Еміль Боднераш

Еміль Боднераш
рум. Emil Bodnăraș
Народився	10 лютого 1904(1904-02-10)[1]  Ясловец[d], Сучава, Румунія[2]
Помер	24 січня 1976(1976-01-24)[1] (71 рік)  Бухарест, Румунія
Країна	Румунія  Австро-Угорщина  СРСР
Національність	українці[2] і німці[2]
Діяльність	політик, офіцер, шпигун
Alma mater	Ясський університет
Знання мов	румунська і російська
Посада	член Палати депутатів Румунії[d] і Minister of National Defenced[2]
Військове звання	генерал-полковник[2]
Партія	Румунська комуністична партія[2], Ліга християнської оборони (1925)[3] і National Romanian Fasciad (1920-ті)[3]
Брати, сестри	Manole Bodnărașd
Медіафайли у Вікісховищі

Еміль Боднераш (рум. Emil Bodnăraș; 10 лютого 1904 року, Ясловец, Герцогство Буковина, Австро-Угорська імперія — 24 січня 1976, Бухарест, Соціалістична Республіка Румунія) — румунський державний, політичний і партійний діяч. Міністр збройних сил Румунії з 5 листопада 1947 року по 4 жовтня 1955 року. Заступник голови Ради міністрів Румунії з 20 серпня 1954 року по 4 жовтня 1955 року і з 20 березня 1957 року по 17 березня 1965 року. Перший заступник голови Ради міністрів Румунії з 4 жовтня 1955 року по 19 березня 1957 року. Міністр транспорту та зв'язку Румунії з 20 березня 1957 року по 27 квітня 1959 року. Заступник голови Державної ради Румунії з 1967 до 1976 року.

Член Центрального комітету^[ro] та Політбюро Румунської комуністичної партії. З 1946 і до смерті в 1976 був депутатом усіх скликань Великих національних зборів. Один із найвизначніших і найвпливовіших лідерів Румунської комуністичної партії.

Учасник Другої світової війни та державного перевороту 23 серпня 1944 року. Організатор фальсифікації загальних виборів 1946 року та Інцедента в Тамадау^[ro].

Згідно з офіційною біографією, народився 10 лютого 1904 року в селі Ясловец Герцогства Буковина, яке на той час була частиною Австро-Угорської імперії (нині повіт Сучава в Румунії). Походив зі змішаної сім'ї — батько Йона Боднераш (14 серпня 1871 — 31 березня 1924) був українцем, державним службовцем, а мати Єлизавета Боднераш (2 березня 1879 — 22 червня 1958 р.) була етнічною німкенею. У нього був молодший брат Маноле Боднараш^[ro] (4 липня 1909 — 9 вересня 1985), який також став державним, політичним і партійним діячем.^[4][5]

Закінчив ліцей «Драгош Воде» у місті Кимпулунг-Молдовенеск, з відзнакою закінчив юридичний факультет Яського університету (1924), так само закінчив Військове училище в Тімішоарі (1927) і Спеціальну школу офіцерів артилерії в Бухаресті^[6].

Після закінчення артилерійської школи Еміль Боднераш отримав звання лейтенанта і був призначений у гарнізон у Чернівцях. Через нетривалий час його перевели до бессарабського гарнізону в Садагурі, до 12-го артилерійського полку (в якому проходив стажування під час навчання в артилерійській школі). Командир полку полковник Редеску, високо оцінивши успіхи в навчанні молодого артилериста, з яким був знайомий з часів його стажування, призначає Боднераша ад'ютантом полку і офіцером відділу контррозвідки. Через кілька місяців полковник Редеску отримує призначення в інший полк. Новий командир 12-го артилерійського полку полковник Іоан Різеску визнав Боднараша «людиною» попереднього командира і зняв його з займаних ним посад. Там же в полку, за непідтвердженими даними, одразу після переведення його завербували комуністи (за одними даними, переведення до 12-го артилерійського полку стало наслідком конфлікту з кимось із членів Румунської королівської сім'ї, за іншими даними переведення відбулося через роман Боднараша з дружиною одного зі своїх командирів)^[5][7]. З нагоди щорічного оцінювання особового складу за 1931 рік, полковник Іоан Різеску, командир 12-го артилерійського полку, відзначав цінність Боднераша як офіцера, але дорікав йому у звіті за «нетактовність, пияцтво, постійні грошові позики в товаришів та знайомства з не патріотично налаштованими людьми».

