Зофія Соколовська

В чернецтві сестра Катажина
Ім'я при народженні Зофія Соколовська
Народилася 22 квітня 1896(1896-04-22)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Грусятичі, Жидачівський район, Дрогобицька область, Українська Радянська Соціалістична Республіка Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла 24 січня 1924(1924-01-24)[1] (27 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Ляски, Ґміна Ізабелін, Варшавський-Західний повіт, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща Редагувати інформацію у Вікіданих
Громадянство Польща
Релігія Католицизм
Жанр Скульптура
Навчання Вільний польський університет

 

Зофія Соколовська, в чернецтві сестра Катажина (22 квітня 1896, Грусятичі — 24 січня 1924, Ляски) — польська скульпторка, францисканка, співпрацювала з Розою Чацькою (матір'ю Єлизаветою) в Інституті для сліпих у Лясках.

Резюме

[ред. | ред. код]

Дитинство

[ред. | ред. код]
Розташування Бєйковська Воля (гміна Промна )
Піліца в селі Бжезьце

Зофія була другою з п’яти дочок[uwaga 1] Войцеха Соколовського та Стефанії, уродженої Баґнєвської. Її батьки були власниками маєтку в Бєйковській Волі (район Ґруєць). Народилася вона в селі Грусятиче, де її батько на той час орендував маєток, проте більшу частину дитинства провела саме в Бєйковській Волі. У родинному домі панувала атмосфера поваги до патріотичних традицій, підтримки демократичних ідей, вільнодумства та антиклерикалізму [2].

До 10 років, Зофія дорослішала переважно під впливом матері — мудрої та доброї жінки, яка, попри численні хатні обов’язки та роботу з працівниками маєтку (зокрема доглядала хворих, навчала дітей польської мови[uwaga 2], знаходила час для свого улюбленого заняття — живопису. Своїм прикладом вона прищепила дочкам безкомпромісну чесність. [3].

Батько, випускник сільськогосподарської школи в Пулавах[4], успадкував занедбаний поміщицький маєток, але завдяки своїм знанням та зусиллям підняв господарство на високий рівень. Він був послідовником раціоналізму та прихильником демократичних соціальних ідей. У господарстві піклувався про працівників: будував для них цегляні будинки з садами, забезпечував догляд за літніми людьми та непрацездатними, що було незвичним для того часу. [3][5]

Садиба родини Багнєвських з Бжезеця - зараз знаходиться в Музеї села Радом

Щасливе дитинство Зофії перервала хвороба матері (туберкульоз), часті поїздки на лікування та її смерть у 1907 році. Після цього батько намагався самостійно давати раду з вихованням дочок — вони з теплотою згадували спільні прогулянки, уроки верхової їзди, фехтування, купання в річці Пілиця, а також розмови про ботаніку, геологію та космологію [3][5].

Сестри Соколовські з великою ніжністю згадували також час, проведений у маєтку своїх бабусі й дідуся Баґнєвських у Бжезьці (на іншому березі річки Пілиці). Особливо їм запам’яталася лісова галявина, де квітли іриси. Її дід називав це місце своїм садом і вважав його гарнішим за сад дружини. Його ставлення до природи було безкорисливим і глибоко емоційним. Зофія рано взяла на себе виховні обов’язки щодо молодших сестер. Один із випадків, що його згадують у родині: коли десятирічна Зофія, почувши аргумент сестри "більшість так думає", відповіла після короткої паузи: «Правда — це не завжди думка більшості» [3][5]  :   Правда - це не завжди думка більшості.

