Отруєння

Отруєння
Причини інтоксикація[d]
Класифікація та зовнішні ресурси
CMNS: Intoxication у Вікісховищі

Отруєння, або інтоксика́ція[1] — порушення функцій чи ушкодження органів внаслідок дії отрут чи токсинів, що проникли в організм чи утворилися в ньому.

У теоретичній медицині відрізняють отруєння від інтоксикації, останній термін має ширше значення.[2]

З екзогенною інтоксикацією частіше мають справу токсикологи, меншою мірою — інфекціоністи,[3] загалом у таких випадках вживають термін — отруєння[2].

Автоінтоксикація — отруєння організму шкідливими речовинами, що утворюються в ньому при нормальній життєдіяльності або при захворюваннях.

Інтоксикаційний синдром — симптомокомплекс змін в організмі та їх клінічних проявів, внаслідок дії токсинів, що знаходяться в організмі. Є одним із проявів певного захворювання[4].

У клінічній медицині терміни Інтоксикація та Інтоксикаційний синдром вживаються як синоніми.[3]

Класифікація[ред. | ред. код]

За перебігом отруєння виділяють:

  • гострі
  • хронічні

Гострі отруєння відносяться до захворювань, тривалість яких залежить від своєчасно розпочатої інтенсивної терапевтичної допомоги на догоспітальному етапі лікування.

Хронічні отруєння розвиваються поступово під дією однієї й тієї ж хімічної речовини, яка потрапляє до організму впродовж тривалого часу. Прояву гострого отруєння при хронічному потраплянні отрути до організму сприяють такі явища, як кумуляція, сенсибілізація, звикання та залежність.

Кумуляція — накопичення в організмі хімічної або фармакологічно активної речовини. Скупчуватись може речовина, що повільно виводиться або знешкоджується у організмі.

Сенсибілізація — явище, при якому в організмі виникає підвищена чутливість до повторного вживання хімічної речовини. Часто повторне введення одних й тих же ліків у сенсибілізований організм проявляється алергійними реакціями.

Вигляд теляти, якого в експерименті отруїли Cicuta maculata


За джерелом надходження токсинів, інтоксикацію поділяють на:

  • екзогенні
  • ендогенні (ендогенний інтоксикаційний синдром[5][6])
  • ендотоксикози[3]

За походженням, отруєння поділяють на:

  • побутові
  • професійні
  • лікарські
  • умисні[7]

Шляхи проникнення[ред. | ред. код]

Виділяють такі шляхи потрапляння токсичної речовини до організму:

  1. Пероральний шлях, коли хімічні сполуки починають всмоктуватись вже в ротовій порожнині, потім у шлунку, кишечнику (особливо жиророзчинні сполуки).
  2. Парентеральний шлях (внутрішньовенно, внутрішньом'язово, підшкірно) — найшвидший спосіб потрапляння токсичної дози лікарських препаратів у кров.
  3. Інгаляційний шлях — отруєння газоподібними, пароподібними речовинами у суміші, що вдихається, а також рідкими речовинами у формі аерозолей.
  4. Перкутанний шлях, коли отруйні речовини типу шкірно-наривної дії добре проникають через шкіру, всмоктуються та мають загальнорезорбтивну дію.
  5. Потрапляння токсичних речовин в різні порожнини організму.

Невідкладна допомога[ред. | ред. код]

Основні заходи:

  • затримка всмоктування отрути у кров;
  • знешкодження токсичної речовини, що всмокталася;
  • прискорене виведення токсину з організму (детоксикація);
  • симптоматична терапія.

Затримку всмоктування отрути у кров здійснюють в залежності від шляху потрапляння токсичної речовини до організму.

Знешкодження отрути, що всмокталася:

  • специфічна та антидотна терапія;
  • симптоматична терапія або стимуляція фізіологічних функцій;
  • методи прискорення виділення отрути з організму.

Прискорення виведення токсичних речовин.

  • Найпростішим методом діурезу (сечовиснаження) є водне навантаження. — Багато пиття, в/в велика кількість ізотонічних розчинів (5 % розчин глюкози, 0,85 % розчин хлорида натрію).
  • Діуретичні засоби (фуросемід, тощо) протипоказані при ускладненні отруєння гострою нирковою недостатністю (анурія).
  • Прискоренню виведення отрути сприяє посилення моторної діяльності кишечника за допомогою проносних (сольових) засобів та клізм.
  • Екстракорпоральна детоксикація — гемодіаліз, перитонеальний діаліз, обмінне переливання крові (операція заміщення крові) у спеціалізованих нефрологічних та токсикологічних відділеннях.

Симптоматична терапія — спрямована на підтримку кровообігу (введення серцевих глікозидів, камфори) та дихання (аналептичні засоби — стимулятори дихання, штучне дихання, киснева терапія).

При необхідності проводять серцево-легеневу реанімацію:

  • забезпечують прохідність дихальних шляхів;
  • здійснюють штучне дихання;
  • відновлюють кровообіг.

Пероральне отруєння[ред. | ред. код]

При пероральному отруєнні обов'язкові та мають бути виконані негайно такі заходи:

  1. Механічне видалення отрути:
    • промивання шлунка через зонд незалежно від стану хворого та часу, від моменту прийому отрути;
    • засоби, які спричинюють блювання;
    • проносні засоби (сольові);
    • очищення кишечника за допомогою сифонної клізми.
  2. Хімічне руйнування та нейтралізація отрути:
    • за допомогою кислоти при отруєнні лугами;
    • за допомогою лугів при отруєнні кислотами;
    • сірководнева вода при отруєнні солями важких металів.
  3. Фізико-хімічне зв'язування отрути (адсорбція). — ентеросорбенти (активоване вугілля, препарати кремнію, тощо); тальк, крохмаль, гідроокис алюмінію, трисилікат магнію.

Інгаляційне отруєння[ред. | ред. код]

При інгаляційних отруєннях слід:

  1. видалити постраждалого з ураженої атмосфери;
  2. розпочати гіпервентиляцію легень киснем/чистим повітрям;
  3. симптоматичне лікування.

Потрапляння отрути під шкіру[ред. | ред. код]

При потраплянні токсичної речовини на шкіру необхідно:

  1. змити отруту з поверхні шкіри;
  2. знешкодити отруту хімічним шляхом, нейтралізувати кислоти та луги;
  3. при ураженні ОР шкірно-наривної дії шкіру додатково обробити розчином хлораміну;
  4. симптоматичне лікування.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. А. В. Говенко, Р. та інш., 2010, С.10
  2. а б О. В. Атаман, 2018, С.148.
  3. а б в С. М. Недашківський, та інш., 2015, С.1
  4. Печінка А. М., Дземан М.І. (2010). Гострі респіраторні захворювання: питання клінічної діагностики та лікування (лекція). УКР. МЕД. ЧАСОПИС (№5 (79) IX - X): 96. Процитовано 28 грудня 2021. {{cite journal}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
  5. Л. С. БАБІНЕЦЬ, З. І. САБАТ, О. Р. ШАЙГЕН, О. С. ЗЕМЛЯК (2017). Синдром ендогенної інтоксикації при хронічному панкреатиті та коморбідних станах (PDF). Ліки України (№3 (32)): 27. Процитовано 28 грудня 2021. {{cite journal}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= (довідка)
  6. ІМУННІ МЕХАНІЗМИ ПРОГРЕСУВАННЯ МЕТАБОЛІЧНОГО СИНДРОМУ У ОСІБ МОЛОДОГО ВІКУ. Л.М.Пасієшвілі (С.1) (2012 ?)
  7. Трахтенберг І. М., 2008, С.41

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]