У лютому 1932 року Еміль Боднераш дезертирував зі свого полку і втік до СРСР. Розслідування, проведене відразу після втечі, встановило, що 13 лютого 1932 року Боднераш отримав від вищого за рангом командування дозвіл на поїздку із Садагури до Хотина, виїхавши з розташування полку ввечері 15 лютого 1932 року і прибувши до Хотина наступного дня. Увечері 16 лютого Боднераш вирушив на прикордонний румунський пост біля Хотинської фортеці. Там він представляється лейтенантом із Бухареста, Грігоре Ілієску, і розпитує прикордонників про кордон, дізнається про розташування стаціонарних прикордонних румунських і радянських постів, довідується, чи достатньо міцна крига, і цікавиться «поведінкою і настроями» по той бік кордону. Вранці 17 лютого о 9:30 румунські прикордонники, які патрулювали правий берег Дністра, виявили кашкет лейтенанта і кобуру від револьвера, а на кризі — сліди, які ведуть на лівий берег Дністра.^[8][9] Причини, через які він покинув Румунію і перейшов на територію СРСР, залишаються невідомими, існує кілька гіпотез: за однією з версій, імовірно, міг бути надсекретним агентом румунських спецслужб або румунської військової контррозвідки, був розумним і добре знав німецьку та російську; за іншою версією, був бунтівником, завербованим румунськими комуністами, відправленим на навчання до радянських спецслужб, з наступним поверненням для виконання диверсійних дій у Румунії; за ще однією версією Боднераш був глибоко незадоволений конфліктом між ним і своїм безпосереднім начальником — командиром 12-го артилерійського полку полковником Іоаном Різеску.^[10]

Достеменно невідомо, чим займався і що робив Еміль Боднераш у Радянському Союзі. У його особистій справі, що зберігається в Москві, згадується про роботу бухгалтером у період з 1932 по 1934 рік у Москві та Астрахані^[11]. За деякими даними, як агент радянської розвідки, навчався у розвідшколі в Астрахані, а в Москві навчався у Центральній школі ГУДБ НКВС СРСР^[12].

21 липня 1934 року Боднераш потайки повертався до Румунії для виконання спеціальних завдань, доручених йому Розвідувальним управлінням РСЧА — радянською воєнною розвідкою, однак у поїзді його впізнав один зі своїх однокурсників з військового училища — лейтенант Георге Апостолеску, — а згодом його заарештували в Бухаресті на платформі Північного вокзалу одразу після прибуття поїзда. За свідченнями іншого офіцера, підполковника Андрія Попіляна, який обговорював з Апостолеску обставини цієї справи, відомо, що в купе поїзда між Боднерашем і Апостолеску відбулася розмова, під час якої майбутній комуністичний лідер запитав Апостолеску: «Цікаво дізнатися, чи пов'язане те, що пишуть у газетах про моє дезертирство й утечу до СРСР, з моїми комуністичними переконаннями?». Так само Боднераш зізнався, що він насправді — агент Сигуранци, а вся «історія» довкола нього мала місце для того, щоб «збити з пантелику та заплутати громадську думку»; однак це малоймовірно з огляду на те, з якою легкістю агент себе розкрив. Історик Крістіан Тронкоте^[ro] у своїй книзі «Історія румунських спецслужб» пише^[10]:

«На перший погляд здається, що дезертирство було лише прикриттям для агента румунських спецслужб, його легенду переконаного комуніста створили для відправки в СРСР, і там він став подвійним агентом, завербованим радами, однак у мене є великі сумніви з приводу цієї версії. Легкість, з якою його, як агента військової контррозвідки, спіймали й заарештували (за доносом колишнього однокурсника з військового училища, лише за два роки після дезертирства) і він залишався у в'язниці майже вісім років, украй дивна і виправдана, мабуть, лише в тому разі, якщо Боднераш „провалив“ у СРСР ту місію, яку йому доручили, і став радянським агентом, чого румунські спецслужби пробачити йому не могли. З іншого боку, мені важко повірити, що радянським спецслужбам удалося завербувати для проведення секретних місій на території Румунії настільки непередбачувану, горду і зарозумілу людину»^[13]

У травні 1935 р. засуджений судом до 10 років примусових робіт за дезертирство у мирний час, крадіжку офіційних документів та злочини проти державної безпеки. Після перегляду вироку термін ув'язнення було скорочено до 5 років позбавлення волі; покарання відбував в Аюді, Галаці, Брашові, Дофтані та Карансебеші. У Дофтані Боднераш подружився з Георге Георгіу-Дежем, а в 1940 став членом Румунської комуністичної партії^[14].