Школа на вулиці Вєйській

[ред. | ред. код]
Неіснуюча будівля пансіонату за адресою вул.Вейська, 5

Невдовзі дві старші сестри Соколовські стали ученицями знаної семикласної приватної жіночої школи на вулиці Вєйській у Варшаві, яку очолювали Ядвіга Ковальчик і Ядвіга Явюрковна. «Панна Ядвіга» дотримувалася ідеалів варшавського позитивізму, особливо принципів взаємної поваги між послідовниками різних релігій і атеїстами. Особистий приклад засновниць школи та їхні контакти з такими постатями, як Ян Мауерсбергер, відіграли важливу роль у формуванні християнського світогляду учнів. Шкільними подругами Зофії стали пізніші черниці з Лясок: Тереза Ланді (випускниця 1911 року, згодом домашня вчителька молодших сестер Соколовських) та Зофія Штейнберг — її найближча подруга. Тереза Ланді згодом згадувала: [6] :

  «Якщо я маю назвати те, що вважаю найвидатнішою рисою нашої Школи, без вагань скажу: це атмосфера правди. Дівчата Ядвіги так любили правду й вірили в її силу, що навколо них виникало майже магнетичне поле істини. […] Ця атмосфера викликала солідарність, відповідальність — не тільки за себе, але й за всю спільноту».

Зофію пам’ятали як сумну, мовчазну, серйозну, стриману у вияві доброзичливості. Вважали її суворою, навіть непохитною. В її біографії, написаній Марією Богданською та сестрою Катажиною (Зофією Штайнберг), читаємо [3][5] :

«У шкільні роки для Зосі найважливішим був пошук Істини. Вона шукала болісно, не знаходила — і страждала. Відчула єдність та унікальність Істини, одночасно — багатовимірність наших шляхів до неї. Вона висловила це під час свого навернення до християнства, порівнюючи Всесвіт або Бога з багатогранною фігурою, яку ми можемо зрозуміти тільки зсередини».

1913 року Зофія перервала навчання через ранні прояви туберкульозу та виїхала на лікування до Закопаного, де перебувала до початку 1914 року [2][3][5].

Молодь – ASP, Франек та «Кілько» о. Корнілович

[ред. | ред. код]
Марцін Залеський, Інтер'єр Школи витончених мистецтв у Варшаві, 1858

Вона перебувала в Закопаному кілька місяців на рубежі 1913/1914 років [2].Вона відвідувала студію Яна Рембовського, який написав її портрет і став другом її родини. 1915 року Зофія закінчила школу-інтернат у Радомі, ⁣ склавши випускні іспити[3][5], й повернулася до Варшави. Того ж року вона почала навчання у Вільному польському університеті (відвідуючи, зокрема, лекції Вінцентія Трояновського з історії мистецтва) та у скульптурній майстерні Генрика Куни. [2][3][5] .1916 року вона стала студенткою Школи образотворчих мистецтв, де навчалася у класі скульптури Едварда Віттіга. Вважалася однією з найталановитіших студенток. [3][5]. У школі вона подружилася з Францішеком Тенцером — талановитим скульптором єврейського походження. Їхнє оточення вважало їх зарученими [2]. У біографії Зофії Соколовської, опублікованій у книзі «Людзе Ласек», написано [3][5]:

«Вирішальним у її житті стала дружба з Францішеком Тенцером — надзвичайно чутливою й духовною особистістю. Їх об'єднувало прагнення до Абсолютної Істини».

Сильний вплив на Соколовську справила також Зофія Ланді, колишня старшокласниця з Вейської школи, філософиня, яка навчалася в Сорбонні, а після повернення до Польщі працювала домашньою вчителькою в родині Соколовських. Через неї Зофія познайомилася з о. Владиславом Корніловичем — філософом, катехитом і душпастирем. Їхні довгі розмови про філософію (Бергсона, Бжозовського) та Євангеліє

Зофія Ланді тісно контактувала з о. Владислав Корнілович [2] – філософ, вікарій у парафії св. Станіслава єпископа і мученика в Сєнніці, катехит, бере участь у роботі Асоціації священиків-харистів (Unionis Sacerdotum Saecularium Charitatis Apostolicae "Caritas Christi"). Через неї Зофія познайомилася з о. Владиславом Корніловичем. Їхні довгі розмови про філософію Бергсона, Бжозовського та Євангеліє спричинили релігійне навернення Ланді у 1917 році [7]. Це навернення стало каталізатором духовного прориву Зофії Соколовської, її сестер і Францішека Тенцера [7] — всі вони прийняли хрещення [2].. Разом із кількома друзями вони утворили так зване «Кілько» — неформальну групу варшавської інтелігенції (католиків, неофітів, атеїстів), яка під проводом о. Корніловича обговорювала теми культури, філософії та віри [2][3][7][8].

