Голод в Україні (1928—1929)

Голод в Україні (1928—1929)
Комсомольці витягують зерно, заховане "кулаками" на цвинтарі
Місце атаки	Україна
Мета атаки	Геноцид
Дата	1928—1929
Спосіб атаки	голод
Загиблі	декілька тижнів
Організатори	комуністичний тоталітарний режим

Ця стаття є частиною серії з теми
Історія земель сучасної України
Козак Мамай — архетип кобзаря, оповідача історій
Хронологія та періоди
Доісторичний період Кам'яна доба:    Палеоліт 1,5 млн — 11 тис.р. до н.е.    Пізній палеоліт 40—11 тис.р. до н.е.    Мезоліт 11—8 тис.р. до н.е.    Неоліт 8—6 тис.р. до н.е. Початок доби металів:    Мідна доба 7—5 тис.р. до н.е.    Бронзова доба 3 тис.р. — XII до н.е.
Стародавня історія    Кімерійський період ІХ — VII до н.е.    Скіфський період VII — ІІ до н.е.    Антична колонізація VII до н.е. — V    Сарматський період ІІ до н.е. — III    Готський період III—IV    Гунська навала IV    Слов'янські союзи[ru] V—VII
Середньовіччя Раннє середньовіччя:    Літописні племена VI—X    Хозарський період VII—X    Легендарний період Русі 839—988    Християнізація Русі 988—XII Високе середньовіччя:    Період розквіту Київської Русі 988—1132    Удільний період 1132—1240    Монгольська навала 1223—1241    Монгольський період 1242—1362 Пізнє середньовіччя:    Литовська доба 1320—1569    Утворення Кримського ханства 1441—1584
Нова історія (модерн) Ранній модерн:    Польська доба 1569—1654    Колонізація Степової України XVI—XVIII    Козацька революція 1648—1676    Період «руїни» 1657—1687    Анексія Київської митрополії 1685—1722    Мазепинська доба 1687—1709    Глухівський період 1708—1784    Ліквідація Гетьманщини 1764—1784 Пізній модерн:    Російська імперія XVIII—XX       Колонізація Півдня XVIII—XIX    Габсбургська монархія 1772—1914    Національне відродження 1791—1917    Перша світова війна 1914—1918
Новітня історія Визвольні змагання 1917—1921    Гетьманський переворот 1918—1918    Отаманщина 1918—1921    Радянська окупація 1917—1922 Міжвоєнний період: 1919—1939    Буковина та Бессарабія 1919—1939    Малопольща 1919—1939    Українська СРР 1921—1939    Молдавська АРСР 1924—1940    Кримська АРСР 1921—1945 Радянський період 1919—1991    Анексія Західної України 1939—1940    Друга світова війна 1938—1945    Повоєнний період 1945—1953    Повоєнний період у Криму 1945—1954    Хрущовська відлига 1953—1964    Період застою 1964—1985    Період перебудови 1985—1991    Демократична революція 1990—1991 Сучасність з 1991    Президентство Кравчука 1991—1994    Президентство Кучми 1994—2005    Міжмайдання 2004—2014       Президентство Ющенка 2005—2010       Президентство Януковича 2010—2014    Президентство Турчинова 2014—2014    Президентство Порошенка 2014—2019    Президентство Зеленського з 2019
Інші статті
Теми Військова історія Економічна історія Політична історія Соціальна історія Тематичні статті: Академія наук Залізниця Євреї Історико-культурні заповідники Історичні мапи Місцеве самоврядування Освіта Преса Промисловість Гірнича справа Нафтогазовидобування Захід України Ювелірна справа Спорт Українська література Українська мова
Історія окремих країв Етнокультурні регіони: Бойківщина Буковина Волинь Галичина Дике Поле Донбас Донеччина Закарпаття Крим Кубань Лемківщина Наддніпрянщина Поділля Полісся Придністров'я Сіверщина Слобожанщина Степове Побужжя Адміністративні одиниці: АР Крим Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська області
Див. також
Історична наука в Україні Список років
Портал «Україна»
п о р

Голод в Україні в 1928—1929 роках — це акт геноциду українського народу, організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1928—1929 роках шляхом створення штучного голоду, як своєрідна прелюдія гуманітарної катастрофи в Україні 1932—1933 років.

