Клан Маккіннон

Клан Маккіннон — (шотл. — Clan Mackinnon, Clan Fingon) — він же: клан Фінгон, клан Маккіннон — один з кланів гірської Шотландії (Гайленд). Землі клану розташовані на островах Скай, Малл (Внутрішні Гебриди).

Гасло клану: «AUDENTES FORTUNA JUVAT!» — «Фортуна допомагає сміливим!»

Слоган клану: «Cuimhnich bas Alpein!» — «Памятаємо про смерть короля Альпіна!»

Історія клану Маккіннон[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

Історичні перекази стверджують, що клан Маккіннон має ірландське походження — предки засновників клану походять з ірландського королівства Дал Ріада. Історик ХІХ століття В. Ф. Скене (шотл. — W. F. Skene) стверджував, що цей клан є одним з семи кланів Шол Альпін — кланів, що простежують свій родовід від короля Альпіна — батька Кінаеда мак Альпіна. Згідно багатьох легенд та історичних переказів Кінаед мак Альпін розглядається як перший король скоттів — перший король Шотландії. Проте сучасні історики схильні вважати, що Кінаед мак Альпін був одночасно корлем піктів, а можливо був навіть піктського походження. Сер Ян Монкрефф (шотл. — Sir Iain Moncreiffe) припускає, що засновники клану Маккіннон належали до того ж клану, що і святий Колумба, зазначаючи, що в давньому гербі вождів клану був хрест святого Колумби, і багато з наставників монастиря на острові Йона були з клану Маккіннон.

Історично клан Маккіннон ворогував і воював постійно з такими кланами як МакКей, Лов, МакФарлан. Літописи свідчать, що в далекому минулому клан Маккіннон був одним з найсильніших кланів нагірної Шотландії.

Мало що відомо про ранню історію клану Маккіннон. Судячи по всьому клан в ранньому середньовіччі підпорядковувався і служив лорду Островів. Після ліквідації автономії і титулу лорда Островів у 1493 році клан фактично отримав незалежність. Клан Маккіннон був у союзницьких стосунках з кланами МакДональд та МакЛін. Клан підтримував якобітів у XVII—XVIII століттях, внаслідок чого втратив свої землі.

Міф і легенди про клан Маккіннон[ред. | ред. код]

Згідно давніх легенд замок Дунакін (гельськ. — Dunakin), що нині називається Кайстел маол (гельськ. — Caisteal Maol), що біля Кайлекін (шотл. — Kyleakin) був побудований принцесою вікінгів, аку легенди називають Саусі Мері (шотл. — Saucy Mary), що вийшла заміж за Фіндануса, що був предком клану Маккіннон. Принцеса контролювала протоку між замком і материком, протягла через протоку Кайл ланцюг і пропускала кораблі тільки після відповідної плати. Після її смерті над її могилою насипали кам'яний курган, що назвали Бейнн на Кайлліх (гельськ. — Beinn na Caillich) — Гора Баби. Легенди стверджують, що клан переміг вікінгів у битві під Гойр а Блайр (гельськ. — Goir a' Bhlair) на схилах Бейнн на Кайлліх недалеко від Бродфорда.

Походження назви клану[ред. | ред. код]

Назва клану Маккіннон є перекручена англомовна назва гельського клану Мак Фінун (гельськ. — Mac Fhionghuin). Саме слово Fhionghuin можна перекласти як «народження справедливості» або «син справедливості». Ця назва зустрічаєтьс в «Книзі Дір» як Фінгуні — Finguni. В інших ірландських джерелах, зокрема, в «Книзі Чотирьох Майстрів» зустрічається назва Фінін (ірл. — Fínghin). Цим іменем названий відлюдник з острова Йона, що помер у 966 році. У давній Ірландії зустрічалися імена Фінін, Фіннгуйне, Фінгайне (ірл. — Finghin, Finnguine, Findgaine). Вважається, що ці імена походять від стародавнього слова Vindo-gonio-s — «син справедливості». Можливо, що назва клану походить від ірландського Мак Йонвун (ірл. — Mac Ionmhuinn) — «син коханої».

XIV століття — війна за незалежність Шотландії[ред. | ред. код]

Згідно повідомлень історичних переказів, клан Маккіннон дав притулок борцю за незалежність Шотландії і майбутньому королю Роберту Брюсу, коли він після однієї поразки тікав у землю Каррік. Після перемоги Роберта Брюса у битві під Баннокберн у 1314 році клан Маккіннон був нагороджений землями на острові Скай. Вождь клану Маккіннон потім жив у замку Данрінгалл (шотл. — Dunringall Castle).

XV—XVI століття — війни кланів[ред. | ред. код]

Клан Маккіннон ворогував і воював з кланом МакЛін. Але після ліквідації титулу лорд Островів клан Маккіннон був на стороні клану МакДональд у його боротьбі з кланом МакЛауд. Хто був вождем клану Маккіннон у 1493 році — році ліквідації автономії островів — невідомо. У 1515 році вождем клану був Ніл Маккіннон Міхніх. У 1517 році Ніл Маккіннон згадується в документах як учасник повстання сера Дональда МакДональда з Лохалша. У 1549 році Дональд Манро — декан Островів описує землі клану Маккіннон як «береги з хорошими луками та лісами, гарні для рибної ловлі і головний притулок для злодіїв і головорізів».

