Юзефович Леонід Абрамович
| Юзефович Леонід Абрамович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 18 грудня 1947 (76 років) Москва, СРСР[1][2][3] | |||
| Країна |  СРСР Росія | |||
| Діяльність | письменник, історик, сценарист, телесценарист | |||
| Сфера роботи | література[4], історія[4] і телесценарійd[4] | |||
| Alma mater | філологічний факультет ПермДУd | |||
| Заклад | school No. 9d | |||
| Мова творів | російська | |||
| Жанр | детектив | |||
| Діти | Галина Юзефовичd | |||
| | ||||
 Юзефович Леонід Абрамович у Вікісховищі | ||||
Леонід Абрамович Юзефович (нар. 18 грудня 1947, Москва) — російський письменник, сценарист та історик. Кандидат історичних наук. Автор детективних та історичних романів.
Біографія[ред. | ред. код]
Леонід Юзефович народився в 1947 році в Москві, але дитинство і юність прожив в селищі МотовилихаПермського краю, де все життя працював його вітчим Абрам Давидович Юзефович — начальник цеху і головний технолог Мотовиліхинського гарматного заводу. Він був однокласником батьків Леоніда, які одружилися в 1946 році, а розлучилися через два роки після народження сина через аокогольну залежність батька[5][6]. Мати, Галина Володимирівна Шеншева (1921-?), родом із сім'ї асимільованих євреїв (її дід був власником книгарні і видавництва в Кронштадті, мати була випускницею Мелітопольської гімназії)[7], з 1943 року служила фронтовим лікарем, після війни — лікарем в таборі для військовополонених. Прізвище та по батькові дісталися Леоніду від вітчима, який з 1950 року виростив його як свого сина; рідного батька він бачив лише два рази в житті.
У 1967 році Юзефович став дописувачем збірки «Сучасники» Пермського книжкового видавництва, яка була піддана різкій критиці. У 1970 році Леонід закінчив філологічний факультет Пермського державного університету (один курс із Ніною Горлановою та Анатолієм Корольовим). Служив в армії в Забайкаллі (1970—1972). В армії вперше зацікавився буддизмом, Монголією, біографією барона Унгерна-Штернберга, написав перший історичний роман, який і досі не опублікований. З 1975 по 2004 рік працював вчителем історії в різних школах, зокрема, у Пермі це була школа № 9.
У 1981 році під керівництвом професора М. І. Черниша захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за темою «Посольський звичай Російської держави XV — початку XVII ст.» (спеціальність 07.00.02 — історія СРСР)[8]; в процесі написання наукової праці консультувався з московським археографом С. О. Шмідтом. У 1984 році виїхав з Пермі, проживає у Санкт-Петербурзі та Москві.
Літературний дебют відбувся в 1977 році в журналі «Урал»: повість «Заручини з вільністю»[9], але подальша літературна кар'єра розвивалася нерівно. Багато друкувався в другій половині 1980-тих, запам'ятався як автор документального роману про барона Унгерна-Штернберга «Самодержець пустелі» (1993). За словами Юзефовича, Віктор Пелевін зізнавався йому, що використовував цю книгу, коли писав роман «Чапаєв і Порожнеча», одним із героїв якого є барон Юнгерн.
Популярність до Леоніда Юзефовича прийшла тільки в 2001 році після видання циклу історичних детективів про детектива Івана Путиліна. Твори отримали хороші відгуки критиків, хоча неминуче порівнювалися з книгами Бориса Акуніна. Юзефович говорив: «… я дарував свою книгу одному його дуже близькому приятелю. Це було дуже давно, ще коли не вийшло жодної його книжки. Прямий збіг там є тільки один — мені дочка говорила — прізвище ротмістра Зейдліца. Я його взяв із газет. Думаю, це просто походить від одного джерела»[10].
У 2002 році з'явився детективний роман «Казароза», дія якого відбувається в 1920 році в Пермі (перший варіант — «Клуб „Есперо“» — був виданий ще в 1990 році). У даному фільмі в кількох сценах актори розмовляють, співають і читають вірші мовою есперанто. Роман теж був високо оцінений критикою і вийшов у фінал престижного конкурсу — премії «Російський Букер».
За роман «Журавлі і карлики» Леонід Юзефович названий лауреатом першої премії «Велика книга» 2009 року. У 2012 році вийшла оновлена версія «Самодержця пустелі», яка отримала великий резонанс.