Поняття уведено до історичних досліджень доктором історичних наук, керівницею Українського центру досліджень Голодомору про голод 1928—1929 рр. Людмилою Гриневич^[1].

Передумови[ред. | ред. код]

Активна підготовка в середині 1920-х років більшовицького уряду до майбутньої війни з «капіталістичним світом» в умовах виразної стабілізації на міжнародній арені вимагала значних капіталовкладень. Одночасно проголосили курс на форсовану промислову індустріалізацію країни. Головним ресурсом її фінансування залишалося зубожіле багатолітніми війнами населення СРСР, перш за все, селянство. Саме продаж хліба мав стати головним джерелом надходження валюти.

Розгортання радянської модернізації збіглося з низкою неврожаїв, які охопили реґіони, що були основними в СРСР виробниками хліба, перш за все Україна. Влітку 1927 року Рада народних комісарів УСРР проголосила потерпілими від посухи і неврожаю близько 80 тис. господарств степових округ. Неврожаї разом з непродуманою економічною політикою радянської влади, широке розведення «ножиців цін» між промисловими товарами і сільськогосподарською продукцією вже на зламі 1927/1928 років спричинили гостру продовольчу кризу в усій країні. В таких умовах сталінське керівництво зробило ставку на силове «викачування» максимальної кількості хліба з села, різке скорочення споживчих потреб населення та «раціональний» перерозподіл продовольства — перерозподіл, який хіба що був здатний порятувати від голоду якусь одну частину населення, прирікаючи на голодування іншу^[2].

Згідно з політикою проголошеною членом колегії Наркомату внутрішньої і зовнішньої торгівлі СРСР Ізраїлем Вейцером «вилучити якомога більшу кількість хліба з України», у 1927/1928 економічному році Україна була змушена виступити в непосильній ролі експортера й «донора» всієї радянської країни. Вивезли з території УСРР 20 млн пуд. хліба за кордон і 127,7 млн пуд. на внутрішньосоюзні ринки — передусім до промислових районів РРФСР. Майже півтори сотні мільйонів пудів хліба складали річну норму споживання 10 млн осіб^[3].

Перебіг голоду в 1928 році[ред. | ред. код]

Природні причини[ред. | ред. код]

Улітку 1928 року степові округи УСРР охопив масштабний неврожай. Зимові морози, весняні різкі перепади температури, тривала спека влітку, коли врожай визрівав, та невчасні дощі під час його збирання знищили левову частку і озимих, і ярових культур. Страхових запасів, котрі, створювалися ще за царських часів не було. Замість допомоги жителям УСРР шляхом завезенням ззовні достатньої кількості хліба його продовжували вивозити. Працювали за формулою, проголошеною наркомом внутрішньої і зовнішньої торгівлі СРСР Анастасом Мікояном: «Заготуйте хліб — і їжте!». Для реалізації оголошеної стратегії керівництво на місцях почало масово використовувати статистичні підтасовки для приховування реальних обсягів загибелі врожаю. Також республіканська влада в догоду Москви заборонила місцевим чиновникам нарікати на нестачу чи брак хліба. Внаслідок цього здійснили новий колосальний тиск на знесилене реквізиціями село. Майже на півроку раніше, ніж в інших реґіонах, в Україні почалося заведення «карткової системи» постачання продуктів^[2].

Роль влади[ред. | ред. код]

З партійних трибун та в радянській пресі масово рекламували так звану «союзну допомогу» із завезення у 1928/1929 роках з Росії до України 13,6 млн пудів збіжжя, що виявилося маніпуляцією. Хоча насправді союзне керівництво вивезло під грифом цілком таємно з України понад 10 млн пудів збіжжя.

У Харкові була створена Урядова комісія для надання допомоги потерпілим. Однак під прямим тиском радянської верхівки тричі переробляли план дій та скорочували до мінімуму кількість тих, хто, перш за все, потребував державної допомоги. За повноцінне харчування вважали видачу одній дитині миски супу без м'яса, склянки чаю і 300 грамів хліба на день. Для дорослих денна пайку становила 400 грамів борошна і 200 грамів картоплі. Вона видавалася за умови ударної праці на ритті каналів, спорудженні доріг разом із основною роботою селян на землі^[2].

