Михайлівка (Гайсинський район)

село Михайлівка
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Гайсинський район
Громада	Краснопільська сільська громада
Основні дані
Засноване	1817
Населення	1461
Площа	2,6 км²
Густота населення	561,54 осіб/км²
Поштовий індекс	23732
Телефонний код	+380 4334
Географічні дані
Географічні координати	48°50′06″ пн. ш. 29°32′41″ сх. д. / 48.83500° пн. ш. 29.54472° сх. д.Координати: 48°50′06″ пн. ш. 29°32′41″ сх. д. / 48.83500° пн. ш. 29.54472° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	225 м
Місцева влада
Адреса ради	23732, Вінницька обл., Гайсинський р-н, с. Михайлівка, вул. Молодіжна, 18а
Карта
	Михайлівка
	Михайлівка
Мапа
	Михайлівка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Михайлівка.

Миха́йлівка — село в Україні, у Краснопільській сільській громаді Гайсинського району Вінницької області. Розташоване за 11 км на схід від міста Гайсин та за 6,5 км від автошляху М30. Населення становить 1 461 особа (станом на 1 січня 2015 р.).

Історія[ред. | ред. код]

Давні часи[ред. | ред. код]

На території села виявлено поселення черняхівської і трипільської культур, які науковці досліджували у 1962 році, а охоронні карти склали у 1981 році. Цікаві археологічні згадки датовані у 1896 і 1901 роках – про городище, яке в народі називають «Замочок».

Про заснування села існує легенда. Посеред лісової пущі була козацька слобода Паланка – одне з найбагатших навколишніх сіл. За відмову сплачувати чинш і непокору Паланку спалили, а людей вбили. Вціліли лише Михайло, його дружина і донька, – вони й оселились за 4 верстви біля річки Вербич. Згодом біля них зупинились селяни і ремісники. Так виникло село, а назву дали в честь першого поселенця. Знищення Паланки і поява Михайлівки припадає на другу половину XVII століття.

1702 рік можна вважати роком заснування села – це перша документальна згадка, цього ж року в громаді збудували першу дерев'яну церкву. У 1772 р. з дозволу уніатського митрополита Володковича спорудили другу церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці.

Перша згадка про Михайлівку у фільварку Каліча, у володіннях князя Чарторийського, датується 1721 року. До 1795 р. Михайлівка належить до Брацлавського воєводства Речі Посполитої, а з 1796 р. – вже у складі Грановської волості Гайсинського повіту Подільської губернії Російської імперії.

Після придушення польського повстання 1830-1831 р. село стає державним і отримує статус військового поселення. 19 жовтня 1836 р. до військового поселення Михайлівки зарахували 515 ревізьких душ.

1845 р. відкрито першу школу, в якій навчались лише хлопчики, вибрані в хор. У 1862 р. її перейменовують в школу грамоти, в 1886 р. – в однокласну церковно-парафіяльну. 4 грудня 1905 р. місцеві селяни звернулися до вчителя Григорія Крошко з проханням, аби він написав листа про те, що казенний ліс, який оточує село, був переданий у їхню власність, винну лавку в селі закрили і щоб всі діти в селі навчались в школі. Вчитель склав цілий «Приговор», а громада в кількості 300 людей його схвалила. Лист адресували графу Вітте – Голові Ради Міністрів за імператора Миколи ІІ. Завдяки «Приговору» Михайлівка стала добре відома навіть за межами Подільської губернії. У 1907 в селі освятили новий дерев'яний храм, а в 1913 р. відкрили новий корпус трикласної земської школи.

Радянський період[ред. | ред. код]

У 1917-1920р. селяни активно брали участь у національно-визвольній боротьбі. У 1922 р. під час першого перепису населення в Михайлівці було 2647 мешканців. Люди у володінні мали 2 606,06 га землі. Перше сільське спільне товариство заснували 9 березня 1922 р. У 1930 році ТСОЗи перейменовують у колгоспи імені Йосипа Сталіна і 17 партз'їзду. Середня врожайність зернових культур на полях колгоспів була низькою – 11-15 ц/га. Тоді розкуркулили 24 одноосібників. 145 михайлівчан померли голодною смертю у 1932-1933 рр. У 1938 р. репресовано 22 михайлівських чоловіків, як ворогів народу – за участь у «військово-повстанській організації». Їх усіх було реабілітовано 4 березня 1959 року.

Німецько-радянська війна[ред. | ред. код]

28 липня 1941–12 березня 1944 р. – період німецької окупації села. Михайлівка належить до Гайсинського крайзгебіту Житомирської Генеральної округи Райхкомісаріату Україна. Загалом із села мобілізували на фронт 298 воїнів (з них повернулися додому лише 132). 16 селян брали участь в партизанській боротьбі проти ворога. За зв'язки з партизанами фашисти замучили юного розвідника Степана Чорнобая.

1942-1943 рр. в Михайлівці (Mikhailowka) окупанти організували табір примусової праці для євреїв Вінниччини, Бесарабії та з міста Чернівці. Їхню рабську працю використовували для будівництва стратегічної автотраси «Durchganstrasse-IV»^[1].

У таборі померли відомі люди: професор Готліб, професор Барух Шуллер, батьки Пауля Целана – Лео і Фредеріка Анчель^[2], їхня племінниця – Зельма Меербаум-Айзінґер. Arnold Daghani^[en], що перебував у таборі, потайки вів щоденник про Голокост у Михайлівці. Більшість в'язнів у серпні 1943 р. розстріляли за селом на Лисій Горі.

