Его-психологія
Е́го-психоло́гія — напрям психоаналізу[1]. Відрізняється висуненням на перший план Его (в той час як Фрейд в основному досліджував Воно), а також увагою до адаптації особистості в навколишньому світі, питань свободи особистості, автономії особистості та особливостей особистісної роботи. Основні представники цього напряму: Анна Фрейд, Х. Гартман, Р. Спітц, Маргарет Малер, Е. Глоувер і Ерік Еріксон.
Основні ідеї его-психології розроблялися на підставі даних дитячого психоаналізу. Спочатку утворилися два напрями его-психології: А. Фрейд вивчала захисні механізми Я (Его), а Е. Гартман робив наголос на вторинні аспекти Я — раціональне мислення, раціональну дію тощо. Однак, загальним було уявлення про Я, як про головну формувальну силу особистості, що не залежить від Воно (як вважав Фрейд), відповідального за ідентичність особистості. Багато нового ввів у Его-психологію учень А. Фрейд — Ерік Еріксон, що плідно вивчав питання розвитку особистості, виділивши вікові стадії розвитку особистості, які перемежовуються кризами[2][3].
Его-психологія була об'єктом критики Жака Лакана[4].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ЕГО-ПСИХОЛОГІЯ (ПЕРСОНОЛОГіЧА ПСИХОТЕРАПІЯ) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Психотерапевтична енциклопедія. — С.-Пб.: Пітер. Б. Д. Карвасарський. 2000.
- ↑ Головін С. Ю. Словник практичного психолога. Архів оригіналу за 30 жовтня 2007. Процитовано 29 січня 2016.
- ↑ Психологічний словник. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 29 січня 2016.
- ↑ David Macey, «Introduction», Jacques Lacan, The Four Fundamental Concepts of Psycho-Analysis (London 1994 p. xxi
Джерела[ред. | ред. код]
- Алейнікова Т. А. Психоаналіз. — Ростов-на-Дону : Фенікс, 2000. — ISBN 5-222-01274-3..
- Hartman H. Ego psychology and the problem of adaptation. — N. Y., 1958.
- Glover E. The birth of the ego. — N. Y., 1968.
- Spitz R. No and yes. — N. Y., 1963.
 | Це незавершена стаття з психології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