Влада активно запроваджувала радянську пропаґанду, прагнучи викликати почуття злоби й ненависті до «класового ворога». Винуватцями «окремих утруднень на продовольчому фронті» намагалися зобразити «куркулів» разом із «попами» — хижими та небезпечними, а також «спекулянтів», «панікерів», а, найголовніше, заможних селян-«куркулів», зловмисну діяльність яких представляли майже безмежною. Утім селяни та містяни мало велися на цей розмах аґітаційно-пропаґандистських акцій влади^[2][4].

«У газетах пишуть і кажуть про допомогу бідноті, насправді ж хочуть всіх заморити голодом», «Україна — колонія Росії, з котрої вона бере хліб і податки. Українців душать і не дають їм пощади», — такими були зафіксовані ДПУ характерні розмови серед українців. Нелояльність виявляли й поляки, серед яких нерідко можна було почути: «Радянська влада нас переслідує. Нашою батьківщиною може бути тільки Польща, а не Радянський Союз».

Вивезення продуктів з УСРР та недоїдання[ред. | ред. код]

З території України в 1928—1929 роках на експорт вивозили так звану «другорядну сільськогосподарську продукцію»: м'ясо, яйця, коров'яче масло, сир, бринзу, бекон, цукор, мед, горіхи, кондитерські вироби та макарони. Натоміть в УСРР випікали несмачний хліб з різними домішками, упроваджували маргарин, замість коров'ячого масла, продавали несвіжі яйця.

Найбільше страждали від недоїдання в умовах голоду 1928—1929 років, перш за все, сільська біднота, а також мешканці міст, що не потрапили до списків централізованого постачання. Особливо тяжким у цих умовах виявилося становище населення єврейських містечок^[2].

За інформацією історикині Людмили Гриневич кількість жертв українського голоду в 1928—1929 років перевищує кілька десятків тисяч. Також значно зросла кількість хворих на характерні під час голоду інфекційні хвороби в УСРР. Зокрема, якщо в 1926 році первісних хворих на черевний тиф зареєстрували 25 132, то в 1929 р. в понад два рази більше (53 296). Деякі захворювання були спричинені вельми небезпечними для життя і здоров'я людей способами рятування від голоду — випікання «хліба» з непридатних до їжі сурогатів, вживання у їжу отруєного й призначеного для боротьби з бабаком зерна. Влітку 1929 року в деяких регіонах, зокрема селах Первомайської округи лікарі зафіксували епідемію пелагри, спричинену вживанням недоброякісної кукурудзи. Це важке захворювання супроводжується дерматитом, діареєю та деменцією^[2][5].

Наслідки[ред. | ред. код]

Проблеми з недоїданням супроводжувалися значним соціальним напруженням. Під час видання продуктів харчування у великих чергах у містах ставалися бійки^[2].

Також почав зростати Рух Опору радянській владі, внаслідок розгортання сталінської «революції згори» та голоду 1928—1929 років. Переважали активні форми опору. Зокрема, за шість місяців 1928 року в сільській місцевості УСРР спецоргани зареєстрували 150 масових виступів, одночасно кількість терактів проти представників радянської влади зросла: з 538 — 1928-му, до 1266 — у 1929 році. При цьому виразною особливістю негативної політичної активності в Україні ставало тісне переплітання соціальних гасел і настроїв «українського шовінізму». Українські селяни згадували про Симона Петлюру, молилися за Костя Левицького та говорили між собою про Польщу, сподіваючись, що поляки разом з петлюрівцями підуть війною на більшовиків та звільнять Україну^[3].

Тоталітарна сталінська влада миттєво реаґувала на будь-яку негативну активність: невдоволених примушували замовчати, тих, хто демонстрував здатність до організування опору або бунтував, кидали до в'язниць і концтаборів чи навіть розстрілювали^[2]. Розгорталися колективізація та індустріалізація, який привели через три роки до голодомору 1932—1933 років.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Гриневич Л. Голод 1928—1929 рр. у радянській Україні: монографія. — Київ: Інститут історії України НАН України, 2013. — 435 с.
• Шитюк М. М. Голод 1928—1929 років у південному регіоні УРСР // Науковий вісник Миколаївського державного університету ім. В. О. Сухомлинського. Історичні науки: збірник наукових праць. Вип. 3.37 / ред.: В. Д. Будак, М. М. Шитюк. — Миколаїв: МНУ ім. В. О. Сухомлинського, 2014. — С. 48 — 59.