Психотехніка

Психотехніка (від грец. ψυχή — душа, й дав.-гр. τεχνικός від τέχνη «вміння», «майстерність», «мистецтво») — галузь психології, що набула поширення в 1910-1930-х рр., вивчала додаток психології до вирішення практичних питань, пов'язаних із психологією праці, профорієнтацією та профвідбором. Нині зміст психотехніки, її проблеми і методи увійшли до сфери прикладної психології: психології праці, організаційної психології, інженерної психології.

Також може значити

• У психології під «психотехнікою», як правило, розуміють конкретний комплекс психологічних прийомів впливу^[1];
• У зарубіжному театральному мистецтві «психотехнікою» нерідко називають методику Костянтина Станіславського;
• Історик релігій Мірча Еліаде ввів термін «психотехніка» в релігієзнавство як еквівалент слова «йога»^[2].

Історія[ред. | ред. код]

Термін «психотехніка» запропонував в 1903 р. німецький психолог Вільям Штерн. У 1908 р. німецький психолог Гуго Мюнстерберг спробував оформити психотехніку як науку, визначивши її зміст і методи. У завдання психотехніки включалося вирішення таких питань, як

• професійний відбір і
• професійна орієнтація,
• професійне навчання,
• раціоналізація праці,
• боротьба з професійним стомленням і нещасними випадками,
• створення психологічно обґрунтованих конструкцій машин та інструментів,
• психічна гігієна,
• психологія впливу (зокрема, за допомогою плакату, реклами, кіно тощо),
• психотерапія,
• психологія мистецтва.

Інтенсивний розвиток психотехніки припадає на час Першої світової війни 1914–1918 рр. Тоді першочерговими стали питання професійного відбору для потреб армії та військового виробництва. У зв'язку з чим широкого застосування психотехніки набули методи тестування. Теоретичною основою психотехніки стала диференціальна психологія.

Розквіт психотехніки припав на кінець 1920-х рр. Видавалися спеціальні журнали: у СРСР — «Психофізіологія праці та психотехніка» у 1928–1932 рр., з 1932 р. — «Радянська психотехніка»; у Німеччині — «Psychotechnische Zeitschrift» з 1925 р. та інші.

У 1927 р. в СРСР було створено Всеросійське (згодом — «Всесоюзне») психотехнічне товариство^[3]. Серед найбільших дослідницьких центрів став Харківський інститут праці та інші.

Після постанови ЦК ВКП(б) «Про педологічні перекручення в системі Наркомпросів» психотехніка (як і вся практична психологія) потрапляє під розгром. Організатор і голова Всесоюзного товариства психотехніки та прикладної психофізіології Ісаак Шпільрейн був розстріляний. Потрапляє психотехніка під заборону і в нацистській Німеччині.

Через ліквідацію психотехніки в країнах, де вона була найбільш розвинена (у СРСР і Німеччині), навіть саме поняття «психотехніка» почало втрачати колишнє значення^[4]. Надалі термін «психотехніка» стає менш поширеним у літературі.

Нині зміст психотехніки, її проблеми і методи входять у сферу прикладної психології.

Див. також[ред. | ред. код]

• Психодіагностика

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Баумгартен Ф., «Психотехника», 2 изд., М., 1926 г. (рос.)
• Геллерштейн С. Г., «Психотехника», М., 1926 г. (рос.)
• Левитов Н. Д., «Психотехника и профессиональная пригодность», М., 1928 г. (рос.)
• «Руководство по психотехническому профессиональному подбору», под ред. И. Н. Шпильрейна, М. — Ленинград, 1929 г. (рос.)
• Психотехника // Большая советская энциклопедия; (рос.)
• Мюнстерберг Г., «Основы психотехники», пер. с нем., 2 изд., ч. 1-2, М., 1924–1925 гг. (рос.)
• Giese F., «Theorie der Psychotechnik», Braunschweig, 1925. (нім.)
• Курек Николай, Разрушение психотехники / изд. «Новый Мир», М., 1999 г., сайт «Русский журнал» (рос.)
• Умрихин В. В., «Начало конца» поведенческой психологии в СССР // Репрессированная наука, Ленинград: изд. «Наука», 1991 г., с. 136–145. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

• Владимир Тольц, 1936: конец советской психотехники, 01.07.2006, сайт «Радио Свобода» (рос.)