Айварас Абромавичус

Айварас Абромавичус
лит. Aivaras Abromavičius
лит. Aivaras Abromavičius
Айварас Абромавичус лит. Aivaras Abromavičius
Айварас Абромавичус
лит. Aivaras Abromavičius
Генеральний директор ДК Укроборонпром
1 вересня 2019 — 6 жовтня 2020[1]
Попередник Павло Букін
Наступник Ігор Фоменко (в. о.)
Народився 21 січня 1976(1976-01-21) (48 років)
Вільнюс, Литовська Радянська Соціалістична Республіка, СРСР
Відомий як політик, підприємець, банкір, інвестиційний банкір
Громадянство Литва Литва → Україна Україна
Національність литовець
Освіта Міжнародний університет «Конкордія»
Alma mater Університет Конкордія
Діти 3
Професія фінансист, інвестор
 Висловлювання у Вікіцитатах
 Медіафайли у Вікісховищі

Айварас Абромавичус (лит. Aivaras Abromavičius; нар. 21 січня 1976, Вільнюс, Литовська РСР) — український політик та інвестиційний банкір[2] литовського походження, співвласник та один з керівників шведської інвестиційної компанії «East Capital», міністр економічного розвитку і торгівлі України (2014—2016).[3] З 12 червня 2019 року — член Наглядової ради, згодом — керівник Укроборонпрому з 1 вересня 2019 до 6 жовтня 2020.[4][5][6][7]

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 21 січня 1976 у Вільнюсі. Тривалий час проживав у Естонії, Швеції, США.[8]

1988 став чемпіоном СРСР з баскетболу у складі дитячої збірної Литви[9].

1993 переїхав до Естонії для вступу до Міжнародного університету «Конкордія» — першої в колишньому СРСР приватної бізнес-школи. Перший рік навчання оплатив Фонд Джорджа Сороса. Надалі навчався безкоштовно, тому що тренував жіночу та чоловічу баскетбольні команди університету. Навчався в цьому ж університеті в штаті Вісконсин (США). Здобув ступінь бакалавра міжнародного бізнесу.[10] Вільно розмовляє українською, англійською, литовською і російською[11] мовами.

Кар'єра[ред. | ред. код]

1996 став співробітником «Hansabank» (найбільшого естонсько-литовсько-латвійського банку, що згодом став дочірньою структурою Swedbank), а в 1998 став директором департаменту цінних паперів цього банку.

1999 переїхав до Швеції для участі в першому в світі проєкті з інтернет-брокериджу на розвиткових ринках.

Протягом 2002—2014 років був співзасновником і співвласником шведської інвестиційної компанії East Capital, однієї з найбільших інвестиційних компаній із Західної Європи, що інвестує в Східну Європу.[12] 2005 переїхав до Москви.[13]

2008 переїхав до Києва. Очолював київський офіс компанії East Capital.

Станом на 2019 Айварас займав посади[14] Голови Ради Директорів у Українській Академії Корпоративного Управління (UCGA), Член-Засновник у Global Blockchain Council, Голова Ради Директорів Preses Nams (Riga), Член Ради Директорів СУП (Спілка Українських Підприємців)[15].

З 30 серпня 2019 — гендиректор Укроборонпрому. Цю посаду Айварас отримав без проходження конкурсу[16]. 13 вересня Абромавічус виступив проти підпорядкування Укроборонпрому Міністерству оборони України через те, що в міністерстві існує конфлікт інтересів стосовно «Укроборонпрому»[17].

Заступником Айвараса з безпеки призначений екс-заступник Національної поліції Костянтин Бушуєв, директором HR-департаменту став Віталій Пахомов.

Заступником з правових питань став Данило Федорчук, з маркетингу і збуту — Михайло Морозов.

6 жовтня президент Володимир Зеленський підписав указ про звільнення Айвараса Абромавичуса з посади гендиректора Укроборонпрому.[18][19] Новим керівником оборонного концерну став Ігор Фоменко.[20][21]

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

Після Революції Гідності в Україні Айварас був запрошений на посаду Міністра Економічного Розвитку і Торгівлі України. Президент України Петро Порошенко надав громадянство Абромавичусу, Наталії Яресько та Олександру Квіташвілі 2 грудня 2014 року, що дозволило їм працювати міністрами в другому уряді Яценюка.[22]

2 грудня 2014 Президент Порошенко надав Абромавичусу українське громадянство. Того ж дня Верховна Рада України затвердила новий склад Кабінету Міністрів, до складу якого ввійшов Айварас Абромавічус як міністр економічного розвитку і торгівлі[23].

