Гай-Головко Олесь Несторович

Гай-Головко Олесь Несторович
Гай-Головко Олесь Несторович
Ім'я при народженні	Головко Олекса Несторович
Народився	12 серпня 1910 ; Писарівка, Балтський повіт, Подільська губернія, Російська імперія
Помер	17 серпня 2006 (96 років) ; Суррей, Метро-Ванкувер, Британська Колумбія, Канада
Поховання	Суррей
Країна	Російська імперія; УНР; Українська Радянська Соціалістична Республіка; СРСР; Українська держава; Канада
Національність	українець
Діяльність	письменник, поет, журналіст, громадський діяч
Alma mater	Ленінградський державний університет (1931)
Заклад	Кіровський завод, Червоний шлях і Кіностудія ім. О. Довженка
Членство	Всеукраїнська спілка пролетарських письменників, Спілка радянських письменників України, Мистецький український рух і Об'єднання українських письменників «Слово»
Батько	Нестор Никифорович
Мати	Текля Миколаївна
Брати, сестри	Головко Юрій Несторович
	; ; ;

Оле́сь Несторович Гай-Головко́ (справжнє ім'я та прізвище: Олекса Несторович Головко; 12 серпня 1910, Писарівка — 17 серпня 2006, Суррей) — український письменник, поет, літературознавець; член Ленінградської асоціації пролетарських письменників, Всеукраїнської спілки пролетарських письменників з 1933 року^[1], Спілки радянських письменників України з 1935 року^[2], Мистецького українського руху, Об'єднання українських письменників «Слово»^[3].

Життєпис

Народився 12 серпня 1910 року в селі Писарівці (нині Подільський район Одеської області, Україна) у багатодітній сім'ї сільського псаломщика, був четвертою дитиною із семи. Його батько — Нестор Никифорович Головко, закінчив духовну школу в Кам'янці-Подільському і у 1904 році взяв шлюб з Теклею Миколаївною Машкевич^[2]. Брат — хоровий диригент і композитор Юрій Головко^[4].

1924 року закінчив семирічну школу. Після закінчення у 1928 році агрономічної школи в Красносільці поїхав до Ленінграда, де працював на Путилівському заводі й, як робітник, почав відвідувати вечірній літературний факультет Ленінградського університету, який закінчив 1931 року. Того ж року вступив до аспірантури Інституту мовної культури, але адміністрація викрила його соціальне походження і наприкінці 1932 року виїхав до Харкова^[2].

Протягом 1932—1933 років працював редактором у Харківському радіокомітеті; у 1933—1934 роках виконував обов'язки відповідального секретаря журналу «Червоний шлях».

1935 року переїхав до Києва, працював у київських часописах і видавництвах. У 1936 та 1938—1939 роках — редактор сценарного відділу Київської кіностудії художніх фільмів^[4].

1940 року переїхав до Львова, де у 1940—1941 роках працював редактором літературно-мистецького відділу радіокомітету. Член Українського державного правління та Українського таємного ліберального руху з 1941 року. З 5 липня 1941 року по 12 липня 1941 року — міністр інформації й пропаганди Українського державного правління в короткотривалому уряді Ярослава Стецька. Заарештовувався гестапо. У 1941 році заочно засуджений органами Народного комісаріату внутрішніх справ СРСР до розстрілу^[4].

Наприкінці Другої світової війни перебував у Австрії, потім у таборах для переміщених осіб у Німеччині^[2]. У 1946—1947 роках працював редактором літературно-мистецького відділу журналу «Пу-Гу» в Аугсбурзі^[5]. У 1948 році виїхав до Британії^[2].

1949 року прибув до Канади, поселився у Вінніпезі, де протягом 1950—1952 років був співредактором «Українського голосу». У 1956 році, маючи фах агронома, отримав посаду на дослідній станції Канадського департаменту агрокультури, де до виходу на пенсію у 1975 році займався науково-дослідною діяльністю^[5]. Між 1959 і 1961 роками створив понад сорок статей про українських письменників в Канаді^[2]. У 1987 переїхав до Суррея, передмістя Ванкувера в Британській Колумбії^[5].

У 1992 році, після проголошення незалежності України відвідав рідні землі. Йому було зразково влаштовано творчий вечір Київською організацією Спілкою письменників України в Києві у Будинку вчителя, про що заздалегідь були розклеєні на київських вулицях оголошення. З цієї нагоди його було поновлено у Спілці письменників України^[2].

Помер в Сурреї 17 серпня 2006 року, де і похований^[2].