Перебуваючи у в'язниці в Брашові, Боднераш дізнався, що отримав радянське, але втратив румунське громадянство, оскільки обіймав державні посади в СРСР. «Я отримав громадянство СРСР у Брашовській в'язниці за офіційним зверненням, складеним посольством на підставі запиту від мого імені та імені мого брата. Бути радянським громадянином у ті роки для румунського громадянина було вигідно, той, хто отримав радянське громадянство, був елементом, з яким не рекомендували поводитися жорстоко і його бити», — пояснив сам Боднераш у стенограмі 1952 року^[11].

7 листопада 1942 був звільнений з в'язниці в Карансебеші на пропозицію Сигуранци — Секретної інформаційної служби румунської армії. «Після звільнення мої товариші дали мені велику суму грошей, 50 000 леїв, яку я сховав у коробку, щоб відправити мого брата разом зі своїм одягом та речами; так само від себе особисто я передав братові 10 000 леїв. Тоді це була велика сума». Боднераш заплатив 8 000 леїв комісару з безпеки, який видавав документи, щоб той не звертав увагу на наявність радянського громадянства, що, згідно із законами того часу, призвело б до заслання до табору^[11].

Після звільнення оселився у свого брата Маноле в Галаці та приєднався до «національної» фракції Георге Георгіу-Дежа. Решту грошей, отриманих від товаришів по партії, використовує протягом двох років для організації власної фабрики з виробництва вапна, цементу і плитки. Доходи від підприємства, що базується в Галаці, давали йому змогу подорожувати країною і бувати в Бухаресті, перебуваючи, однак, під наглядом Сигуранци. У Бухаресті отримував інформацію від агента на ім'я Кендлер, торговця лісоматеріалами, який платив за наказом Боднераша в 1943 р. 30 000 леїв на місяць полковнику Еначе Борческу, службовцю Генерального штабу румунської армії, за інформацію про пересування румунських і німецьких військ. Звичайним місцем зустрічі Кендлера і Борческу була греко-католицька церква в Бухаресті (з інтерв'ю Траяна Борческу британському журналісту Деннісу Делетанту, 8 березня 1995 року)^[9][11][14].

У Тиргу-Жіу Еміль Боднераш симулюючи напад апендициту, потрапляє в одну лікарняну палату з «хворим» Георгіу-Дежем. Там разом вони розробляють заходи щодо усунення секретаріату Комуністичної партії Румунії на чолі зі Штефаном Форішем, складають плани альянсу зі створення Народного фронту і план втечі Георгіу-Дежа (незабаром після приходу до влади Георгіу-Дежа, 9 червня 1945 року, Фориша схопив загін Секурітате, а за рік по тому вбила його за розпорядженням нового партійного керівництва — його забив насмерть ломом керівник Секурітате Георге Пінтиліє).

У 1944 Боднераш вирушив до Бухаресту, де зв'язався з Костянтином Пирвулеску та Йосипом Рангецем, стверджуючи, що є агентом Кремля, надісланим для реорганізації Комуністичної партії. Разом вони спланували усунення Штефана Форіша з посади генерального секретаря Румунської компартії, оголосивши його зрадником та агентом Секурітате. 4 квітня 1944 року, після бомбардувань Бухареста американськими ВПС, Боднераш і Рангець захопили Форіша і під загрозою застосування зброї змусили його підписати заяву про відставку.^[9] Прибувши до будинку, де жив Штефан Форіш, Боднераш представив йому, як він сам стверджував, повідомлення від Комуністичного інтернаціоналу, в якому повідомлялося, що керівництво Комуністичної партії Румунії розпущено, а всі зв'язки, включаючи конспіративні шифри (тобто імена членів і вдома змови), мають бути передані новому керівництву партії. Колишнє керівництво також мало перейти у розпорядження призначеному новому керівництву.16 квітня 1944 року Боднераш повідомляв Георгіу-Дежу в зашифрованому листі, відправленому тому до в'язниці, що місію виконано:

