Варшавський процес
Варша́вський процес 1935—1936 — один із найбільших судових процесів проти Організації українських націоналістів. Відбувся у Варшаві 18 листопада 1935 — 13 січня 1936 року. Усіх учасників процесу звинувачували у приналежності до ОУН, підготовці замаху і вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького 15 червня 1934.
Підсудні[ред. | ред. код]
- Степан Бандера (крайовий провідник ОУН), 26 років, студент Львівської Політехніки;
- Микола Лебідь, 25 років, абсольвент гімназії;
- Дарія Гнатківська, 23 роки, абсольвентка гімназії;
- Ярослав Карпинець, 30 років, студент Краківського університету;
- Микола Климишин, 26 років, студент Краківського університету;
- Богдан Підгайний, 31 рік, інженер;
- Іван Малюца, 25 років, студент Львівської Політехніки;
- Яків Чорній, 28 років, студент Люблинського університету;
- Євген Качмарський, 25 років, незакінчена гімназична освіта;
- Роман Мигаль, 24 роки, студент Львівського університету;
- Катерина Зарицька, 21 рік, студентка Львівської Політехніки;
- Ярослав Рак, 27 років, юрист.
Представниками сторони обвинувачення були, зокрема, прокурор варшавського Апеляційного суду Казімєж Рудніцький, також Владислав Желенський.[1]
Захисники — українські адвокати Володимир Горбовий, Я. Шлапак, Лев Ганкевич, О. Павенецький. Усі підсудні, крім Романа Мигаля, і більшість українських свідків відмовилися свідчити польською мовою.
Вирок[ред. | ред. код]
- Степан Бандера, Микола Лебідь і Ярослав Карпинець були засуджені до смертної кари, заміненої у зв'язку з амністією на довічне ув'язнення,
- Микола Климишин і Богдан Підгайний — на довічне ув'язнення,
- Дарія Гнатківська — до 18,
- Іван Малюца, Роман Мигаль і Яків Чорній — 12,
- Катерина Зарицька — 8,
- Ярослав Рак і Євген Качмарський — до 7 років ув'язнення.
Через початок Другої світової війни й окупацію Польщі ніхто з підсудних не пробув в ув'язненні повний термін. Роман Мигаль загинув при перевезенні в'язнів.
День оголошення вироку українська громадськість оголосила днем національної скорботи.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Юрій Рудницький. З прокурорів — в адвокати. Архів оригіналу за 4 січня 2015. Процитовано 10 лютого 2015.
Джерела[ред. | ред. код]
- Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів.— Мюнхен — Лондон — Нью-Йорк, 1968.— т. 1.
- Довідник з історії України.— К., 1993.— т. 1.
- О. Ю. Зайцев. Варшавський процес 1935—1936 рр. [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 439. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- О. Ю. Зайцев. Варшавський процес ОУН 1935–36 [Архівовано 1 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
Посилання[ред. | ред. код]
- Процеси над ОУН та їх пропагандивне значення [Архівовано 10 лютого 2015 у Wayback Machine.]
- Юрій Рудницький. З прокурорів — в адвокати [Архівовано 4 січня 2015 у Wayback Machine.]
- Żeleński W. Zabójstwo ministra Pierackiego. (пол.)
| ||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||
