Гудович Василь Андрійович
| Василь Андрійович Гудович | |||
 | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 1760 — 1764 | |||
| Попередник: | Михайло Скоропадський | ||
| Спадкоємець: | не призначався | ||
| Народження: | 1713 | ||
| Смерть: | 21 червня (2 липня) 1764 Глухів | ||
| Країна: |  Гетьманщина | ||
| Рід: | Гудовичі | ||
| Батько: | Андрій Павлович Гудович (? — 1734) | ||
| Мати: | Марфа Гнатівна Рубець (1685—1742) | ||
| Шлюб: | Ганна Петрівна Білецька-Носенко Марія Степанівна Миклашевська | ||
| Діти: | з 1-го шлюбу: Андрій, Іван, Василь (старший), Василь (середній), Марія, Феодосія, Анна, Анастасія з 2-го шлюбу: Михайло, Василь (молодший), Олександр, Микола, Петро | ||
| Нагороди: |  | ||
Василь Андрійович Гудович (*1713 — †2 липня (21 червня) 1764, Глухів) — генеральний підскарбій Гетьманщини з 24 лютого 1760 до 1764 рр. в уряді гетьмана Кирила Розумовського, бунчуковий товариш (з 1731 року), таємний радник (з 1760 р.)
Початок служби[ред. | ред. код]
В 1731 році у віці 18 років, як і його батько Андрій Гудович († 1734), отримав звання бунчукового товариша. Його батько був бакланським сотником в Стародубському полку. За допомогу світлійшому князю О.Д.Меншикову у справі Бакланської сотні отримав від російського уряду в дар земельні володіння, ставши таким чином великим землевласником.
Згодом виконував доручення з керівництва команди козаків на форпости. Так, у 1737 р. очолював команду Стародубського полку на кордоні.
Земельні володіння[ред. | ред. код]
В 1735 році отримав у володіння житловий двір у с. Душатині Стародубського полку (нині село в Овчинському сільському поселенні Суразького району Брянської області).
Також, мав у володінні людей: в д. Блазовичі 3 малогрунтових не тяглих, 1 убогий підсусідок, у с. Горчаки малогрунтових підсусідків 5, підсусідків убогих 4, при городах 4[1].
Боротьба за відновлення гетьманства[ред. | ред. код]
В 1745 році разом з іншими старшинами їздив до Санкт-Петербургу з проханням про обрання гетьманом Кирила Розумовського. Під час перебування українських делегатів у столиці, Сенат на їх утримання виділяв щомісячно по 10 рублів. Однак, імператриця Єлизавета Петрівна веліла «яко знатним особам і за такою справою прибулим, по сто рублів на місяць на кожного і від поліції пристойну квартиру»[2].
У січні 1750 року В.Гудович разом з генеральним хорунжим Миколою Ханенком привезли у Глухів Грамоту про відновлення гетьманства «Про Буття в Малоросії гетьманові за колишніми норовами і звичаями» [Архівовано 4 серпня 2016 у Wayback Machine.].
Урядування в Глухові[ред. | ред. код]
24 лютого 1760 року в статусі Генерального підскарбія увійшов до складу Генеральної військової канцелярії гетьмана Кирила Розумовського. На цій посаді працював до самої смерті в 1764 році[3]. Після ліквідації Гетьманства в 1762 році був перейменований у таємні радники.
В 1763 році, разом з генеральними старшинами суддею Олександром Дублянським, генеральним писарем Василем Туманським та більшістю полковників підписав чолобитну про встановлення спадкового гетьманства для роду Розумовських. Однак, вона була відхилена царським урядом.
Увійшов в історію, як останній український Генеральний підскарбій. 9 червня 1762 року був нагороджений Орденом Святої Анни І ступеня[4]..
В кінці життя вплив старого Гудовича значно зріс, оскільки його старший син Андрій був наближеною особою імператора Петра ІІІ й користувався його покровительством.
Родина[ред. | ред. код]
В першому шлюбі був одружений з донькою прилуцького полкового сотника Ганною Петрівною Білецькою-Носенко (? — бл. 1752), вдові по Івану Даровському. У них народилось чотири сина і чотири доньки:
- Василь Васильович (старший) — помер в дитинстві;
- Анна — в шлюбі Ожегова;
- Анастасія;
- Феодосія — в шлюбі Дунін-Борковська;
- Василь Васильович (середній) — помер в дитинстві;
- Андрій (1731—1808) — генерал-ад'ютант, в 1762—1796 у відставці, потім генерал-аншеф. Користувався заступництвом імператора Петра III[5].
- Іван (1732—1821) — граф, генерал-фельдмаршал, московський генерал-губернатор;
- Марія — в шлюбі Ширяй;
Вдруге (не пізніше 1752 року) В.Гудович одружився з донькою бунчукового товариша Марією Степанівною Миклашевською. У них народилось п'ять синів:
- Михайло (1752—1818) — граф, генерал-майор;
- Марія (після 1752 — до 1786);
- Василь (молодший) (1753—1819) — граф, генерал-лейтенант;
- Олександр (1754—1806) — генерал-майор, учасник штурму Ізмаїла;
- Микола (1758—1841) — граф, генерал-лейтенант;
- Петро (1759—1821) — граф, дійсний статський радник[6]
12 грудня 1809 року імператор Олександр I надав п'ятьом синам Василя Гудовича — Івану (від першого шлюбу), Михайлу, Василю, Миколі та Петру графський титул.
Джерела[ред. | ред. код]
- Гудовичи // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
- Долгоруков П. В. Российская родословная книга. — СПб. : Типография Э. Веймара, 1855. — Т. 2. — С. 192.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина. Гетьманщини. — К.: Стилос, 2009. — С. 99.
- ↑ История Русов или Малой России.
- ↑ Макидонов А. В. Персональный состав административного аппарата Новороссии XVIII века. — Запорожье: Просвіта, 2011. — С. 292.
- ↑ Бантыш-Каменский Д. Н. Списки кавалерам российских императорских орденов [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.], М.:, — 2006. с. 176.
- ↑ Бантыш-Каменский Д. Н. История Малороссии, с.459, 451, 460
- ↑ http://uk.rodovid.org/wk/Запис:27692 Родовід[недоступне посилання з травня 2019].
| |||||||||||||||||||
