Веснін Віктор Олександрович

Веснін Віктор Олександрович
Народження 28 березня (9 квітня) 1882
Смерть 17 вересня 1950(1950-09-17)[1][2] (68 років)
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна
(підданство)		  Російська імперія
 СРСР
Навчання Санкт-Петербурзький державний архітектурно-будівельний університет
Діяльність архітектор, політик
Архітектурний стиль конструктивістська архітектураd[3]
Найважливіші споруди Дніпровська ГЕС
Членство Академія наук СРСР
Заклад Московський державний технічний університет імені Баумана
Нагороди
Брати, сестри Leonid Vesnind[4] і Alexander Vesnind[4]
CMNS: Веснін Віктор Олександрович у Вікісховищі

Віктор Олександрович Веснін (28 березня (9 квітня) 1882, Юр'євець — 17 вересня 1950, Москва) — російський і радянський архітектор, викладач і громадський діяч, один з братів Весніних, представник авангардного та неокласичного напрямів в архітектурі. Головний архітектор Наркомважпрома (1934), голова Спілки архітекторів СРСР (1937—1949), перший президент Академії архітектури СРСР (1936—1949), дійсний член АН СРСР (з 1943), депутат Верховної Ради СРСР 1-го і 2-го скликань.

Життєпис[ред. | ред. код]

Ранні роки[ред. | ред. код]

Народився у купецькій сім'ї в невеликому волзькому містечку Юр'евець. Був середнім з трьох братів: Леонід народився 28 листопада 1880, Олександр — 16 травня 1883. Перші роки їхнього життя пройшли у невеликій садибі на березі Волги на околиці Юр'євця, що належала матері майбутніх братів-архітекторів[5]. З раннього віку батьки заохочували інтерес синів до образотворчого мистецтва, який, за спогадами самого В. О. Весніна, переріс пізніше в захоплення архітектурою[5]:

Любов до малювання і живопису прокинулася в нас уже в ранньому дитинстві. Приблизно з десятирічного віку ми стали писати етюди з натури і, будучи дуже дружні між собою, проводили прекрасні години спільної роботи на Волзі. <…> Вже з перших художніх спроб ми відчули великий потяг до архітектури.

У 1891 р. Віктор і Олександр поступили до Московської практичної академії, де на той час вже вчився їх старший брат Леонід. Обидва брата закінчили академію в 1901 р. із золотою медаллю з присвоєнням звання кандидата комерції та отриманням особистого почесного громадянства[6], вслід за Леонідом поступили до Петербурзького інституту цивільних інженерів. У столиці брати жили разом, одночасно з навчанням продовжуючи займатися малюнком і живописом в студії художника І. Ф. Ционглінського[7]. У роки першої російської революції Весніни брали участь в страйках і демонстраціях, працювали в політичному Червоному Хресті, студентському старостаті. Після закриття ПІГІ як осередка студентського революційного руху, а також у зв'язку з важким матеріальним становищем батька архітекторів, Віктор разом з братами перервав навчання і повернувся до Москви, де розпочав працювати у архітектурних майстернях відомих зодчих — І. О. Іванова-Шиця, Р. І. Клейна, П. П. Вісьневського, А. Г. Ізмірова, в архітектурній конторі Б. М. Великовського та О. М. Мілюкова. У Москві Віктор також продовжив займатися малюнком спочатку у художника К. Ф. Юона, а потім в студії, організованій на своїй квартирі разом з братами та В. Є. Татліним[8].

З самого початку творчого шляху брати Весніни почали працювати над проектами спільно. Як зазначає один з дослідників творчості О. О. Весніна С. О. Хан-Магомедов, визначити частку участі кожного з братів в їх спільних проектах надзвичайно складно. Однак, «щодо Віктора Олександровича, то його участь у спільних проектах була більш універсальною … Його твердий погляд і раціональність мислення, глибоке розуміння конструктивно-технічних проблем, тонкий смак — все це відігравало велику роль <…>»[9].