Повоєнні роки[ред. | ред. код]

У 1950 р. два колгоспи об'єднують в одне господарство «Перемога». З 1962 по 1979 р. його очолював Гуцал Михайло Васильович. За керівництва Гуцала колгосп розбудували, повністю оновили матеріально-технічну базу господарства. У 1978 р. михайлівчани мали найкращі показники господарської діяльності. Очолювала садово-городню бригаду Ющенко Поліна Пилипівна, яку за високу продуктивність праці нагороджено орденом Леніна.

Сучасність[ред. | ред. код]

З 1991 року Михайлівка в незалежній Україні. Власником колгоспних земель стали фермери і Продовольча компанія «Зоря Поділля». У селі функціонують школа, дитячий садок «Колосок», православна церква, фельдшерсько-акушерський пункт, сільська рада, будинок культури, Укрпошта і Нова пошта. Жителі мають центральне газопостачання, водогін, асфальтові дороги, зручне сполучення з районним та обласним центром. 2018 року відкрили нову двоповерхову школу.

Населення[ред. | ред. код]

Мова[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[3]:

Мова	Відсоток
українська	98,36%
російська	1,44%

Пам'ятки[ред. | ред. код]

На околицях села на території Гайсинського лісництва розташовані ботанічні пам'ятки природи місцевого значення — Гайсинська діброва, Продуктивна дубина та Еталонна діброва.
Дерев'яна церква на честь Покрови Пресвятої Богородиці, освячена у 1907 році – пам'ятка архітектури місцевого значення^[4].
Братська могила 89 радянських воїнів, загиблих при обороні і звільненні села
Пам'ятник жертвам Голокосту 1942-1943 рр. на Лисій Горі, що на околиці села. Тут вічний спокій знайшли сотні розстріляних євреїв, серед них – поетеса Меербаум – Айзінгер Зельма^[5] і батьки Пауля Целана.

Відомі люди[ред. | ред. код]

На михайлівській землі народилися десять кандидатів наук, сім полковників, заступник міністра зв'язку України, два лауреати Державної премії СРСР, академік.

Зінчук Микола Миколайович — радянський і російський геохімік.
Кривий Володимир Миколайович (1938 ) — відомий художник і меценат, член спілки художників України.
Неборячок Федір Матвійович (1919 -2003) — кандидат філологічних наук, працював у ЛНУ імені Івана Франка.
Мельник Олександр Іванович (1985 — 2015) — солдат Збройних сил України, учасник війни на сході України, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, посмертно.

Галерея[ред. | ред. код]

Центр села
Сільрада і ФАП
Школа
Будинок культури
Магазин
Ставок
Покровська церква (XIX ст.)
Братська могила радянських воїнів
Пам'ятник жертвам Голокосту

Примітки[ред. | ред. код]

↑ [1]
↑ [2]
↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
↑ [3]
↑ П. В. Рихло (2018). Меербаум-Айзінґер Зельма. Енциклопедія сучасної України. 66102. Архів оригіналу за 30 грудня 2022. Процитовано 15 грудня 2023.

Література[ред. | ред. код]

Миха́йлівка // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.214
Arnold Daqan`s Memories of Mikhailowka : The Illustrrated Diary of a Slave Labour Camp Survivor [4] / Editors Deborah Schultz and Edward Timms /⎯ London: Vallentine Mitchell, 2009. ⎯ S. 41, 51, 167, ISBN 978 0 85303 6388.
Венді Лауер Творення нацистами імперії та Голокосту в Україні [5]. ⎯ К.: Зовнішньоторгвидав України ; Український центр вивчення історії Голокосту. ⎯ 2010. ⎯ С. 176⎯179, ISBN 978- 966 -8274 -24-4.
Добрянський Л. Рід Добрянських. Генеалогія і спогади. ⎯ К.: Рада, 2000.⎯С.419. ISBN 966-7087-41-7.
Іван Гончарук Село моє світанкове. ⎯ К.: Рада, 2005. ⎯ С.170. ISBN 966-7087-63-8.
Гончарук І. Село моє світанкове. Спогади. Книга друга. ⎯ К.: ТОВ Європа прінт, 2008. ⎯ С. 143. ISBN 978-966-96458-1-4
Гончарук І. Михайлівка. Відоме ⎯ невідоме село. Серія «Моя Вінниччина» журналу «Вінницький край», випуск 17/1. ⎯ Вінниця: ММК, 2017. ⎯С 88. ISBN 978-966-621-612-3.
Зельма Меербаум-Айзінґер. Я тугою огорнута. Вірші єврейської дівчини до свого друга. ⎯ Чернівці: Література XXI ст..; 2012, ISBN 978-617-614-025-2.
Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета.⎯ Каменец-Подольск, 1890, вып.5.
Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. ⎯ Каменецк-Подольск, 1909, вып 9.

Це незавершена стаття з географії Вінницької області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] [1]

[2] [2]

[ukr-socialdata-mova-2001-3] Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

[4] [3]

[5] П. В. Рихло (2018). Меербаум-Айзінґер Зельма. Енциклопедія сучасної України. 66102. Архів оригіналу за 30 грудня 2022. Процитовано 15 грудня 2023.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]