Ломбардо-Венеційське королівство
| Ломбардо-Венеційське королівство італ. Regno Lombardo-Veneto нім. Königreich Lombardo-Venetien нім. Österreichisches Italien[1] | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Коронна земля Австрійської імперії | |||||||||
| |||||||||
| Девіз A.E.I.O.U. (Девіз Габсбургів) "Весь світ підвладний Австрії"[2][3] | |||||||||
| Гімн Inno Patriottico "Патріотична пісня" | |||||||||
 | |||||||||
| Столиця | |||||||||
| Мови | Офіційні: Німецька, Італійська Розмовні: Ломбардійська, Венеційська, Фріульська, інші | ||||||||
| Релігії | Католицизм | ||||||||
| Форма правління | Абсолютна монархія | ||||||||
| Король | |||||||||
• 1815–1835 | Франц II | ||||||||
• 1835–1848 | Фердинанд I | ||||||||
• 1848–1866 | Франц Йосиф I | ||||||||
| Віцекороль | |||||||||
• 1815 | Генрих XV | ||||||||
• 1815–1816 | Генріх фон Беллегард | ||||||||
• 1816–1818 | Антон Віктор Австрійський | ||||||||
• 1818–1848 | Райнер Йосип | ||||||||
• 1848–1857 | Йозеф Радецький | ||||||||
• 1857–1859 | Максиміліан I | ||||||||
| Історія | |||||||||
| 9 червня | |||||||||
| 22 березня 1848 | |||||||||
• Ломбардія відійшла до Франції | 10 листопада 1859 | ||||||||
| 14 червня 1866 | |||||||||
| 23 серпня 1866 | |||||||||
| 12 жовтня | |||||||||
| Площа | |||||||||
• 1852[4] | 46 782 км2 | ||||||||
| Населення | |||||||||
• 1852 [4] | 4 671 000 осіб | ||||||||
| 99,8 осіб/км² | |||||||||
| Валюта | |||||||||
| |||||||||
| Сьогодні є частиною | Італія | ||||||||
 Вікісховище має мультимедійні даніза темою: Ломбардо-Венеційське королівство | |||||||||
_crowned.svg){kind=small}
.svg)
Ломбардо-Венеційське королівство (лат. Regnum Langobardiae et Venetiae; італ. Regno Lombardo–Veneto; нім. Königreich Lombardo–Venetien), також відома як «Австрійська Італія» (нім. Österreichisches Italien)[1] — коронна земля Австрійської імперії, створена в 1815 році згідно з рішеннями Віденського конгресу, який скасував Італійське королівство, проголошене Наполеоном в 1805 році і визнав права австрійських Габсбургів на території колишніх Міланського герцогства (Ломбардії) та Венеційської республіки у Північній Італії, які і утворили територію Ломбардо-Венеційського королівства[5].
Резиденція віцекоролів знаходилась у Мілані і Венеції, віцекоролі призначались імператорським двором у Відні[6]. Єдиним королем, що коронувався як король Ломбардо-Венеційського королівства, був імператор Австрії Фердинанд I.
Королівство проіснувало лише п’ятдесят років — Ломбардія була передана Франції в 1859 році після Другої війни за незалежність Італії, яка потім негайно передала його Сардинському королівству. Ломбардо-Венеційське королівство було остаточно скасоване в 1866 році, коли залишки його території було включено до складу нещодавно проголошеного Королівства Італія після перемоги королівства над Австрією в Третій війні за незалежність Італії.
У Паризькій угоді 1814 року австрійці підтвердили свої претензії на території колишнього ломбардського Міланського герцогства, яке з 1714 року перебувало під владою Габсбурзької монархії, разом із суміжним Мантуанським герцогством — австрійською гілкою династії в 1708-96 рр., а також колишньої Венеціанської республіки, яка була під владою Австрії з перервами після договору Кампо-Форміо 1797 року.
Віденський конгрес об'єднав ці землі в єдине королівство, яким керував в особистій унії австрійський імператор Габсбург; на відміну від сусіднього Великого герцогства Тоскани, герцогства Модена і Реджо, а також герцогства Парма, які залишалися незалежними одиницями під владою Габсбургів. Австрійського імператора представляв віцекороль, призначений імператорським двором у Відні та резиденти в Мілані та Венеції[4][6][7][8].