Одночасно з роботою в архітектурних конторах, Віктор разом з братами брав у 1910-х роках активну участь у численних конкурсах, що проводилися Московським архітектурним товариством (МАТ.[10]. Популярність робіт братів принесла участь в конкурсах на проект будівлі Московського училища живопису, скульптури та архітектури (перша премія) та будинку МАТ. Проекти Весніних почали публікуватися в спеціалізованих архітектурних журналах. Диплом про закінчення вищої освіти В. О. Веснін отримав лише в 1912 році.[11]

Самостійна творчість[ред. | ред. код]

Дореволюційні роботи[ред. | ред. код]

У 1913—1916 здійснена перша велика самостійна робота — будинок-особняк Д. В. Сироткіна в Нижньому Новгороді, виконаний в дусі російського класицизму[12] [7]. В дореволюційний період Весніни працювали в основному в Москві. Серед московських робіт братів Весніних дореволюційного періоду дослідники їхньої творчості виділяють прибутковий будинок Н. Є. Кузнєцова на Мясницькій вулиці (1910), фасад Головного поштамту на тій же вулиці (1911), будівлю банку та торгового дому Юнкера на Кузнецькому Мосту (1913, спільно з В. І. Ерамішанцевим), будинок-маєток Арацького на проспекті Миру (1913), скакові стайні та жокей-клуб при Московському іподромі (1914) та низка інших проектів та будівель [13][14].

У роки першої світової війни Олександр і Леонід були призвані до діючої армії, у той час як Віктор продовжив архітектурну практику, виконуючи замовлення на проектування промислових будівель військового призначення[7]. Замовлення на проектування хімічних заводів А. І. Бурнаєва в Заволзькому під Кінешмою[15], Красавіна в робітничомуу селищі Жильово у Московській області, а також заводи у Пензі й Тамбові Веснін отримав завдяки своїм сімейним і діловим зв'язкам[14]. Підчас будівництві виробничих споруд В.O. Веснін використовував прості композиційні прийоми, іноді звертаючись до стилізацій з використанням елементів ордерної архітектури[16]. На думку дослідника біографії і спадщини В. О. Весніна, кандидата архітектури І. С. Чередіної, найкращим твором дореволюційного етапу творчої діяльності зодчого є архітектурний комплекс споруд Великої Кінешемської мануфактури «Томна», споруджений у 1917 році[17]. Застосоване архітектором при будівництві виробничих корпусів суцільне оскління фасадів сприяло не тільки кращому освітленню приміщень, але й свідчило про пошук нових засобів художньої виразності[16].

Інший дослідник творчості Весніних, А. Г. Чиняков, відводить одне з головних місць в спадщині архітекторів дореволюційного періоду нездійсненому проекту універсального магазину акціонерного товариства «Динамо», будівництво якого планувалося на Луб'янській площі у Москві. Проект був виконаний братами в 1916—1917 роках з активним використанням можливостей, які надавало застосування при будівництві залізобетонних конструкцій: архітектори відмовилися від зовнішніх несучих стін та застосували в оформленні фасаду великі площини оскління. На думку Чинякова, в цьому проєкті Весніни створили новий архітектурний образ універсального магазину, який використовується в різних варіантах аж до сьогодні[18].

Після більшовицького перевороту[ред. | ред. код]

Комплекс будівель ЦАГІ на вулиці Радіо у Москві, 1925—1934. Архітектори: О. В. Кузнецов, В. О. Веснін, В. Мовчан, Г.Я Мовчан, Л. Мейльман — відео, 2011

У перші роки після більшовицького переввороту брати працювали здебільшого самостійно. В. О. Веснін продовжив проєктування промислових споруд: за його проєктами в 1918—1921 рр. був побудований промисловий комплекс Чернореченського суперфосфатного заводу та селище для робітників у місті Растяпіне, споруджені хімічний завод в Саратові, Петуховський содовий завод в селищі Ключі та каніфольно-скипидарний завод в Вахтані (робітниче селище у Нижньогородській області)[17] [19] [20]. У 1925 році за самостійним проектом Весніна був побудований комплекс споруд Центрального інституту мінеральної сировини (ЦІМС) в Москві [21] [22]. Проект ЦІМС отримав високу оцінку від архітектора Бруно Таута, який відвідав Москву: «дуже раціональна споруда, прекрасно продумана у всіх деталях». [23]

В. А. Веснін викладав у Московському вищому технічному училищі ім. Баумана, при якому спільно з О. В. Кузнєцовим заснував архітектурне відділення, згодом архітектурний факультет. Серед учнів В. О. Весніна були архітектори І. С. Ніколаєв та Г. М. Орлов, які стали відомими згодом [24].