«Наскільки довгою була підготовка, настільки швидким і швидким стало саме дійство. Усього за три години ми завершили дію. Спадщину (партійні документи) було передано нам, а глава сім'ї (Голова компартії Форіш), його дружина (Вікторія Сирбу) і друг родини (архіваріус Ремус Кофлер^[ro], помічник Форіша) були переведені в хороший санаторій (безпечний конспіративний будинок). О першій годині ночі ми передали шифри і все родинне багатство до рук найвправнішого з нас, нашого старшого друга (Констянтина Пирвулеску), який сьогодні є головною опорою нашої сім'ї»^[15][16].

Тріумвірат Пирвулеску — Рангець — Боднераш очолював партійне керівництво аж до втечі Георге Георгіу-Дежа з в'язниці у серпні 1944 року.

Боднераш займався організацією підпільних воєнізованих організацій (Патріотичної охорони, якій у комуністичний період надавалося перебільшене значення)^[17] і координував дії з саботажу на передовій у румунській армії, розташованій у Молдові («Яські ворота») під час наступу радянських військ у серпні 1944 в Ясько-Кишинівської операції.^[18]

23 серпня 1944 р. Еміль Боднераш (під ім'ям інженера Чаушу) разом з Лукреціу Петрешкану (представник Компартії Румунії) брав участь у державному перевороті, в результаті якого від влади був усунений маршал Румунії, глава уряду та кондукетор Іон Антонеску ; змову очолював особисто король Міхай I. Група комуністів, до якої входив Боднераш, узявши під варту Іона Антонеску, міністра закордонних справ Міхая Антонеску та інших осіб, утримувала їх у полоні, а пізніше передала радянському військовому командуванню.^[17]

Після виборів 1945 року Боднераш став членом Центрального комітету і Політбюро Румунської комуністичної партії. З 1946 і до смерті 1976 року був депутатом усіх скликань Великих національних зборів.^[19] З березня 1945 до 5 листопада 1947 був генеральним секретарем президії Ради міністрів, керівником секретної служби румунської армії, відповідав за нагляд за секретними службами. Організатор фальсифікації загальних виборів 1946 року та Інциденту в Темедеу^[19][20][21].

Еміль Боднераш був одним із найважливіших політичних діячів часів Георгіу-Дежа. Перебував у постійному контакті з радянськими спецслужбами, яким регулярно передавав звіти про діяльність лідерів румунської компартії, що згодом було доведено у випадку з Анною Паукер^[4].

5 листопада 1947 року після усунення від влади міністра закордонних справ Георге Тетереску та його прихильників, Боднераш був призначений міністром збройних сил Румунії (міністром оборони) з присвоєнням звання генерал-полковника.

У той час, коли на чолі Комуністичної партії Румунії знаходився Георге Георгіу-Деж, Боднераш займав низку важливих державних постів:

• Міністр збройних сил Румунії (5 листопада 1947 — 4 жовтня 1955)
• Заступник голови Ради міністрів Румунії (20 серпня 1954 — 4 жовтня 1955)
• Перший заступник Голови Ради міністрів Румунії (4 жовтня 1955 — 19 березня 1957)
• Заступник голови Ради міністрів Румунії (20 березня 1957 — 17 березня 1965)
• Міністр транспорту та зв'язку Румунії (20 березня 1957 — 27 квітня 1959)

5 листопада 1947 року Еміль Боднераш був призначений міністром збройних сил (оборони) Румунії, змінивши на цій посаді генерала армії Міхая Ласкара, який став його заступником; залишався на чолі міністерства до 4 жовтня 1955 року. 20 березня 1957 року був призначений міністром транспорту Румунії.^[22] На посаді міністра оборони координував совєтизацію армії^[23][24][25]. Це дозволило включити Румунію до радянської стратегічної системи стримування на початковому етапі Холодної війни, а пізніше країна вступила до Організації Варшавського договору.^[26] Боднераш відправив ряд молодих румунів, вірних комуністичній справі, до Москви для навчання у різних вищих військових навчальних закладах. Серед них був Ніколає Чаушеску, близький соратник Боднераша, який раніше став начальником Вищого політичного управління збройних сил і заступником міністра оборони з присвоєнням звання бригадного генерала — незважаючи на те, що той ніколи не служив в армії^[27][28][29].

