Окуєва Аміна Вікторівна

Аміна Вікторівна Окуєва
Ім'я при народженні Наталія Вікторівна Нікіфорова[1][2]
Псевдо Сура
Народилася 5 червня 1983(1983-06-05)
Одеса, УРСР, СРСР
Померла 30 жовтня 2017(2017-10-30) (34 роки)
Глеваха, Васильківський район, Київська область, Україна
·убивство
Громадянство СРСР СРСР
Україна Україна
Національність чеченка (за батьком)[3], полька (за матір’ю)[4]
Діяльність лікар, військовослужбовець
Alma mater Одеський медичний університет
Учасник Війна на сході України і Друга чеченська війна
Військове звання Лейтенант міліції[5]
Конфесія іслам
У шлюбі з Адам Осмаєв[6]
Нагороди
Орден «Народний Герой України»
Орден «Народний Герой України»

Ната́лія Ві́кторівна Нікі́форова[1][2][7], згодом Анастасі́я Мустафі́нова[1][7], в шлюбах Амі́на Ві́кторівна (Вахі́тівна[8]) Оку́єва[1][2][9] ; 5 червня 1983, Одеса, Українська РСР — 30 жовтня 2017, Глеваха, Васильківський район, Київська область, Україна) — українська лікарка-хірургиня, громадська активістка та військовослужбовиця. Народна героїня України. Учасниця Революції гідності та війни на сході України у складі батальйону «Київ-2».

Життєпис[ред. | ред. код]

Народилася 5 червня 1983 року в Одесі в сім'ї Ірини Анатоліївни Нікіфорової[9][10] (до шлюбу Камінської[9]), деякий час — співробітниці Південно-українського медіа-холдингу, і названого батька — Віктора Сергійовича Нікіфорова[1][9], музейного працівника, у 2000-ні директора одеського Музею західного і східного мистецтва[1]. За твердженням Аміни Окуєвої, її біологічний батько був чеченцем, мати — полька з Північного Кавказу[4]. З родиною мешкала у Москві та Грозному. З 1999 року брала участь у Другій чеченській війні на боці Чеченської Республіки Ічкерія[4]. До України повернулася 2003 року, вступила до Одеського медичного університету, який закінчила за спеціалізацією загальна хірургія[11]. Після здобуття вищої освіти працювала лікаркою-інтерном в Одесі[12].

З початком Євромайдану вступила до Самооборони, де була лікаркою 8-ї Афганської сотні. З початком війни на сході України, у липні 2014 року, вступила до лав батальйону «Київ-2», куди була записана фельдшеркою, проте за словами самої Окуєвої, медициною займалася мало[11]. Брала участь в обороні Дебальцева, виконуючи бойові завдання поблизу Чорнухиного на Луганщині[3]. Пізніше служила у батальйоні «Золоті ворота»[13]. Брала участь у створенні Миротворчого батальйону імені Джохара Дудаєва, служила прес-офіцеркою батальйону, домагалася надання батальйону офіційного статусу від МВС України[14].

Брала участь у парламентських виборах 2014 року, балотуючись за одномандатним виборчим округом № 136 у Суворовському районі Одеси (самовисунення)[15], однак, до Верховної Ради України VIII скликання не потрапила, отримавши 3,72 % голосів виборців (9-те місце в окрузі)[16].

1 червня 2017 року на вулиці Кирилівській у Києві на подружжя Адама Осмаєва і Аміни Окуєвої було скоєно замах: нападник під виглядом журналіста французького видання Le Monde під час зустрічі, перебуваючи в автомобілі разом із парою, відкрив вогонь[17]. У результаті Осмаєв зазнав серйозних поранень. Окуєва не постраждала, зумівши чотири рази поцілити в кілера, що дозволило правоохоронцям його затримати. За словами Окуєвої, до замаху вони з чоловіком тричі зустрічалися з кілером, оскільки він представлявся журналістом, який готує матеріал про пару[18]. За даними МВС, кілером може бути особа, пов'язана з главою Чечні Рамзаном Кадировим[19][20]. Кілер мав при собі документи на ім'я громадянина України Дакара Олександра Вінустовича, але пізніше був опізнаний як Артур Денісултанов (Курмакаєв)[21][22]. За іншими даними також розглядалися дві версії щодо особистості кілера: згідно з однією, його прізвище — Вернер (прописаний в Одеський області), згідно з другою — Антіпов (прописаний у Козятині Вінницької області)[23].