Об'єднання творчих сил братів вперше після революції відбулося при розробці ними у 1922 році конкурсного проекту Палацу праці[25]. Проєкт став для Весніних програмним і, незважаючи на те, що отримав лише третю премію, багато в чому визначив розвиток радянської архітектури і фактично став декларацією її нового напряму — конструктивізму [25] [17]. У цьому і наступних «конструктивістських» проектах Весніни приділяли особливу увагу виразності об'ємно-просторової композиції і архітектурно-художнього образу споруди. В. О. Веснін підкреслював, що «план і фасад складають нерозривне ціле, що будь-який виступ плану відбивається на фасаді, закріплює його основні пропорції»[26]. Він категорично заперечував широко застосовуваний в ті роки метод роботи спочатку над планом, потім над фасадом і перспективою:

Будь-який архітектурний твір є тривимірним, тому необхідно привчитися проектувати, працюючи над планом, розрізами, фасадами та перспективою одночасно, паралельно, комплексно. Треба привчити себе думати не про окремі пропорції та частини, а про обє'м, про споруду в цілому.[27]

1920-ті роки стали найбільш плідними в архітектурній творчості В. О. Весніна. Разом з братами зодчий брав участь в численних проектах, багато з яких, на думку доктора архітектури М. І. Астаф'євої-Длугач, увійшли до золотого фонду радянської архітектури. Серед цих проектів — будівля московської контори газети «Ленінградська правда», будинки акціонерного товариства «Аркос», Народного дому в Іванові (1924 р.), Центрального телеграфу (1925 р.), Бібліотеки імені В. І. Леніна (1928 р.), Музичного театру масового дійства в Харкові (1930 р.) та ін.[28]

У це десятиліття за проєктами братів було побудовано будівлю Івсельбанка в Іванові (1928 р.), санаторій «Гірське повітря» в Мацесті поблизу Сочі (1928 р.), робочі клуби на бакинських нафтових промислах (1926—1929 рр.), Універсальний магазин на Красній Пресні в Москві (1927—1929 рр.) [28].

До цього ж періоду відноситься активна діяльність Весніних в Об'єднанні сучасних архітекторів (ОСА): О. О. Веснін в 1925 році очолив Товариство, а Віктор Олександрович став одним з його заступників[28]. Входив до редакції журналу ОСА «Сучасна архітектура».

У 1927 р. Веснін отримав посаду керівника кафедри промислових споруд у Вищому інженерно-будівельному училищі [29].

Розквіт творчої діяльності[ред. | ред. код]

На думку А. Г. Чинякова, розквіт творчої діяльності Весніних припав на кінець 1920-х — початок 1930-х років. У цей період за проектами братів будується ДніпроГЕС (1929 р.), театр масового музичного дійства в Харкові (1930 р.) і Палац культури ЗІЛу в Москві (1931 р.)[30]. Весніни також виділяли в своїй творчості проекти театру в Харкові і ДніпроГЕС, називаючи їх одними «з найбільш вдалих робіт»[31]. Відвідавши у цей період Москву, архітектор Ле Корбюзьє писав Весніну:

Я знову розглядаю Ваші проекти та безкінечно захоплююся смаком, з яким Ви їх виконали.[32]

У 1929 р. В. О. Веснін в складі очолюваної ним групи архітекторів переміг на конкурсі на проектування ДніпроГЕС. [33] Після закінчення будівництва електростанції в 1932 році В. О. Веснін відзначав, що колективу архітекторів в проекті електростанції «вдалося досягти максимального поєднання доцільності і краси». [34] У 1930 р. Віктор Олександрович разом із братами здобув перемогу в міжнародному конкурсі на спорудження Театру масового музичного дійства в Харкові. [35] [36] Весніни вирішили будівлю в гранично лаконічній манері: увінчаний куполом овальний центральний зал, оточений півкільцем допоміжних приміщень, примикав до прямокутного об'єму коробки сцени. Архітектор Г. Б. Бархін писав про проект Весніних:

У проекті братів Весніних архітектура Великого театру з усіма новітніми вимогами до неї отримала блискуче рішення. Особливо вражає дивовижна простота архітектурної композиції, де авторам вдалося органічно поєднати низку досягнень театральної архітектури з тою цінною спадщиною, яке отримали від архітектури минулого.[37]

На чолі Спілки Архітекторів та Академії Архітектури[ред. | ред. код]

Після виходу в 1932 році Постанови ЦК ВКП (б) «Про перебудову літературно-художніх організацій» в країні було ліквідовано більшість існуючих на той час творчих об'єднань та спілок, включно з Об'єднанням сучасних архітекторів, яке було створене та працювало за активної участі Весніних. У тому ж році В. О. Веснін очолив оргкомітет зі створення нового творчого об'єднання зодчих — Спілки архітекторів СРСР . У 1936 році Віктор Веснін став першим президентом Академії архітектури СРСР, а в наступному році очолив Спілку архітекторів. Веснін займав обидві посади більше 10 років і покинув їх за станом здоров'я у 1949 році. [38] Веснін спільно з професором Д. Є. Аркіним здійснював загальну редакцію науково-популярної серії книг «Скарби російського зодчества», що випускалася з 1943 року, а потім і супутньої серії «Скарби зодчества народів СРСР».

Поряд з громадською діяльністю, В. О. Веснін продовжував активно займатися архітектурним проектуванням. Працював керівником архітектурно-проектної майстерні Наркомважпрому та фактично керував усією промислової архітектурою СРСР.[39] Серед проектів, виконаних архітектурно-проектною майстернею Наркомтяжпрому — реконструкція ЗІЛу, проектування і будівництво Камської електростанції, планування Великого Запоріжжя, розробка серії типових житлових будинків, планування і забудова міста Жовтневого, Небіт-Дага, Новокуйбишевська, Туймази, Леніногорська і ряду інших проектів . До 1933 року Веснін керував будівництвом «Соцміста» у Запоріжжі, також відомого під назвою 6-го селища. Широкі магістралі з великими площами органічно поєднувалися з вільно поставленими всередині кварталів будинками. Соцмісто був майже повністю зруйноване під час німецько-радянської війни і відновлений в первинному вигляді після війни Г. М. Орловим за участю Весніна. Авторськими роботами Весніна, виконаними ним на чолі архітектурної майстерні Наркомважпрому, є нездійснені проекти станції Московського метрополітену Павелецька (1938 г.) та меморіальної залізничної станції Горки-Ленінські (1938 р.)[40][41].

У період 1930-х — початку 1940-х років Весніни виконали також конкурсні проєкти Палацу Рад (1932, 1933 рр.), ескіз забудови Котельничеської набережної у Москві (1934 р.), проєкт театру ім. В. І. Немировича-Данченка, варіанти конкурсного проєкту будівлі Наркомважпрому на Красній площі (1935, 1936 рр.), проєкт Другого будинку Раднаркому в Москві (1941 р.) та ін. [39] [42] [43]

У повоєнні роки В. О. Веснін займався відновленням Запоріжжя. У 1943 р. був обраний дійсним членом Академії наук СРСР [44].

Віктор Олександрович Веснін помер 17 вересня 1950 р. Похований на Новодівичому цвинтарі[45] у Москві. Пам'ятник на могилі братів виконаний за проектом О. Весніна. [46]