Під час останніх місяців польсько-більшовицької війни Соколовська разом з о. Корніловичем (тоді військовим капеланом) та друзями підготувала так звані «навчальні ліхтарі» для солдатів на українському фронті.

У 1921–1922 роках вона жила в Бєйковській Волі, доглядаючи хвору сестру. Разом із Тенцером вони розмірковували про можливості «апостольства через мистецтво», зокрема про заснування сільської школи скульптури. Цим планам не судилося здійснитися.

У 1922 році, на останньому році навчання, вони обидва зробили радикальний вибір: Францішек вступив до Конгрегації редемптористів у Кракові, а Зофія — до згромадження францисканок-слуг Хреста. Її рішення, ймовірно, було пов’язане зі знайомством з опікуною незрячих дітей матір’ю Єлизаветою (Рожею Чацькою), засновницею Лясок. Після цієї зустрічі Зофія сказала:


«У мене є мама».


Вона вирішила піти на жертву. У грудні вона написала у своєму щоденнику подяку Богові за те, що він дав їй [3][5] :


«Дякую Тобі, Боже, за те, що дав мені стільки світла й сили, аби розірвати два найміцніші зв’язки зі світом, які потрібно було залишити Тобі: мистецтво й дружбу з Франком. Наше прощання було прекрасним. Лише в Господі Ісусі люблячі душі можуть так прощатися — як вітання, відкладене до вічності».

 Фрагмент її поезії-молитви був надрукований 1934 року як девіз першого випуску журналу Verbum. У ньому містяться рядки, що передають дух християнського персоналізму, а також її ставлення до страждання, Хреста й мистецтва.

«Господи, якщо така Твоя воля, то використай мене як інструмент Твого мистецтва. Нехай мене в цьому мистецтві буде якомога менше, а Тебе — якомога більше. Нехай воно буде простим, не блискучим, але правдивим…»

… 

Ляски

[ред. | ред. код]

8 серпня 1923 року Зофія Соколовська розпочала новіціат у згромадженні францисканок слуг Хреста, що діяло в закладі для сліпих у Лясках, який тоді створювала мати Єлизавета (Роза Чацька). Її духовними провідниками залишались о. Владислав Корнілович та сама Чацька, які бачили у Зофії майбутню духовну лідерку громади [3][5]. Однак уже через кілька місяців стан здоров’я різко погіршився — вона захворіла на гострий туберкульозний перитоніт і була госпіталізована до лікарні «Омега». Зофія прийняла страждання як жертву заради Бабеків (так ласкаво називали сліпих дітей у Лясках). Померла 24 січня 1924 року, не доживши до чернечих обітів.

Через два місяці, 23 березня 1924 року, помер і її близький друг та однодумець, скульптор Францішек Тенцер. Його смерть сколихнула варшавське мистецьке та інтелектуальне середовище. Частина громадськості звинуватила о. Корніловича у розпалюванні «містичного ентузіазму» серед найчутливішої молоді, що змусило його тимчасово припинити духовне керівництво групою «Кілько»[9][10].[2]

Зофію Соколовську поховали на скромному цвинтарі в Ласках [11] [ i ] – лісовому цвинтарі, про який розповідав о. Антоній Марильський сказав: [12]


«Тут так приємно лежати...»


У реколекційному будинку Інституту для сліпих досі зберігаються її роботи:

Бронзова скульптура Діви Марії з Немовлям

Голова Христа (частина незавершеного розп’яття)

Медальйон із зображенням Богородиці

Гіпсова чаша, [2]

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Jedyny syn zmarł jako niemowlę.
  2. ↑ Jedyny syn zmarł jako niemowlę.

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б Internetowy Polski Słownik Biograficzny
  2. ↑ а б в г д е ж и к л Barbara Rut Wosiek. Zofia Sokołowska, rzeźbiarka, nowicjuszka Zgromadzenia Sióstr Franciszkanek Służebnic Krzyża. iPSB (Biogram został opublikowany w latach 2000-2001 w XL tomie Polskiego Słownika Biograficznego). Narodowy Instytut Audiowizualny. Процитовано 18 липня 2017. (nie mylić z Sokołowska Zofia (1883–1956?), ekonomistka)
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Maria Bohdańska, s. Katarzyna Steinberg. s. Katarzyna od Ran Pana Jezusa – Zofia Sokołowska. Nagrobek; zaczerpnięto z książki: „Ludzie Lasek”, opracował i wstępem opatrzył Tadeusz Mazowiecki, Wyd. „Biblioteka Więzi”, Warszawa 2000. Процитовано 22 липня 2017.
  4. ↑ Олександрія, заклад вищої освіти Новоолександрійський інститут сільського господарства та лісівництва Палац Чарторийських у Пулавах-тут в 1869-1914 роках розміщувався Новоолександрійський інститутПалац Чарторийських у Пулавах— тут в 1869-1914 роках розміщувався Новоолександрійський інститут Країна Республіка Польща Розташування Нова; губернія, Люблінська; Польське, Королівство; господарства, Російська імперіяЗасновано 1816Випускники Категорія:Випускники Новоолександрійського інституту сільського. Новоолександрійський інститут сільського господарства і лісівництва — Вікіпедія. uk.wikipedia.org (укр.). Процитовано 9 травня 2025.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л м Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою LudzieLasek не вказано текст
  6. ↑ Zofia Lady (Siostra Teresa, Laski), rocznik 1911: W atmosferze prawdy i tolerancji. W: praca zbiorowa, red. Wanda Karpowicz i wsp.: Szkoła na Wiejskiej. Kraków: Znak, 1974, ss. 85–93. 
  7. ↑ а б в Elżbieta Przybył-Sadowska (Instytut Religioznawstwa UJ). Siostra Katarzyna Steinberg Z Lasek (1898–1977). „Zeszyty Naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego ; Studia Religiologica z. 43”. MCCCXVII (43), ss. 183-200, 2010. 
  8. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою iPSB-Steinberg не вказано текст
  9. ↑ Radchenko, Iryna (30 грудня 2021). ОГЛЯД ЗБІРНИКА НАУКОВИХ ПРАЦЬ «ГОЛОКОСТ У ПІВДЕННО-СХІДНІЙ ЄВРОПІ: ІСТОРІОГРАФІЯ, АРХІВНІ ДЖЕРЕЛА ТА СПОГАДИ». ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір. 13: 147—165. doi:10.33124/hsuf.2021.13.06. ISSN 2617-9121.
  10. ↑ Wąsowicz, Jarosław (13 березня 2023). Henryk Świebocki (red.), Ludzie dobrej woli. Księga pamięci mieszkańców Ziemi Oświęcimskiej niosących pomoc więźniom KL Auschwitz, Państwowe Muzeum Auschwitz – Birkenau Towarzystwo Opieki nad Oświęcimiem, Oświęcim 2005. Seminare. Poszukiwania naukowe. 24: 616—618. doi:10.21852/sem.2007.24.60. ISSN 2450-1328.
  11. ↑ Teresa Cwalina: Kartki z cmentarza. Warszawa-Laski: Wydawnictwo Zgromadzenia Sióstr Franciszkanek Służebnic Krzyża, 2010. , o książce
  12. ↑ Liliana Osses Adams (Kalifornia) (2002). Śródleśny cmentarz w Laskach. Zwoje; periodyk kulturalny; THE SCROLLS An Internet Cultural Periodical ISSN 1496-6115. Процитовано 22 липня 2017. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |work= (довідка)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зофія_Соколовська&oldid=45342231