Генеральний писар
Генера́льний пи́сар — військове звання вищої службової особи.
Гетьманський уряд 17-18 ст[ред. | ред. код]
Генеральний писар — член генеральної старшини, вища службова особа, яка вела справи гетьманського уряду в Україні в 17-18 століттях. Іноземці називали його канцлером. Генеральний писар керував діяльністю Генеральної військової канцелярії, приймав іноземних послів, брав участь у виробленні умов міжнародних договорів, вів дипломатичне листування. Генеральний писар зберігав державну печатку.
Список[ред. | ред. код]
Дані подані згідно з дослідженням Володимира Кривошеї[1]:
Генеральний секретаріат УЦР УНР[ред. | ред. код]
Генеральний писар в 1917-18 роках — член Генерального секретаріату УЦР УНР — вища службова особа Української Народної Республіки. Вів справи українського уряду, зберігав державну печатку, стверджував законність та чинність документів. Посада генерального писаря існувала з 15 (28 червня) 1917 року до 9 (22 січня) 1918 року.
Генеральними писарями були Павло Христюк, Олександр Лотоцький. З листопада 1917 — справи Генерального секретаріату вів заступник генерального писаря Іван Мірний. 22 січня 1918 року у зв'язку з перетвореннями Генерального секретаріату у Раду Народних Міністрів УНР, замість генерального писаря було встановлено посаду державного писаря. Державним писарем УНР став Іван Мірний.
Генеральний писар Канцелярії та державний секретар часів Української Держави[ред. | ред. код]
- Для прийому прохань і скарг та особистого листування гетьмана П. Скоропадкого встановлювалась при ньому Власна Його Світлості Гетьмана всієї України канцелярія, яка регулювалась «Положенням про Власну Його Світлості Гетьмана всієї України канцелярію». Канцелярія складалася з геренерального писаря Канцелярії, власне Канцелярії (помічників генерального писаря, старшин з доручень, діловода, друкарок, хроникера) та медика пана гетьмана[4]. Окрім ведення діловодства, Канцелярія мала окремі ознаки внутрішньої та зовнішної розвідки при гетьмані[5]. Генеральним писарем Канцелярії став І.Полтавець-Остряниця.
- В уряді Української Держави, Раді Міністрів, керівництво справами Ради міністрів покладалось на Генерального (пізніше — державного) секретаря та підлеглу йому Генеральну канцелярію.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Кривошея В. В. Українська козацька старшина: абетка генеральної старшини (1648—1783 рр.) [Архівовано 17 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Гілея (науковий вісник). — № 21. — 2009. — С. 4—10.
- ↑ Мицик Ю. Виговський Іван // Володарі гетьманської булави : історичні портрети / авт. передм. В. А. Смолій. — К. : Варта, 1994. — С. 196. — ISBN 5-203-01639-9.
- ↑ За Степанков В.С. Виговський Іван Остапович // Енциклопедія історії України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1. — С.502—503.
- ↑ Гай-Нижник П.П. Власна Його світлості пана гетьмана всієї України канцелярія (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) // Гілея. – 2011. – №46 (4) – С.54-62 (ч.2)
- ↑ Гай-Нижник П.П. Власна Його світлості пана гетьмана всієї України канцелярія (29 квітня – 14 грудня 1918 р.) // Гілея. – 2011. – Спецвипуск. – квітень. – С. 67–75. (ч.1).
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. — Київ: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2008. — 452 с. ISBN 978966024850
- Кривошея В. В. Українська козацька старшина: абетка генеральної старшини (1648—1783 рр.) // Гілея (науковий вісник). — № 21. — 2009.
- Путро О. І. Генеральний писар [Архівовано 13 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 78. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
Посилання[ред. | ред. код]
- Генеральний писар [Архівовано 31 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
- Писар Генеральний Війська Запорозького // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XI : Літери Пере — По. — С. 1368. — 1000 екз.
| |||||||||||||||||||