13 серпня 2017 року на майдані Незалежності у Києві військові окремого президентського полку розгорнули національний прапор Ічкерії. За словами ініціаторів акції, цей прапор розміром 22 на 33 метри є найбільшим у світі. На акцію прийшли бійці батальйону імені Джохара Дудаєва, зокрема і його колишня бійчиня Аміна Окуєва, а також представники кримськотатарського народу[24]. Окуєва подякувала Україні за підтримку в боротьбі за свободу Ічкерії. За її словами, акція покликана показати, що ворогам не вдалося зломити «волю до перемоги і наш дух»[24].

«Цей захід символізує те, що нашим ворогам, не дивлячись на всі їхні зусилля, не вдалося зламати нашу волю до перемоги і наш дух. І що наша перемога близька, як ніколи», — заявила організатор акції, учасниця АТО, Аміна Окуєва[25].

Загибель[ред. | ред. код]

Аміна Окуєва загинула 30 жовтня 2017 року неподалік селища Глеваха у Київській області внаслідок отриманих поранень. Під час диверсійного нападу автомобіль, у якому перебували Осмаєв та Окуєва, було обстріляно на залізничному переїзді[26]. Адам Осмаєв отримав поранення, проте вижив[27]. За його словами, обстріл автомобіля тривав кілька секунд:

Це класична засідка була. У затишному місці, на повороті, військова така засідка. Ми переїхали переїзд і там Г-подібний поворот, і на другому повороті раптово почалася стрілянина автоматична. Я відразу по газах. Аміна поруч зі мною сиділа. Обстріл йшов з правого боку, він буквально кілька секунд тривав, поки я не пішов із зони обстрілу. Але за ці кілька секунд, на жаль, у неї поцілили. Я зупинився, думав, почнуть добивати, підійде хтось. Але ніхто так і не підійшов, вони виявилися боягузами і втекли. Тоді я почав уже Аміною займатися. Вона була вже непритомна. Їй потрапила куля в голову, розтрощила череп. Я намагався, звичайно, «Целлоксом», який ми завжди з собою носимо, зупинити кров. Але вона через якийсь час перестала подавати ознаки життя. Природно, відразу зателефонував у поліцію спочатку на 102, потім у швидку, і так далі[28].

МВС України розглядає дві основні версії вбивства Окуєвої. За словами речника МВС Зоряна Шкіряка, за цим можуть стояти як російські спецслужби, так і чеченські військові.[29] Вбивство було скоєно з рідкісної для України зброї, автомата чеської армії калібру 7,62×39 мм, його було виявлено за 600 м від місця вбивства. Автомат Sa vz. 58 виготовляли до 1984 року, а 2000 його було знято з озброєння[30].

Поховали Аміну Окуєву в Дніпрі 1 листопада 2017 року поруч із могилою Іси Мунаєва, відповідно до її заповіту[31]. Від публічної церемонії прощання родина загиблої відмовилася, побоюючись, що захід може стати мішенню для терористів, а самі похорони відбувалися під охороною[32].

12 січня 2020 року прокуратурою Київської області спільно з ГУ НП в Київській області затримано групу кілерів, серед яких організатора вбивства. ДНК затриманого збіглося з ДНК на кинутій на місці злочину зброї[33][34][35]. Було затримано Ігоря Редькіна, громадянина України 1964 року народження, раніше не судимого, що жив у Києві. Його зі спільниками підозрюють у двох убивствах: 2016 року керівника компанії «Caparol Україна» Павла Зможного та начальника управління реклами й оренди Київського метрополітену Павла Миленького.[36][37] 17 вересня 2019 року підозрюваних вже затримували,[38] але 19 вересня суддя Києво-Святошинського суду Максим Медведський[39] відпустив з-під варти двох її учасників, серед них і Редькіна.[40][41][42][43]