Під його керівництвом 2016 року[24] була запущена нова електронна система держзакупівель Prozorro.[25]

Абромавичус також розпочав найбільшу реформу Держпідприємств,[26] що передбачає новий процес обрання директорів, а також допоміг сформувати нову і першу справді незалежну Раду Директорів у Нафтогазі.[27] Ініціював як Міністр ухвалення Урядом постанови про рівень винагороди керівників державних підприємств, якою були зняті будь-які ліміти на отримання такої винагороди, крім того, зазначене рішення уряду не встановлювало залежність рівня оплати винагороди від таких показників як обсяги виробництва, продуктивність праці, обсяги реалізованої продукції тощо.

2015 допоміг розпочати роботу Офісу Ефективного Регулювання, покликаного поліпшувати бізнес-клімату в Україні.[28]

3 лютого 2016 скликав прес-конференцію, на якій оголосив про свою відставку[29]. Це викликало різку реакцію послів з ЄС та інших країн[30]. Вони написали листа на підтримку Абромавичуса.

Остаточно звільнений з посади, коли прийшов новий Уряд Гройсмана 14 квітня 2016 року.[31]

Член Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю[32].

Особисте життя[ред. | ред. код]

2004 року Абромавичус одружився з українкою з Донецька, а у 2008 вони оселилися в Києві, де народили трьох дітей.[33]