Творчість

Літературний дебют відбувся 1931 року, коли у Дніпропетровському літературному журналі «Зоря» було надруковано його поезію «Балада про Федька». Під впливом Аркадія. Любченка і Петра Панча став писати прозу. Друкувався в журналах «Червоний шлях», «Радянська література». Автор поетичних і прозових збірок:

«Штурмові балади» поезії // Харків, 1934;
«Світання», оповідання // Київ, 1936;
«Десять новель», оповідання // Київ, 1937;
«Сурмач», поезії // Краків: Українське видавництво, 1942.; Львів, 1942;
«Коханіяда», поема // Авґсбурґ, 1947. 61 с.
«Поєдинок з дияволом», у 2-х томах, мемуарна повість^[a] // Вінніпег: Видавець Іван Тиктор, 1950;
«Одчайдушні», оповідання // Вінніпег: Муза, 1959;
«Поетичні твори в трьох томах», том 1 (1933—1947) // Торонто: Нові Дні, 1970;
«Поетичні твори в трьох томах», том 2 (1948—1977) // Торонто: Нові Дні, 1978;
«Смертельною дорогою», мемуарна повість в 2-х томах^[b] // Вінніпег: Тризуб. Том 1, 1979; Том 2, 1983; Тернопіль, 2001;
«Сон», поема // Вінніпег: Накладом автора, 1984;
«Їм дзвони не дзвонили», мемуарна повість^[c] // Вінніпег: Видавнича Спілка Тризуб, 1987;
«Скоропадський і Майдан святої Софії», трагедія // Тернопіль: Тайп, 1999;
«Вірші» // Хрестоматія української літератури в Канаді. Едмонтон, 2000;
«Воля без волі», роман // Тернопіль: Тайп, 2004.

Перекладав з англійської, упорядкував антологію «Українські письменники в Канаді: У 2 томах» (Вінніпег, том 1, 1980; том 2, 1997)^[4].

Виноски

↑ Про перебування у в'язницях НКВС.
↑ Про письменників «розстріляного відродження».
↑ Про голодомор 1932–1933 років в Україні.

Примітки

Література

Гай-Головко Олекса // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. — Кн. 2, [т. 1] : А — Головна Руська Рада. — С. 336. — ISBN 5-7707-4049-3.;
Олекса Гай-Головко // Антологія української поезії в Канаді. 1898—1973 / Упорялкував Яр Славутич. — Едмонтон : Канадське слово, 1975. — С. 105.;
А. М. Подолинний, П. І. Сорока. Гай-Головко Олекса Несторович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 5 : Вод — Гн. — 728 с. — ISBN 966-02-3355-8.;
Гай-Головко Олекса // Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядкування Віри Просалової. — Донецьк : Східний видавничий дім, 2012. — С. 87—88. — ISBN 978-966-317-145-6.

Біографії Українська література Канада

[6] Про перебування у в'язницях НКВС.

[7] Про письменників «розстріляного відродження».

[8] Про голодомор 1932–1933 років в Україні.

[1] Світове українство прощається з останнім учасником уряду Ярослава Стецька. Націоналістичний портал. 20 вересня 2006.

[Кодима-2] а ^б ^в ^г ^д ^е ^ж ^и Олекса Гай-Головко / Інформаційний портал міста Кодими.

[FOOTNOTEУкраїнська_діаспора:_літературні_постаті,_твори,_біобібліографічні_відомості201287—88-3] Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості, 2012, с. 87—88.

[FOOTNOTEЕнциклопедія_сучасної_України2006-4] а ^б ^в ^г Енциклопедія сучасної України, 2006.

[FOOTNOTEУкраїнська_діаспора:_літературні_постаті,_твори,_біобібліографічні_відомості201287-5] а ^б ^в Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості, 2012, с. 87.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[a]

[b]

[c]

Словники та енциклопедії	Енциклопедія сучасної України
Нормативний контроль	GKG: /g/122p3145

