Воннегут писав про фільм незабаром після його виходу на екран, у передмові до Між часом і Тімбукту:
Я люблю Джорджа Роя Гілла і «Universal Pictures», які зробили бездоганний переклад мого роману Бойня номер п'ять на кіноекрані … я пускаю слину і кудкудакаю кожен раз, коли дивлюся цей фільм, тому що це настільки гармонійно з тим, що я відчував, коли я писав книгу.
Фільм — роман-розповідь від першої особи Біллі Пілігрима, який стає «відключеним від часу» і проживає події свого життя у випадковому порядку, а після всього переноситься на планету Тральфамадор. Особливий акцент зроблено на досвіді героя під час Другої світової війни, бомбардуванні Дрездена у Другій світовій війні, а також часі, проведеному з військовополоненими колегами Едгаром Дербі (Юджин Роуч) та психопатичним Полем Лаззаро (Рон Лейбман). Також зображено його життя, як чоловіка Валенсії (Шарон Ганс), і батька Барбари і Роберта (Холлі Нір та Перрі Кінг), як вони іноді насолоджуються своїм життям у достатку в Іліоні, Нью-Йорк. Фігурують сцени з філософією батька Біллі Пілігрима «пливи або потопай». Сцени позаземного життя на Тральфамадорі разом з Голлівудською зіркою Монтаною Вайлдгек (Валері Перрін).
Весь пролог, під назвою «Хрестовий похід дітей», у якому Воннегут зустрічається зі своїм старим фронтовим приятелем опущений, щоб зосередитися на «вигаданій» історії Біллі Пілігрима. Перша сцена, яка фокусує на друкуванні листа Біллі Пілігримом у редакцію газети, насправді написана набагато пізніше.
Деякі елементи роману відсутні у фільмі. Відсутні персонажі Кілгор Траут і сам Воннегут. Епізод, де Біллі Пілігрим дивиться фільм про бомбардування у період Другої світової війни спочатку нормально, а згодом реверсивно, також відсутній, оскільки він не вміщався у хронометраж фільму, хоча Воннегут шкодував про це. Роман містить неодноразові посилання на комах у бурштині, які відсутні у фільмі. Сцена викрадення Біллі Пілігрима у фільмі коротша, а також відсутні детальний опис зовнішнього вигляду літаючої тарілки, 100 футів в діаметрі, з пурпуровим світлом, яке пульсує навколо ілюмінаторів.
Розстріл Дербі у фільмі відбувається відразу після того, як він знаходить невелику порцелянову статуетку на руїнах Дрездена. У романі його спершу віддали під суд, а згодом розстріляли за викрадення зброї. Сцена, де в листі до дружини Дербі описує значення фігурки, теж придумана для фільму.
Філософія Тральфамадору про смерть і смертність і фраза-рефрен «Бува й таке», не подається у фільмі, проте у романі вона звучить сто шістнадцять разів.
Наприкінці фільму Біллі допомагає своїм приятелям зібрати величезний годинник діда. Та коли входять російські війська і Біллі Пілігрим помирає, його друзі ховають його під годинником. Ця сцена (тиск часу на Біллі Пілігрима) прекрасно вписується в сюжет, у романі її немає.
В кінці роману з'являється пташка, яка питає Біллі: «Ф'юїть-фіть?». У фільмі цього нема.
Бойня номер п'ять — перший художній фільм, для якого Гленн Гульд написав музику. У цьому випадку були оцифровані з платівок Варіації № 25 з Гольдберзьких варіаційЙоганна Себастьяна Баха, третю частину «Alegro» Концерт для клавесину № 3 ре мажор і друга частина «Largo» Концерт для клавесина № 5. Насправді Глен Гулд додав мало музики у сюжетний розвиток минулого часу, а основу саундтреків складали атмосферні витяги з потрійного альбому Дугласа Лідіа Entropical Paradise. У сцені, де головний герой вперше потрапляє у Дрезден, звучить остання частина Брандебурзького концерту Йоганна Себастьяна Баха.