Петров Василь Іванович

Петров Василь Іванович
рос. Василий Иванович Петров
Ім'я при народженні	Петров Василий Иванович
Народження	2 (15) січня 1917; с. Чорноліське, Ставропольський край ; Російська імперія
Смерть	1 лютого 2014 (97 років); м.Москва
Поховання	Федеральне військове меморіальне кладовищеd
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія 1939–1992
Рід військ	Сухопутні війська СРСР
Освіта	Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби	1939–1992
Партія	КПРС
Член	ЦК КПРС
Звання	Маршал Радянського Союзу
Командування	Перший заступник міністра оборони СРСР, Головнокомандувач Сухопутними військами СРСР, Командувач Далекосхідним військовим округами, Командувач армією
Війни / битви	Друга Світова війна
	Орден Олександра Невського
	Петров Василь Іванович у Вікісховищі

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Петров.

Васи́ль Іва́нович Петро́в (*2 (15) січня 1917(19170115) село Чорноліське, тепер Новоселицького району Ставропольського краю — 1 лютого 2014, місто Москва) — радянський воєначальник, Маршал Радянського Союзу (25.03.1983), головнокомандувач Сухопутних військ СРСР — заступник міністра оборони СРСР (1980—1985), 1-й заступник міністра оборони СРСР (1985—1986). Член ЦК КПРС у 1976—1989 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 9—11-го скликань. Герой Радянського Союзу (16.02.1982).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 2 (15) січня 1917 року в селі Чорноліському Ставропольської губернії. У 1935 році закінчив 10 класів середньої школи, в 1937 році — два курси Орджонікідзевського педагогічного інституту.

У Червоній армії з 22 листопада 1939 року. Служив у полковій школі. У 1941 році закінчив двомісячні курси молодших лейтенантів, після чого командував кавалерійським взводом.

У роки німецько-радянської війни: командир кавалерійського взводу, заступник командира ескадрону (серпень 1941 — березень 1942); на штабній роботі: помічник начальника штабу полку з розвідки, ад'ютант старшого окремого батальйону (березень — грудень 1942); командир батальйону автоматників, заступник начальника штабу з оперативної частини 40-ї окремої мотострілецької бригади (грудень 1942 — березень 1943). З березня 1943 по грудень 1944 року — начальник оперативного відділення штабу бригади, потім стрілецької дивізії.

Воював на Південному, Кримському, Північно-Кавказькому, Закавказькому, Степовому, Воронезькому, 1-м і 2-му Українських фронтах. Брав участь в обороні Одеси, Севастополя і Кавказу, форсував Дніпро і Дністер, воював в Україні, Румунії та Угорщині.

Член ВКП(б) з 1944 року.

У 1945 році закінчив прискорений курс Військової академії імені Фрунзе, в 1948 році — основний курс Військової академії імені Фрунзе.

Служив у Далекосхідному військовому окрузі. У 1948—1953 роках — заступник начальника, начальник оперативного відділу штабу 1-ї окремої Червонопрапорної армії; з червня 1953 по грудень 1955 року — командир 50-го стрілецького полку, з грудня 1955 по січень 1957 року — начальник штабу 39-ї стрілецької дивізії, з січня 1957 по липень 1961 року — командир 129-ї навчальної мотострілецької дивізії в Хабаровську.

З липня 1961 по червень 1964 року — начальник штабу армії, з червня 1964 по січень 1966 року — командувач 5-ї армії Далекосхідного військового округу.

З січня 1966 по квітень 1972 року — начальник штабу — 1-й заступник командувача військ Далекосхідного військового округу. У 1969 році закінчив Вищі академічні курси при Військовій академії Генерального штабу СРСР.

У квітні 1972 — травні 1976 року — командувач військ Далекосхідного військового округу.

З травня 1976 по грудень 1978 року — 1-й заступник головнокомандувача Сухопутних військ СРСР. Під час ефіопсько-сомалійської війни (1977—1978) очолював оперативну групу Міністерства оборони СРСР в Ефіопії і займався плануванням бойових операцій ефіопських військ.

З грудня 1978 по листопад 1980 року — головнокомандувач військ Далекого Сходу (штаб — в місті УЛН-Уде).

З листопада 1980 по січень 1985 року — головнокомандувач Сухопутних військ СРСР — заступник міністра оборони СРСР.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 лютого 1982 року за успішне виконання завдань уряду і проявлені при цьому мужність і відвагу, генералу армії Петрову Василю Івановичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

З січня 1985 по липень 1986 року — 1-й заступник міністра оборони СРСР.

З липня 1986 по січень 1992 року — генеральний інспектор Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР, в січні — вересні 1992 року — радник начальника Генерального штабу Об'єднаних Збройних Сил Співдружності Незалежних Держав. З вересня 1992 року — радник при Міністерстві оборони Російської Федерації.

Помер 1 лютого 2014 року. Похований на Федеральному військовому меморіальному кладовищі в Митищинському районі Московської області.

Військові звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Герой Радянського Союзу (16.02.1982)
чотири ордени Леніна (31.10.1967; 21.02.1978; 16.02.1982; 14.01.1987)
орден Жовтневої Революції (21.02.1974)
два ордени Вітчизняної війни І ст. (8.07.1944; 11.03.1985)
орден Вітчизняної війни ІІ ст. (31.10.1943)
орден Червоного Прапора (28.10.1944)
два ордени Червоної Зірки (6.11.1942; 26.10.1955)
орден «За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР» ІІІ ст. (17.02.1976)
орден Олександра Невського (Російська Федерація) (24.02.2012)
іноземні ордени: ордени Сухе-Батора (1981), Бойового Червоного Прапора (1980), «За бойові заслуги» (1971, Монголія); ордени Тудора Владимиреску 1-го ступеня (1974), «За військові заслуги» (1985, Румунія); ордени Червоного Прапора (1982), Переможного лютого (1985, Чехословаччина); орден Державного Прапора (1982, Ефіопія); орден «За військову доблесть» 1-го ступеня (1983, В'єтнам); орден Шарнхорста (1983, НДР); орден «Ернесто Че Гевара» 1-го ступеня (1985, Куба); орден Прапора Угорської Народної Республіки з алмазами (1985); орден Національного прапора (1985, КНДР); орден Народної Республіки Болгарія 1-го ступеня (1985).
медалі
Почесний громадянин Новоселицького району Ставропольського краю (26.12.2006)

Література[ред. | ред. код]

Маршалы Советского Союза: личные дела рассказывают. М., 1996

Посилання[ред. | ред. код]

Попередник:
Павловський Іван Григорович
1967 — 1980

Головнокомандувач Сухопутних військ СРСР
1980 — 1985

Наступник:
Івановський Євген Пилипович
1985 — 1989