п о р Керівництво українських державницьких структур (1940-ві — 1950-ті)
Українське Державне Правління (з 30.06.1941)	Голова та керівник ресорту соціальних реформ — Ярослав Стецько Перший заступник голови і міністр здоров'я — Мар'ян Панчишин, заступники— Роман Осінчук, Олександр Барвінський Другий заступник голови — Лев Ре́бет Міністр оборони — Всеволод Пе́трів, заступники — Роман Шухевич та Олекса Гасин Міністр внутрішніх справ — Володимир Лисий, заступник — Кость Паньківський Міністр державної безпеки — Микола Лебедь Міністр зовнішніх справ — Володимир Стахів, заступник — Олександр Марітчак Міністр справедливості (судове міністерство) — Юліян Федусевич, заступник — Богдан Дзерович Міністр народного господарства — Юліян Павликовський, держсекретарі — Дмитро Яців та Роман Ільницький Міністр сільського господарства — Євген Храпливий Міністр фінансів — Ілярій Ольховий Міністр лісництва — Андрій Пясецький Міністр освіти і віровизнання — Володимир Радзикевич Міністр інформації та пропаганди — Олесь Гай-Головко, держсекретарі — Осип Позичанюк, Ярослав Старух Міністр політичної координації — Іван Климів Міністр пошти і телеграфу — Н. Мороз Начальник державної канцелярії — Михайло Росляк Комісар Української народної міліції м.Львова — Євген Врецьона Заступник референта СБ — Іван Равлик
Українська Головна Визвольна Рада (з 11-15 липня 1944)	Учасники 1-го Великого Збору Кирило Осьмак — Президент УГВР, Іван Вовчук — Третій віцепрезидент УГВР, Ростислав Волошин — Генеральний секретар внутрішніх справ УГВР, о. Іван Гриньох — Другий віцепрезидент УГВР, Микола Дужий — Секретар Президії УГВР (з 12 вересня 1944 — в.о. Президента), Микола Лебідь — Генеральний секретар закордонних справ УГВР, Омелян Логуш — член ЗП УГВР, Катерина Мешко, Василь Мудрий — Перший віцепрезидент УГВР, Зенон Пеленський — член Президії УГВР, Йосип Позичанюк — 1-й Голова Бюро інформації УГВР (15.07.1944 — †22.12.1944) Василь Потішко — член ЗП УГВР, Мирослав Прокоп — член Президії УГВР, Дарія Ребет — член Президії УГВР, Павло Турула — член ЗП УГВР, Петро Чуйко — співпрацівник при УГВР і ЗП УГВР, Лев Шанковський — член ЗП УГВР, Павло Шумовський — член ЗП УГВР, Роман Шухевич — Голова Генерального секретаріату УГВР. Ярослав Біленький — Генеральний суддя УГВР. Дали згоду на членство в УГВР, але не змогли взяти участь у Зборі: Іван Багряний — член УГВР, Євген Врецьона — член ЗП УГВР, о. Микола Галянт — член УГВР, о. Олександр Малиновський — член УГВР, Василь Охримович — член УГВР і ЗП УГВР (1946 — 1951), Кооптовані члени УГВР: Осип Дяків-«Горновий» — заст.голови Генерального Секретаріату (друга половина 1950 — †28.11.1950) проф.«Г.Зелений» — член УГВР (1949), Василь Кук — заст.голови, і згодом Голова Генерального Секретаріату УГВР, Петро Федун-«Полтава» — 3-й Голова Бюро інформації УГВР (1946 — †23.12.1951) і заст.голови Генерального Секретаріату УГВР, о. Микола Хмільовський — член УГВР, Ніл Хасевич — член УГВР (1949 — †4.03.1952); Роман Кравчук-«Петро» — член УГВР (1950 — †21.12.1951), президент УГВР (1951). Михайло Дяченко-«Марко Боєслав» — член УГВР (1950 — †23.02.1952);
Українська Повстанська Армія	Роман Шухевич (травень 1943 — †5.03.1950) • Василь Кук (липень 1950 — арешт 23 травня 1954)
Головний Військовий Штаб (ГВШ УПА)	Дмитро Грицай-Перебийніс (січеь 1944 — † грудень 1945) • Олекса Гасин-Лицар (січень 1946 — † 31.01.1949)
УПА-Північ	Дмитро Клячківський-«Клим Савур» (1944 — †12.02.1945) • Михайло Медвідь-«Карпович-Крем'янецький» (лютий 1945 — †4.06.1945) • Іван Литвинчук-«Дубовий» (1945 — †19.01.1951)
УПА-Захід	Олександр Луцький-«Андрієнко» (липень 1943 — серпень 1944) • Василь Сидор-«Шелест» (вересень 1944 — †14.04.1949)
УПА-Південь	Омелян Грабець-«Батько» (літо 1943 — †10.06.1944) • Василь Кук-«Леміш» (червень 1944 — )
УПА-Схід	Командир не призначений
СБ ОУН	Микола Лебедь (березень 1940 — березень 1941) • Микола Арсенич (березень 1941 — †23 січня 1947) • в.о. Ярослав Дякон (січень 1947 — †9 листопада 1948)