У 2015-му вийшов у світ документальний роман про забутий епізод Громадянської війни на Далекому Сході — «Зимова дорога», в якому розповідається про епічне протистояння в 1922—1923 роках у снігах Якутії колчаківського генерал-лейтенанта А. М. Пепеляєва і забайкальського червоного партизана І. Я. Строда. За цю роботу в 2016 році Юзефович вдруге отримав премії «Національний бестселер» і «Велика книга»[11].
На початку березня 2017 року Леонід Абрамович був оголошений автором тексту майбутнього «Тотального диктанту». Він написав три варіанти, в яких висловив свою любов до трьох міст і трьох річок: «Санкт-Петербург. Нева», «Перм. Кама» і «Улан-Уде. Селенга».
Юзефович з молодості писав вірші, проте читач вперше познайомився з ними в 2003 році, коли в журналі «Знамя» була опублікована добірка під назвою «Кяхтинський тракт».
В останні роки Юзефович працює для телебачення, зокрема, написав оригінальний сценарій серіалу «Загибель імперії» (2004) про роботу контррозвідки в Петрограді часів Першої світової війни і революції; а також сценарії до серіалів, знятимим за сюжетами його книг.
Книги Юзефовича перекладені німецькою, італійською, французькою, польською, іспанською мовами.
Сім'я[ред. | ред. код]
- Дочка — літературний критик Галина Юзефович. Син — музикант Михайло Виноградов.
- Дядько — Леонід Володимирович Шеншев (1910-?), філолог-германіст і педагог-методист, старший науковий співробітник і завідувач групою психосеміотики НДІ загальної та педагогічної психології АПН СРСР.
- Сестра діда — Белла Георгіївна Казароза (Шеншева, 1893—1929), артистка естради, співачка, танцівниця[12], прототип героїні роману «Казароза».
Бібліографія[ред. | ред. код]
- 1977 — Заручини з вільністю
- 1981 — Ситуація на Балканах
- 1986 — Школа Героїв: Документальна повість про історію пермської школи № 47
- 1987 — Контрибуція (повість)
- 1988 — «Як в посольських звичаях ведеться…»: Російський посольський звичай кінця XV-початку XVII ст.
- 1989 — Полювання з червоним кречетом
- 1990 — Клуб «Есперо»
- 1993 — Самодержець пустелі: Феномен долі барона Р. Ф. Унгерна-Штернберга
- 1994 — Тріумф Венери (перероблена «Ситуація на Балканах»)
- 1994 — Знак семи зірок
- 1999 — Найзнаменитіші самозванці
- 2001 — Костюм Арлекіна (перероблений «Тріумф Венери»)
- 2001 — Дім побачень (перероблений «Знак семи зірок»)
- 2001 — Князь вітру
- 2001 — Піщані вершники
- 2002 — Казароза (перероблений «Клуб „Есперо“»)
- 2009 — Журавлі і карлики
- 2011 — Шлях посла
- 2012 — Самодержець пустелі (доповнене й виправлене видання)
- 2015 — Зимова дорога
- 2018 — Маяк на Хійумаа
Фільмографія[ред. | ред. код]
- 1991 — Сищик Петербурзької поліції (Свердловська кіностудія)
- 2005 — Казароза (3 серії, «ДАГО-фільм»)
- 2005 — Загибель імперії (10 серій, ТРІТЕ)
- 2007 — Сищик Путилін (8 серій, «Централ Партнершип»)
- 2007 — Срібний самурай
- 2016 — Контрибуція
Нагороди[ред. | ред. код]
- 2001 — Премія «Національний бестселер» (за роман «Князь вітру»)
- 2009 — Перша премія « Велика книга» (за роман «Журавлі і карлики»)[13]
- 2016 — Премія «Національний бестселер» (за роман «Зимова дорога»)
- 2016 — Строгановська премія в номінації «за видатні досягнення в галузі культури і мистецтва»
- 2016 — Перша премія «Велика книга» (за роман «Зимова дорога»)
Див. також[ред. | ред. код]
- Есперанто в масовій культурі
- Казароза (фільм, 2005)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://www.nvcc.edu/loudoun/humdiv/music/Dr.docx
- ↑ http://academia-rossica.org/en/search?tag=leonid%20yuzefovich
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ Беседу ведёт Мария Нестеренко (16 січня 2016). Леонид Юзефович: «В точности есть своя поэзия». Лехаим. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 6 квітня 2020.
