Бірюзов Сергій Семенович

Сергій Семенович Бірюзов
рос. Сергѐй Семёнович Бирюзо̀в
Народження	8 (21) серпня 1904; Скопін, Рязанська губернія, Російська імперія
Смерть	19 жовтня 1964 (60 років); Белград, СФРЮ
Поховання	Некрополь біля Кремлівської стіни
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Рід військ	піхота, ракетні війська стратегічного призначення
Освіта	Військова академія імені М. В. Фрунзе і Московське вище військове командне училище
Роки служби	1922–1964
Партія	КПРС
Член	ЦК КПРС
Звання	Маршал Радянського Союзу
Формування	Начальник Генерального штабу,; Головнокомандувач Ракетних військ стратегічного призначення, Головнокомандувач Центральної групи військ
Командування	Ракетні війська стратегічного призначення
Війни / битви	Німецько-радянська війна
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»	Медаль «40 років Збройних Сил СРСР»
	Бірюзов Сергій Семенович у Вікісховищі

Сергі́й Семе́нович Бірюзо́в (нар. 8 (21) серпня 1904(19040821), Скопін, Рязанська область, Росія — 19 жовтня 1964) — радянський військовий діяч, начальник Генерального штабу Збройних сил СРСР (1963—1964), Маршал Радянського Союзу (11.03.1955), Герой Радянського Союзу (1.02.1958). Кандидат у члени ЦК КПРС у 1956—1961 роках. Член ЦК КПРС у 1961—1964 роках. Депутат Верховної ради РРФСР 3-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го, 4—6-го скликань.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в родині торговця. У семирічному віці залишився круглим сиротою. У 1917 році закінчив церковноприходську школу. З тринадцяти років розпочав самостійне трудове життя. Працював сільськогосподарським робітником у Скопінській комуні, в 1919—1921 роках — лісозаготівником в Скопінському залізничному комітеті, потім лісорубом на Уралі.

15 вересня 1922 року добровільно вступив до Червоної армії. З 1922 по 1923 рік — курсант 48-х піхотно-кулеметних курсів (Ростов) і 10-х Владикавказьких курсів РСЧА. У жовтні 1923 року переведений як один з кращих курсантів в Москву в Об'єднану Військову школу імені ВЦВК, яку закінчив в 1926 році.

Член ВКП(б) з 1926 року.

У вересні 1926 — грудні 1929 року — командир взводу 65-го стрілецького полку 22-ї Краснодарської дивізії Північно-Кавказького військового округу, командир взводу полкової школи.

У 1929 році закінчив два курси Вечірнього робітничого університету.

У грудні 1929 — червні 1930 року — командир аеродромної роти 36-го авіапарку. З червня 1930 по квітень 1932 року — начальник штабу навчального батальйону, з квітня 1932 по червень 1934 року — командир батальйону 1-ї Московської Пролетарської дивізії.

У 1931 році закінчив військовий факультет Московського зоотехнічного інституту.

У 1934—1937 роках — слухач Військової академії імені Фрунзе.

З жовтня 1937 по квітень 1938 року — начальник штабу 30-ї Іркутської стрілецької дивізії.

З квітня 1938 по серпень 1939 року — начальник оперативного відділу штабу Харківського військового округу. З серпня 1939 по квітень 1942 року — командир 132-ї стрілецької дивізії Київського військового округу.

На початку німецько-радянської війни командував 132-ю стрілецькою дивізією на Південно-Західному, потім Брянськом фронтах. Учасник Смоленської битви. З травня по листопад 1942 року — начальник штабу 48-ї армії Брянського фронту. З грудня 1942 по квітень 1943 року — начальник штабу 2-ї гвардійської армії Сталінградського, потім Південного фронтів.

З квітня по 20 жовтня 1943 року — начальник штабу Південного фронту. З 20 жовтня 1943 по травень 1944 року — начальник штабу 4-го Українського фронту. У травні — жовтні 1944 року — начальник штабу 3-го Українського фронту.

З жовтня 1944 по травень 1946 року — командувач 37-ї армії 3-го Українського фронту (з 15 грудня 1944 року — 37-ї окремої армії), одночасно головний військовий радник при болгарській армії і заступник голови Союзної контрольної місії в Болгарії. Брав участь у бойових діях в Югославії.