Підозрюваного в замаху на Окуєву та Осмаєва, заарештованого 2017 року, 13 січня 2020 було передано терористам з ДНР під час обміну полоненими[44]. Інший підозрюваний, Ігор Редькін, залишався у СІЗО до 11 березня. За даними поліції, він незаконно отримав українське громадянство[45]. Редькіна повторно заарештовано 15 січня 2020 разом з Андрієм Кравченком, якого також підозрюють у співучасті у вбивстві Окуєвої.[46]

11 травня Редькіну продовжено термін арешту на 2 місяці[47]. 20 травня слідчі оголосили підозру можливому організатору вбивства Окуєвої. Це доброволець і військовий медик, виходець із Чечні Салах Хумаїдов (1976 р.н.), його було оголошено в розшук[48]. За даними слідства, він шукав безпосередніх виконавців злочину і забезпечив їх автомобілем.

У лютому 2020 року чеченський політемігрант Маміхан Умаров в інтерв'ю розповів, що з 2017 року співпрацював з українськими спецслужбами, зокрема, попередив Ігоря Мосійчука та Адама Осмаєва про одержання замовлення з Чечні на їх вбивство. Був головним свідком у справах: про напад на Аміну Окуєву і її чоловіка Адама Осмаєва (30 жовтня 2017 року невідомі розстріляли їхнє авто під Києвом — Окуєва загинула, Осмаєв зазнав поранення) та теракту в Києві під телеканалом «Еспресо» (25 жовтня 2017, на тоді ще народного депутата Мосійчука вчинили замах: його поранено, в результаті якого загинули кілька людей)[49].

4 липня 2020 року поблизу Відня було вбито Маміхана Умарова, громадянина РФ чеченського походження, який просив політичного притулку в Австрії. Маміхан «Анзор» критикував президента Чечні Рамзана Кадирова і ймовірно був свідком у справі про вбивство Окуєвої[50][51].

Особисте життя[ред. | ред. код]

2000 року Окуєва прийняла іслам[1]. Згідно з релігійними переконаннями, носила хіджаб[3]. Мотивом для участі у війні на Донбасі стала переконаність у тому, що Росія є спільним ворогом українців і чеченців. Після завершення війни планувала пов'язати подальше життя з військовою справою як військова медикиня або учасниця миротворчої місії[3].

Першим чоловіком був Іса Мустафінов до його смерті у 2000—2003 роках. Другим чоловіком був Іслам Тухашев (за документами — Окуєв), депортований з України за порушення режиму перебування іноземців та пізніше засуджений у Росії до довічного ув'язнення за вбивство співробітників російських спецслужб в Інгушетії[1][9].

З Адамом Осмаєвим познайомилася 2009 року; офіційно у шлюбі з ним не перебувала[1]. Виховувала сина (нар. 2002)[12].