З 21 по 26 серпня 1955 року в Румунії з візитом знаходився Перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов. На думку деяких істориків, під час полювання на ведмедя на околицях села Будаку-де-Сус (Журець Бистриця-Несеуд), саме Боднераш зіграв ключову роль у впливі на Хрущова, щоб той прийняв рішення про виведення Радянської армії з Румунії. Спочатку Микита Хрущов, який відмовлявся виводити радянські війська «… з огляду на НАТОвську загрозу з Туреччини», проте пізніше погодився^[7][17][30]. 3 грудня 1956 року в Москві було підписано радянсько-румунську декларацію «Про тимчасовий характер перебування військового контингенту СРСР на території Румунії». Незабаром із Румунії почали відкликати радянських військових радників і фахівців із питань оборонної промисловості. 17 квітня 1958 року СРСР офіційно заявив уряду Румунії про намір вивести радянські війська з її території. 24 травня 1958 року Румунія і СРСР підписали угоду про репатріацію радянських військовослужбовців, які перебувають на території Румунії. Угодою було передбачено графік виведення військ із червня до серпня 1958 року^[31].

Під час Угорської революції 1956 року Боднерашу було доручено придушувати будь-яку можливу підтримку угорських повстанців з боку румунів. У листопаді 1956 року входив до складу делегації, на чолі з Георгіу-Дежем, яка відвідала Угорську Народну Республіку і провела переговори з Головою Ради міністрів ВНР Яношем Кадаром про придушення угорської революції^[32].

Після смерті свого найближчого соратника і керівника партії та держави Георгіу-Дежа, 19 березня 1965, Боднераш залишався один із найвпливовіших членів Політбюро, виступав проти реорганізації партії, запропонованої Йосипом Кишинівським і Мироном Константінеску і підтримав обрання молодого Ніколає Чаушеску на посаду керівника партії; до трійки кандидатів також входили перший заступник прем'єр-міністра Георге Апостол і міністр внутрішніх справ Александру Дрегич^[33].

Боднераш був одним із вірних соратників Ніколає Чаушеску^[34]. Деякий час продовжував обіймати посаду першого заступника голови Ради міністрів Румунії (18 березня 1965 — 8 грудня 1967). Опісля обіймав кілька номінально «важливих» посад — заступника голови Державної ради Румунії (1967—1976) і члена Комітету національної оборони Румунії (1969—1976). До самої смерті Еміль Боднераш залишався одним із найвпливовіших членів Комуністичної партії Румунії, був нагороджений багатьма високими орденами і медалями^[35].

У 1969 переніс серцевий напад і в листах просив Чаушеску зняти його з усіх постів, мотивуючи це поганим станом здоров'я і неможливістю, як раніше, брати участь у роботі партії. Влітку-восени 1974 року надіслав ще кілька листів Чаушеску зі словами «дорогий Ніколає», «старий друг і товариш», «назавжди піти у відставку з будь-якої керівної посади в партії та державі»^[36]. Чаушеску відмовив йому у проханні. У 1975 переніс операцію на очах^[37].

Еміль Боднераш помер 24 січня 1976 року в Бухаресті від інфаркту. На відміну від інших партійних лідерів, яких поховали біля Пам'ятника героям-комуністам у Ліберті-парку (нині парк Кароля I), останки Боднераша помістили в масивну металеву труну і поховали, за його бажанням, поряд із церквою, побудованою на його особисті гроші, в його рідному селі Ясловец у Сучавському повіті.

Був одружений із Флорикою Мунзер, колишньою дружиною Раду Менеску (анархіст і колишній заступник міністра фінансів), з якою пізніше розлучився через те, що партія вимагала одружуватися тільки з румунками, а росіянки або єврейки виключалися. У шлюбі народилася дівчинка, яка пізніше померла від раку. Так само усиновив хлопчика Георгіцу.^[13]

державні

• Орден Праці І ступеня (1948)
• Орден Зірки Румунії І ступеня (1948, 1954)
• Орден «Захист Вітчизни» І ступеня (1949)
• Орден «23 серпня» І ступеня (1959)
• Герой Соціалістичної Праці (1959)
• Медаль «40 років проголошення республіки» (1961)
• Медаль «20 років визволення Вітчизни» (1964)
• Медаль «20 років Збройних сил СРР» (1964)
• Орден Тудора Володимиреску І ступеня (1966)
• Медаль «25 років визволення Вітчизни» (1969)
• Орден «Перемога Соціалізму» (1971)