Першим королем Королівства Ломбардія-Венеція був Франц I в 1815-35 рр. Його син Фердинанд I правив в 1835-48 рр. У Мілані 6 вересня 1838 року він став останнім королем, який був коронований Залізною короною Ломбардії. Згодом корону привезли до Відня після втрати Ломбардії в 1859 році, але повернули Італії після втрати Венеції в 1866 році.
Хоча місцева адміністрація була італійськомовною, австрійській владі довелося впоратися з рухом за об’єднання Італії (Рісорджіменто). Після народної революції 22 березня 1848 року, відомої як «П'ять днів Мілана», австрійці втекли з Мілана, який став столицею Тимчасового урядк Мілану[it]. Наступного дня Венеція також повстала проти австрійського панування, сформувавши Тимчасовий уряд Венеції[en]. Австрійські війська під командуванням фельдмаршала Йозефа Радецького після перемоги над сардинськими військами в битві при Кустоці (24–25 липня 1848 р.) увійшли до Мілана (6 серпня) і Венеції (24 серпня 1849 р.) і знову відновили австрійське панування.
Імператор Австрії Франц Йосиф I правив королівством до кінця його існування. Посаду віце-короля було скасовано й замінено генерал-губернатором. Посаду спочатку обійняв фельдмаршал Радецький, а після його відставки в 1857 році він перейшов до молодшого брата Франца Йосипа Максиміліана (який згодом став імператором Мексики), який служив генерал-губернатором у Мілані в 1857-59 рр..
Після Другої війни за незалежність Італії та поразки в битві при Сольферіно в 1859 році Австрія за Цюрихським договором мала поступитися Ломбардією до річки Мінчі[en], за винятком фортець Мантуя і Песк'єра, французькому імператору Наполеону III, який негайно передав його Сардинському королівству. Максиміліан усамітнився в замку Мірамаре поблизу Трієста, а столицю було перенесено до Венеції. Проте Венеція та Мантуя, що залишилися, також відійшли до Італійського королівства після Третьої війни за незалежність Італії за Празьким миром 1866 року[9]. Територія Венеції та Мантуї була формально передана від Австрії до Франції, а потім передана Італії 19 жовтня 1866 року з дипломатичних причин; плебісцит ознаменував анексію Італією 21–22 жовтня 1866 р[10].
- ↑ а б Pütz, Wilhelm (1855). Leitfaden bei dem Unterricht in der vergleichenden Erdbeschreibung. Freiburg.
- ↑ Heimann, Heinz-Dieter (2010). Die Habsburger: Dynastie und Kaiserreiche. Munich: Beck. с. 38—45. ISBN 978-3-406-44754-9.
- ↑ нім. Alles Erdreich ist Österreich untertan (All soil is subject to Austria), лат. Austriae est imperare orbi universo (Austria is to rule the whole world). But in the book of the same author, another page in Latin "En, amor electis, iniustis ordinor ultor; Sic Fridericus ego mea iura rego" (En, the love of the elect, I am ordered to avenge the unjust; Thus, Frederick, I rule my rights) There are also others, but like House of Savoy's FERT, the official interpretation is not set.
- ↑ а б в Fisher, Richard S. (1852). The Book of the World: Volume 2. New York.
- ↑ Rindler Schjerve, Rosita (2003). Diglossia and Power. Berlin.
- ↑ а б Francis Young & W.B.B. Stevens (1864). Garibaldi: his life and times. London.
- ↑ Pollock, Arthur William Alsager (1854). The United Service magazine: Vol.75. London.
- ↑ Förster, Ernst (1866). Handbuch für Reisende in Italien: Vol.1 (нім.). Munich.
- ↑ Rosita Rindler Schjerve (2003). Diglossia and Power: Language Policies and Practice in the 19th Century Habsburg Empire. Berlin: Mouton de Gruyter. с. 199—200. ISBN 3-11-017653-X. Процитовано 23 березня 2022.
- ↑ 21st-22nd October 1866: annexation of Veneto to Italy. Архів оригіналу за 10 липня 2018. Процитовано 20 листопада 2023. (in Italian)
 | Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |
