Дідушок Петро Федорович
| Петро Дідушо́к | |||
|---|---|---|---|
 | |||
| Народився | 27 серпня 1889 с. Княже, тепер Золочівський район, Львівська область, Україна | ||
| Помер | 3 листопада 1937 (48 років) урочище Сандармох, Карелія, Російська Федерація | ||
| Поховання | Сандармох | ||
| Країна |  Австро-Угорщина УНР | ||
| Національність | українець | ||
| Діяльність | політичний та громадський діяч | ||
| Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка | ||
| Знання мов | українська | ||
| Військове звання |  Підпоручник (лейтенант) | ||
| Партія | УСДРП | ||
| Родичі | Брати Василь та Володимир | ||
| Нагороди |
| ||
Петро́ Фе́дорович Дідушо́к (27 серпня 1889, с. Княже, Королівство Галичини та Володимирії — 3 листопада 1937, урочище Сандармох, поблизу Медвеж'єгорська, Карелія, Російська Федерація) ) — громадський та політичний діяч, дипломат Української Народної Республіки. Брат-близнюк Василя Дідушка.
Життєпис[ред. | ред. код]
Петро Дідушок закінчив у 1914 р. Львівський університет (право), а в 1921 р. — Берлінський університет.
Перша світова війна[ред. | ред. код]
У Першу світову війну воював у Легіоні Українських січових стрільців четарем, разом з братом Василем — командантом сотні, пізніше 1-го куреня 1-го полку УСС в ранзі сотника.[1][2] Петро був учасником боїв за Карпати в 1915 році.
У серпні 1916 легіон УСС було переведено під Бережани, де він окопався на пагорбі Лисоня. У серпневих і вересневих боях за Лисоню полк УСС втратив з 44 старшин 28 і близько 1000 рядових убитими, пораненими і полоненими і на 30 вересня 1916 налічував 9 старшин і 444 стрільці, однак зупинив московський наступ, завдавши російським військам важких втрат. Саме 30 вересня 1916 у бою під с. Потутори Петро Дідушок потрапив у полон і до середини 1917-го перебував у таборі в Симбірську (нині Ульяновськ, Російської Федерації).
Визвольні змагання 1917—1920-х років та еміграція[ред. | ред. код]
Після зміни влади в Росії наприкінці 1917 р. Петро Дідушок повернувся в Україну і відразу ж почав співпрацювати із Українською Центральною Радою.
У період правління гетьмана Павла Скоропадського Українською Державою, П. Дідушок — секретар Українського національного союзу.
З переходом влади в грудні 1918 р. до Директорії УНР Дідушок стає її секретарем, а з січня по червень 1919 — секретарем української делегації на Паризькій мирній конференції 1919—1920. Разом із М. Грушевським, Д. Ісаєвичем та Б. Матюшенком брав участь у Міжнародному соціалістичному конгресі в Люцерні, що відбувся 3—10 серпня 1919, на якому УНР була визнана суверенною державою. Від 1920 — секретар закордонного бюро Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП) у Берліні.
Автор публікацій з політико-правових питань та державного будівництва.
Приїзд в СРСР, арешт (1934) і загибель (1937)[ред. | ред. код]
На початку двадцятих років чимало галичан, передусім військовики УГА і зокрема з Галревкому — Федір Конар (Палащук), Ом. Паліїв, Осип Букшований та ін. — опинились у Москві, імовірно, їх «ГРУ РСЧА готувало для розвідувальної роботи і майбутньої війни з Польщею, що вважалась недалекою»[3]
Петро Дідушок під прізвищем Гельмер також приїхав до Москви і з 1930 р. працював в Аерофлоті.
Був заарештований 4 грудня 1934 р. за звинуваченням у причетності до Організації українських націоналістів (ОУН) і 26 березня 1935 р. засуджений на 5 років таборів і відправлений на Соловки. Але через 2 роки, 9 жовтня 1937 р. особливою трійкою УНКВС ЛО був засуджений до смертної кари і 3 листопада 1937 страчений в урочищі Сандормох поблизу Медвеж'єгорська (нині місто в Республіці Карелія, РФ) разом із братами Василем та Володимиром — четарем Української Галицької армії (УГА).
Реабілітований Військовим трибуналом Київського військового округу (24.04.1956).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Лев Шанковський. Українські збройні сили в перспективі нації // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 812.
- ↑ «Бучач і Бучаччина» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 25 листопада 2015. Процитовано 27 листопада 2015.
- ↑ Роженко М. Трагедія академіка Юринця. — С. 91.
Джерела[ред. | ред. код]
- Головацький І. Д. Дідушок (Гельмер) Петро [Архівовано 23 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 400. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- Головацький І. Д. Дідушок Петро Федорович [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Геройська Україна. — Вінніпег, 1920;
- Дідушок Петро Федорович // Українська журналістика в іменах, вип. 2. — Львів, 1995.
- Роженко М. Трагедія академіка Юринця. — С. 91.
- Гуцал П. Дідушок Петро Федорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 500. — ISBN 966-528-197-6.
- Шевченко С. В. Імперія терору. — К.: Фенікс, 2021. — С. 261.
Посилання[ред. | ред. код]
- ДІДУШОК (Гельмер) Петро [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2004. — 688 с. [Архівовано 10 листопада 2013 у Wayback Machine.]
- Вилучення еміграції. Музей совєтської окупації — Меморіал ім. В.Стуса 2013 [Архівовано 23 червня 2015 у Wayback Machine.]
- Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України [Архівовано 10 листопада 2013 у Wayback Machine.]
- Українці у світі