іноземні

• Орден Заслуг Угорської Народної Республіки (1947, Угорщина)
• Великий хрест ордена Білого лева «За Перемогу» (1947, Чехословаччина)
• Орден «За військові заслуги» I ступеня (1955, Болгарія)

З 7 вересня 1976 року по 20 травня 1996 року комуна Мілішівці (нині місто), до якої входило село Ясловець, носила ім'я Еміль Боднераш. В даний час навпроти культурного центру в селі Ясловець встановлено погруддя Боднераша.

• Еміль Боднераш, подібно патріарху Румунському Юстиніану і Петру Грозу, був близьким другом головного рабина Румунії Моїсея Розена та його дружини Амалії, надавав їм таємну підтримку в роки становлення сталінізму в Румунії (1947—1953), про що писав сам Мойсей Розен у своїй автобіографії «Небезпеки… Випробування… Дива», опублікованій 1990 року.
• Після того, як Еміль Боднераш став міністром збройних сил Румунії, він займався збором документів про своє дезертирство в СРСР, які були складені військовими та судовими органами. Дані документи були виявлені після смерті Боднераша в його сейфі, в папці, в якій так само зберігалося його листування 1945—1947 років з принцесою Ілеаною (тіткою короля Міхая I), з якою, як подейкують, він мав більш ніж привілейовані стосунки, незважаючи на офіційну мову листів.^[14]

• (рум.) Final Report of the Presidential Commission for the Study of the Communist Dictatorship in Romania
• Lavinia Betea (4 жовтня 2005). Bodnăraș – cetățean sovietic [Bodnăraș – Soviet citizen]. Jurnalul Național (рум.). Процитовано 24 лютого 2025.
• (рум.) Cristina Arvatu, «Răfuială cu șeful in stil gangsteresc» («Settling accounts with the boss in gangster style»), in Jurnalul Național, October 5, 2005
• (рум.) Lavinia Betea, «'Sforarul' Bodnăraș și lecția crimei politice» («The Schemer Bodnăraș and the Lesson of Political Crime»)^{[недоступне посилання з 01.09.2017]}, in Adevărul, August 22, 2011
• (рум.) Vartan Arachelian, «Falsificatorii» («The deceivers»), in Ziua, August 23, 2005
• (рум.) Miron Vasile, «Bodnăraș uneltește, la Palat, deschiderea frontului prin 'Poarta Iașiului'», in Historia, August 2004
• (рум.) Teofil Oroian, «Scurta cronica a consilierilor (1948/1949 — 1959/1960)» («Soviet counsellors in the Romanian army: A brief historical perspective»), in Dosarele Istoriei, December 2003
• Biljana Vankovska, Håkan Wiberg, Between past and future: civil-military relations in the post-communist Balkans, I. B. Tauris, 2003, ISBN 1-86064-624-7
• Ion Mihai Pacepa, Red Horizons: The True Story of Nicolae and Elena Ceaușescu's Crimes, Lifestyle, and Corruption, Regnery Publishing, 1990, ISBN 0-89526-746-2
• (рум.) Cristina Scorțariu, «Repunerea pe soclu a lui Bodnăraș aduce nemulțumiri în rândul istoricilor», in Informația, August 13, 2003
• (рум.) Minister of Defense's photo album — Bodnăraș Emil

• Мирон Василе Боднераш планував відкриття фронту через «Яські ворота».
• Остаточний звіт Президентської комісії з вивчення диктатури комуністичної Румунії.
• Лавітія Бетя Боднераш — радянський громадянин.
• Крістіна Арвату Боротьба з керівництвом у «гангстерському» стилі.
• Вартан Арачелян Фальсифікації.
• Еміль Боднераш: «Хрущов ставився до нас як господар до слуг».
• Дезертир на чолі військового міністерства.
• Високий партійний порядок.
• Судно на повітряній подушці з ядерними ракетами на Чорному морі.
• Менеску пішов у монастир, а Боднераш залишився сам на віллі.
• Еміль Боднераш — шпигун, який захопив Іона Антонеску, фальсифікував вибори 1946 року, влаштував арешт Манью і зробив президентом Чаушеску.