У 1579 році Фіннон Маккіннон Страхарділл та його син Лахнан Ог разом з представниками кланів МакЛайн Лохб'ю, МакЛін та Джоном — епископом Островів зустрілися з королем Джеймсом VI. Єпископ скаржився королю, що ці люди не дають йому отримувати ренту. У 1598 році на острови і землі, що були під владою клану МакДональд вдерлися нападники з кланів МакЛін на чолі з Гекотом МакЛін та разом з кланами МакЛауд Данвеган, Камерон Лохіл, Маккіннон, МакНіл Барра. Битва відбулася під Берн Байг. Клан МакЛін «розбив ворогів, а потім спустошив весь острів в помсту за напад на клан МакЛін в Лохгрунарт».

12 липня 1606 року Лахлан Маккіннон Страхардл та Фінлей МакНаб Бовайн уклали спілку про взаємодопомогу. Вождь клану Маккіннон підписався як Лахланд мак Фінгон.

Показником багатства клану в той час є розміри орендної плати: МакЛауд — 7000 фунтів стерлінгів, МакДональд — 6200, Маккіннон — 2400.

XVII століття — Громадянська війна на Британських островах[ред. | ред. код]

Під час громадянської війни на Британських островах клан Маккіннон підтримував маркіза Монтроз, брав участь у битві Інверлохі 2 лютого 1645 року. Вождь клану Маккіннон — Лахлан Маккіннон сформував полк на допомогу королю Карлу ІІ, брав участь у битві під Вустер. Кажуть, що король на полі бою посвятив вождя клану в лицарі, що сумнівно — звичай був уже архаїзмом в ті часи.

XVIII століття — повстання якобітів[ред. | ред. код]

У 1715 році клан Маккіннон взяв участь у повстанні якобітів. Клан підтримав повстанців і Стюартів. 150 воїнів з клану Маккіннон билися з кланом МакДональд зі Сліту у битві під Шерріфмур. У зв'язку з цим уряд Британії скасував посаду і титул вождя клану Маккіннон, але 4 січня 1727 року вождь клану був помилуваний. Під час повстання якобітів 1745 року вождь клану Маккіннон не дивлячись на свій похилий вік приєднався до повстанців з батальйоном солдат, підтримавши Чарльза Едварда Стюарта. Клан виставив близько 200 бійців. Клан брав участь у битві під Куллоден. Після поразки Чарльз Едвард Стюарт тікав через землі клану Маккіннон і клан переховував його в печері. Вождь клану Маккіннон був схоплений урядовими військами, провів рік за ґратами перш ніж опинився на лаві підсудних у Форті Тілбарі. Вождя клану помилували, враховуючи його похилий вік. Під час завершення суду генеральний прокурор Британії спитав вождя клану Маккіннон: «Якби король Георг опинився б у Вас в полоні, щоб Ви зробили з ним?» Вождь клану відповів: «Я зробив би з ним те саме, що він зробив зі мною — відправив би його в свою власну країну…» За участь у повстанні багато земель клану були конфісковані урядом у 1765 році.

Сучасна історія[ред. | ред. код]

Останній вождь клану Маккіннон старшої лінії вождів помер у 1808 році не лишивши нащадків. Він був правнуком Джона — старшого сина Лахлана Мора, що брав участь в битві під Вустер. Титул вождя клану перейшов до іншої лінії — лінії другого сина Лахлана Мора — Дональда. Цей Дональд потрапив в полон в битві під Вустер і відправився потім то Вест-Індії. Вождем став його праправнук Вільям Олександр Маккіннон (1784—1870), що став ХХХІІІ вождем клану Маккіннон у 1808 році. Пізніше верховенство молодшої гілки — Маккіннон Корріехатахан (шотл. — Mackinnons Corriechatachan) викликало багато суперечок. XXXV вождем клану став Френсіс Олександр Маккіннон. Нині XXXVIII вождем клану є леді Енн Гунхільд Маккіннон — входить до ради шотландських вождів кланів.

Джерела[ред. | ред. код]

The Scottish Clans and Their Tartans, With Notes, Library Edition. W. & A. K. Johnston, Ltd.
Allardyce, James (ed). Historical Papers Relating to the Jacobite Period, 1699—1750. Aberdeen, 1895–96.
Anderson, William. The Scottish Nation. vol 3. Edinburgh & London: A. Fullarton & Co., 1863.
Byars, Merlene Hutto. Our British Heritage — Volume III: Fight for Independence and Freedom. Xlibris Corporation, 2007. ISBN 1-4257-4813-9.
Downie, Sir Alexander Mackenzie and Mackinnon, Alister Downie. Genealogical Account of the Family of Mackinnon, compiled many years ago from authentic records. 2nd edition, Edward Stanford, London, 1883.
Eyre-Todd, George. The Highland Clans of Scotland: Their History and Traditions. Charleston, SC, USA: Garnier & Company, 1969.
Gregory, Donald. History Of The Western Highlands And Isles Of Scotland, From A.D. 1493 To A.D. 1625. Edinburgh: William Tait, 1836.
Mackinnon, Charles. Scottish Highlanders. Barnes & Noble Publishing, 1995. ISBN 0-88029-950-9.
Maclauchlan, Thomas & Wilson, John & Keltie, John Scott. A History of the Scottish Highlands, Highland Clans and Highland Regiments. Edinburgh and London: A. Fullarton & Co., 1875.
Moncreiffe of that Ilk, Sir Iain. The Highland Clans. London: Barrie & Rockliff, 1967.
The Iona Club (ed). Collectanea de Rebus Albanicis. Edinburgh: Thomas G. Stevenson, 1847.
J. Romilly Allen. «The Early Christian Monuments of Iona». Proceedings of the Society of Antiquaries of Scotland. vol. 35, pp. 79–93. 1900–01.
Skene, William Forbes. The Highlanders of Scotland, Their Origin, History, And Antiquities. London: John Murray, 1837.
Smibert, Thomas. The Clans of the Highlands of Scotland. Edinburgh: James Hogg. 1850.