Живопис ацтеків

Живопис ацтеків — образотворче мистецтво за часів існування Ацтекської імперії. Представлено переважно розписами на стінах, кераміці, військових і церемоніальних щитах, масках і мозаїкою, а також у рукописах (кодексах).

Особливості[ред. | ред. код]

Живопис у ацтеків відображав вірування того часу і найглибші культурні тенденції, слугував позначенням висоти рангу. Мало світський і релігійний характер. Останнє набуло розвитку у вигляді фресок на стінах храмів.

У центральній частині Мексики традиція фрескового живопису сходить до цивілізації Теотіуакана. Особливий розвиток вона набула в районі між Теночтітланом і проживанням племені міштеків. Проте більшість ацтекського стінного розпису зникло під час штурму, а згодом руйнуванням іспанськими конкістадорами столиці імперії Теночтітлана та інших великих міст ацтеків. Втім у місцях, розташованих далеко від центру країни, зокрема Маліналько, збереглися окремі фрески.

Про основні мотиви фресок відомо лише з відомостей очевидців-іспанців. В першу чергу — це міфологічні мотиви, пов'язані з діями тих або інших богів, насамперед головних — Уїцилопочтлі, Тлалока, Тескатліпоки та Кетцалькоатлем. У палацах відображалися звитяги колишніх та правлячих тлатаоні.

Хоча фрески, що прикрашали стіни храмів і палаців, були переважно знищені, ацтекський живопис зберігся у формі піктографічних рукописів, деякі з них дійшли до нас. Це мистецтво дослідників розміщують десь між писемністю і мініатюрою, з його витонченими, ретельно виписаними знаковими символами, що зображують історичні чи міфологічні сцени.

Художник-переписувач (тлакуіло або тлакуілоані) користувався дуже великою повагою незалежно від того, чи працював він в храмах, судах або адміністративному апараті.

Своєрідним видом живопису було мистецтво створення мозаїк з пір'я птахів. Майстри (амантека) прикріплювали свої дорогоцінні тропічні пір'ячко до легких тростинним рамкам, прив'язуючи кожне з них бавовняною ниткою, або приклеювали їх на тканину чи папір з тим, щоб вийшла мозаїка, в якій певна гра кольору досягалася завдяки прозорості зображення. Створення картин-мозаїк з використанням пір'я належить до давніх ремесел Месоамерики в цілому. Відомо досить пам'ятників, де боги чи інші персонажі зображені з предметами, виготовленими з використанням пера. Найбільш ранні зображення на пам'ятниках мистецтва виробів з пір'я відносяться к докласичному періоду історії Месоамерики. Ця традиція була продовжена сапотеками, міштеками. У межах Мексиканської долини і суміжних з нею територій було розвинуте далі творцями культури Теотіуакана, у післяклачисний період — тольтеками, згодом зайняло помітне місце в матеріальній культурі та мистецтві ацтеків.

Мозаїки з пір'я представляли собою справжні живописні полотна, витончені твори мистецтва. Використовуючи різнокольорові пір'я, майстри таким чином зображували тварин, квіти, увічнювали образи володарів і численних богів. Автори цих мозаїк займали окремий «квартал» у Теночтітлані.

Процес створення мозаїки з пір'я був досить трудомістким. Спочатку художник малював візерунок у повний розмір на аркуші паперу. Потім створювався трафарет цього малюнка. Зріз листа агави покривався клеєм, на нього кріпили смужку хлопчатой ​​тканини і залишали сушитися на сонці. Після чого на верхню поверхню тканини наносився шар клею і йому давали затвердіти. Тепер поверхня тканини була гладенькою і глянсовою, а також, завдяки шару клею, щільною. На цьому етапі з неї знімали шар листка агави і накладали, як полотняну кальку, на паперовий малюнок. Малюнок переносився на жорстку тканину, з якої вирізувався трафарет.

Цей трафарет використовувався для переносу малюнка на бавовняно полотно, і майстер наносив перший шар пір'я. Оскільки цей перший шар в готовому виробі видно не буде, тут використовувалися найдешевші пір'я, деякі з них забарвлювалися в потрібний колір. Пір'я підрівнювали мідним ножем на дошці, умочували в клей і прикладали кістяним шпателем до тканини. Отримане зображення порівнювали з оригіналом малюнка.

