Чевенгур

«Чевенгур»
Автор Андрія Платонова
Назва мовою оригіналу Чевенгур
Мова російська
Жанр фантастика
Місце Росія Росія
Видано 1988
Попередній твір 1972 (Париж, Мілан); 1978 (Лондон)
Наступний твір повністю (в СРСР) — 1988

«Чевенгур» (1926—1928) — соціально-філософський роман російського письменника Андрія Платонова. Роман належить до жанру утопії. «Чевенгур» -один з романів «філософської трилогії», в яку входять роман «Чевенгур» та повісті «Котлован» і «Джан».[1] Перша редакція іменувалася «Будівельники весни» (1927)[2].

Анотація роману[ред. | ред. код]

Роман «Чевенгур» — один із найпомітніших творів А. Платонова. Він написаний в жанрі антиутопії і являє собою болісні роздуми письменника над історією, концентрований вираз внутрішнього досвіду людини, що опинилася перед обличчям великих змін. Роман розповідає про Жовтневу революцію в центральних губерніях Росії, про людей, які захищали революцію в громадянській війні, про «будівельників країни», про їх ідеї, думки, переживання. Для героїв роману революція стала мірилом моральності, совістю, вищим суддею. Платонов показує не тільки те, як ідеї оволодівали масами, але і те, як ці маси освоювали нові ідеї. Прискорене освоєння народними масами нового світогляду, поряд з революцією цих мас, породжувало і суперечливі, утопічні уявлення про соціалізм. Платонівські герої, готові неминуче померти в побуті революції, вбирали в себе ідеї соціалізму, химерно поєднуючи їх зі старими поняттями і поглядами. У романі стикаються утопічні надії на перебудову світу «по комуністичному велінню» з необхідністю повсякденної кропіткої роботи. Його герої наївно сподіваються, що «соціалізм де-небудь ненавмисно складеться разом від страху перед лихом і для задовільнення потреби».

Сюжет[ред. | ред. код]

Головний герой роману — Олександр Дванов. Він сирота, майстер (важливе для Платонова поняття), комуніст. Цей герой, розмірковують, обдарований властивістю співпереживання («співчував будь-життя») найбільше відповідав задуму письменника. Саша Дванов, народний інтелігент, проходить через смерть, трупи, тугу, сам мало не вмирає від голоду, запалення легенів. Він вирушає до міста Чевенгур, де утворився повний комунізм, по дорозі зустрічається зі Степаном Копьонкіним, звільнили Сашу з рук бандитів. Копенкін — колишній комісар «польових більшовиків», а нині самотньо мандрівний паломник до могили Рози Люксембург, беззаветный лицар ідеї загальної рівності і повного душевного товариства, причому рівність розуміється як однаковість фізична, розумова, духовна. Така рівність зробила б неможливим ніякий розвиток, при її досягненні стало б неможливо саме життя. Копьонкін їде в далеку Німеччину звільняти від «живих ворогів комунізму» мертве тіло Рози Люксембург. Копьонкін і Дванов проїжджають село Ханські Дворики, де уповноважений перейменував себе на Федора Достоєвського, а за ним і весь актив хто охрестився у Христофора Колумба, хто під Франца Мерінга. Потім вони потрапляють в комуну «Дружба бідняка». Всі члени її правління займають посади і носять довгі і відповідальні назви. Ніхто не оре, не сіє, щоб не відволікатися від високої. Нарешті вони досягають Чевенгура, де Чепурний і його товариші встановили комунізм. Чевенгурці живуть по-євангельському безтурботно, вони не бажають працювати, однією тільки силою віри вони прагнуть наблизити реальний комунізм, а поки в центрі уваги — абсолютна рівність, обожнювання товаришів. Роль ідеолога виконує Прокопій Дванов, хитрий мужик. У багатодітній родині його батьків якийсь час жив приймак Саша, поки в голодний рік його не вигнав з дому сам маленький Прошка, який вже тоді відзначався жорстою вдачею. Важке життя зробило його ще й корисливим. В Чевенгурі Прокіп сів за грамотія та розумника. Став ідеологічним помічником при Чепурном. «Прокопій, який мав усі твори К. Маркса для особистого вживання, формулював всю революцію як хотів — в залежності від настрою Клав-дюші і об'єктивних умов». Саме Прокопію належить думка тотального знищення «густої шовкової буржуазії», що населяє місто. Платонов підводить до страшного парадоксу: ті люди, що спочатку палали ідеалами «душевного рівності», всесвітнього братства, закінчили тотальним поділом на «чистих» (пролетарів, босоту) і «нечистих» (буржуї і т. д.). Вони вишибають життя і душу у всіх буржуїв Чевенгура. Комунари діють з упевненістю і натхненням, але в душах їх виникає туга, попри те, що заглушається вона думкою про прийдешнє пришестя комунізму. Здається вони все для цього зробили: всіх гадів перебили, майно знищили, «голе місце» підготували, залишилися одні товариші і чекають вони на перший ранок «нового століття». Але виявляється, сподівання на лише тільки віру не може викликати дива. Не можна оголосити наступ комунізму, як не можна скасувати смерть. Необґрунтована ідея тоне.

