Коста-риканське парамо
 Озеро Сан-Хуан на вершині гори Серро-Чирріпо (Коста-Рика) | |
| Екозона | Неотропіка |
|---|---|
| Біом | Гірські луки та чагарники |
| Статус збереження | відносно стабільний/відносно збережений |
| Межі | Гірські ліси Таламанки |
| Площа, км² | 31 |
| Країни | Коста-Рика, Панама |
| Охороняється | 100 %[1][2] |
Коста-риканське парамо або Таламанкійське парамо — неотропічний екорегіон гірських луків та чагарників, розташований в горах Коста-Рики та Панами[3].
Екорегіон коста-риканського парамо охоплює кілька високогірних ділянок, розташованих на найвищих гірських вершинах Кордильєри-де-Таламанки — гірського хребта, що простягається із заходу на схід через східні райони Коста-Рики і західні райони Панами. Високогірні луки парамо поширені на вершинах гір, що підіймаються вище верхньої межі лісу, на висоту понад 3000-3100 м над рівнем моря, зокрема на вершинах гір Серро-Чирріпо, Серро-де-ла-Муерте[en] та Серро-Камук[en] в Коста-Риці, на вершині гори Серро-Ечанді[en], що лежить на коста-рикансько-панамському кордоні, а також на вершинах гір Серро-Фабрега[en] та Серро-Ітамут[es] в Панамі[1]. Загальна площа екорегіону становить приблизно 31 км²[4].
На висоті нижче 3000 м над рівнем моря високогірні луки парамо переходять у гірські ліси Таламанки. Всесвітній фонд дикої природи включає коста-риканське парамо в екорегіон гірських лісів Таламанки, хоча парамо має виражено відмінну флору, подібну до флори високогірних луків, поширених на півночі Анд.
У високогір'ях екорегіону переважає тундровий клімат (ET за класифікацією кліматів Кеппена). Вночі в екорегіоні регулярно трапляються заморозки, коли температура може опускатися нижче 0 °C. Найнижча зафіксована температура на горі Серро-Чирріпо становить -9 °C.
Коста-риканське парамо можна розділити на три зони. На найнижчих висотах, поблизу верхньої межі лісу поширене субпарамо — субальпійські карликові ліси, у яких переважають низькорослі чагарники та зарості карликового мозаїчного бамбука[sv] (Chusquea subtessellata). На вищих висотах поширене парамо — альпійські луки, на яких переважають злаки, осоки, різнотрав'я та невисокі чагарники з родин Айстрові (Asteraceae), Трояндові (Rosaceae) та Вересові (Ericaceae). На найвищих гірських вершинах поширене суперпарамо, рослинний покрив якого розріджений.
У коста-риканському парамо зустрічається 416 видів рослин з 216 родів та 72 родин, з яких 50 видів є ендеміками екорегіону. Найбільше різноманіття спостерігається серед представників родини айстрових (Asteraceae): тут зустрічається 73 види з цієї родини, зокрема представники чотирьох ендемічних родів — Iltisia[en], Jessea[en], Talamancalia[en] та Westoniella[en]. На найвищих висотах екорегіону (на висоті від 3500 до 3820 м над рівнем моря) зустрічається лише дванадцять видів рослин, зокрема дволопатева азорелла[sv] (Azorella biloba), безстебла каландрінія[sv] (Calandrinia acaulis), кастіллея Кіроса[sv] (Castilleja quirosii), хорульйоська кашка[sv] (Draba jorullensis), безстебла лісіпомія[en] (Lysipomia acaulis), чирріпойський тонконіг[es] (Poa chirripoensis), товстодзьобий жовтець (Ranunculus crassirostratus), жовтозілля Кухб'єра[vi] (Senecio kuhbieri), стевія Вестона[vi] (Stevia westonii), унцінія Коями[sv] (Uncinia koyamae), чирріпойська вестоньєлла[vi] (Westoniella chirripoensis) та вовнистоголова вестоньєлла[vi] (Westoniella eriocephala)[1].