Нагороди[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е ж и к Жінка-воїн Аміна Окуєва: що про неї відомо?. BBC News Україна. 31 жовтня 2017. Архів оригіналу за 3 листопада 2017. Процитовано 1 листопада 2017.
  2. ↑ а б в Ким була Аміна Окуєва?. Громадське радіо. 31 жовтня 2017. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 1 листопада 2017.
  3. ↑ а б в г Ясинская, Вика (24 листопада 2014). Доброволец Амина Окуева: я бы хотела, чтобы пала российская империя в том виде, в каком она существует сейчас. Цензор.нет. Процитовано 2 червня 2017.(рос.)
  4. ↑ а б в Чеченское сопротивление, Евромайдан и АТО: Чем запомнится Народный герой Украины Амина Окуева. 112 канал. 31 жовтня 2017. Архів оригіналу за 31 жовтня 2017. Процитовано 31 жовтня 2017.(рос.)
  5. ↑ https://web.archive.org/web/20210816161405/https://dpsu.gov.ua/ua/avtomat-kamuflyazh-i-makiyazh/
  6. ↑ Sautreuil P. Quand un faux journaliste du « Monde » tente d’assassiner un commandant tchétchène // Libération / D. Alfon — 2017. — 139959 екз. — ISSN 0335-1793; 1766-0556; 2262-4767
  7. ↑ а б Под Киевом убили Амину Окуеву. Корреспондент.net. 30 жовтня 2017. Архів оригіналу за 1 листопада 2017. Процитовано 1 листопада 2017.(рос.)
  8. ↑ Хто така Аміна Окуєва, яку розстріляли під Києвом. Еспресо TV. 30 жовтня 2017. Процитовано 2 листопада 2017.
  9. ↑ а б в г д Убийство Амины Окуевой: чего мы о ней не знали. Антикор. 31 жовтня 2017. Процитовано 3 листопада 2017.(рос.)
  10. ↑ Мати Окуєвої приїхала попрощатися з донькою: відео. Ліга.net. 31 жовтня 2017. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 1 листопада 2017.
  11. ↑ а б Сантарович, Андрей (12 березня 2015). Украинские амазонки: Амина Окуева и ее борьба с «российской Ордой». Inforesist. Процитовано 2 червня 2017.(рос.)
  12. ↑ а б Левит, Александр (6 березня 2015). Украинские амазонки: Амина Окуева и ее борьба с «российской Ордой». Факты. Архів оригіналу за 5 червня 2017. Процитовано 2 червня 2017.(рос.)
  13. ↑ Чеченский след. Женщина-боец из батальона Джохара Дудаева рассказывает про чеченцев и кадыровцев, воюющих по разные стороны в Донбассе. Новое время. 14 січня 2016. Архів оригіналу за 4 червня 2017. Процитовано 2 червня 2017.(рос.)
  14. ↑ Батальон имени Джохара Дудаева хочет войти в состав МВД. Ліга.net. 22 квітня 2015. Архів оригіналу за 9 червня 2017. Процитовано 2 червня 2017.(рос.)
  15. ↑ Окуєва Аміна Вікторівна. Центральна виборча комісія України. 2014. Архів оригіналу за 21 червня 2018. Процитовано 2 червня 2017.
  16. ↑ Одномандатний виборчий округ № 136. Центральна виборча комісія України. 2014. Архів оригіналу за 21 червня 2018. Процитовано 2 червня 2017.
  17. ↑ Поліція: На Подолі намагалися вбити подружжя добровольців. Українська правда. 1 червня. Архів оригіналу за 1 червня 2017. Процитовано 2 червня 2017.
  18. ↑ Окуева рассказала о покушении на нее с мужем в Киеве: опубликованы фото. Апостроф. 1 червня 2017. Архів оригіналу за 30 липня 2017. Процитовано 2 червня 2017.(рос.)
  19. ↑ Нападник на Осмаєва виявився особистим кілером Кадирова. Еспресо. 2 червня 2017. Архів оригіналу за 2 червня 2017. Процитовано 2 червня 2017.
  20. ↑ Князев о покушении на Осмаева: Благодаря умелости Окуевой нам удалось задержать этого преступника. Гордон. 2 червня 2017. Архів оригіналу за 2 червня 2017. Процитовано 2 червня 2017.(рос.)
