Іригація ацтеків
Іригація ацтеків — розгалужена система каналів в Ацтекській імперії, що охоплювали більшу частину плодючих земель. Традиції спорудження розвивалися з часів цивілізації Теотіуакана.
Особливості[ред. | ред. код]
З огляду на ключову роль землеробства в економіці ацтеків, а також з урахування відсутності значних джерел питної та поливної води у центральній Мексиці, спорудження іригаційних систем відповідало першочерговим завдання спочатку міст-держав, згодом усієї імперії ацтеків.
Штучне зрошення (amilli — «зрошувана земля») здійснювалася в ацтексій державі за допомогою каналів з постійним або сезонним водостоком. Сліди доколоніального штучного зрошення зафіксовані в різних регіонах ацтекської імперії. У центрі, в Мексиканської долині, найбільш широко воно застосовувалося в східній частині, насамперед у районі м. Тескоко, де були відповідні для іригаційного землеробства умови — глибокий ґрунтовий покрив, добрий дренаж і достатня порівняно з іншими регіонами забезпеченість водними ресурсами — існувало 34 джерела помірної потужності. Розмір території і рельєф місцевості не вимагали там будівництва складних гідросистем, тому вони були порівняно прості і дешеві. Досі цей район в околицях мексиканської столиці вважається порівняно високопродуктивною сільськогосподарською областю.
У районі Теотіуакана, іншому стародавньому аграрному центрі, при нерегулярних і відносно незначних опадах тільки іригація могла гарантувати високий врожай. Тому системою іригації в тому чи іншому вигляді була охоплена площа близько 50-110 км2. Використовувалася вода (залежно від сезону) 80 — 100 джерел — струмків, річок. Дослідження довели, що ці іригаційні споруди ведуть свій початок з доацтекських часів, з періоду так званого пізнього Теотіуакана (бл. V–VII ст.). Ця невелика іригаційна система живилася лише дощовою водою рідкісних опадах. Яри були перетворені на кшталт резервуарів — басейнова іригація.
Іригаційні канали були створені також в окремих місцях північного заходу — в Куаутітлане, Толлане, сходу (Коатепек) і півдня (Чалько) Мексиканської долини. За її межами великі іригаційні роботи велися на території, що відповідає сучасному штату Морелос. Тому ацтеки називали цей район узагальнено «зрошувана мільпа» (amilpas).
Славився своєю ирригацией і місто-держава Чолула (на території нинішнього штату Пуебла). Після Конкісти іспанці привласнили собі там зрошувані землі, де почали вирощувати пшеницю, а індіанцям з їх традиційною кукурудзою залишилося сподіватися тільки на дощ.
Своєрідною іригнаційною технологією низька дослідників розглядають створення ацтеками чинампів — довгих вузьких смужок землі, грядок, платформ або штучних островів на мілині прісних водойм, що споруджувалися за допомогою шарів землі, дерну, мулу і перегнилих рослин, які розміщували почергово, що були оточені принаймні з трьох боків водою.
Джерела[ред. | ред. код]
- Gruzinski, Serge (1992). The Aztecs: The Rise and Fall of an Empire. New York: Harry N. Abrams. ISBN 0-8109-2821-3.
- Townsend, Richard F. (2000). The Aztecs (2nd edition, revised ed.). London: Thames & Hudson. ISBN 0-500-28132-7.