На високогірних луках екорегіону зустрічається 32 види ссавців, зокрема пуми (Puma concolor), центральноамериканські тапіри (Tapirus bairdii), оцелоти (Leopardus pardalis), маргаї (Leopardus wiedii) та майже ендемічні таламанкійські дрібновухі мідиці[en] (Cryptotis gracilis). Ендемічні коста-риканські кролики (Sylvilagus dicei) та чирикійські бурі миші[en] (Scotinomys xerampelinus) переважно живуть у парамо Кордильєри-де-Таламанки, однак також трапляються в гірських лісах на нижчих висотах[1].
У коста-риканському парамо мешкає 70 видів птахів. Дванадцять видів — неоарктичні канюки (Buteo jamaicensis), пурпуровогорлі колібрі-крихітки (Selasphorus flammula), коронники-куцохвости (Zeledonia coronata), чорнощокі коронники (Basileuterus melanogenys), вогнистоволі пісняри (Oreothlypis gutturalis), бамбукові волоочки (Thryorchilus browni), сіроголові дрозди-короткодзьоби (Catharus gracilirostris), коста-риканські дрозди (Turdus nigrescens), білоброві зеленники (Chlorospingus pileatus), вулканійські юнко (Junco vulcani), великоногі вівсянки (Pezopetes capitalis) та рудошиї бруанти (Zonotrichia capensis) — вважаються такими. що зустрічаються в парамо протягом всього року. Ще 34 види переважно живуть в хмарних лісах на нижчих висотах, однак регулярно відвідують чагарники субпарамо; решта видів є випадковими відвідувачами[1].
Герпетофауна екорегіону включає коста-риканську абронію (Abronia monticola), зелену колючу ігуану (Sceloporus malachiticus) та грибоязику саламандру[en] (Bolitoglossa pesrubra). Ще 16 видів плазунів та амфібій зустрічаються в субальпійських лісах субпарамо[1].
У коста-риканському парамо зареєстровано 71 вид комах, серед яких найбільш чисельною групою є лускокрилі (Lepidoptera). Найбільш поширеними видами комах в екорегіоні є метелик Gonodonta pyrgo[en], цикадка Hortensia similis[sv] та джміль Bombus ephippiatus[en][1].
Всі ділянки коста-риканського парамо знаходяться в межах природоохоронних територій. Національний парк Чірріпо[en], заснований у 1975 році, включає найбільшу в Коста-Риці ділянку парамо на горі Серро-Чирріпо — найвищій вершині країни заввишки 3820 м, та на навколишніх вершинах. Міжнародний парк Ла-Амістад, заснований у 1982 році, охороняє ділянки парамо на гірських вершинах, що простягаються на південний схід від Серро-Чирріпо, зокрема на вершинах гір Елі, Дуріку та Камук у Коста-Риці та на вершинах гір Фабрега, Ітамут та Ечанді в Панамі. Національний парк Тапанті[en] охороняє парамо у високогір'ях гірського масиву Буенавіста, а національні парки Ірасу[en] та Турріальба[en] охороняють парамо на вершинах вулканів Ірасу[en] та Турріальба в горах Центральної Кордильєри[en][1].
- ↑ а б в г д е ж и Kappelle, Maarten & Horn, Sally. (2016). "The Páramo Ecosystem of Costa Rica’s Highlands". in M. Kapelle, ed. Costa Rican ecosystems. The University of Chicago Press, Chicago Ill.
- ↑ Dinerstein, Eric; Olson, David; Joshi, Anup; Vynne, Carly; Burgess, Neil D.; Wikramanayake, Eric; Hahn, Nathan; Palminteri, Suzanne; Hedao, Prashant; Noss, Reed; Hansen, Matt; Locke, Harvey; Ellis, Erle C; Jones, Benjamin; Barber, Charles Victor; Hayes, Randy; Kormos, Cyril; Martin, Vance; Crist, Eileen; Sechrest, Wes та ін. (2017). An Ecoregion-Based Approach to Protecting Half the Terrestrial Realm. BioScience. 67 (6): 534—545. doi:10.1093/biosci/bix014.
- ↑ Map of Ecoregions 2017 (англ.). Resolve, using WWF data. Процитовано 30 квітня 2025.
- ↑ Dinerstein, Eric; David Olson; Douglas J. Graham; et al. (1995). A Conservation Assessment of the Terrestrial Ecoregions of Latin America and the Caribbean. World Bank, Washington DC.