Макс-Поль Фуше

Макс-Поль Фуше
Народився1 травня 1913(1913-05-01)[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Сен-Ва-ла-Уг[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер22 серпня 1980(1980-08-22)[1][2][…] (67 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Аваллон[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняCemetery of Vézelayd Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьпоет, учасник французького Руху Опору, фотограф, есеїст Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовфранцузька[1][5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Автограф
Сайт: maxpolfouchet.com Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Макс-Поль Фуше у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Макс-Поль Фуше́ (фр. Max-Pol Fouchet; 1 травня 1913 , Сен-Вааст-ла-Уг — 22 серпня 1980, Аваллон) — французький поет, прозаїк, мистецтвознавець і тележурналіст.

З біографії

[ред. | ред. код]

Після Першої світової війни Макс-Поль Фуше разом із батьками переїхав до Алжиру, де відвідував ліцей Ош (Lycée Hoche). Його однокласником був Альбер Камю. Фуше закінчив середню школу в 1930 році і 1939 року заснував журнал Fontaine, який став літературним центром руху Опору в Алжирі. Після Другої світової війни він мандрував світом і згодом, разом із П'єром Дегропом (1918—1993) і П'єром Дюмає (1923—2011), став одним із піонерів культурного телебачення з літературною телепрограмою «Чтиво для всіх» (Lectures pour tous, 1953—1968) та іншими культурними програмами, такими як «Лінія життя» (Le Fil de la vie) і «Земля мистецтв» (Terre des Arts, 1964—1974). Його поезію, опубліковану з 1936 року, було зібрано в 1961 році в томі Таємниця залишається («Demeure le secret», останнє видання — Actes Sud, Арль, 2008). В останнє десятиліття свого життя він публікував оповідання та романи. З 1957 року Фуше мав друге помешкання у Везле. Він помер від інсульту в 1980 році і був похований на кладовищі Везле.

Твори

[ред. | ред. код]

Тревелоги, мистецтвознавство, музична критика

[ред. | ред. код]
  • Les peuples nus. Corrêa, Paris 1953.
  • Terres indiennes. Clairefontaine, Lausanne 1955.
  • L'art amoureux des Indes. Gallimard, Paris 1957.
  • Portugal des voiles. Clairefontaine, Lausanne 1959.
  • L'Art à Carthage. G. Fall, Paris 1962.
  • Nubie, splendeur sauvée. Clairefontaine, Lausanne 1965.
  • Liban. Lumière des siècles. Clairefontaine, Lausanne 1967.
  • Lire Rembrandt. Les Éditeurs français réunis, Paris 1970.
  • Les Nus de Renoir. Clairefontaine, Lausanne 1974.
  • (mit Robert Doisneau) Le Paris de Robert Doisneau et Max-Pol Fouchet. Les Éditeurs français réunis, Paris 1974.
  • Corot. H. Scrépel, Paris 1975.
  • Gauguin. H. Scrépel, Paris 1975.
  • Helman. Éditions Cercle d'art, Paris 1975. (Robert Helman, 1910—1990)
  • Eloges de Sidi Bou Saïd. Cérès, Tunis 1975.
  • Wifredo Lam. Éditions Cercle d'art, Paris 1976.
  • Bertholle. Éditions le Sphinx, Paris 1979. (Jean Bertholle, 1909—1996)
  • Joseph Haydn, sa vie, ses œuvres. 1979. (Audio-Kassette)
  • François Couperin, sa vie, ses œuvres. 1982. (Audio-Kassette)
  • Victor Hugo, imagier de l'ombre. Actes Sud, Arles 1985. (mit Zeichnungen von Victor Hugo)
  • Baudelaire annonçait l'art d'aujourd'hui suivi de A quoi sert la poésie? La renaissance du livre, Tournai 2001.

Романи та оповідання

[ред. | ред. код]
  • Les évidences secrètes. 1972. (оповідання)
  • La rencontre de Santa-Cruz. Grasset, Paris 1976. (роман)
  • La relevée des herbes. Grasset, Paris 1980. (роман)
  • Histoires pour dire autre chose. Grasset, Paris 1980. (роман)

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  3. ↑ а б Чеська національна авторитетна база даних
  4. ↑ а б Fichier des personnes décédées mirror
  5. ↑ CONOR.Sl

Література

[ред. | ред. код]
  • Adeline Baldacchino: Max-Pol Fouchet, le feu, la flamme. Une rencontre. Michalon, Paris 2013.
  • Lucienne Couvreux-Rouche (Hrsg.): Hommage a Max-Pol Fouchet. La nouvelle poésie française. Cherche-Midi, Paris 1980.
  • Winfried Engler: Lexikon der französischen Literatur. Komet, Köln 1994, S. 405.
  • Max-Pol Fouchet: Un jour, je m'en souviens. Mémoire parlée. Mercure de France, Paris 1969.
  • Max-Pol Fouchet: Fontaines de mes jour. Conversations avec Albert Mermoud. Stock, Paris 1979.
  • Christian Limousin (Hrsg.): Max-Pol Fouchet et les arts plastiques. Conduire jusqu'au secret des œuvres. Éditions universitaires de Dijon, Dijon 2011.
  • Christian Limousin (Hrsg.): Centenaire de la naissance de Max-Pol Fouchet. 1913—2013. L'album des commémorations. Conseil général de l'Yonne, 2014.
  • Luc Pinhas: FOUCHET Max-Pol. In: Jean-Pierre de Beaumarchais, Daniel Couty und Alain Rey (Hrsg.): Dictionnaire des littératures de langue française. A–F. Bordas, Paris 1984, S. 835—836.
  • Jean Quéval: Max-Pol Fouchet. Seghers, Paris 1969.
  • Guy Rouquet (Hrsg.): Max-Pol Fouchet ou Le passeur de rêves. Textes, photographies et témoignages. Le Castor astral, Bordeaux 2000.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Макс-Поль_Фуше&oldid=44875902