Комуністична партія Китаю

Комуністична партія Китаю

中国共产党
Країна  КНР[1]
Голова партії Сі Цзіньпін (з 2012)
Ген. секретар Сі Цзіньпін
Засновник Чень Дусюd[2] і Лі Дачжаоd[2]
Дата заснування 1 липня 1921
Штаб-квартира резиденція Чжуннаньхай, Пекін
Ідеологія Комунізм, марксизм-ленінізм, ідеї Мао Цзедуна і теорія Ден Сяопіна
Молодіжна організація КСМК
Кількість членів  87 793 000 (2015)
Девіз 为人民服务
Гімн Інтернаціонал
Друкований орган газета «Женьмінь жибао» (кит. 人民日报, латиніз. Rénmín Rìbào, дос. «Народна газета») та журнал «Цюші» (кит. 求是, латиніз. Qiúshì, дос. «У пошуках правди»)
Офіційний сайт russian.cpc.people.com.cn

Комуністична партія Китаю (КПК) (кит. 中國共産黨, трансліт. 中国共产党, латиніз. Zhōngguó Gòngchǎndǎng, дос. «Чжунго Гунчаньдан») — провідна та керівна політична партія Китайської Народної Республіки, а також найбільша політична партія у світі. Заснована 1921 року, прийшла до влади після поразки Китайської Національної Народної партії (Гоміньдан) у Громадянській війні.

Кінцева мета партії — створення комуністичного громадського строю. Комуністична партія Китаю у своїй діяльності користується теорією марксизму-ленінізму, ідеями Мао Цзедуна, теорією Ден Сяопіна[3] і «теорією трьох представництв» Цзян Цземіня[4].

Комуністична партія Китаю має офіційні (обрані шляхом внутрішньопартійних виборів) та неофіційні (призначені вищими партійними організаціями) організації на всіх ступенях уряду та у різних сферах суспільства.

Історія[ред. | ред. код]

Будівля у Шанхаї, у якій проходив І з'їзд КПК
Монета КНР 1 юань 1991 року, присвячена 70-річчю Комуністичної партії КНР

Комуністичну партію Китаю засновано 1921 року за сприяння Комінтерну в процесі підйому національно-революційного руху та розповсюдження ідей марксизму-ленінізму в Китаї, викликаного впливом Жовтневого перевороту. Партію було засновано групою інтелектуалів на чолі з Чень Дусю, який був лідером партії з 1921 до 1927, та Лі Лісанем, який очолював партію з 1927 до 1930. Помітну роль у створенні КПК відіграв Лі Дачжао, який організував перші марксистські гуртки у Північному Китаї.

I з'їзд КПК відбувся нелегально наприкінці червня — початку липня 1921 року у Шанхаї. Він виголосив кінцевою метою партії побудову у Китаї соціалізму. Партія з «гуртка», до складу якого входили представники лівої інтелігенції Китаю перетворилась на найбільшу політичну силу світу. З того часу було організовано та проведено 17 з'їздів партії.

Історія партії поділяється на такі періоди:

Центральні органи партії[ред. | ред. код]

Прапор Комуністичної партії Китаю

Під час Культурної революції всі центральні органи партії було скасовано або реорганізовано. Після смерті Мао Цзедуна Ден Сяопін відновив всі органи партії та повернув всі державні органи країни під контроль партії.

Відповідно до Статуту КПК, найвищим керівним органом партії є Всекитайський з'їзд Комуністичної партії Китаю, що скликається не рідше ніж раз на п'ять років. Іншими органами управління партії є:

Інші партійні органи:

Кожні п'ять років Центральний комітет КПК скликає Всекитайський з'їзд партії. Останній з'їзд проходив у жовтні 2007 року. Формально, з'їзд має дві функції: затвердження внесення змін та доповнень до Статуту партії та обрання Центрального комітету партії. Своєю чергою, Центральний комітет обирає Політбюро. На практиці, всі рішення щодо складу Центрального комітету та Політбюро ухвалюються ще до з'їзду і головною метою з'їзду є опублікування направлень політики партії та пріоритетів розвитку країни на наступні декілька років.

Політбюро ЦК КПК є центральним органом партії. Члени Політбюро обираються на з'їзді партії. Кількість членів Політбюро нестала, але останнім часом має тенденцію до збільшення. Після XVI з'їзду КПК, що проходив 2002 року, кількість членів Політбюро збільшилась до 9.