З травня по червень 1946 року — заступник головнокомандувача Сухопутних військ з бойової підготовки. З червня 1946 по червень 1947 року — заступник головнокомандувача і командувач 10-ї механізованої армії.

З червня 1947 по травень 1953 року — командувач військ Приморського військового округу.

З травня 1953 по червень 1954 року — головнокомандувач Центральної групи військ.

З червня 1954 по квітень 1955 року — 1-й заступник головнокомандувача військ Протиповітряної оборони СРСР.

З квітня 1955 по квітень 1962 року — головнокомандувач військ Протиповітряної оборони СРСР — заступник міністра оборони СРСР. Одночасно з січня 1956 року — заступник головнокомандувача Об'єднаних Збройних Сил держав — учасниць Варшавського Договору — командувач військ ППО Об'єднаних Збройних Сил.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 лютого 1958 року за вміле керівництво військами в ході Великої Вітчизняної війни і проявлену мужність і героїзм, маршалу Радянського Союзу Бірюзову Сергію Семеновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

З 24 квітня 1962 по 5 березня 1963 року — головнокомандувач Ракетних військ стратегічного призначення — заступник міністра оборони СРСР.

З березня 1963 по 19 жовтня 1964 року — начальник Генерального штабу Збройних Сил СРСР — 1-й заступник міністра оборони СРСР.

19 жовтня 1964 року на чолі радянської делегації був скерований в Югославію на святкування 20-річного ювілею визволення Белграда. В умовах поганої видимості літак Іл-18 врізався в гору за 20 км від Белграда. Всі пасажири літака та члени екіпажу загинули.

Похований на Красній площі в Москві. Урна з прахом в Кремлівській стіні (на лівій стороні).

Військові звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Герой Радянського Союзу (1.02.1958)
П'ять орденів Леніна (27.03.1942, 6.11.1947, 20.08.1954, 1.02.1958, 20.08.1964)
Три ордени Червоного Прапора (13.09.1944, 3.11.1944, 20.04.1953)
Орден Суворова I ступеня (16.05.1944)
Орден Суворова II ступеня (31.03.1943)
Орден Кутузова I ступеня (17.09.1943)
Орден Богдана Хмельницького І ступеня (19.03.1944)
Народний герой Югославії (.10.1964, посмертно) Югославія
Орден Братства та єдності 1-го ступеня (1946) (Югославія)
Орден Партизанської зірки 1-го ступеня (1946) (Югославія)
Зірка і знак ордена Святого Олександра 1-го класу з мечами (1945) (Болгарія)
Зірка і знак ордена Святого Олександра 1-го класу (1946) (Болгарія)
Орден Георгія Димитрова (1964) (Болгарія)
Орден Державного прапора (КНДР) 1-го ступеня (1948) (КНДР)
Медаль «За звільнення Кореї» (1948) (КНДР)
Дві медалі «Китайсько-радянської дружби» (КНР), (1956)
Почесний громадянин Белграда
Почесний громадянин Софії

Пам'ять[ред. | ред. код]

Вулиці Бірюзова у деяких населених пунктах країн колишнього СРСР.

У 1977-1992 роках його ім'я носило Ризьке вище військово-політичне Червонопрапорне училище^[ru].

В Україні Бірюзов підпадає під дерусифікацію та декомунізацію.

Меморіальна дошка у Полтаві на фасаді будинку (вул. Пушкіна, 10), в якому жив Бірюзов у 1939–1941 роках — демонтована 6 червня 2023 року.^[1]

Джерела[ред. | ред. код]

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
Сергей Семенович Бирюзов [Архівовано 5 січня 2009 у Wayback Machine.]
БИРЮЗОВ [Архівовано 17 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
Бирюзов Сергей Семенович [Архівовано 28 січня 2013 у Wayback Machine.]
Бирюзов Сергей Семёнович [Архівовано 30 серпня 2008 у Wayback Machine.]
Бирюзов Сергей Семенович
Маршал Бирюзов
Маршал Советского Союза Сергей Бирюзов [Архівовано 7 жовтня 2008 у Wayback Machine.]

Твори[ред. | ред. код]

Бирюзов С. С. Когда гремели пушки. — М.: Воениздат, 1961.^[2]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ У Полтаві зняли меморіальну дошку на честь маршала Бірюзова. ЗМІСТ (uk-UA) . 8 червня 2023. Процитовано 20 вересня 2023.
↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 25 грудня 2007. Процитовано 21 грудня 2008.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)