Ломінадзе Віссаріон Віссаріонович
| Віссаріон Ломінадзе груз. ბესარიონ ლომინაძე | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 25 жовтня 1922 — серпень 1924 року | |||
| Попередник: | Михайло Окуджава | ||
| Наступник: | Михайло Кахіані | ||
| Ім'я при народженні: | груз. Vissarion Lominadze | ||
| Народження: | 6 червня 1897 Кутаїсі, Російська імперія | ||
| Смерть: | 19 січня 1935[1] (37 років) Магнітогорськ, РРФСР, СРСР | ||
| Причина смерті: | вогнепальне поранення | ||
| Національність: | грузин | ||
| Країна: |  Російська імперія→ СРСР | ||
| Освіта: | Санкт-Петербурзький політехнічний інститут[d] | ||
| Партія: | ВКП(б) | ||
| Нагороди: |   | ||
.svg)
Віссаріон (Бесо) Віссаріонович Ломінадзе (6 червня 1897, Кутаїсі, Російська імперія — 19 січня 1935, Магнітогорськ, РРФСР, СРСР) — радянський партійний діяч, відповідальний секретар ЦК КП Грузинської РСР. Член Бюро ЦК ВЛКСМ з 17 березня 1925 по 18 червня 1927 року. Кандидат у члени ЦК ВКП(б) з 31 грудня 1925 по 26 червня 1930 року. Член ЦК ВКП(б) з 13 липня по 1 грудня 1930 року.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився в Кутаїсі в родині учителя. У 1914 році закінчив класичну гімназію в Кутаїсі.
З 1913 року брав участь у роботі студентських соціал-демократичних організацій (Кутаїсі, Санкт-Петербург). З 1914 по 1917 рік навчався на економічному відділенні Петроградського політехнічного інституту.
Член РСДРП(б) з березня 1917 року.
З квітня по серпень 1917 року працював у військовій організації Петроградського комітету РСДРП(б).
З серпня по жовтень 1917 року — член і секретар Кутаїського комітету РСДРП(б). Створив у Кутаїсі молодіжну комуністичну організацію «Спартак».
З листопада 1917 по 1918 рік — партійний організатор районного комітету РСДРП(б) у Петрограді. У 1918 році направлений на Кавказ, проводив нелегальну більшовицьку роботу в Грузії. Влітку 1918 року заарештований національною владою Грузії, незабаром звільнений.
З жовтня 1918 по квітень 1919 року — голова Тифліського підпільного комітету РКП(б). У квітні 1919 року заарештований в Тифлісі грущинською владою, висланий до Баку (Азербайджан).
У травні 1919 — 1920 року — член та голова Бакинського підпільного комітету РКП(б), редактор газети «Набат» у місті Баку. З березня по квітень 1920 року — член Бакинського бойового штабу.
З березня по жовтень 1920 року — член виконавчого комітету Бакинської ради. З 6 червня по жовтень 1920 року — член колегії відділу друку і видавництв Азербайджанського революційного комітету, член Президії ЦК КП(б) Азербайджану, член Кавказького крайового комітету РКП(б.
З жовтня 1920 до 1921 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу Орловського губернського комітету РКП(б), член бюро Орловського губернського комітету РКП(б).
У 1921 році брав участь у придушенні Кронштадтського повстання.
З 1921 по 1922 рік — партійний організатор РКП(б) Виборзького району Петрограда.
З жовтня 1922 до серпень 1924 року — відповідальний секретар ЦК КП(б) Грузії. Одночасно, з 23 березня 1923 року — член Закавказького крайового комітету РКП(б).
У 1924—1925 роках — слухач курсів марксизму при Комуністичній академії.
З квітня 1925 до 1926 року — секретар виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу Молоді (КІМ), член бюро ЦК ВЛКСМ.
З березня 1926 по 1927 рік — член президії виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу (Комінтерну). До серпня 1927 року — представник виконавчого комітету Комуністичного Інтернаціоналу в Китаї, брав участь у скликанні надзвичайної наради Комуністичної партії Китаю 7 серпня 1927 року[2].
У 1928 — березні 1929 року — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу Нижньогородського губернського комітету ВКП(б).
У березні 1929 — березні 1930 року — відповідальний секретар Єйського районного комітету ВКП(б) Краснодарського округу.
8 травня — 19 листопада 1930 року — 1-й секретар Закавказького крайового комітету ВКП(б).
Делегат X—XVII з'їздів партії, на XIV—XV з'їздах обирався кандидатом у члени ЦК, на XVI з'їзді — членом ЦК ВКП(б).
Розчарувавшись у політиці Сталіна, 1930 року разом із Лазарем Шацкіним створив опозиційну групу, яка згодом встановила контакти з опозиційно налаштованим головою Ради народних комісарів РРФСР Сергієм Сирцовим, що було кваліфіковано Сталіним як створення «право-лівацького блоку»[3]. 1 грудня 1930 з'явилась спільна постанова ЦК та ЦКК «Про фракційну роботу Сирцова, Ломінадзе та інших». Їх було виведено з ЦК та знято з посад.
З 1931 до 1932 року — начальник науково-дослідного сектора Народного комісаріату постачання СРСР. З 1932 до 1933 — партійний організатор ЦК ВКП(б) машинобудівного заводу № 24 у Москві. До серпня 1933 року — партійний організатор ЦК ВКП(б) радгоспу «Гігант» Північно-Кавказького краю.
З серпня 1933 по 19 січня 1935 року — 1-й секретар Магнітогорського міського комітету ВКП(б) Челябінської області (останній пост отримав завдяки зверненню Орджонікідзе, який його добре знав, до Політбюро).[4]
18 січня 1935 року під загрозою арешту намагався покінчити життя самогубством через постріл у серце, наступного дня помер після операції з вилучення кулі. Заступник Ломінадзе одразу продиктував телефоном до Москви передсмертного листа:
 | Прохання передати тов. Орджонікідзе. Я вирішив давно вже обрати таку смерть на той випадок, якщо мені не повірять… Мені довелося б доводити усю несерйозність цих наклепів, виправдовуватись і переконувати, і при всьому тому мені могли б не повірити. Витримати все це я не в змозі… Незважаючи на всі свої помилки, я все своє свідоме життя віддав справі комунізму, справі нашої партії. Зрозуміло лише, що не дожив до рішучої сутички на міжнародній арені. А вона недалеко. Помираю з повною вірою в перемогу нашої справи. Передай Серго Орджонікідзе зміст цього листа. Прошу допомогти родині[5] |  |
Нагороди[ред. | ред. код]
Нагороджений орденом Леніна (17.08.1933) та орденом Червоного Прапора (1921).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ломинадзе Виссарион Виссарионович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Комуністи СРСР в історії КПК. Архів оригіналу за 14 березня 2019. Процитовано 17 квітня 2014.
- ↑ Вадим Роговін. Влада й опозиції «Право-лівацький блок» [Архівовано 3 червня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ Хлевнюк. Хазяїн. Сталін і затвердження сталінської диктатури. М., РОССПЭН, 2012. С. 270
- ↑ Хлевнюк. Хазяїн. Сталін і затвердження сталінської диктатури. М., РОССПЭН, 2012. С. 271
Посилання[ред. | ред. код]
- Спогади сина Ломінадзе [Архівовано 19 квітня 2014 у Wayback Machine.]
- Життєпис на сайті енциклопедії «Хронос» [Архівовано 22 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
| |||||||
|
