  • «Квітучий мигдаль» (1991);
  • «На площі Сан Марко. Венеція» (1997);
  • «Причал» (2000).

Автор низки графічних портретів (туш, перо).

Від 1951 року брав участь у всесоюзних і республіканських художніх виставках. Учасник зарубіжних виставок в Японії у 1974—1976 роках, Фінляндії у 1977 році, Болгарії у 1984 році. Персональні виставки відбулись у 1982 році в Херсонському художньому музеї, Дніпропетровському художньому музеї, Виставковій залі Спілки художників України у Києві; у 2009 році «Скарби моєї спадщини» та у 2011 році Ювілейна виставка з нагоди 90-річчя у Київському музеї російського мистецтва.

Крім вище згаданих музеїв, картини художника зберігаються у Дніпровському, Донецькому, Черкаському, Бердянському, Херсонському, Севастопольському художніх музеях, Музеї Лесі Українки у Києві, Кам'янець-Подільському і Корсунь-Шевченківському історичних музеях, Національному музеї історії України, Хмельницькому і Новомосковському краєзнавчих музеях, а також у приватних колекціях Англії, Болгарії, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, США, України, Фінляндії, Франції, Японії[2].

Відзнаки[ред. | ред. код]

Нагороджений
Почесні звання

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Київський державний музей українського мистецтва. Каталог художніх творів (експозиція). Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР. Київ, 1958. С. 53.
  2. Художники Києва, 2000, с. 16.
  3. Указ Президента України від 5 травня 2004 року № 507/2004 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 59-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років»

Література[ред. | ред. код]