- ↑ Ольга Ципенюк (30 вересня 2013). Леонид Юзефович: "Надо принять в себя обе крайности". Коммерсантъ. Архів оригіналу за 6 грудня 2018. Процитовано 6 квітня 2020.
- ↑ Любовь к Блоку. Архів оригіналу за 23 лютого 2019. Процитовано 6 квітня 2020.
- ↑ Юзефович, Леонид Абрамович. Посольский обычай Российского государства XV — начала XVII в. : дисс. … канд. ист. наук : 07.00.02. — Пермь, 1981. — 195 с.
- ↑ Андреев В. Писатель Юзефович в Екатеринбурге: «Публикацией в „Урале“ я хотел показать „кукиш“» [Архівовано 12 листопада 2013 у Wayback Machine.] // Комсомольская правда, 27.10.2011.
- ↑ Данилкин Л. А. Сто сорок лет среди убийц и грабителей // АфишаDaily. Выпуск от 19 февраля 2001 года. [Архівовано 1 грудня 2009 у Wayback Machine.]
- ↑ Премию «Большая книга» получил Леонид Юзефович [Архівовано 7 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Интерфакс. 6 декабря 2016 г.
- ↑ Михаил Кузмин: Жизнь подо льдом. Архів оригіналу за 23 лютого 2019. Процитовано 6 квітня 2020.
- ↑ Названы лауреаты литературной премии «Большая книга» // Коммерсант.ру. Ъ-Online. 26.11.2009 [Архівовано 2 лютого 2011 у Wayback Machine.]. — 26.11.2009.
Посилання[ред. | ред. код]
Біографія, тексти[ред. | ред. код]
- Сучасники. 42 поета Прикам'я [Архівовано 24 вересня 2016 у Wayback Machine.] / ред.-упоряд. Н. М. Пермякова, худож. М. Тарасова. — Перм: Кн. вид-во, 1965. — 112 с.
- Кяхтинський тракт. [Архівовано 7 січня 2004 у Wayback Machine.] Вірші [Архівовано 7 січня 2004 у Wayback Machine.]
- Леонід Юзефович на сайті «Письменники Росії»
- Почесний професор ПГНІУ Леонід Юзефович [Архівовано 3 січня 2018 у Wayback Machine.]
- Сторінка [Архівовано 9 листопада 2018 у Wayback Machine.] на сайті Пермського земляцтва
Критика, інтерв'ю[ред. | ред. код]
- Poliklet. [Архівовано 3 червня 2019 у Wayback Machine.] Зелена зірка над Камою [Архівовано 3 червня 2019 у Wayback Machine.] // Livejournal. 08.10.2007.
- Абашева М. П. Таємниці Леоніда Юзефовича [Архівовано 27 серпня 2013 у Wayback Machine.] // Новий світ. 2004. № 5.
- Березін В. Захід і Схід Леоніда Юзефовича [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Независимая газета. 09.08.2001.
- Березін В. Від Унгерна до Путиліна [Архівовано 26 серпня 2014 у Wayback Machine.] // Независимая газета. 24.05.2001.
- Березін В. Цивілізація, яка зникла [Архівовано 21 березня 2016 у Wayback Machine.] // Независимая газета. 17.10.2002.
- Данилкін Л. А. Сто сорок років серед убивць і грабіжників [Архівовано 21 жовтня 2018 у Wayback Machine.] // АфішаDaily. 19.02.2001.
- Іваницька Е. «Все пов'язано з усім» [Архівовано 15 листопада 2003 у Wayback Machine.] // Дружба народів. 2003. № 7.
- Іваницька Е. Загадка голуба [Архівовано 21 березня 2016 у Wayback Machine.] // Независимая газета. 05.04.2001.
- Нікольський С. Оповідач історій (Леонід Юзефович) [Архівовано 27 березня 2016 у Wayback Machine.] // Prosa oratio. Сторінки біографій письменників — випускників філологічного факультету Пермського університету / уклад. Н. Е. Васильєва; відп. за вип. Б. В. Кондаков. — Перм: Перм. держ. нац. дослідні. ун-т, 2014. — 319 с. — С. 120—135.
- Селезньова Е. Буддисти, сатаністи і революціонери [Архівовано 21 березня 2016 у Wayback Machine.] // Независимая газета. 07.04.2000.
- «За своєю письменницькою природою я оповідач історій, а не художник слова» [Архівовано 29 липня 2018 у Wayback Machine.] (інтерв'ю С. Є. Ерліху)
|
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |