Жорж-Емманюель Клансьє

Жорж-Емманюель Клансьє
фр. Georges-Emmanuel Clancier[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПсевдонімPierre Bessière[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився3 травня 1914(1914-05-03)[1][3][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Лімож[1][4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер4 липня 2018(2018-07-04)[5][1][…] (104 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
XVI округ Парижа, Париж, Франція[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
·пневмонія Редагувати інформацію у Вікіданих
Похованняцвинтар Монпарнас Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьпоет, прозаїк-романіст, новеліст, прозаїк, літературний критик Редагувати інформацію у Вікіданих
Сфера роботитворче та професійне письмоd[6], поезія[6] і літературна критика[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладLes Cahiers du Sudd[7], Fontaine[d][7] і Radiodiffusion-Télévision Françaised[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовфранцузька[2][8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opusQ3225147? і L'Éternité plus un jourd Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зAnne Clancierd[9] Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиSylvestre Clancierd Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
Нагороди
CMNS: Жорж-Емманюель Клансьє у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Жорж-Емманюель Клансьє (фр. Georges-Emmanuel Clancier; нар. 3 травня 1914, Лімож — пом. 4 липня 2018, Париж) — французький поет, прозаїк і радіожурналіст.

Біографія

[ред. | ред. код]

Жорж-Емманюель Клансьє відвідував середню школу в Ліможі, де був учнем Жана Іпполіта. Він вивчав філологію в Пуатьє та Тулузі, з 1937 року писав романи та вірші, а з 1941 року працював співробітником журналу Fontaine, заснованого Максом-Полем Фуше. Після війни він працював радіорепортером і став програмним продюсером в Управлінні французького радіомовлення і телебачення. У 1945 році разом з Рене Ружері (1926—2010) і Робером Маргерітом (1910—1988) заснував журнал Centres. За своє довге життя (першу третину якого він зробив темою багатотомної автобіографії) він опублікував численні романи, оповідання, вірші та літературну критику. З 1976 по 1979 рік був президентом французького ПЕН-клубу. У 1971 році він отримав Велику премію з літератури Французької академії, а в 1996 році — Велику премію з літератури Літературного товариства (SGDL). У 1992 році отримав Гонкурівську премію за поезію. Його найвідоміший роман — Чорний біль. Основна частина його творів присвячена лімузенському походження та власному дитинству.

Був одружений з психоаналітикинею Анною Клансьє (1913—2014). Помер у 2018 році у віці 104 років.

Вибрані твори

[ред. | ред. код]

Поезія

[ред. | ред. код]
  • Le paysan céleste suivi de Notre part d'or et d'ombre. Poèmes 1950—2000. Gallimard, Paris 2008. (Vorwort von André Dhôtel)
  • Vive fut l'aventure. Poèmes. Gallimard, Paris 2008.
  • Au secret de la source et de la foudre. Gallimard, Paris 2018. (1960—1980)

Романи

[ред. | ред. код]
  • Le Pain noir. 1956. Grand Prix du roman de la Société des gens de lettres en 1957.
  • La fabrique du roi. 1957.
  • Les drapeaux de la ville. Laffont 1959.
  • La dernière saison. 1961.
  • Les incertains. Seghers 1965. Laffont 1970.
  • L’éternité plus un jour. Laffont 1969. J'au lu 1978. Laffont 1985. Table ronde 2005

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д Le poète Georges-Emmanuel Clancier est mort à l'âge de 104 ans
  2. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ Roglo — 1997. — 10000000 екз.
  4. ↑ а б в Fichier des personnes décédées mirror
  5. ↑ L'écrivain et poète Georges-Emmanuel Clancier est mort à l'âge de 104 ans — 2018.
  6. ↑ а б в Чеська національна авторитетна база даних
  7. ↑ а б в https://collections.imec-archives.com/archives/archives/fonds/FR_145875401_P855CLG/view:fonds/n:3
  8. ↑ CONOR.Sl
  9. ↑ https://collections.imec-archives.com/archives/archives/fonds/FR_145875401_P629CLG/view:fonds/n:3

Література

[ред. | ред. код]
  • Arlette Albert-Birot, Michel Décaudin (Hrsg.): Georges Emmanuel Clancier, passager du siècle. Actes du Colloque de Cerisy. 24.–31. August 2001. PULIM, Limoges 2003.
  • Max Alhau, Marie-Claire Bancquart: Georges-Emmanuel Clancier. Inédits. Autres temps, Marseille 1998.
  • Jeanne-Marie Baude: Georges-Emmanuel Clancier. De la terre natale aux terres d’écriture. PULIM, Limoges 2001.
  • Thomas Bauer (Hrsg.): Le Limousin et ses horizons dans l'oeuvre de Georges-Emmanuel Clancier. Presses universitaires de Bordeaux, Bordeaux 2013.
  • Michel-Georges Bernard: G. E. Clancier. Seghers, Paris 1967.
  • Winfried Engler: Lexikon der französischen Literatur. Komet, Köln 1994, S. 226.
  • Claude Lorin: Clancier. Les mystères d'un poète centenaire. L'Harmattan, Paris 2013.
  • Bernard Valette: CLANCIER Georges Emmanuel. In: Jean-Pierre de Beaumarchais, Daniel Couty und Alain Rey (Hrsg.): Dictionnaire des littératures de langue française. A–F. Bordas, Paris 1984, S. 469.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Жорж-Емманюель_Клансьє&oldid=44924315