Бусовисько

село Бусовисько
	Герб Бусовиська
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Самбірський
Громада	Стрілківська сільська громада
Код КАТОТТГ	UA46080170030082150
Основні дані
Перша згадка	1273
Населення	949
Поштовий індекс	82085
Географічні дані
Географічні координати	49°22′59″ пн. ш. 22°59′34″ сх. д. / 49.38306° пн. ш. 22.99278° сх. д.Координати: 49°22′59″ пн. ш. 22°59′34″ сх. д. / 49.38306° пн. ш. 22.99278° сх. д.
Найближча залізнична станція	Бусовисько (зупинний пункт)
Місцева влада
Карта
	Бусовисько
	Бусовисько
Мапа
	Бусовисько у Вікісховищі

Бусòвисько — село в Україні, у Самбірському районі Львівської області. Найдавніше із сіл Стрілківської територіальної громади. Чисельність населення - 949 осіб (станом на 2021 р.).

Розташування[ред. | ред. код]

Розташоване в Карпатах, на правому березі Дністра.

Історія[ред. | ред. код]

Перша згадка про поселення відноситься ще до XIII століття - 1273 рік.

Первісно Бусовисько називали Вовковичі.

Адміністративно воно належало до тогочасного міста Самбора.

Коли село змінювало свою назву, то спочатку було Пусовисько, потім Пересовисько, а згодом перейшло у Бусовисько.

Відомим село було ще з часів панування Австро-Угорщини своїми лікувальними рекреаціями. Мешканці Бусовиська вміли варити жентицю так, що вона виліковувала багато хвороб. На променад тогочасним селом ходило багато львівської еліти.

Існує легенда, що у місцевій церкві 1886 року повінчалися Іван Франко і Ольга Хоружинська.

У 1947 році в селі переховувався син легендарного генерала Тараса Чупринки Юрій Шухевич у батькового приятеля Михайла Цапа.

Церква Собору Пресвятої Богородиці[ред. | ред. код]

Важливу роль у культурному житті відігравала церква. Відомо, що юридичний дозвіл на земельні угіддя для храму був наданий Михайлом Копистинським, Перемиським єпископом у 1595 році.

В документаціях про село згадується монастир.

Сучасна церква збудована у 1780 році.

Це тризрубний триверхий храм бойківського типу. Напис на надпоріжнику західних дверей церкви повідомляє, що «По благодаті збудований божественний дім дня 30 квітня Р. Б. 1780».

У 1793 році церква отримала грамоту єпископа Максиміліана Рилла, підтверджену єпископом Антоном Ангеловичем з наданням відпусту на Преображення Господнє, перенесеним сюди по ліквідації катедрального собору в с. Спас.

Зі скасованого Спаського монастиря до Бусовиськ передали ікони та багато церковних речей. У храмі зберігся іконостас кінця 18 століття, ікона невідомого автора «Преображення Христа» (14 ст.) і «Поклін царів і східних мудреців Ісусові» (сер. 16 ст.). Відома ще одна Бусовиська ікона «Поклоніння волхвів» (сер. 16 ст.), яка знаходиться в Національному музеї у Львові.

Попередниця сучасної церкви згадується у 1695 році. Вона була також тризрубною, але з двома двозаломними верхами. Такою її описує акт візитації у 1766 році.

При вході на церковне подвір'я праворуч знаходиться дерев'яна дзвіниця. На згадку будівничі залишили різьблений напис на одвірку її дверей: «По благодаті збудована ця дзвіниця Р. Б. 1788».

Церкву ремонтували на початку XX століття. Дах з ґонти замінили бляхою.

В 1928 році громада села замовила проект нової мурованої церкви, архітектором був Євген Нагірний. Але втілити в життя цю ідею поки що не вдалося.

З 1960 по 1989 рр. церква Собору Пресвятої Богородиці стояла закритою.

З 90-х храм оберігається як сакральна пам'ятка архітектури національного значення.

Станом на липень 2019 діє парафія ПЦУ.

Церква Преображення ГНІХ[ред. | ред. код]

Мурована церква. Збудована в часи Незалежності України греко-католицькою громадою села Верхній Лужок.

Школа з с. Бусовисько (Шевченківський Гай)[ред. | ред. код]

Будівлю зведено у 1880 році за гроші громади села Бусовисько.

У плані складається з трьох основних приміщень: класу й житла вчителя, які розділені коридором.

