Програма модернізації SCB-27

SCB-27 — програма ВМС США по модернізації авіаносців типу «Ессекс», яка проводилась протягом 1947 — 1955 років. Ця програма дозволила реактивним літакам базуватись на авіаносцях часів Другої світової війни.

Передумови[ред. | ред. код]

На кінець 1946 року ВМС США мали у своєму складі 23 важких авіаносці типу «Ессекс». Добудова ще двох, «Ріпрайзл» та «Іводжима» була скасована, а будівництво останнього корабля серії, «Оріскані» — тимчасово призупинене. В той же час ні у кого не залишалось сумнівів, що майбутнє буде за реактивною авіацією. Проте переоснащення «Ессексів» реактивними літаками становило надзвичайно складну задачу: фактично треба було перебудувати кораблі за новим проектом.

Програма модернізації[ред. | ред. код]

Корпус[ред. | ред. код]

У 1947 році була прийнята програма модернізації авіаносців типу «Ессекс» за проектом SCB-27A. Вона передбачала посилення палуби (під максимальну масу літаків у 23,6 тонн), установку двох нових гідропневматичних катапульт H-8, заміну аерофінішерів Mk-4 на Mk-5. Розміри носового ліфта збільшились до 17,7 х 13,4 м, вантажопідйомність до 18 тонн, бортового - до 13 тонн. Кормовий літакопідйомник не модернізувався і тепер служив для другорядних цілей. Запас палива зріс майже у півтора рази - до 1 135 000 л. Крім того, була збільшена потужність корабельної електростанції за рахунок заміни 250-кВт дизель-генераторів на 800-кВт. Проте турбогенератори залишились попередніми — по 1250 кВт.

Сильно змінився силует острівної надбудови. Тепер авіаносець отримав скошену димову трубу, передня частина якої складала одне ціле з острівною надбудовою. Салони для чергових екіпажів (англ. ready rooms) перенесли з галерейної палуби вниз, під захищену бронею ангарну палубу. А щоб льотчики по тривозі могли швидко дістатись до своїх літаків, з правого борту під островом встановили ескалатор, закритий кожухом.

Озброєння[ред. | ред. код]

Змінилось також артилерійське озброєння. Баштові 127-мм гармати були демонтовані: їх вогонь становив небезпеку для літаків, які знаходились на палубі. Замість них з правого борту розмістили 4 гармати в одиночних установках на спонсонах (тобто, повернулись до схеми, яка була на довоєнних авіаносцях типу «Йорктаун»). Проте послаблення старої 127-мм артилерії вже не мало принципового значення: головну роль в ППО корабля грали найновіші 76-мм автоматичні гармати, які замінили 40-мм «Бофорси». Від численних «Ерілконів» відмовились — у боротьбі з реактивними літаками вони були абсолютно неефективними.

Радіоелектронне озброєння[ред. | ред. код]

Суттєво модернізувались радіолокаційні засоби. Зокрема, встановлювалась найновіша РЛС дальнього пошуку повітряних цілей SPS-6 і трикоординатна SX. Радари Mk-12/22 на дахах командно-диспетчерських постів Mk-37 замінювались більш досконалими Mk-25. Для керування вогнем 127-мм та 76-мм гармат, крім КДП Mk-37, служили чотири нових директори Mk-56 з радарами Mk-35.

Булі[ред. | ред. код]

Всі перераховані вдосконалення збільшили водотоннажність й без того перевантаженого корабля. Тому ширину корпусу авіаносця довелось збільшити до 30,9 м за рахунок встановлення булів (шириною по 1,3 м з кожного борту). При цьому броньовий пояс демонтувався. Замість нього обшивка булів в районі ватерлінії покривалась набагато тоншою 37-мм бронею. Цікаво, що булі ,які доходили по висоті до рівня ангарної палуби, так щільно примикали до корпусу, що візуально були практично непомітними.