Окрім КПК існує ще два провідні органи політичної влади у Китаї — це Державна рада КНР та Народно-визвольна армія Китаю. Крім того, існує консультативний орган — Народна політична консультативна рада Китаю. У 1980-х роках існувала Центральна комісія радників Комуністичної партії Китаю, створена Ден Сяопіном.

Політика[ред. | ред. код]

Докладніше: Політика Китаю

Комуністична партія Китаю (КПК) продовжує домінувати в уряді й нині. У періоди відносної лібералізації, вплив на людей і групи за межами формальної сторони структури мав тенденцію до збільшення, особливо в економічній сфері. У рамках командної економіки, всі державні підприємства були зобов'язані мати партійний комітет. Введення ринкової економіки означає, що зараз існують економічні інститути, у яких учасник економічних відносин не контролюється владою.

Члени партії[ред. | ред. код]

На початку свого шляху партія була надзвичайно малою. Лише 12 делегатів брали участь у I з'їзді партії 1921 року, а до моменту ІІ з'їзду 1922 року партія вже налічувала 192 члени. 1923 року 420 членів були представлені 30 делегатами. На IV з'їзді 1924 року взяли участь 20 делегатів, що представляли 994 членів. 1927 року партія складалась із 58 000 членів. 1945 року членами партії були 1,21 млн осіб.

Після перемоги над Гоміньданом кількість членів партії стала інтенсивно збільшуватись. 1958 року кількість членів сягнула вже 10 млн осіб. 2000 року членами партії були 60 млн осіб. 2002 року партія дозволила вступати до її лав бізнесменам. Чисельність КПК на кінець 2005 року перевищила 70 млн членів, що становить 5,5 % від загальної кількості населення континентального Китаю.

Керівництво партії[ред. | ред. код]

Нині членами Постійного комітету Політбюро ЦК КПК є:

Члени Політбюро ЦК КПК:

Члени Секретаріату ЦК КПК:

18-е скликання[ред. | ред. код]

Центральний комітет 18-го скликання обрав нове центральне керівництво партії. На пленарному засіданні обрали сімох членів Постійного Комітету, що на 2 менше за попередній склад. Генеральним секретарем ЦК КПК був обраний Сі Цзіньпін. До складу постійного комітету увійшли:[5]

Вище керівництво КПК з 1921 року[ред. | ред. код]

У період з 1921 та 1943 роками Комуністичну партію Китаю очолював Генеральний секретар:

  • Чень Дусю, генеральний секретар у 1921—1922 та 1925—1927
  • Цюй Цюбо, генеральний секретар у 1927—1928
  • Сян Чжунфа, генеральний секретар у 1928—1931
  • Лі Лісань, в. о. генерального секретаря у 1929—1930
  • Ван Мін, в. о. генерального секретаря у 1931
  • Бо Гу, генеральний секретар у 1932—1935
  • Ло Фу, генеральний секретар у 1935—1943

Голова Політбюро ЦК КПК[ред. | ред. код]

Посада існувала у 1943—1956 роках.

Голова Секретаріату ЦК КПК[ред. | ред. код]

Посада існувала у 1943—1956 роках.

Голова ЦК КПК[ред. | ред. код]

Посада існувала у 1945—1982 роках.

Генеральний секретар ЦК КПК[ред. | ред. код]

Посада існувала у 1956—1966 роках та відновлена 1980 року.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Zicarelli Á. El gran juego: La guerra fría entre China y Estados Unidos — 2023. — С. 119. — 170 с. — ISBN 978-987-8391-65-6
  2. ↑ а б Immanuel C.Y. Hsü The Rise of Modern China — 6 — USA: OUP, 2000. — P. 517. — 1136 p. — ISBN 978-0-19-512504-7
  3. ↑ «Характер Комуністичної партії Китаю». Китайський інформаційний Інтернет-центр. Архів оригіналу за 2 квітня 2009. Процитовано 30 жовтня 2010.
  4. ↑ Андрій Іванов. «У Китаї перемогла контрреволюція. Капіталізм мирно вростає до соціалізму». ЦентрАзія. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 30 жовтня 2010.
  5. ↑ а б Ольга Танасійчук (15 листопада 2012). Сі Цзіньпін став новим генсеком Компартії Китаю. УкрІнформ. Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 15 листопада 2012.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література та бібліографія
Тематичні сайти
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Комуністична_партія_Китаю&oldid=41892868