«Школа стояла в центрі села, навпроти церкви. Споруджена на кошти громади в 1880 році. Від вулиці була відгороджена штахетами, за якими виднівся живопліт. Через фіртку входили на шкільне подвір’я. Направо від приміщення школи починався город, за яким виднівся сад. Зліва – «гімнастичне боїще» для забав дітей. Ближче до кута огорожі стояла криниця з дерев’яним зрубом. В глибині цієї частини подвір’я була господарська споруда. Сама школа – дерев’яна, покрита гонтом. На гребені даху вежа з дзвінком, який приводили в рух шнурком, що звисає в коридорі. Так скликали учнів. Головний вхід – з подвір’я, через оздоблений різьбленими дошками, ганок».^[1]

У монографії про Старосамбірщину Софії Стешальської 1839 року (Зофії Стшетельської-Гринбергової, Zofia Strzetelska-Grynbergowa 1899 року^[1]) зазначається, що школа в Бусовиськах є “найгарніша з всіх шкіл” і може бути зразком при будівництві таких споруд в інших селах.

Класна кімната – це велике прямокутне приміщення. Стіни в класі побілені, підлога зроблена з широких соснових дощок. При глухій стіні знаходиться підвищення – «градус». На ньому стоять : з одного боку стіл, з другого – чорна таблиця (класна дошка). Навпроти «градуса» вздовж кімнати – два ряди шкільних лав. На них лежать грифельні таблички з «рисіками». Учні 1-2 класів писали на грифельних дошках «рисіками»(загостреними грифельними паличками). 3 – олівцем у зошитах, і лише 4 – ручками(з металевим пером).

У творі Івана Франка «Грицева шкільна наука» описано «ослячу парту», яка теж є у класній кімнаті. За нею навчались несумлінні діти.

Вчитель жив у тому самому приміщенні – навпроти.

Вчителя винаймала сільська громада.^[2]

Науковці Музею віднайшли її під час експедиції на Бойківщину в 1976 р., і вже за два роки перевезли до скансену.^[1]

Спогади одного зі старожилів села, Панько Паньковича Короля (1897 р.), записані під час повторної експедиції 1979 р. науковим співробітником Я.О.Кравченком:

«Школу будували на кошти громади сільськими майстрами. Керував ними Йосиф Луць. А було то на початку 1880-тих років. Покрита школа була гонтом. Вежа з дзвінком називалась «сигнатурка». Зверху вежі був флюгер. Перед школою ріс живопліт, попід вікнами – грядки з квітами. Гімнастичне боїще – чистий пляц біля школи, де діти бавились. Я вчився в школі з 1904 по 1910 рр. В коридорі і в класі підлога була з півдерева «плениць». Піч мурована з каменю. Стіл вчителя стояв на «градусі», на якому також били учнів за непослух. На «градус» вело 3 сходинки. Лавки були довгі, на 8-10 учнів. 1-2 класи писали рисіками на чорних табличках в вузьких дерев’яних рамках. На стіні висіла мапа і портрет Франца-Йосипа. Вчили рахунків, польську і українську мови, закон Божий. В класі стояла шафа, де були зошити, чорнило, пера, олівці. Вчителька жила при школі, з другої сторони сіней».^[1]

Сучасність[ред. | ред. код]

Наразі в селі проживає близько тисячі людей. Великими родинами Бусовиська вважаються селяни з прізвищем Герило, Кость, Лужецький, Луць, Українець, Щербан, Цап, Яворський, Яциник. Село поділене на такі собі квартали: Горішній Кінець, Горб, Середина і Стави (колись болотиста місцевість). Навколо розкинулись гори, які селяни називають Січки, Потічки, Тараси, Лази, Вішки, Русинова гора.

А за селом ще одна цікава диковинка — Спаський чи Соколів камінь, або Чортів. Кожен може розказати легенду про це дивовижне місце. Гору, де знаходиться пам'ятка називають За верхом, а поруч ближче до села є Головня.

Історичні пам'ятки[ред. | ред. код]

Дерев'яна церква Собору Пресвятої Богородиці, побудована 1780 р.

Дзвіниця церкви Собору Пресвятої Богородиці (дер.) 1788 р.

Відомі мешканці[ред. | ред. код]

Народились[ред. | ред. код]

Лужецький Андрій Миколайович — український біохімік, генетик. Живе та працює в Німеччині.
Щербан Роман Михайлович - український стендап комік, вчитель початкових класів, аніматор. Отримав статус жителя гірського населеного пункту.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ ^а ^б ^в ^г Школа зі с. Бусовисько Самбірського р-ну (1880 р.). Шевченківський Гай (укр.). Процитовано 22 березня 2024.
↑ ШКОЛА ЗІ С. БУСОВИСЬКО. Шевченківський Гай (амер.). 20 вересня 2019. Архів оригіналу за 30 липня 2021. Процитовано 30 липня 2021.