  21. ↑ Денисултанов-Курмакаев Артур Абдуллаевич / Денисултаєв-Курмакаєв Артур Абдуллаєвич Дакар Олександр Вінустович / Denisultanov-Kurmakaev Artur Abdullaevich. Архів оригіналу за 28 червня 2017. Процитовано 17 червня 2017.
  22. ↑ Киевский стрелок отрабатывал показания на Кадырова?. Архів оригіналу за 22 червня 2017. Процитовано 17 червня 2017.
  23. ↑ Замах на Осмаєва: подробиці. РБК-Украина. Архів оригіналу за 27 лютого 2018. Процитовано 26 лютого 2018.
  24. ↑ а б На Майдані розгорнули прапор Ічкерії?. Архів оригіналу за 19 лютого 2019. Процитовано 13 серпня 2017.
  25. ↑ На Майдані розгорнули найбільший у світі прапор Ічкерії. Архів оригіналу за 14 серпня 2017. Процитовано 13 серпня 2017.
  26. ↑ Геращенко: на Київщині внаслідок обстрілу авто загинула Аміна Окуєва. Радіо Свобода. 30 жовтня 2017. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 30 жовтня 2017.
  27. ↑ Унаслідок диверсійного нападу під Києвом загинула Аміна Окуєва. Цензор.нет. 30 жовтня 2017. Архів оригіналу за 31 жовтня 2017. Процитовано 30 жовтня 2017.
  28. ↑ Адам Осмаєв: «Я майже весь час її тримав, намагався, щоб кров не витікала, але це нереально. У мене на руках Аміна померла». Цензор.нет. 6 листопада 2017. Архів оригіналу за 21 червня 2018. Процитовано 6 листопада 2017.(рос.)
  29. ↑ Вбивство Окуєвої: подробиці. РБК-Украина. Архів оригіналу за 16 червня 2018. Процитовано 26 лютого 2018.
  30. ↑ Вбивство Окуєвої здійснили з рідкісного для України автомата (рос.). РБК-Украина. Архів оригіналу за 14 січня 2020. Процитовано 14 січня 2020.
  31. ↑ Окуєву поховали відповідно до мусульманських традицій. Українська правда. 1 листопада 2017. Архів оригіналу за 1 листопада 2017. Процитовано 1 листопада 2017.
  32. ↑ Павловська, Ольга (1 листопада 2017). На похороні Окуєвої зібрались близько сотні близьких та побратимів. ТСН. Архів оригіналу за 1 листопада 2017. Процитовано 1 листопада 2017.
  33. ↑ Арсен Аваков: Поліція затримала групу кіллерів, які обгрунтовано підозрюються у вбивстві Аміни Окуєвої [Архівовано 12 січня 2020 у Wayback Machine.] // mvs.gov.ua, 12.01.2020, 14:25
  34. ↑ Затримано підозрюваних у вбивстві Окуєвої — Аваков [Архівовано 17 серпня 2021 у Wayback Machine.]. «Прокуратурою Київської області спільно з ГУ НП в Київській області затримано учасників злочинної організації, які займались замовними вбивствами» // Українська правда, Неділя, 12 січня 2020, 14:31
  35. ↑ У Нацполіції уточнили, що затримали організатора вбивства Окуєвої (рос.). РБК-Украина. Архів оригіналу за 12 січня 2020. Процитовано 12 січня 2020.
  36. ↑ «Стране» стало известно имя задержанного по Динго: подозрению в убийстве Амины Окуевой [Архівовано 16 грудня 2021 у Wayback Machine.] // Страна.ua, 12 січня 2020, 15:05
  37. ↑ У Нацполіції заявили, що затримано підозрюваного в організації вбивства Окуєвої [Архівовано 17 серпня 2021 у Wayback Machine.] // Гордон, 12 січня 2020, 16:25
  38. ↑ Убийство директора «Капарол Украина» Зможного раскрыто [Архівовано 12 січня 2020 у Wayback Machine.] // Ольга Фандорина, Українські новини, 17 вересня 2019, 13:23
  39. ↑ Максим Дмитрович Медведський — суддя Мар'їнського суду Донецької області, з березня по вересень 2019 року відряджений до Києво-Святошинського суду
  40. ↑ Шок: Суд відпустив з-під варти двох передбачуваних кілерів директора «Капарола» Зможного [Архівовано 12 січня 2020 у Wayback Machine.] // Вікторія Хожаінова, Українські новини, 20 вересня 2019, 11:59
  41. ↑ Динго (Артур Денисултанов): ==/articles/interview/242463-intervju-killera-dinho-ob-ubijstve-okuevoj-i-sheremeta.html Интервью для Страна.ua
