Куликовський Петро Олександрович

Тоді ж, на початку грудня, я поїхав до Баку, щоб побачитися там з рекомендованим мені Азефом народовольцем X. У Баку я розшукав членів місцевого комітету, у тому числі Марію Олексіївну Прокоф'єву, наречену Сазонова, згодом, 1907 року, що судилася разом з Нікітенко і Синявським по процесу "про змову проти царя". Від неї і від М.О.Лебедєвої я дізнався, що X.перебував у розшуку, в Баку його немає і що він навряд чи схильний взяти участь у терористичному підприємстві. Водночас Лебедєва вказала мені на Петра Олександровича Куликовського, колишнього студента Петербурзького учительського інституту, а тоді члена Бакинського комітету. Вона повідомила мені, що Куликовський давно просить рекомендувати його до Бойової організації і що він особисто і добре відомий не лише їй, а й решті бакинських товаришів. Там же, у Баку, я побачився з ним. Куликовський був чоловіком вищим за середній зріст, в окулярах, з великими і добрими, навикати, очима. На першому побаченні він сказав мені, що хоче працювати в терорі. Щоб переконатися у силі його бажання, я почав переконувати його. Я казав йому те саме, що колись говорив Дидинському, що в терор повинен йти тільки той, для кого немає психічної можливості брати участь у мирній роботі, і що ніколи не слід поспішати з таким рішенням. Куликовський твердо стояв на своєму. Він здався мені людиною переконаною та щирою. Після кількох побачень я домовився з ним, що він негайно виїде до Москви... Приблизно в цей же час приїхав до Москви Куликовський. Згадуючи свій сумний досвід із Дидинським, я ще раз переконував його відмовитися від свого рішення. Але Куликовський, як і в Баку, наполегливо заперечував мені. Він і цього разу здався мені людиною, щиро відданою справі терору. Я й досі думаю, що тоді не помилився. Було вирішено, що Куликовський спостерігатиме як вуличний торгівець. Спостереження не давалося. Цьому заважали і його недосвідченість, і короткозорість. Він так і не став продавцем, а без лотка та товару, у піддівці та картузі, спостерігав виїзд великого князя біля Калузьких воріт. Він бачив кілька разів великокнязівську карету, і цього було, звичайно, досить, щоб мати можливість брати участь у замаху... У Великому Черкаському провулку на нас чекав Моїсеєнко. Я сів до нього в сани, і на Іллінці зустрів Каляєва. Я передав йому його бомбу і поїхав до Куликовського, який чекав мене на Варварці. О 7.30 вечора обидві бомби були передані, і з 8 години вечора Каляєв став на Воскресенській площі біля будівлі міської думи, а Куликовський — у проїзді Олександрівського саду. Таким чином, від Микільської брами великому князю було лише два шляхи до Великого театру — або на Каляєва, або на Куликовського. І Каляєв, і Куликовський були одягнені селянами, у піддівках, картузах і високих чоботях, їх бомби були загорнуті в ситцеві хустки. Дора Брілліант повернулася до себе в готель. Я призначив їй побачення, у разі невдачі, о 12 годині ночі, після закінчення вистави. Моїсеєнко поїхав на візничий двір. Я пройшов до Олександрівського саду і чекав там вибуху. ...Каляєв оглянув екіпажі, що стояли. Карета була одна і саме великого князя. Великий князь був у театрі із сім'єю. Було таки вирішено дочекатися кінця вистави. Ми сподівалися, що, мабуть, великій княгині подадуть її карету, і великий князь поїде один. Ми втрьох вирушили блукати Москвою і непомітно вийшли на набережну Москви-ріки. Каляєв йшов поряд зі мною, опустивши голову і тримаючи в одній руці бомбу. Куликовський йшов слідом, кілька позаду нас. Раптом кроки Куликовського змовкли. Я обернувся. Він стояв, спершись на гранітні поручні. Мені здалося, що він зараз упаде. Я підійшов до нього. Побачивши мене, він сказав: — Візьміть бомбу. Я зараз її впущу.

Я взяв у нього снаряд. Він ще довго стояв, не рухаючись. Було видно, що він не має сил. Каляєв і Куликовський паспортів не мали. Обидва вони залишили їх у своїх речах на вокзалі. Квитанції від речей були в мене. Повертатися по паспорти було пізно, як пізно було їхати з Москви. Їм доводилося ночувати надвір. Я був одягнений паном, англійцем, вони селянами. Обидва змерзли і втомилися, і Куликовський, здавалося, ледве тримається на ногах. Я вирішив, незважаючи на незвичність їхніх костюмів, ризикнути зайти з ними до ресторану: шинки були вже закриті. Я сів у сані Моїсеєнко, він тут же на козлах розповів мені, що Куликовський, приїхавши зранку 8-го до Москви і побачившись з ним, повідомив йому, що він не може взяти участі в замаху. Куликовський говорив, що переоцінив свої сили і бачить тепер, після 2 лютого, що не може працювати в терорі. Моїсеєнко без коментарів передав мені про це. Становище мені видалося важким. Потрібно було обирати одне з двох: або замість Куликовського взяти участь у замаху мені чи Мойсеєнку, або влаштувати замах із одним метальником, Каляєвим...^[1]

— Борис Савінков, https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%8F_%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%80%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0_(%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2)/%D0%A3%D0%B1%D0%B8%D0%B9%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BA%D0%BD%D1%8F%D0%B7%D1%8F_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%B5%D1%8F