Вулиця Кльоновича

Вулиця Кльоновича Львів
Місцевість	Погулянка
Район	Личаківський
Назва на честь	Себастіяна Кленовича
Колишні назви
Кльоновича, Ульріх фон Гуттенґассе, Кльоновича, Шолохова
польського періоду (польською)	Klonowicza
радянського періоду (українською)	Кльоновича, Шолохова
радянського періоду (російською)	Кленовича, Шолохова
Загальні відомості
Протяжність	147 м
Координати початку	49°50′10.13″ пн. ш. 24°2′10.73″ сх. д. / 49.8361472° пн. ш. 24.0363139° сх. д. / 49.8361472; 24.0363139
Координати кінця	49°50′15.70″ пн. ш. 24°2′13.09″ сх. д. / 49.8376944° пн. ш. 24.0369694° сх. д. / 49.8376944; 24.0369694
поштові індекси	79005[1]
Транспорт
Покриття	асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі	№ 3, 4, 6, 7, 8, 10, 12, 14, 16, 18, 18а[2]
Поштові відділення	ВПЗ № 5 (вул. Мартовича, 2)[1]
Забудова	віденський класицизм, конструктивізм[3]
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	пошук у Nominatim
Мапа

Ву́лиця Кльоновича — вулиця у Личаківському районі міста Львова, що починається від вулиці Левицького та закінчується глухим кутом. Прилучаються вулиці Гулака-Артемовського та Богомольця.

Вулиця Кльоновича прокладена і заселена наприкінці ХІХ століття. Свою першу назву, на честь польського поета, композитора XVI століття Себастіяна Кленовича (Кльоновича) новостворена вулиця отримала у 1895 році^[4]. За німецької окупації (зокрема 1943—1944 роки) — Ульріх фон Гуттенґассе, на честь німецького письменника-гуманіста Ульріха фон Гуттена^[5]. У липні 1944 року вулиці повернена передвоєнна назва — Кльоновича^[6]. 1950 року перейменована, на честь російського письменника українського походження, лауреата Нобелівської премії з літератури Михайла Шолохова^[7]. 1992 року вдруге повернена історична назва — вулиця Кльоновича^[8].

В архітектурному ансамблі вулиці Кльоновича переважають віденський класицизм, конструктивізм^[3].

№ 3 — триповерховий наріжний житловий будинок на розі вулиць Кльоновича і Гулака-Артемовського, споруджений у 1893 році у стилі історизму за спільним проєктом архітекторів Якуба Соломона Кроха та Маврикія Зільберштайна для чотирьох будинків на вул. Кохановського, 5, 7 (нині вул. Левицького), вул. Кльоновича, 3 та вул. Мілковського, 4 (нині вул. Гулака-Артемовського). Проєкт був затверджений маґістратом у 1893 році. Вказані будинки на зламі XIX—XX століття були власністю архітекторів Якуба Кроха та Маврикія Зильберштайна. Нині будинок виконує житлову функцію^[9].

№ 4 — у будинку мешкав архітектор Владислав Ґодовський^[10].

№ 6 — триповерховий житловий будинок, споруджений у 1895 році у стилі історизму з елементами необароко за проєктом архітекторів Якуба Соломона Кроха та Маврикія Зильберштайна, на ділянці, що належала Теофілі Ніколич. Проєкт реконструкції під магазин виконав у 1910 році архітектор Генрик Орлеан для власника Файвеля Френкля. Нині будинок виконує житлову функцію^[11].

№ 7 — триповерховий житловий будинок, споруджений у 1898 році у стилі історизму з ознаками неокласицизму за проєктом архітектора Анджея Ґоломба для Мойсея Обергарда. У 1920—1930-х роках будинок належав до гуманітарної організації «Союзу вчительок»^[12], яку 1903 року заснувала Антоніна Махчинська^[13], a на першому поверсі тоді мешкали вчителька пенсіонерка Марія Яворовська та старший офіцер пошти Антоній Маньчуковський. У 1928—1929 роках між ними точився конфлікт з приводу водопроводу, про котрий писав часопис «Голос польський». Нині будинок виконує житлову функцію^[12].

№ 8 — триповерховий житловий будинок споруджений у стилі історизму з ознаками необароко, за проєктом архітекторів Якуба Соломона Кроха та Маврикія Зильберштайна на ділянці, що належала Теофілі Ніколич. У 1911—1930 роках проведено реконструкцію офіцин, тобто влаштування туалетів, лазничок та добудову металевої сходової клітки для власниці будинку Фанні Діттнер. У 1938 році відновлено фасад^[14]. На початку XX століття будинку мешкали греко-католицький священик, катехит приватного ліцею імені Королеви Ядвіги о. Василь Лиско, український правник, громадсько-політичний діяч Лев Петрушевич^[15].

№ 9а — п'ятиповерховий житловий будинок, споруджений наприкінці 1960-х років^[3].

№ 18 — власником кам'яниці на початку XX століття був Симон Ауербах^[16].

Вулиця Кльоновича у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Львів»
	Інформація у Вікіданих?
	Проєкт «Львів»

• Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 56. — ISBN 978-617-629-077-3.
• Ілько Лемко, Михалик В., Бегляров Г. Кльоновича вул. // 1243 вулиці Львова (1939-2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 214. — ISBN 978-966-2154-24-5.
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 25, 83, 106, 108. — ISBN 966-603-115-9.
• Мельник І. В. Вулиці Львова. — Харків : Фоліо, 2017. — С. 483. — ISBN ISBN 978-966-03-7863-6.
• Skorowidz adresowy król. stoł. miasta Lwowa. Rocznik 2. Rok 1910. — Lwów, 1909. — 904 s. (пол.)
• Wiczkowski J. Lwów, jego rozwój i stan kulturalny oraz przewodnik po mieśćie. — Lwów: Nakładem Wydziału Gospodarczego X Zjazdu Lekarzy i Przyrodników Polskich, 1907. — 628 s. (пол.)

• Проєкт «Вулиці Львова»: вулиця Кльоновича С. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 18 липня 2021.
• Віктор Гальчинський. Нетуристичний Львів: сецесія над річкою та палаци Пекарської. tvoemisto.tv. Медіа-хаб «Твоє Місто». Архів оригіналу за 17 квітня 2024. Процитовано 18 липня 2021.
• Ілько Лемко Між Пекарською і Левицького // Львівська газета. — № 101 (1352). — 2007. — 15 червня.
• Кльонович Себастьян. Перший співець Львова. kray.org.ua. Край. 23 квітня 2018. Архів оригіналу за 18 травня 2022. Процитовано 18 липня 2021.