  42. ↑ Катерина Сергацкова. Два вайнаха, одна вдова и пистолет Glock. Украино-чеченский боевик с ненадежными рассказчиками[недоступне посилання]. «Единственное, что полиция Вены установила наверняка: Курмакаев — это Денисултанов, он же Кринари, он же Дакар» // Настоящее Время, 17 октября 2019 года
  43. ↑ Україна видала «ДНР» чеченця, обвинуваченого в нападі на Окуєву та Осмаєва [Архівовано 17 серпня 2021 у Wayback Machine.] — журналістка // Гордон, 30 грудня 2019, 00:37; Катерина Сергацкова, Facebook, 29 грудня 2019, 17:54
  44. ↑ Поліція підтвердила звільнення кілера Окуєвої в рамках обміну полоненими (рос.). РБК-Украина. Архів оригіналу за 13 січня 2020. Процитовано 13 січня 2020.
  45. ↑ Суд залишив у СІЗО підозрюваного у вбивстві Аміни Окуєвої (рос.). РБК-Украина. Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
  46. ↑ Поліція затримала ще одного ймовірного причетного до вбивства Окуєвої (рос.). РБК-Украина. Архів оригіналу за 4 лютого 2020. Процитовано 4 лютого 2020.
  47. ↑ Суд залишив під вартою підозрюваного у вбивстві Окуєвої (рос.). РБК-Украина. Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 11 травня 2020.
  48. ↑ Стало відомо ім'я можливого організатора вбивства Окуєвої (рос.). РБК-Украина. Архів оригіналу за 31 травня 2020. Процитовано 20 травня 2020.
  49. ↑ У Відні застрелили свідка у справі вибуху поряд з телеканалом "Еспресо" - новини Еспресо TV | Україна. espreso.tv. Архів оригіналу за 7 липня 2020. Процитовано 5 липня 2020.
  50. ↑ kevin.kada,johannes.weichhart. Mordalarm: Russischer Asylwerber in Gerasdorf mit Kopfschuss getötet. kurier.at (нім.). Архів оригіналу за 11 серпня 2020. Процитовано 6 липня 2020.
  51. ↑ У Австрії вбили свідка у справі Окуєвої (рос.). РБК-Украина. Архів оригіналу за 6 липня 2020. Процитовано 6 липня 2020.
  52. ↑ В Одесі військові, волонтери та громадські діячі отримали орден «Народний герой України». Громадське ТБ Одеси. 13 жовтня 2015. Архів оригіналу за 4 листопада 2017. Процитовано 14 червня 2017.
  53. ↑ Аваков нагородив Окуєву новеньким пістолетом GLOCK-43. 5 канал. 8 червня 2017. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 31 жовтня 2017.
  54. ↑ У Києві назвали вулицю на честь Аміни Окуєвої [Архівовано 22 січня 2022 у Wayback Machine.]// Радіо Свобода. — 2019. — 13 листопада.
  55. ↑ На честь Аміни Окуєвої названо вулицю в Шевченківському районі [Архівовано 22 січня 2022 у Wayback Machine.]// новина на офіційному сайті Київської міської ради та державної адміністрації. — 2019. — 12 листопада.
  56. ↑ Вулиці Ганни Арендт, Аміни Окуєвої та Андрія Кизила: у столиці назвали 41 об'єкт [Архівовано 22 січня 2022 у Wayback Machine.]// BBC Україна. — 2019. — 12 листопада.
  57. ↑ На Київщині на місці вбивства Аміни Окуєвої встановили пам’ятний знак. Новинарня (укр.). 3 грудня 2020. Архів оригіналу за 7 лютого 2021. Процитовано 3 лютого 2021.
  58. ↑ У Дніпрі комісія затвердила найменування вулиці на честь Аміни Окуєвої [Архівовано 22 січня 2022 у Wayback Machine.]// Радіо Свобода. — 2019. — 24 грудня.
  59. ↑ У Дніпрі ім'ям Аміни Окуєвої назвали одну з вулиць [Архівовано 22 січня 2022 у Wayback Machine.]// Укрінформ. — 2020. — 24 червня.

Посилання[ред. | ред. код]

Wikinews
Wikinews
Вікіновини мають подію, пов'язану з цією статтею:
Генеалогія та некрополістика
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Окуєва_Аміна_Вікторівна&oldid=41025461