Захоплюється сучасним мистецтвом. Цікавиться литовськими та українськими художниками, організував у Криму пленер 20 знаних українських художників. Відкрив галерею в Гурзуфі. У власній колекції понад 100 картин.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Указ Президента України від 6 жовтня 2020 року № 422/2020 «Про звільнення А.Абромавичуса з посади генерального директора Державного концерну «Укроборонпром»»
  2. ↑ Айварас Абромавічус: 42 млн га земель по $1,5 тис. – це $63 млрд кредитного ресурсу для всієї економіки України. agropolit.com. 1 березня 2019. Архів оригіналу за 29 вересня 2019. Процитовано 10 червня 2019.
  3. ↑ Айварас Абромавічус. ua.112.ua (uk-UA) . Архів оригіналу за 30 жовтня 2017. Процитовано 10 червня 2019.
  4. ↑ Указ Президента України від 12 червня 2019 року № 402/2019 «Питання Наглядової ради Державного концерну «Укроборонпром»»
  5. ↑ Президент України призначив Айвараса Абромавичуса членом Наглядової ради «Укроборонпрому» [Архівовано 12 червня 2019 у Wayback Machine.] president.gov.ua (12 червня 2019)
  6. ↑ Абромавичус очолив наглядову раду «Укроборонпрому» [Архівовано 11 липня 2019 у Wayback Machine.] Економічна правда (11 липня 2019)
  7. ↑ Абромавичус назначен гендиректором "Укроборонпрома" (рос.). РБК-Украина. Архів оригіналу за 31 серпня 2019. Процитовано 31 серпня 2019.
  8. ↑ Колишній міністр економіки Айварас Абромавичус розповідає про свою роботу в уряді. nv.ua. Архів оригіналу за 23 лютого 2022. Процитовано 10 червня 2019.
  9. ↑ «Гарвардські хлопчики» та іноземці в уряді — досьє
  10. ↑ Айварас Абромавічус. Біографія і новини про Айвараса Абромавічуса. РБК-Україна. www.rbc.ua. Архів оригіналу за 28 березня 2019. Процитовано 10 червня 2019.
  11. ↑ http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3450879-aivaras-abromavichus-inozemets-ekonomichnoho-rozvytku-ukrainy Korrespondent: Айварас Абромавичус. Іноземець економічного розвитку України
  12. ↑ Абромавичус Айварас. LIGA. Архів оригіналу за 24 червня 2019. Процитовано 10 червня 2019.
  13. ↑ Айварас Абромавичус. 112.ua (ru-RU) . Архів оригіналу за 3 квітня 2016. Процитовано 10 червня 2019.
  14. ↑ Іноземці-реформатори, які взяли громадянство України: чим займаються тепер?. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 10 червня 2019.
  15. ↑ Екс-міністр Абромавичус став директором Союзу українських підприємців. Економічна правда (укр.). Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 10 червня 2019.
  16. ↑ Новий очільник "Укроборонпрому": чому Абромавичус отримав посаду без конкурсу. 24 Канал. Архів оригіналу за 14 травня 2020. Процитовано 3 вересня 2019.
  17. ↑ Абромавічус проти перепідпорядкування "Укроборонпрому" Міноборони. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 13 вересня 2019.
  18. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №422/2020. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 8 жовтня 2020. Процитовано 7 жовтня 2020.
  19. ↑ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №423/2020. Офіційне інтернет-представництво Президента України (ua) . Архів оригіналу за 7 жовтня 2020. Процитовано 7 жовтня 2020.
  20. ↑ “Укроборонпром”: Зеленский уволил Абромавичуса и назначил нового руководителя. Экономическая правда (рос.). Архів оригіналу за 9 жовтня 2020. Процитовано 7 жовтня 2020.
  21. ↑ Абромавичус більше не очільник “Укроборонпрому”. Brovary News (укр.). 6 жовтня 2020. Процитовано 7 жовтня 2020.
  22. ↑ Президент підписав укази про прийняття до громадянства України трьох кандидатів на посади в Уряді // Президент України Петро Порошенко. Офіційне інтернет-представництво. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 2 грудня 2014.
  23. ↑ Затверджений новий склад Кабміну // [Архівовано 6 грудня 2014 у Wayback Machine.] Корреспондент.net, 2 грудня 2014
  24. ↑ Історія реформи публічних закупівель | ProZorro. sandbox.prozorro.gov.ua (ua) . Процитовано 10 червня 2019.[недоступне посилання з лютого 2022]
  25. ↑ Айварас Абромавичус: Нам вдалося перетворити чудову ідею на ефективну систему електронних закупівель, яка заощадить мільярди -> Новини -> Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. me.gov.ua. Процитовано 10 червня 2019.
  26. ↑ Уряд інтенсифікує впровадження реформи держпідприємств | Національна Рада Реформ. reforms.in.ua. Процитовано 10 червня 2019.[недоступне посилання з лютого 2022]
  27. ↑ Факти ICTV | 500 днів у кріслі міністра: які реформи провів Айварас Абромавичус. ФАКТИ. 14 вересня 2018. Архів оригіналу за 18 травня 2019. Процитовано 10 червня 2019.
  28. ↑ Як створюється якісне регулювання в Україні: перші результати роботи Офісу ефективного регулювання BRDO | Національна Рада Реформ. reforms.in.ua. Архів оригіналу за 23 липня 2017. Процитовано 10 червня 2019.
  29. ↑ «Сили зла хочуть відмотати все назад». Найважливіше від Абромавичуса [Архівовано 4 лютого 2016 у Wayback Machine.], 3 лютого 2016 року, Економічна правда
  30. ↑ Західні посли зробили різку заяву на підтримку Абромавичуса [Архівовано 4 лютого 2016 у Wayback Machine.], 3 лютого 2016, Економічна правда
  31. ↑ Їх залишилося п'ятеро. Як проявили себе чиновники-іноземці в Україні, чого добилися та де вони тепер?. gordonua.com. Архів оригіналу за 1 серпня 2019. Процитовано 10 червня 2019.
  32. ↑ Указ Президента України від 23 грудня 2019 року № 939/2019 «Про персональний склад Міжвідомчої комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю»
  33. ↑ Абромавичус: Моя дружина-блондинка з Донецька керує фірмою, де працює 500 осіб. gordonua.com. Архів оригіналу за 16 березня 2018. Процитовано 10 червня 2019.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Айварас Абромавичус
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Прем'єр-міністр України
Віце-прем'єр-міністри
Міністри
Анатолій Мінченко (1991—1992) · Володимир Лановий (1992) · Віктор Пинзеник (1992—1993) · Юрій Банніков (1993) · Роман Шпек (1993—1995) · Василь Гуреєв (1995—1997) · Юрій Єхануров (1997) · Віктор Суслов (1997—1998) · Василь Роговий (1998—1999) · Сергій Тігіпко (1999—2000) · Василь Роговий (2000—2001) · Олександр Шлапак (2001—2002) · Валерій Хорошковський (2002—2004) · Микола Деркач (2004—2005) · Сергій Терьохін (2005) · Арсеній Яценюк (2005—2006) · Володимир Макуха (2006—2007) · Анатолій Кінах (2007) · Богдан Данилишин (2007—2010) · Василь Цушко (2010) · Андрій Клюєв (2010—2012) · Петро Порошенко (2012) · Ігор Прасолов (2012—2014) · Павло Шеремета (2014) · Анатолій Максюта (в. о.) (2014) · Валерій Пятницький (в. о.) (2014) · Айварас Абромавичус (2014—2016) · Степан Кубів (2016—2019) · Тимофій Милованов (2019—2020) · Павло Кухта (в. о.) (2020) · Ігор Петрашко (2020—2021) · Олексій Любченко (2021) · Юлія Свириденко (2021—)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Айварас_Абромавичус&oldid=39248836