Антонов Володимир Павлович

Антонов Володимир Павлович
Народився	31 липня (12 серпня) 1884  Саратов, Російська імперія[1]
Помер	3 серпня 1965(1965-08-03)[1] (81 рік)  Москва, СРСР
Поховання	Воскресенське кладовище Саратоваd
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	політик, правник
Знання мов	російська[2]
Партія	КПРС
Нагороди

Володи́мир Па́влович Анто́нов (Антонов-Саратовський; *31 липня 1884, Саратов — 3 серпня 1965, Москва)  — нарком внутрішніх справ УРСР, голова Донецького губревкому, радянський юрист і державний діяч. Член Президії ВЦВК.

Народився в Саратові в родині судового пристава Саратовського окружного суду, спадковий дворянин. Закінчив 1-у чоловічу гімназію Саратова. З 1904 до 1911 року навчався на юридичному та історико-філологічному факультетах Московського університету (вчився з перервами через участь у революційній діяльності).

Член РСДРП(б) з 1902 року. Учасник Грудневого збройного повстання 1905 року в Москві.

У 1908 році працював присяжним повіреним у місті Саратові.

19 (31) травня 1908 року Антонов був заарештований у Москві при спробі звернутися з промовою до робітників майстерні Московсько-Курсько-Нижньогородської залізниці, при обшуку на квартирі у нього вилучили соціал-демократичну та профспілкову літературу, а також деякі фінансові документи РСДРП(б). 11 (23) січня 1910 року Московська судова палата присудила Антонову ув'язнення в фортеці на чотири місяці із зарахуванням трьох місяців попереднього утримання.

З 1910 до 1914 року працював юристом. Під час Першої світової війни — член Саратовського комітету РСДРП(б), організатор та редактор більшовицької «Нашей газеты».

У 1916 році заарештований, відбував заслання в Іркутській губернії.

Після Лютневої революції 1917 року увійшов до Саратовського комітету РСДРП(б), у серпні 1917 року став головою Саратовської ради робітничих депутатів, був обраний до складу Установчих зборів по Саратовському округу від РСДРП(б).

З початком Жовтневого перевороту брав участь в становленні Радянської влади в Саратові, керував загонами Червоної гвардії. З 7 листопада 1917 року — голова Саратовського військово-революційного комітету. У 1917—1918 роках — голова виконавчого комітету Саратовської губернської Ради. У 1918 році був головою Ради народних комісарів самопроголошеної Саратовської Федеративної Республіки.

До липня 1919 року — член колегії Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) РСФРР.

У липні — 25 вересня 1919 року — голова виконавчого комітету Курської губернської Ради.

У 1919 році — член Революційного трибуналу 13-ї армії Південного фронту та організатор революційних комітетів на Південному фронті. Учасник операцій проти частин Оренбурзького козачого війська під командуванням отамана Дутова.

З січня 1920 року — голова Донецького губернського революційного комітету.

9 травня 1920 — квітень 1921 року — народний комісар внутрішніх справ Української СРР. Одночасно був уповноваженим по боротьбі з махновщиною, членом Революційної військової ради 4-ї армії.

У 1921—1923 роках — ректор Комуністичного університету імені Я. М. Свердлова.

У 1923—1926 роках — голова Комісії законодавчих пропозицій при Раді народних комісарів СРСР. У 1924 році залучався до участі в Комісії Президії ЦВК СРСР із вироблення основних законів, а також брав участь у виробленні основ судоустрою та судочинства СРСР і союзних республік; в 1925 році включений до складу Комісії Президії ЦВК СРСР з розгляду проєкту Кодексу основних законів про працю; в 1927 році включений до складу Комісії РНК СРСР для розробки закону «Основні засади землекористування та землеустрою», у 1929 році призначений заступником голови Комісії з перегляду основних засад кримінального законодавства, в 1930 році призначений до складу Комісії РНК СРСР для розробки проекту положення про основи організації районних органів влади.

Одночасно в 1923—1938 роках — член Верховного Суду СРСР. У 1931—1934 роках — арбітр при РНК СРСР.

Член суду на Шахтинському процесі та в справі Союзного бюро меншовиків, а також у справі Промпартії («Союз інженерних організацій»).

З 1939 до 1952 року працював у Народному комісаріаті (Міністерстві) юстиції РРФСР.

З 1941 року — персональний пенсіонер. З 1952 року — на пенсії в Москві.

Помер 3 серпня 1965 року в Москві. Похований на саратовському Воскресенському цвинтарі поряд із могилою Чернишевського.

Антонов — делегат VIII і IX з'їздів партії, 3-го та 4-го з'їздів Рад, обирався членом Президії ВЦВК. Автор низки статей та брошур з питань юриспруденції, деякі з них перекладені іноземними мовами (зокрема, його стаття 1931 року про процес меншовиків). Автор мемуарів «Під прапором пролетарської боротьби» (1925) та «Червоний рік» (1927).

Указом Президії ВР СРСР від 20 грудня 1955 року нагороджений орденом Леніна.

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.