Фінал[ред. | ред. код]

Зрештою Чевенгур руйнуєтья страшним ворожим загоном. Місто піддається нападу не то козаків, не то кадетів; в жорстокому бою захисники комуни виявляють себе як справжні епічні герої і майже всі гинуть. Це руйнування символізує саморуйнування перекручених ідей суспільства. Залишившись в живих, Олександр Дванов, на Росинанте Копенкіна (по кличці Пролетарська Сила) вирушає до озера, де втопився його батько, входить у воду і возз'єднується з ним. В живих залишається тільки Прокопій, який «плаче на руїнах міста серед усього майна, яке дісталося йому». Завершує свій роман Платонов дорогою, що символізує відкритість та надію на майбутнє. Автор кличе до такого строю буття, де кожна особистість одна від іншої "не занадто далеко" і "не дуже близько" до майбутнього зіркового строю справжнього братерства і любові.

Назва роману[ред. | ред. код]

Немає єдиної точки зору на назву роману. з цього приводу існують різні інтерпретації. «Про розшифровку цього топоніма можна написати цілу книгу»[3]. На думку С. Залигіна та Н. Малигіної, воно пов'язане зі словами "чева" — ошметок, обносок лаптя, і "гур" — шум, рев, рик[4]. Інше трактування дають Р. Ф. Ковальов і О. Ю. Алейников, з урахуванням пристрасті тієї епохи до різного роду революційним абревіатурам: ЧеВеНГУР — "Надзвичайний військовий непереможний (незалежний) героїчний укріплений район"[5]. По відчуттю головного героя, місто Чевенгур «скидалося на якийсь гул невідомої країни». Іноді «простір Чевенгура» локалізують на півдні Воронезької і Бєлгородської областей[6], а то і безпосередньо в місті Богучар Воронезької області[7].

Історія публікації роману[ред. | ред. код]

Вперше Андрій Платонов передав рукопис в редакцію видавництва «Молода гвардія». Головний редактор Р. З. Литвин-Молотов дав Платонову вказівки з доопрацювання романа і повернув рукопис. Ще одна копія була передана Платоновим Максиму Горькому, який відповідав, що роман «надзвичайно цікавий», але має недоліки: надмірно розтягнуто, насичений діалогами, характерна «стертість дії». Горький засумнівався в можливості публікації, і виявився абсолютно правим. Попри всі старання редакції «Молодої гвардії», роман, що знаходиться вже в гранках, так і не був надрукований за життя автора. Тим не менш, в 1928 році в журналі "Червона новь" («Красная новь») було опубліковано уривок з роману, в журналі «Новий світ» під виглядом оповідання «Пригода» — ще один уривок. Повість «Походження майстра» надрукована в 1929 році в авторському збірнику. Кілька уривків з роману — «Подорож з відкритим серцем», «Смерть Копенкина» — були надруковані пізніше в «Літературній газеті» та в журналі «Кубань», але тільки після смерті письменника. У 1972 році у Франції був опублікований переклад роману, названий «Бур'янисті трави Чевенгура». Передмову до французького перекладу зробив Михайло Геллер. Але в романі був випущений уривок «Походження майстра». Також у 1972 році був надрукований ще один переклад роману — в Італії. Італійський переклад називався «Село нового життя». Перша повна публікація роману за кордоном — лондонська публікація 1978 року. У Росії «Чевенгур» був виданий тільки під час перебудови. 1988 року роман з'явився на сторінках журналу «Дружба народів».[8]

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Наталія Полтавцева. Феномен Андрія Платонова в контексті культури ХХ століття (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 11 березня 2012. Процитовано 11 березня 2012.
  2. ↑ С. В. Кормилов. Історія російської літератури XX століття (20-90-ті роки): основні імена. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 9 серпня 2016.
  3. ↑ Варламов А. Н. Цит. соч., с. 153, виноска 1.
  4. ↑ Залигін С. П., Малигіна М. М. Платонов А. П. // Російські письменники ХХ століття. Біографічний словник. М,, Велика Російська енциклопедія, 2000, С. 556
  5. ↑ Ковальов Р. Ф. І ще раз про назву «Чевенгур» // Вісник Воронезького ун-ту. Гуманітарні науки. — Воронеж, 2002. — № 1. — С. 287-291. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 10 серпня 2016.
  6. ↑ А. Балдін, Ст. Голованов, Д. Замятін. Імперія простору. До руїн Чевенгура. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 10 серпня 2016.
  7. ↑ Народна енциклопедія міст і регіонів Росії «Моє Місто». Архів оригіналу за 11 січня 2017. Процитовано 10 серпня 2016.
  8. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 12 серпня 2016. Процитовано 11 серпня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Чевенгур&oldid=41054424