Останній шар пір'я приклеювався так само, як і перший, але цього разу майстер використав більш цінний матеріал — зелене пір'я птаха кетцаль, орла і яскраве пір'я котінгі (сині), рожевої чаплі (червоні), папуги (жовті) і колібрі (бірюзові).

Навіть у раннеколониального період ацтеки, використовуючи пір'я, створювали зображення святих, прикраси для вівтарів тощо Після завоювання збереглося у вигляді невеликих картинок з пір'я, а потім повністю зникло. З цих тендітних шедеврів не вцілів майже жоден.

Особливий напрямок живопису представляли багато прикрашені щити, на яких виділено до 7 видів традиційного орнаменту, найвідомішими з якиз були «хуастекський з пір'ям кетцалей» (quetzalcuexyo), та «грецький», який отримав у сучасних вчених за характером орнаменту, ацтеки його називали quetzalxicalcoliuhqui. Втім такі щиті мали змогу мати лише представники знаті або найбільш шановні воякі.

Іншим вузьким напрямком було розпис різного посуду, перш за все тарілок та кубків. Над ними працювали майстри переважно при палацах володарів-тлатоані. Найвишикані розписні вироби мав імператор ацтеків (великий тлатоані).

Фарби[ред. | ред. код]

Найулюбленішими фарбами ацтекських художників були жовта й блакитна.

Використовувалися органічного і неорганічного походження. Їх робили з листя, квітів, коренів. Серед барвників тваринного походження найбільш важливою вважалася кошеніль (інтенсивно-червоного або темно-малинового кольору), яку отримували з висушених тілець комах (від їх назви походить і саме слово «кошеніль»), що живуть на кактусі (опунції). Кошеніль виробляли в Мексиканської долині і в суміжних районах Тлашкали і Пуебли.

Фарба жовтого кольору органічного походження («жовтий бальзам») носила назву ахін (axin). Її отримували з личинок, що живуть на дереві місцевої породи. Личинок збирали, підігрівали на вогні, а масу, що виділялася при цьому, збирали на лист кукурудзи і загортали.

Фарби рослинного походження були набагато більшим і різноманітніше — з тропічних районів доставляли жовту фарбу (xochipilli), який отримували з особливих квітів і звалася «фарба з жовтих квітів». З «блакитних квітів» отримували синю і блакитну фарбу (matlalli), а також світло-блакитну (texotli або xoquic) — в такий колір полюбляли фарбувати одяг. Для її отримання з тропічної рослини xiuhquilitl, з якої вичавлювали сік, що потім випарювали.

Помаранчеву фарбу отримували з насіння рослини achiyotl. Чорну фарбу (tlilli) отримували декількома способами: найчастіше її роль виконував вугільний порошок, що отримували при спалюванні сосни, пальми. Пальмовий барвник (tlilliocotl) готували в особливій посудині (tlicomalli).

Червоний барвник отримували, зваривши разом з галуном та іншими домішками листя чагарнику, зростаючого у спекотних районах, який ацтеки називали tezoatl.

З фарб неорганічного, мінерального походження використовувалися суміші, одержувані з окису заліза, окису міді, а також червона охра (tlachichilli). Саме остання використовувалася перш за все для фарбування стін, кераміки (надаючи приємний відтінок і блиск). Як фарба застосовувалася біла (блакитна) і «чорна» глина (palli). Жовту фарбу отримували з особливого «жовтого каменю» (tezocacahuitl).

Ацтеки також змішування фарби для отримання різних відтінків. Коли в кошеніль додавали трохи блакитної глини або кукурудзяного борошна, то отримували вже пом'якшений, а не темно-малиновий оригінальний колір, який «попеляста кошеніль» (tlapalnextli). Відома була «фальшива кошеніль» (коли в неї додавали висушені і стовчені листя кактуса-опунції), виготовлення її вважалося шахрайством. «Жовтий бальзам» (ахін) в суміші з рослинною чікле давав склад кольору кіноварі, що мав власну назву (tzictli).

Джерела[ред. | ред. код]

• Leon-Portilla M. La institucion cultural del comercio prehispanico. — ECN. Vol. 3, 1962.
• Townsend, Richard F. (2000). The Aztecs (2nd edition, revised ed.). London: Thames & Hudson. ISBN 0-500-28132-7