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Structurae — Ratingen: 1998.
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ https://www.techno-science.net/glossaire-definition/Architecture-constructiviste-page-5.html
  4. ↑ а б Зведений список імен діячів мистецтва — 2009.
  5. ↑ а б Чиняков, 1970, с. 10.
  6. ↑ Столетие Московской практической академии коммерческих наук. — С. 766.
  7. ↑ а б в Зодчие Москвы, 1981, с. 123.
  8. ↑ Чиняков, 1970, с. 13.
  9. ↑ Зодчие Москвы, 1981, с. 122.
  10. ↑ Чиняков, 1970, с. 14.
  11. ↑ Чиняков, 1970, с. 167.
  12. ↑ Чиняков, 1970, с. 31.
  13. ↑ Чиняков, 1970, с. 22.
  14. ↑ а б Чередина, 2007, с. 342.
  15. ↑ История Заволжска. Сайт администрации г. Заволжск. Процитовано 6 грудня 2016. Второй особняк Бурнаевых-Курочкиных (современный городской Дом культуры) построен в 1915 году талантливым архитектором Виктором Александровичем Весниным. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |accessyear= (довідка)
  16. ↑ а б Чиняков, 1970, с. 41.
  17. ↑ а б в Чередина, 2007, с. 343.
  18. ↑ Чиняков, 1970, с. 46.
  19. ↑ Чиняков, 1970, с. 174—175.
  20. ↑ Ильин, 1960, с. 26, 37.
  21. ↑ Ильин, 1960, с. 49—51.
  22. ↑ Зодчие Москвы, 1981, с. 124.
  23. ↑ Чиняков, 1970, с. 101.
  24. ↑ Чередина, 2007, с. 344.
  25. ↑ а б Зодчие Москвы, 1981, с. 125.
  26. ↑ Чиняков, 1970, с. 85.
  27. ↑ Чиняков, 1970, с. 90.
  28. ↑ а б в Зодчие Москвы, 1981, с. 127.
  29. ↑ Чиняков, 1970, с. 55.
  30. ↑ Чиняков, 1970, с. 117.
  31. ↑ Чиняков, 1970, с. 132.
  32. ↑ Чиняков, 1970, с. 133.
  33. ↑ Чередина, 2007, с. 345.
  34. ↑ Чиняков, 1970, с. 124.
  35. ↑ Чиняков, 1970, с. 128.
  36. ↑ Чередина, 2007, с. 346.
  37. ↑ Бархин Г. Б. (1947). Архитектура театра. М. с. 88—89.
  38. ↑ Чередина, 2007, с. 347—349.
  39. ↑ а б Чередина, 2007, с. 347.
  40. ↑ Чиняков, 1970, с. 163.
  41. ↑ Ильин, 1960, с. 127.
  42. ↑ Чиняков, 1970, с. 177.
  43. ↑ Ильин, 1960, с. 114—124.
  44. ↑ Чередина, 2007, с. 349.
  45. ↑ Могила В. А. Веснина на Новодевичьем кладбище. Архів оригіналу за 24 квітня 2013. Процитовано 30 січня 2021.
  46. ↑ Чиняков, 1970, с. 178.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Чиняков А. Г. Братья Веснины. — М. : Стройиздат, 1970. — 179 с.
  • Ильин М. А. Веснины. — М. : Издательство Академии наук СССР, 1960. — 190 с.
  • Полякова Л. Л. Зодчие братья Веснины. — М. : Верхне-Волжское книжное издательство. Иванское отделение, 1989. — 238 с.
  • Астафьева-Длугач М. И. Л., В. и А. Веснины (1880—1933, 1882—1950, 1883—1959) // Зодчие Москвы. — М. : Московский рабочий, 1981. — С. 122—134.
  • Манина А. И. Братья Веснины. — М. : Государственный Комитет по Архитектуре и Градостроительству при Госстрое СССР; Государственный научно-исследовательский музей архитектуры им. А.В. Щусева, 1988. — 71 с.
  • Чередина И.С. Архитектор, который умел проектировать всё. К 125-летию со дня рождения академика В.А. Веснина // Вестник РАН. — 2007. — № 4 (30 квітня). — С. 341—350.
  • Веснины // Велика Радянська Енциклопедія: [В 30 т.] / Гл. ред. А. М. Прохоров . — 3-е изд. — М. : Радянська енциклопедія, 1969—1978.
  • Персональна сторінка Виктора Александровича Веснина на офіційному сайті РАН (рос.)
  • Віктор Олександрович Веснін, фотографії, Канадський центр архітектури, Монреаль
  • Кілессо С.К. Весніни // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
Перегляд цього шаблону
  Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Веснін_Віктор_Олександрович&oldid=39232109