Історія модернізації[ред. | ред. код]

Першим за проектом SCB-27A добудували «Оріскані», потім переобладнали ще 8 авіаносців. Вони настільки відрізнялись від немодернізованих кораблів, що їх виділили в самостійний тип та стали іменувати кораблями типу «Оріскані».

Разом з тим, дуже швидко з'ясувалось, що потужності катапульти H-8 явно не вистачає для запуску нових важких літаків. Тому наступні 6 авіаносців типу «Ессекс» вирішили модернізувати за проектом SCB-27C. В цілому він повторював SCB-27А, але передбачав встановлення нових катапульт, аерофінішерів Mk-7 та кормового бортового ліфта, замість розташованого в діаметральній площині. Спочатку передбачалось, що катапульти будуть пороховими, але зголом зупинились на парових катапультах C-11, створених на основі англійського прототипу. Правий боковий ліфт відтепер став найпотужнішим: він мав розміри 17,08 х 13,4 м і вантажопідйомність 25,8 тонн. Збільшення маси корабля довелось компенсувати збільшенням об'єму булів — тепер ширина корпуса в районі ватерлінії становила 31,4 м.

Роботи по модернізації «Ессексів» були у розпалі, коли з'явилась інформація про новий винахід — кутову палубу, випробувану на англійському авіаносці «Траємф». Випробування на сухопутному макеті такої палуби підтвердили, що вона суттєво підвищує безпеку посадки. Командування ВМС розпорядилось терміново обладнати кутовою палубою авіаносець «Антітем», а також переробити проект SCB-27C, передбачивши встановлення кутової палуби та закритого, «всепогодного» носа — за зразком затверджених креслень авіаносців типу «Форрестол».

За початковим варіантом SCB-27C встигли модернізувати 3 кораблі «Хенкок», «Інтрепід» та «Тікондерогу», але їх зразу ж відправили на верф для оснащення кутовими палубами (10,5° до діаметральної площини), які служили для посадки літаків, а також «ураганними» носами (англ. hurricane bow). Решта три - «Лексінгтон», «Бон Омм Річард» та «Шангрі-Ла» - всі ці вдосконалення отримали зразу. Зрослу масу компенсували за рахунок зменшення удвічі числа 76-мм гармат.

Модернізовані кораблі[ред. | ред. код]

Авіаносець	Програма	Верф	Початок робіт	Повернення кораблів у стрій
«Оріскані»	SCB-27A	New York	серпень 1947 року	вересень 1950 року
«Есекс»	SCB-27A	Puget Sound	лютий 1949 року	січень 1951 року
«Восп»	SCB-27A	New York	травень 1949 року	вересень 1951 року
«Кірсердж»	SCB-27A	Puget Sound	лютий 1950 року	лютий 1952 року
«Лейк-Шемплейн»	SCB-27A	Norfolk	серпень 1950 року	вересень 1952 року
«Беннінгтон»	SCB-27A	New York	грудень 1950 року	листопад 1952 року
«Йорктаун»	SCB-27A	Puget Sound	березень 1951 року	лютий 1953 року
«Рендольф»	SCB-27A	Newport News	червень 1951 року	липень 1953 року
«Хорнет»	SCB-27A	New York	липень 1951 року	вересень 1953 року
«Хенкок»	SCB-27C	Puget Sound	грудень 1951 року	лютий 1954 року
«Інтрепід»	SCB-27C	Newport News	квітень 1952 року	червень 1954 року
«Тікондерога»	SCB-27C	New York	квітень 1952 року	вересень 1954 року
«Шангрі-Ла»	SCB-27C/125	Puget Sound	жовтень 1952 року	січень 1955 року
«Лексінгтон»	SCB-27C/125	Puget Sound	вересень 1953 року	серпень 1955 року
«Бон Омм Річард»	SCB-27C/125	Mare Island	травень 1953 року	вересень 1955 року

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

"U.S. Navy Ship Types - SCB-27 modernization of Essex/Ticonderoga class aircraft carriers

Джерела[ред. | ред. код]

С.А. Балакин - Авианосцы мира 1945-2001. Часть 1. США, Франция //(рос.)