Гори Максвелла
Гори Максвелла — гірський масив у північній півкулі Венери, що є найвищим на планеті (гора Скаді).
Назва[ред. | ред. код]
Гори Максвелла примітні тим, що є єдиним географічним об'єктом на Венері, що названий на честь чоловіка (фізик Джеймс Клерк Максвелл) — усі інші названі іменами жіночих богинь, міфічних фігур та історичних персонажів[1].
Робоча Група з Номенклатури Планерної Системи Міжнародного Астрономічного Союзу запропонувала «присвоїти топографічним ознакам імена померлих вчених працювавших у радіо-, радіолокаційній та космічній галузі» з огляду на широке використання радарів, що працюють за рахунок радіохвиль, і, які є важливою технологію для отримання зображень поверхні Венери, що залишається схованою за щільним та непрозорим хмарним покривом. Протягом зустрічей робочої групи у 1976—1979 рр., було прийняте рішення назвати гірський масив на честь Д. К. Максвелла, який передбачив існування радіохвиль[2].
Опис[ред. | ред. код]
Найвищі гори масиву Максвела — гора Скаді та вулкан Маат, що мають висоту 11,52 та ∼9 км над середнім рівнем поверхні Венери відповідно, що значно перевищує земний Еверест. Гірський масив розміщений на схід від плато Лакшмі і тягнеться в центрі так званої Землі Іштар — континентального регіону, розміром порівнянного з Австралією. Розміри гірського масиву — 853 на 700 км. Західні схили дуже круті, тоді як східні поступово переходять в тессеру Фортуни[3].
Існує кілька гіпотез походження плато Лакшмі і гірського масиву Максвелла. Одна з них — підняття поверхні за рахунок мантійного плюму, а інша припускає, що регіон зазнає стиснення з усіх сторін, і як наслідок матеріал цієї зони зазнає опускання всередину планети[4]. Широкі гряди та долини масиву Максвелла та тессери Фортуна вказують, що ті зазнали стиснення в минулому[5]. Водночас неймовірна висота масиву порівняно з іншими горами навколо плато Лакшмі, що сформувалися за рахунок стиснення, дає змогу припустити більш складне походження[5].
На радарі більшість поверхні масиву є яскравою, що є поширеним явищем на Венері у цих висотах. Цей феномен спостерігається через присутність певних мінералів, можливо «металічного» снігу. Серед раніших гіпотез були — пірит[3] та телур, серед більш сучасних — сульфід свинцю (II) та сульфід бісмуту (III).[6]
В силу щільної атмосфери з непрозорою хмарністю розгледіти гірський масив в земний телескоп не можливо. Він був виявлений радарним картографуванням за допомогою радіотелескопу в Аресібо ще в 1967 році. Згодом міжпланетна станція НАСА «Піонер-Венера» провела детальне сканування поверхні з близької відстані і підтвердила результати, отримані наземними методами.
Значення температури і тиску в горах Максвелла знаходяться на мінімальному рівні. Відповідно: 380 °C, що майже на сто градусів нижче в порівнянні з поверхнею планети, і 44 бар, порівняно з 93 бар на поверхні[7][8]. Унаслідок цього дане місце є найбільш перспективним для спорудження основи майбутньої бази. Приміром, аеростат, зафіксований тут 20-кілометровим тросом опиниться в зоні, більш сприятливій для життя потенційних земних переселенців порівняно з поверхнею.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Tallest mountain on Venus. Guinness World Records (брит.). Процитовано 2 жовтня 2020.
- ↑ Pioneering on Venus and Mars. history.nasa.gov (англ.) . Архів оригіналу за 28 листопада 2020. Процитовано 2 жовтня 2020.
- ↑ а б Catalog Page for PIA00149. photojournal.jpl.nasa.gov. Архів оригіналу за 30 квітня 2020. Процитовано 2 жовтня 2020.
- ↑ The Magellan Venus Explorer's Guide. www2.jpl.nasa.gov. Архів оригіналу за 3 грудня 2016. Процитовано 2 жовтня 2020.
- ↑ а б Jones, Tom; Stofan, Ellen Renee (2008). Planetology: Unlocking the Secrets of the Solar System (англ.). National Geographic Books. ISBN 978-1-4262-0121-9.
- ↑ 'Heavy metal' snow on Venus is lead sulfide | The Source | Washington University in St. Louis. The Source (амер.). 10 лютого 2004. Архів оригіналу за 4 жовтня 2020. Процитовано 2 жовтня 2020.
- ↑ Basilevsky, Alexander T.; Head, James W. (2003-09). The surface of Venus. Reports on Progress in Physics (англ.). Т. 66, № 10. с. 1699—1734. doi:10.1088/0034-4885/66/10/R04. ISSN 0034-4885. Процитовано 2 жовтня 2020.
- ↑ Watters, Thomas A. (2010). Planetary Tectonics (англ.). Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-76573-2.
Джерела[ред. | ред. код]
- Карти регіону з актуальними назвами деталей поверхні: західна частина [Архівовано 17 жовтня 2011 у Wayback Machine.], східна частина [Архівовано 17 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- Гори Максвелла [Архівовано 9 грудня 2018 у Wayback Machine.]
|
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
